Бачинський Лев Васильович

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук
Лев Васильович Бачинський
Bachyns'ky Lev.jpg

національністьукраїнець

Везель.png

.

Шаблон:Спортсмен категоріяШаблон:Звання категоріяШаблон:Наукова ступінь категоріяШаблон:Діяч мистецтв категоріяШаблон:Чин категоріяШаблон:Спортивне звання категоріяШаблон:Рід військ категоріяШаблон:Національність категоріяШаблон:Битви категорія

Лев Васи́льович Бачи́нський гербу Сас[1] (нар. 14 (?15) липня 1872, село Серафинці, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, тепер Городенківський район, Івано-Франківська область — пом. 12 квітня 1930, Відень (або: 11 квітня, Грімменштайн[2])) — український галицький адвокат, громадсько-політичний діяч. Голова Української радикальної партії (19181930), посол до австрійського парламенту (19071918) та до Сейму ІІ Речі Посполитої (1928–1930). У період ЗУНР — комісар Станіславського повіту, потім — віце-президент Національної Ради ЗУНР.

Життєпис

Народився на Городенківщині у багатодітній родині директора народної школи. Після закінчення сільської школи навчався у Коломийській гімназії, де був одним з найактивніших учасників нелегального гуртка молоді. Після закінчення 1891 року гімназії вступив на юридичний факультет Чернівецького університету.

Не маючи змоги стаціонарно продовжувати освіту в університеті, студент-заочник юридичного факультету влаштувався на службу в адвокатській канцелярії Теофіла Окуневського в Городенці. На цьому терені молодий Бачинський розгорнув громадсько-культурну діяльність, став підпорою молодого радикального руху на Городенківщині, заснував економічно-політичні товариства.

У середині 90-х років Лев Бачинський заочно здобув вищу освіту, став доктором права, увійшов до числа найактивніших діячів радикальної партії. 1897 року (під час виборів) був арештований, засуджений до 14 діб арешту (відбував у Тернополі[2]). На VII з'їзді партії у липні 1898 р. Бачинського обрали до її головного правління — разом з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Северином Даниловичем, Павлом Думкою. З цього часу його життя нерозривно пов'язане з організаційною розбудовою радикального руху в Галичині.

На початку 1900-років зі Снятинщини Лев Бачинський переїхав на Бойківщину: спочатку працював в Калуші (канцелярія Андрія Коса), потім переїхав до Стрия, де, як згадує в автобіографії «брав активну участь у всіх зборах… скликав радикальні віча». Тут він ще більше віддається політичній і громадській діяльності, здобуває широкий авторитет серед своїх виборців, які 1907 року при підтримці демократичних сил обрали його депутатом від Станіславівського округу. Як депутат Лев Бачинський був відомий своєю принциповістю і витривалістю у політичних дискусіях. Так, 13-14 червня 1912 року він 13 годин без перерви виголошував опозиційну антиурядову промову. Йшлося про те, щоб заблокувати величезний військовий бюджет, який уряд намагався затвердити в парламенті.

У період Першої світової війни піклувався за долю переселенців, вивезених з рідного краю до таборів, звертає увагу урядових органів на тяжке соціальне становище людей, які змушені були залишити Україну. Живучи у Відні, співпрацював з такими діячами, як Микола Ганкевич, Кость Левицький, Євген Петрушевич, В.Дорошенко, Микола Лагодинський. Член Загальної Української Ради з 5 травня 1915 року.

Леву Бачинському, як і його побратимові Василю Стефанику, випало на долю відіграти визначну роль в історичний період утворення вільної і незалежної України 1917-го року. Події розвивалися стрімко, наближаючи виникнення Української держави не лише над Дніпром, а й над Дністром та Прутом.

Утворення ЗУНР

Надгробок Л.Бачинського. Фасад
Надгробок Л.Бачинського. Вигляд збоку

1918 року розпалася Австро-Угорська імперія. 18 жовтня у Львові зібралася Українська Національна Рада, яка проголосила утворення Української держави (згодом — ЗУНР).

Був повітовим комісаром Станіславова. 3 січня 1919 р. на першій сесії УНРади Л.Бачинський був обраний заступником президента Ради Євгена Петрушевича і членом правління. Таким чином він, голова радикальної партії, взяв на себе і свою партію співвідповідальність за діяльність уряду молодої держави. 3-го січня 1919 року сесія ЗУНР ухвалила Закон про Злуку двох частин України в єдину державу, при збереженні автономії ЗУНР. Всі ці заходи теоретично і практично розроблялися при найактивнішій участі Лева Бачинського.

На 22 січня в складі 65 чоловік до Києва приїхала делегація ЗУНР на чолі з Левом Бачинським. На цей день призначено урочисту подію — Злуку двох частин України в одну соборну державу. На площу біля Софії прийшли члени Директорії на чолі з її головою В.Винниченком і делегація від ЗУНР з віце-президентом західних областей Л.Бачинським. Цього дня він виступив із вражаючою урочистою промовою.

Сповнивши свою місію, Бачинський разом з делегацією повернувся до Станіславова. Його проект земельної реформи ліг в основу закону уряду УНР, прийнятого 1919 р. До останніх своїх днів Л.Бачинський стояв на чолі Української соціалістичної радикальної партії.

Після окупації Галичини Польщею займався правничою діяльністю в Станіславові. Був пов'язаний з рухом українських лівих: 1 лютого 1925 р. в Станіславові відбувся з'їзд Української республіканської партії (УРП), головою партії обрано Л.Бачинського. В 1928 був арештований польською владою, хоч офіціально подано, що помилково, згодом перед ним вибачились та відпустили. В 1928–1930 роках був послом до польського Сейму від Станіславівського округу.

Через хворобу змушений був виїхати на лікування до Австрії. 19 квітня 1930 р. газета «Громадський голос» сповістила сумну новину про те, що у Відні "по тяжкій недузі на 58 році життя помер Лев Бачинський, життя якого кличе до нас словами Великого Генія трудящих мас нації Т.Шевченка — «Борітеся — поборете!»

Примітки

  1. III. Біографічні та генеалогічні розвідки: Олександр та Євген Бачинські
  2. 2,0 2,1 Гуцал П., Матейко Р. Бачинський Лев Васильович… С. 91

Джерела

  • Гуцал П., Матейко Р. Бачинський Лев Васильович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6. — С. 91.
  • Жадько В. О.  Український некрополь // К., 2005. — С. 134.

Посилання



Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.