Атаманюк Василь Іванович

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук

Шаблон:Otherpersons

Атаманюк Василь Іванович
Везель.png

.

Шаблон:Спортсмен категоріяШаблон:Звання категоріяШаблон:Наукова ступінь категоріяШаблон:Діяч мистецтв категоріяШаблон:Чин категоріяШаблон:Спортивне звання категоріяШаблон:Рід військ категоріяШаблон:Національність категоріяШаблон:Битви категорія

Васи́ль Іва́нович Атаманю́к (*14 березня 1897, містечко (нині смт) Яблунів, Косівського району Івано-Франківської області — † 3 листопада 1937, Сандармох[1]) — український письменник (поет, перекладач, літературознавець), політичний діяч. Псевдонім — Василь Яблуненко. Жертва Сталінського терору.

Брат Михайла Атаманюка.

Біографічні дані

Народився у бідній селянській родині. 1909–1915 навчався в Коломийській гімназії. Згодом закінчив юридичний факультет Львівського університету.

У роки Першої світової війни служив в австрійській армії (від 1915). Пройшов військовий вишкіл разом із українськими січовими стрільцями. Був перекладачем у Пресбюро, згодом — у легіоні Українських Січових Стрільців.[2]

1918–1921 мешкав у Катеринославі (нині Дніпропетровськ). Належав до партії боротьбистів. За Центральної Ради працював секретарем місцевої газети «Боротьба», завідувачем «трудової школи».[2]

1922 переїхав до Києва, прилучився до літературної організації «Західна Україна».

Творчість

Перший друкований твір — вірш «Лист малого синка до батька на війну» — з'явився 1915. Перша поетична збірка «Як сурми заграли до бою» (Відень, 1916) мала антивоєнне спрямування. Вірші, оповідання, переклади та літературно-критичні статті друкував у газетах і журналах «Український пролетар», «Вісті», «Більшовик», «Пролетарська правда» та ін.

Згодом вийшли друком:

  • Збірки поезій:
    • «Чари кохання» (1921),
    • «Хвилі життя» (1922),
    • «Жовтень» (1924),
    • «Дума про Степана Мельничука» (1924),
    • «Галичина» (1925),
    • «Зажурені флояри» (1928),
    • «За Збручем грози» (1930),
  • Збірки оповідань:
    • «Тяжкі роки» (1930),
    • «Батіг і багнет» (1932),
    • «Крізь кривду і кров» (1932).

У цих збірках Атаманюк відобразив болі й страждання західноукраїнських селян в умовах польського-шляхетського гніту, наростання революційних настроїв,[2] духовну спорідненість західних і східних українців. Повісті «Тяжкі роки», «Батіг і багнет» і «Крізь кривду і кров» були останніми.

Василь Атаманюк-Яблуненко видав близько десятка збірок віршів і творів для дітей.

Як перекладач видав антологію «Нова єврейська поезія» (1923).

Упорядкував збірники:

  • «Сатира і гумор» (1926),
  • «Літературні пародії» (1927),
  • «Революційні пісні Західної України» (1928),
  • «Революційна поезія Західної України» (1930),
  • «Антологія західноукраїнської поезії» (т. 1–3, 1930–1931).

Арешт, ув'язнення, розстріл

Заарештовано 31 січня 1933 в Києві. В обвинувальному висновку органами ДПУ йому інкриміновано такий злочин:

Атаманюк був одним із керівників київської організації УВО (Українська військова організація). З його ініціативи і під його керівництвом була створена в Києві організація галицьких письменників — „За плуг“, перейменована в 1923 р. в „Західну Україну“, що ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил.[2]

Письменника звинувачували в тому, що він вів «активну контрреволюційну діяльність, спрямовану на повалення радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки».

Вимучений на допитах тортурами Атаманюк вимушено визнав себе винним і звів на себе й на деяких інших письменників наклеп.

Судової трійкою при колегії ОДПУ УРСР 1 жовтня 1933 засуджений за ст. 54-11 КК УРСР на 5 років ВТТ.

1 жовтня 1933 «судовою трійкою» при колегії ОДПУ УРСР засуджено за ст. 54-11 Кримінального кодексу УРСР («участь у контрреволюційній організації») на п'ять років ув'язнення.[1] Перебуваючи в концтаборі «Карлаг» і в «Соловках», звернувся 1 березня 1935 із проханням про помилування до особливого уповноваженого НКВС в Москві. У листі писав;

Після арешту неймовірними зусиллями деяких слідчих, які знущалися наді мною, били, двадцять діб не дозволяли спати і лягати, заставляли безперервно бігати, загрожували різними тортурами і т. ін., помістили серед польських шпигунів. Мене довели до безвольного несвідомого стану, і я вимушений був зізнатися під диктування в неіснуючих злочинах.[2]

Прохання про помилування надіслав і до Йосифа Сталіна (19 травня 1937) та Андрія Вишинського (29 травня 1937). Проте вони не полегшили його долі. Навпаки, Особлива трійка НКВС 9 жовтня 1937 винесла йому новий вирок: «Атаманюка-Яблуненка Василя Івановича розстріляти».[2] Розстріляний в Карельської АРСР (Сандармох) 3 листопада 1937.[1]

Реабілітований посмертно (1965). Іменем Атаманюка названо одну з вулиць Коломиї.[3]

Примітки

Література



Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.