Альтернативні версії розселення ясів і кунів

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук

Альтернативні версії розселення. Оскільки немає прямих даних про спільне переселенні ясів і кунів в Угорщину, питання це довго дискутувалося в угорській літературі. Автор ХІХ ст. Іштван Дяфраш, наприклад, вважав таке переселення найвірогіднішим, інший дослідник, Дьйордь Дьйорффі, навпаки, схилявся до факту неодночасного переселення ясів і кунів. Вважали також, що через нестачу джерел складно вирішити і питання про території первісного заселення ясів. Деякі автори гадали, що сучасна територія ясів була початковим місцем мешкання їхніх предків, що останні влаштувалися спочатку поза Ясшагом, в інших місцях Альфельда, а потім вже переселилися сюди.

Такої точки зору дотримувався Дьйордь Дьйорффі, стверджуючи: «Якщо виникає питання, що якась територія Угорщини була тією, на якій жили до переселення в Ясшаг, крім просторів Пілісша, то ми можемо думати, що це була місцевість між Темешем і Нижнім Дунаєм»[1].

Акумуляційні і інтеграційні процеси давньоіранського населення Угорщини підготували ґрунт і зумовили напрямок яської міграції XIII ст., і заперечувати таку спадкоємність немає ніяких підстав. Але в угорській літературі висловлена й інша точка зору: пізніші яси генетично пов'язуються з сарматським племенем язигів і таким чином реконструюється континуїтет (безперервність) історичного розвитку ясів Угорщини з середини I ст. н. е. Зокрема, подібні побудови знаходяться в роботі Калмана Рушваї «Походження і мова ясів»[2]. Справедливо зазначаючи, що яси говорили аланською мовою, належною до іранської гілки індоєвропейської мовної сім'ї, і їхніми «родичами» є скіри, парфяни, перси, осетини, Калман Рушваї пише, що предки ясів алани жили на півночі Кавказу вже у VII ст. до н. е., що під натиском гунів у II ст. до н. е. аланське плем'я ясів рушило на захід, а за ними надійшло плем'я роксоланів. Плутанина і помилки в хронології тут очевидні: алани не предки ясів, бо «яси» — руська назва самих аланів; аланів не існувало в VII ст. до н. е., як і гунів у II ст. до н. е., тощо. Автор змішує язигів з ясами, пропонуючи лише відокремити «ранніх» ясів (язигів) від «пізніх»[3]. Але приналежність тих і інших до кола давньоіранських племен і фонетична близькість етнонімів «язиги» і «яси», відзначена в українській, російській і європейській історіографії, ще не дає підстав їх ототожнювати, тим більше, що хронологічно яси від язигів відмежовані тисячоліттям. Далі Рушваі наводить карту Птоломея (II ст.) і назви восьми міст, поміщених на ній і заснованих, нібито, ясами, за винятком Абієти[4].

Сумнівність цих побудов вже відзначалася дослідниками. Як вони вважають, мова може йти про картину, близьку до континуїтету, та з деякими хронологічними перервами; історія власне угорських ясів починається лише з 30-х років XIII ст.[5]. Одначе комплекс письмових джерел, археологічні дані, епіграфічні пам'ятки й графіті, дані лінгвістики, що відносяться до різних епох, дозволили історику Анатолію Ісаєнкові зробити аналогічний висновок про практично безперервне існування північноіранського населення на Нижньому і Середньому Дунаї, а також в межиріччі Дунаю і Тиси. На його думку, протягом двох тисячоліть це населення постійно поповнювалося за рахунок родинних міграцій з Поволжя, Причорномор'я і з Північного Кавказу, а середньовічна міграція XIII ст. аланів-ясів разом із тюркомовними кунами (вони ж кумани, половці, кипчаки) — всього лише епізод у довгій серії пересувань, в процесі яких кінні маси кочівників переміщалися зі сходу на захід, час від часу досягаючи меж Румунії, Угорщини, Австрії та інших країн Європи[6].

Література

Посилання

Шаблон:Угро-фінські народи

  1. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок autogenerated10 не вказаний текст
  2. Rusvay Kálmán. A jászok eredete és nyelve: Kézirat. — Kecskemét: Mezőgép Nyomda, 1976. — [2], 31, [1] o.
  3. Rusvay Kálmán. A jászok eredete és nyelve: Kézirat. — Kecskemét: Mezőgép Nyomda, 1976. — O. 3.
  4. Rusvay Kálmán. A jászok eredete és nyelve: Kézirat. — Kecskemét: Mezőgép Nyomda, 1976. — O. 6—10.
  5. Кузнецов В. А. Алано-осетинские этюды. — Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993. — С. 112—113.
  6. Исаенко А. В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов. — Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К. Л. Хетагурова, 1993. — С. 161—197.


Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.