Покровськ

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук

Шаблон:Інші значення

Покровськ
Krasarmeysk don gerb.png Krasarmeysk prapor.png
Герб Покровська Прапор Покровська
Покровськ
Розташування міста Покровськ
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район Покровський
Код КОАТУУ 1413200000
Засноване 1875
Статус міста з 1938 року
Населення 76857 (01.03.2014)[1]
Площа 39,3 км²
Густота населення 1955 осіб/км²
Поштові індекси 85300-85309
Телефонний код +380-6239
Висота над рівнем моря 181 м
Водойма р. Гришинка
Міста-побратими Зугдіді
День міста перша неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Красноармійськ
До обл./респ. центру
 - фізична 53,8 км
 - залізницею 66 км
 - автошляхами 67 км
До Києва
 - фізична 537 км
 - залізницею 735 км
 - автошляхами 626 км
Міська влада
Адреса 85300, Донецька обл., м. Покровськ, пл. Шибанкова, 11, 2-12-47
Веб-сторінка Покровська міськрада
Міський голова Требушкін Руслан Валерійович

Покровськ (до 1934 — Гришине, у 19341938 — Постишеве, до 2016 — Красноармійськ) — місто в Донецькій області, над річкою Гришинка, центр однойменного району. Населення — 77 тис. осіб.

Населений пункт Покровськ розташований у західній частині Донецької області і його називають «західними воротами Донбасу».

Географія

Покровськ розташований в помірних широтах, віддалений від моря на 180 км, тому клімат тут помірно-континентальний з недостатньою вологістю та засушливо-суховійними явищами. Середньорічна температура повітря становить +7,9 С, найтепліший місяць — липень, найхолодніший — січень, за рік понад 180 теплих днів.

Історія

Російська імперія

За даними на 1859 рік у казенному селі Гришине Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 3016 осіб (1523 чоловічої статі та 1493 — жіночої), налічувалось 435 дворових господарств, існували православна церква й поштова станція, відбувались 3 ярмарки на рік[2].

Статус міста Гришине отримало 1875 року за рішенням Міністерства шляхів сполучення Росії, яке придбало у Гришинської сільської громади ділянку землі для будівництва залізничної станції.

Станом на 1886 рік у колишньому державному селі, центрі Гришинської волості, мешкало 4135 осіб, налічувалось 411 дворових господарств, існували православна церква, школа, арештантський будинок, 2 винних склади, 6 лавок й поштова станція, відбувались 3 ярмарки на рік[3].

Шаблон:Перепис-1897[4].

У 1908 році в селі мешкало 8038 осіб (3965 чоловічої статі та 4079 — жіночої), налічувалось 1227 дворових господарств[5].

Із розвитком залізниці розросталася станція Гришине, з'являлися нові підприємства, зокрема, почалася розробка покладів корисних копалин. Виникли перші вугільні копальні. До 1913 року населення станції збільшилося більш ніж удвічі й становило близько 4,5 тис. осіб.

Визвольні змагання 1917—1922

М. В. Боровой

Лютневий переворот в районі відбувся через 3-4 дні після падіння царської влади. Тривожні гудки по копальням та на транспорті були офіційними вісниками організації нової влади. До Революції в районі діяла підпільна організація есерів, які першими і виступили на мітингу в самому місті. Були створені громадські комітети, до складу яких увійшли переважно власники і заможні селяни.[6] До Гришинського міського громадського комітету були обрані: 6 власників, 1 службовець, 3 залізничника, один лікар та два машиніста. Перший склад громадських комітетів району, очолюваних есерами. Більшовицької організації до самої жовтневої революції в місті не існувало.

6 березня обрано раду робітничих депутатів у ній переважали меншовики та есери. Незабаром при раді була створена селянська сесія.[7]

Так, під час відзначення Першого травня 1917 року, коли робочі Західно-Донецького і двох сусідніх рудників зійшлися на спільний страйк, робочі Лисогірського рудника, підтримуючи есерів і меншовиків, стали кричати геть більшовиків і почали розходитися з мітингу. На загальноміському мітингу колаборанти-провокатори Мідне та Біленький також спробували виступити, але, замалим непобиті, були арештовані при спробі сховатися, і тільки після переговорів, за наказом начальника поліції есера Давидова їх було звільнено.[8]

До часу Жовтневого перевороту становище в місті значно змінилося. Тривала війна, зростаюча дорожнеча життя, відмова промисловців підвищити заробітну плату і розповіді про жахи війни солдатів фронтовиків які повертались з фронту, все це змінило ставлення городян до Тимчасового уряду, есерів і меншовиків. Була проведена масштабна агітаційна пропаганда більшовиків.

У дні Жовтневого перевороту в місті було здійснена спроба створення районного військово-революційного комітету. Частиина залізничників організували свій транспортний так званий ревком в який входили Шнібель, Кондратенко, Череватенко, І Сурін, Н Боровий. Дещо пізніше промисловці і залізнична адміністрація міста відповіли спротивом на Жовтневий переворот.[9] Рада представників російсько-більшовицьких окупантів спробувала встановити тотальний контроль над виробництвом міста, на транспорті також були створений технічні контрольні комісії, до установ були приставлені озброєні так звані комісари.

