Дем'ян Многогрішний

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук

Шаблон:Гетьман

Дем'я́н Гна́тович Многогрі́шний (Ігнатович) (1631, Короп — 1703, Селенгінськ) — 3-й очільник Лівобережної гетьманщини (1669—1672). Полковник Чернігівський. Після депортації в Московщину — комендант фортець у Бурятії.

Біографія

Дем'ян Гнатович Многогрішний (Шумейко) народився 1631 рокуШаблон:Fact у місті Коропі Черні(нині Чернігівська область). Був некозацького походження, і як «мужичий син» не користувався повагою в сучасників[1][2][3]. Брав активну участь у Національно-визвольній війні 1648—1657 роківШаблон:Fact. За правління Лівобережного гетьмана Івана Брюховецького в 16651669 роках він був чернігівським полковником.

У 1668 році Дем'ян Многогрішний як противник Андрусівського перемир'я взяв участь у антимосковському повстанні, яке розпочалось під керівництвом Івана Брюховецького. Був одним з перших полковників, котрі перейшли на бік Правобережного гетьмана Петра Дорошенка, запропонувавши останньому об'єднати під своєю булавою всю Україну. Підтримував політику гетьмана Петра Дорошенка.

У 1668 році Петро Дорошенко призначив Дем'яна Многогрішного наказним гетьманом Лівобережної України, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. Наступ московських військ під командуванням князя Григорія Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової допомоги від Петра Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковськи налаштованої частини старшини і православного духовенства (особливо Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича) примусили Дем'яна Многогрішного піти на переговори з царським урядом.

З іншого боку, він мав власні амбіції — титулу «Наказного гетьмана Сіверського» йому було замало, прагнув поширити владу на все Лівобережжя. 17 грудня 1668 зібрано елекційну раду в Новгороді-Сіверському:

« «Старшина, перебуваючи в заточенні у дворі, та в меншості, а при Многогрішному немало компанійців, та боячися супроти нього мовити, пішли гуртом просити аби він став над ними гетьманом. Згідно звичаю, він ще й відмовлявся, як стара діва від гарного жениха, хоч титул й силою взяв»Шаблон:Oq »

Таким чином, за допомогою компанійців, Многогрішний був обраний «сіверським гетьманом» та від імені всієї старшини присягнув на вірність царю. Москва втім, з огляду на сумнівний перебіг «вільних виборів» не визнала його титулу до Глухівської наради[4].

Тоді повернулися звідти Максаківський ігумен Ширкович та обозний Петро Забіла, яких посилала торік старшина провести переговори з Московщиною після війни Іоанна Брюховецького. Посли домовилися про обрання нового гетьмана, бо Петро Дорошенко, як гетьман Правобережжя за Андрусівською угодою 1667, яка поділила Україну між Річчю Посполитою й Московією, не міг мати двох сюзеренів.   Дем'ян (Демко) Гнатович Многогрішний (справжнє прізвище Ігнатович) народився 1631 року у місті Коропі Черні(нині Чернігівська область). За однією версією він був сином простого козака, і як «мужичий син» не користувався повагою в сучасників. За новими даними він походив з шляхетського роду Ігнатовичів, а Многогрішний — це його прізвисько, яке він уже отримав, приєднавшись до козаків. Брав активну участь у Національно-визвольній війні 1648—1657 років. За правління Лівобережного гетьмана Івана Брюховецького в 16651669 роках він був чернігівським полковником.

У 1668 році Дем'ян Многогрішний як противник Андрусівського перемир'я взяв участь у антимосковському повстанні, яке розпочалось під керівництвом Івана Брюховецького. Був одним з перших полковників, котрі перейшли на бік Правобережного гетьмана Петра Дорошенка, запропонувавши останньому об'єднати під своєю булавою всю Україну. Підтримував політику гетьмана Петра Дорошенка.

У 1668 році Петро Дорошенко призначив Дем'яна Многогрішного наказним гетьманом Лівобережної України, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. Наступ московських військ під командуванням князя Григорія Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової допомоги від Петра Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковськи налаштованої частини старшини і православного духовенства (особливо Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича) примусили Дем'яна Многогрішного піти на переговори з царським урядом.

Глухівські статті

Див. детально Глухівські статті

Внутрішня політика

Дем'ян Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України:

  • домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир'я, залишався у складі Лівобережжя;
  • спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини;
  • вів таємні переговори з Петром Дорошенком про можливість переходу Лівобережного Гетьманату під протекторат Османської імперії.

