Бірчак Володимир Іванович

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Іванович Бірчак
Народження 12.3.1881
Смерть 21.9.1952
Шаблон:Wikidata/p119
Шаблон:Wikidata/p856
Шаблон:Wikidata/p373

Бірчак (Бирчак) Володимир Іванович (12 березня 1881, с. Любинці Стрийській повіт — 1952) — український письменник, літературознавець, вояк УСС, делегат Української Національної Ради ЗУНР (від УСДП) в 1918, діяч Пласту в Ужгороді, зокрема, голова Крайової Пластової Старшини Закарпаття, керівник Української евакуаційної комісії після окупації Карпатської України (до 30.04.1939 р.).

Життєпис

Народився у сім'ї греко-католицького священника. Закінчив гімназію, потім вивчав філософію та літературу у Львівському університеті. Був членом літературного гуртка «Молода муза». Потім працював у Дрогобицькій та Самбірській гімназіях. Був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, друкувався у Записках НТШ.

Під час Першої світової війни опинився в рядах Українських Січових Стрільців, мав звання старшини. Обирався делегатом Української Національної Ради ЗУНР (від УСДП) в 1918 р. Після поразки українських визвольних змагань врятувався від більшовиків, виїхавши до Одеси разом з німецькими полоненими.

Закарпатський період (1920–1945)

1920 року переїхав до Ужгорода, де почав викладати українську літературу у гімназії. Брав активну участь у громадському та культурному житті українців Закарпаття, в тому числі був одним з організаторів закарпатського Пласту. Входив до редакційної колегії газети «Пластун». Також написав кілька підручників та читанок для українських шкіл.

Після надання Підкарпатській Русі автономії в складі Чехословаччини, Бірчак мав своє бачення можливості відбудови незалежної України саме із Закарпаття. Це відображено в його розмові з Уласом Самчуком наприкінці вересня 1938 року в Ужгороді. Як усі націоналісти, У. Самчук вважав Карпатську Україну початком відбудови незалежної України. Позапартійний В. Бірчак виходив з об'єктивних умов: Карпатська Україна може бути тільки завершенням, а не початком цього державотворчого процесу.

Після окупації угорцями Закарпаття 15 березня 1939 року повноважні карпатоукраїнські представники залишили край через півтора місяці після початку агресії. До 30 квітня 1939 року в Хусті офіційно діяла Українська евакуаційна комісія на чолі з Володимиром Бірчаком. Після чого він виїхав до Праги.[1]

Арешт і версії загибелі

1945 року повернувся до Ужгорода, де був заарештований. Після цього його доля залишалася невідомою.

За різними версіями:

  • закатований у тюрмі Ужгорода 1945 р., про це вказав Степан Пап-Пугач у «Пластовому альманасі», посилаючись на те, що Володимир Бірчак пропав після арешту, тому міг бути закатований в тюрмі.
  • згідно з дослідженням О. Мишанича, Миколи Мушинки, Василя Габора, Л. Баботи, В. Іваня 11 січня 1946 року Володимир Бірчак був засуджений Закарпатським обласним судом за український буржуазний націоналізм як німецький і чехословацький шпигун. 21 вересня 1952 року помер в таборі у Красноярському краї[2].

Реабілітований у 1990 році.

Бібліографія

  • «Під небом півдня» (1907) — збірка оповідань
  • «1 000 000» — збірка оповідань
  • «Василько Ростиславич» (1923) — історичний роман про теребовлянського князя Василька. Надрукований у серії "Бібліотека «Українського слова» у Берліні, 32-33 частини. Лише 1995 року перевиданий у тернопільському видавництві.
  • «Володар Ростиславич» (1930) — історична повість
  • «Проти закону» (1936) — історична повість
  • «Золота скрипка» (1937) — збірка оповідань
  • «Карпатська Україна» (1940) — книга спогадів
  • «Велика перемога» (1941) — останній історичний твір

Наукові розвідки:

  • "Візантійська церковна пісня і «Слово о полку Ігоревім» (95 і 96 томи «Записок наукового товариства імені Шевченка»)
  • «Літературні стремління Підкарпатської Русі» (1921, 1937) — дослідження історії літератури Закарпаття.

Примітки

Джерела

Посилання

Шаблон:Пласт Шаблон:Структура Легіону Українських Січових Стрільців (1914 - 1918) Помилка скрипту: Не існує модуля «External links».



Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.