Гулий-Гуленко Андрій Олексійович

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Олексійович Гулий-Гуленко
Народження 1886
Смерть після 30 січня 1926
Шаблон:Wikidata/p119
Шаблон:Wikidata/p856
Шаблон:Wikidata/p373

Андрі́й Олексі́йович Гулий-Гуле́нко (* жовтень 1886 м. Новоархангельськ, Херсонської губернії — † після 30 січня 1926 ?). Військовий діяч часів УНР, отаман Армії УНР.

Біографічні відомості

Народився в жовтні 1886 року в Новоархангельську Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Закінчив Рішельєвську гімназію в Одесі (1907), Ново-Олександрівське сільськогосподарське училище (1911).

У складі 11-го саперного батальйону (переформованого у грудні 1916 року в 11-й інженерний полк) брав участь у Першій світовій війні. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (04.03.1917). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Після Лютневої революції — один із організаторів українського руху на румунському фронті. З листопада 1917 року — начальник господарчого відділу управління технічних військ Українського Генерального штабу. Брав участь у вуличних боях проти більшовиків у січні 1918 р. у Києві. У квітні 1918 року був призначений командиром інженерного полку 3-го Херсонського корпусу Армії УНР.

Після приходу до влади Павла Скоропадського був звільнений з посади як офіцер військового часу (тобто як такий, що не мав належної військової освіти). У листопаді 1918 року перебував у Катеринославі, де очолив антигетьманське повстання.

З грудня 1918 року — начальник так званого Катеринославського Коша Дієвої армії УНР.

В січні 1919 року організаційні заходи увінчалися створенням фронту Херсон-Олександрівськ (Запоріжжя) проти білогвардійців і фронту Олександрівськ-Новомосковськ проти Махна. З 12 червня 1919 року — штаб-старшина для доручень при військовому міністрі УНР. До кінця 1919 його частини контролювали територію Черкаси-Єлисаветград-Катеринослав, крім періоду лютого-березня, коли вони змушені відійти під натиском отамана Григор'єва.

У листопаді 1919 року до Холодного Яру прибув отаман Катеринославщини і Херсонщини Андрій Гулий-Гуленко. Тоді Головним Отаманом Холодного Яру був Василь Чучупак. Йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чорногузько), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Калюжний, Д. Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки.

У грудні, розгромивши добровольців генерала Денікіна біля Знам'янки та Фундукліївки, Гулий пішов штурмом на Єлисаветград, вибив противника та утримував місто.

25 січня 1920 року у Володимирівці Єлисаветградського повіту Херсонської губернії відбулася зустріч південної колони армії УНР під проводом отамана М. В. Омеляновича-Павленка з загонами отамана Гулого-Гуленка. Пройшла нарада в штабі отамана, на якій він доповів командуванню армії УНР про ситуацію — організація повстанських загонів під його керівництвом «охоплювала терени Херсонщини, Катеринославщини, вище по Дніпру до Холодного Яру»; ухвалено рішення про входження загонів отамана до армії УНР.

12 лютого 1920 року влився зі своїм загоном у рейд Дієвої армії УНР під час Першого Зимового походу. Очолив збірну Запорізьку дивізію (згодом — 1-а Запорізька дивізія), на чолі якої перебував до 10 листопада 1920 року.

У ході радянсько-польської війни (травень-листопад 1920 року) Гулий-Гуленко командує 1-ю Запорозькою дивізією. У листопаді, після Ризького договору Польщі з більшовицькою Росією, українська армія змушена була перейти через р. Збруч на польську територію. Гулий-Гуленко, не бажаючи потрапити в табори для інтернованих, здав дивізію генералу Гаврилу Базильському. За іншою версією, його направлено в червоне запілля наказом Головного отамана. Річ у тім, що командна верхівка Першого зимового походу у складі генералів Михайла Омеляновича-Павленка, Юрія Тютюнника, Олександра Загродського, Андрія Гулого-Гуленка, полковника Андрія Долуда склала військову опозицію уряду з наміром встановити воєнну диктатуру.

10-11 листопада 1920 року на чолі 365 повстанців з 50 кулеметами прорвав більшовицький фронт та пішов у партизанський рейд в район Умані. На початку грудня 1920 року Гулий-Гуленко з'єднується з козаками отаманів Семена Гризла, Цвітковського та Петра Дерещука й оперує у районі Умані, Тального, рідного Новоархангельська. Напередодні Нового року у бою біля Христинівки Гулого-Гуленка поранено. Він змушений передати командування загоном сотнику Несторенку. За допомогою козака Олександра Новохацького в середині січня 1921 року перебрався на підводі через замерзлий Дністер до Румунії. Був інтернований до Румунії.