Така політика викликала незадоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду. У ніч з 12 на 13 березня 1672 у Батурині козацька старшина — Петро Забіла, Іван Самойлович, Карпо Мокрієвич, Родіон Дмитрашко-Райча, за підтримки начальника московської залоги заарештувала Дем'яна Многогрішного й видала його представникам Московщини.

Гетьман Многогрішний у Бурятії[5]

Гетьмана привезли до Москви, де в середині квітня 1672 почали суд. Його звинуватили у зраді сюзерену, піддали тортурам, а потім засудили до страти, яку згодом замінили на довічне заслання. Разом із родиною і товаришами — ніжинським полковником Матвієм Гвинтовкою і осавулом П. Грибовичем — Гетьмана вивезли до Бурятії й ув'язнили в Іркутському острозі.

Згодом він переведений до Селенгінська, а 1688 Дем'яна Многогрішного взагалі звільнили. Сталося це за надзвичайних обставин: протягом одинадцяти (за іншими відомостями — тринадцяти) тижнів Селенгінськ осаджували бурятська визвольна армія, чиї війська значно перевершували чисельність селенгінського окупаційного гарнізону. Колишній Гетьман, якого утримували в селенгінській острожній в'язниці, став одним із керівників оборони міста, особисто брав участь у вилазках та сутичках, а у вирішальний момент очолив зведений загін стрільців, козаків та засланців. Настала кривава битва, яка закінчилася перемогою оборонців міста. Долина під Селенгінськом, де відбувалася битва, й досі має назву Убиєнної. Цікаво відзначити, що аналогічна історія трапилася з його братом Василем, ув'язненим у північній Хакасії — Красноярську.

Дем'ян Многогрішний на українській марці
Файл:StaryisoborSelenginsk.jpg
Спасо-Преображенський собор Селенгінська

1689 року Дем'ян Многогрішний брав участь у переговорах посла Московщини Ф. Головіна з Китаєм, які завершилися підписанням Нерчинського договору.

Після від'їзду Головіна, Многогрішний кілька років керував Селенгінськом та належними до нього землями у чині «приказної людини». 1691 в одній із сутичок з бурятськими військами загинув його син Петро; тоді ж помер другий син, Яків. Дочка Олена вийшла заміж за сина козачого голови Панаса Бейтона (керівника окупаційного гарнізону Албазіна в 1685—1687 роках), а онука — за священика Селенгінської Спаської церкви.

1696 колишній Гетьман постригся в ченці.

Помер в Селенгінську 1703 . Плиту з могили Гетьмана бачив у Старому Селенгінську декабрист Михайло Бестужев; про це він писав у своїх спогадах. Плиту вправлено в підлогу того ж таки Спаського собору. Пізніше, за часів большевиків, собор пограбовано, а могилу Гетьмана знищено.

Рід

Брати:

У культурі

  • Героєм твору «Тигролови» Івана Багряного є Григорій Многогрішний — вигаданий нащадок Дем'яна, подібно до свого славетного пращура засуджений на заслання до Сибіру.

Вшанування пам'яті

У Батурині встановлено пам'ятник гетьману Дем'яну Многогрішному, який розташований у колективній композиції «Батуринські гетьмани» (2008).

Примітки

  1. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини ст.213
  2. Горобець В. Чи був «Демко Многогрішний» гетьманом Війська Запорозького? // Україна в Центрально-Східній Європі. — Вип. 15. — К.: Інститут історії України НАНУ, 2015. — С. 279—298.
  3. Мінлива доля «мужицького сина»
  4. О. Г. Сокирко «Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669—1726 рр» ст.70
  5. Э. В. Демин. 230 лет со дня смерти Д. И. Многогрешного // Знаменательные и памятные даты по Бурятии на 1993 год. Улан-Удэ, 1992, с.54-56.

Джерела

Шаблон:Wikiquote

  • Борисенко В. Дем'ян Многогрішний// Володарі гетьманської булави: історичні портрети. — К.,1994;
  • Гончарук Т. Г. Дем'ян Многогрішний. — Харків: Фоліо, 2012.
  • Хижняк З., Горобець В. Многогрішний Дем'ян Ігнатович// Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст. Енциклопедичний довідник. — К.,2001;
  • Горобець В. Український гетьман на чолі бурятів: відоме і невідоме про Демка Многогрішного // Запорозька старовина. — Вип.2. — К.-Запоріжжя,2002;
  • Горобець В. Чи був «Демко Многогрішний» гетьманом Війська Запорозького? // Україна в Центрально-Східній Європі. — Вип. 15. — К.: Інститут історії України НАНУ, 2015. — С. 279—298.
  • Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648—1714 рр. — К.,2005

Шаблон:Послідовність гетьманів Лівобережної України Шаблон:Гетьмани Війська Запорозького Шаблон:Руїна



Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.