Лазуренко Степан Савич

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук
Лазуренко Степан Савич
Народження 28.12.1892
Смерть 27.2.1969
Шаблон:Wikidata/p119
Шаблон:Wikidata/p856
Шаблон:Wikidata/p373

Лазуренко Степан Савич (28 грудня 1892, Гадяч — 27 лютого 1969, Детройт, США) — військовий діяч, полковник Армії УНР (в еміграції).

З біографії

Народився в козацькій родині. Закінчив Гадяцьку гімназію. Деякий час навчався на учительських курсах губернського земства в Полтаві. З початком Першої світової війни добровольцем пішов на фронт. Після кількамісячного навчання в офіцерській школі в Петергофі перебував на передовій. Воював на Південно-Західному фронті. За виявлені в боях хоробрість і відвагу нагороджений золотою зброєю і Георгіївським хрестом. Лютневу революцію штабс-капітан С. Лазуренко зустрів у Саратові, де перебував у відрядженні.

Повернувшись до України, взяв активну участь у творенні національного війська. Був одним із засновників Богданівського полку (травень 1917 р.). Після розформування частини служив курінним у Дорошенківському полку Запорозької дивізії. Бився з червоними військами під Крутами. В березні 1918 р. брав участь в боях проти більшовиків на території Полтавщини. Після того, як у Полтаві Запорозька дивізія була розгорнута в корпус, а Богданівський курінь — в полк, командував другим куренем богданівців. Взимку 19181919 рр. захищав від більшовиків північно-східні рубежі України. Вирвавшись із оточення біля Лозової, провів поріділі частини через місцевості, контрольовані махновцями, на Правобережжя Дніпра. У 1919 р. очолив Богданівський полк, воював проти білогвардійців і червоних. Внаслідок виснажливих переходів двічі захворював на тиф. У листопаді 1919 р., при відході Українського війська за Збруч, був залишений у лікарні м. Ярмолинці з обмороженими ногами, у тифозній гарячці. Дивом виживши, якийсь час переховувався, а потім виїхав за кордон. Мешкав у Чехословаччині й Німеччині. В 1950 р. перебрався до США. Брав активну участь у громадському житті української діаспори, співробітничав з часописами «Тризуб», «Прометей». Залишив спогади про рідний Богданівський полк, зустрічі й розмови з Симоном Петлюрою («Тризуб», 19621967 pp.). Останній притулок знайшов на відомому українському цвинтарі Саут-Баунд-Брук поблизу Нью-Йорка. Син Сергій живе в Детройті. В серпні 1995 р. із донькою Ольгою відвідав батьківський край.

Джерела

  • Шаблон:Тинченко.ОК армії УНР
  • Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор. 67.
  • Дубина М. Син полтавської землі // Літературна Україна. – 2011. – 25 серпня. – С. 12.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. - 516 с.

Посилання

Шаблон:Ukr-mil-bio-stub



Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.