Після нетривалого лікування, Гулий-Гуленко береться до створення у південному Правобережжі мережі підпільних центрів, що стали б опорою при збройному виступі. У Єлисаветграді довіреною особою отамана був Іван Бардашів. Його два сини — Андрій та Іван, брат Петро, племінник Павло Бесараб воювали у дивізії Костя Блакитного. Донька Надійка виконувала обов'язки зв'язкової. Початок повстання намічався в Єлисаветграді під час першотравневих свят. Організацією повстання займався Григорій Яковенко. Очолити його повинен був генерал-хорунжий Андрій Гулий-Гуленко. Однак ВЧК уже вела єлисаветградських підпільників. У місті з'явився колишній повстанець Степової дивізії, а тепер зрадник Кравченко, котрий до цього сприяв розгрому Катеринославського Повстанкому і загибелі Костя Блакитного.

У жовтні-листопаді 1921 р. очолив так звану Бессарабську групу військ у Другому зимовому поході. У середині жовтня Гулий-Гуленко одержав наказ виїхати в зону зосередження Південної (Бессарабської) групи. У ніч на 17 жовтня з півтора десятком старшин таємно переходить прикордонний Дністер. Дорогою загін поповнювався людом. За розробленим планом на Уманщині та Звенигородщині необхідно було почати бойові дії з подальшим розширенням оперативного простору. У районі Новомиргорода намічалася зустріч із Запорозькою дивізією, якою генерал командував у Зимовому поході 1919—1920 років. Але вона не з'явилася у призначене місце. А ще через якийсь час гулівці дізналися про катастрофу головних сил під Базаром. В кінці грудня група повернулась до Румунії.

1922 року працював при місії УНР у Бухаресті.

На початку червня 1922 р. нелегально перейшов радянський кордон та відправився до Одеси. Побував у Києві, Одесі, Єлисаветграді, дрібніших центрах, залізничних вузлах. Відвідав Холодний яр і Чорний ліс, де зустрівся із активно діючими отаманами Ларіоном Завгороднім, Залізняком, Денисом Гупалом.

Андрій Гулий-Гуленко, фото після арешту (1922) з його власним підписом

Арештований чекістами 17 липня 1922. 8 вересня політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про процес «Гулий-Гуляєнка». Ухвалено пов'язати цей процес з організацією іноземної інтервенції та провести його в Харкові. [1]

Три роки перебував під слідством. 28 лютого 1925 року йому сформульовано обвинувачення, а 27 травня цього ж року Харківський губернський суд, «учитывая поражение всех врагов советской власти и незыблемость её на Украине», засудив Андрія Олексійовича Гулого-Гуленка не до розстрілу, а до десяти років ув'язнення «со строгой изоляцией и конфискацией всего имущества».

Після 29 січня 1926 року подальша доля невідома. За до кінця нез'ясованих обставин 1927 року Гулий-Гуленко з'являється у Польщі, стверджуючи, що він утік. 20 липня 1927 року полковник Армії УНР Микола Чеботарів у листі до сотника Володимира Шевченка писав: «Тільки для Вас: Гулий-Гуленко, генерал, втік з большевії. Зараз знаходиться у мене. Скоро випущу його в світ для інформацій ширших кол. А. М. (Андрій Миколайович Левицький, президент УНР в екзилі. — Ред.) ще його не бачив, але знає, що він тут». У листі до мене син звенигородського отамана Юрій Лютий-Лютенко писав (напевно, зі слів батька) таке: «А. Гулий-Гуленко — знаменитий наш генерал, партизан і зрадник. Це Чеботарів розкрив його як совєтського агента, а полковник (Іван) Литвиненко (це вже як Гулий-Гуленко повертав з України — другий раз переходив границю в Польщу) убив його». Наскільки вірогідна ця інформація, не знаю, звісно, вірити в неї не хочеться, тим більше що полковник Чеботарів — тенденційна, навіть одіозна людина, що весь час ганить інших, — це видно з його спогадів. Тож до його «свідчень», які часто є лайкою, варто ставитися із засторогою.

Вшанування пам'яті

  • Вулиця Гулого-Гуленка у місті Первомайськ Миколаївської Області.

Джерела

Шаблон:Лицарі Залізного Хреста УНР



Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.