У грудні 1917 р і січні 1918 року була проведена організація Червоної гвардії і роззброєння 3-й кавалерійської дивізії, окремі частини якої перебували в околицях міста, роззброєнням керував С. А. Хилько який діяв за дорученням Центрального військово-революціонного комітету Донбасу.[10] Так званан Червона гвардія міста за неперевіреними джерелами місцевих комуністів налічувала 1000 осіб за твердженням Воробйова.[11]

Демобілізація німецької армії, західний фронт, 1918

Навесні 1918 року у зв'язку з наближенням до Донбасу військ і частин Армії УНР місцеві громадяни поміщики й багаті селяни стали чинити активний опір озброєним загонам більшовиків. Під приводом опору Гришиного від наступаючих частин Армії УНР, в місті створили додаткові окупаційні загони Червоної армії . За розпорядженням ревкому поблизу села Сергіївка за містом Гришине рили окопи. Для проведення цієї роботи ревком під загорозою розстрілу мобілізував усе населення від 18 до 45 років. Після недовгої перестрілки загони Червоної гвардії відступили з міста, і 21 квітня місто було зайняте спільними силами Четвертного союзу. У місті була створена Волосна земська управа. Для виконання норм реквізит і прискорення її німці за прикладом більшовиків почали брати заручників.[12] Профспілки гірників і залізничників були заборонені, вони пішли до підпілля. Керівництво профспілковими організаціями взяв на себе Горнотруд. У нелегальних правліннях союзу працювали Яковенко, Печериця, Стебні Казаков. Головна задача була робота з підготовки загального страйку. У серпні 1918 року залізничники Гришиного приєдналися до загального страйку. В Гришине був організований так званий маріонетковий страйковий комітет з Бакакіна, Стрельцова Говора. У день початку страйку робочі транспорту розбіглися по навколишніх хуторах селах полях щоб їх силою не вивели на роботу. За невстановленими документально даними німці та залізнична адміністрація почали застосовувати репресивні заходи: закривали кооператив, обмежували доступ до питної води, почали виселяти з квартир. [13]

У листопаді німці почали спішно евакуюватися. Коли в зв'язку з відходом німців відбулося падіння гетьманату, на ст. Гришине з'явилися перші збройні загони УНР, які організували охорону залізниці. Командири цих загонів оголосили, що вони є представниками влади в України місті. У середніх числах листопада начальник української частини, сотник Гудвило, отримав директиву від свого командування роззброїти колаборантську Гришинську варту, але у нього для цього забрало сил. Тоді Гудвіл звернувся до більшовиків з проханням допомогти роззброїти варту що і біло зроблено 19 листопада 1918 року. Участь в роззброєнні брали селяни з сіл Криворіжжя, Сергіївки, Святогорівки, і робочі Добропільський рудників. У момент роззброєння був убитий урядник Царевський.[14]

Після роззброєння варти населення міста приступило до виборів ради. Для підтримання рудників районний ревком наклав контрибуцію на куркулів, продовольством, і розподіляли його по рудниковим базам для харчування робітників. Відповіддю на контрибуцію став розвиток повстанського руху в околицях міста. Для боротьби з повстанством в місті були створені каральні загони так званої самооборони, які за рішенням Гришинського військового комісаріату влилися до регулярних окупаційних військ Червоної армії. Частину загонів зарахували до 75-й радянський полк, а більша частина загонів влилася до війська Нестора Махна - батька Правди.

Регулярні окупаційні червоні загони не могли впоратися з махновських рухом в Гришинський районі, протягом декількох місяців вони сіяли абсолютне безвладдя, осередком якого стало Гришине. У березні — квітні 1919 р -в Гришинський район на боротьбу з українськими повстанцями були надіслані переважаючі чисельно регулярні частини російських червоних окупантів з броньовиком.

5 травня 1919 року через втечу червоних окупаційних частин з фронту місто було зайняте так званою Добровольчою російською окупаційною армією. У Гришині був створений каральний загін Малиновського, який продовжив бішовицько-російську практику розстрілів і повішань на телеграфних стовпах.[15]

УРСР

Переживши першу світову та громадянську війни, розруху, станція Гришине у радянські часи почала приходити до себе, до 1925 року на почало працювати паровозне депо, цегельний завод, 6 шахт Гришинського рудоуправління. Змінилася назва станції — спочатку на Постишеве, а 1938 року, разом з присвоєнням статусу міста отримало назву Красноармійськ.

Німецько-радянська війна

У роки Другої світової війни понад 1 000 жителів були знищені німецькими окупантами, 4 788 земляків загинули на фронтах,кількість знищених людей російсько-радянським окупантом замовчується.

Післявоєнний період

На початку 1970-х років побудовані місцеві молокозавод, м'ясокомбінат, почалося спорудження шахти «Красноармійська-Західна № 1». Проведено технічне переозброєння залізничного вузла. 1970 року місто було газифіковане.

Незалежна Україна

12 травня 2016 року постановою Верховної Ради України №4468 Красноармійськ перейменовано в Покровськ[16].

Населення

Шаблон:Historical populations За даними перепису 2001 року населення міста становило 68740 осіб, із них 39,39 % зазначили рідною мову українську, 59,84 % — російську, 0,18 % — вірменську, 0,10 % — білоруську, 0,03 % — молдовську, 0,02 % — циганську, 0,01 % — грецьку та німецьку, а також польську, болгарську, гагаузьку, угорську, словацьку та єврейську мови[17].

Національний склад населення за переписом 2001 року[18]

чисельність частка, %
українці 62 158 75,0
росіяни 18 299 22,1
білоруси 558 0,7
вірмени 307 0,4
азербайджанці 215 0,3

Мікрорайони міста

  • Мікрорайон «Шахтарський»
  • Мікрорайон «Південний»
  • Мікрорайон «Сонячний»
  • Мікрорайон «Лазурний»
  • Мікрорайон «Горняк»

Економіка

Сьогоднішній Покровськ — велике промислове місто, на його території працюють 20 підприємств 6 основних галузей промисловості.

Старий центр вугільних шахт Донецького басейну1884 року). У місті працюють флагмани вугільної промисловості України — шахта «Краснолиманська» і ВАТ «Вугільна компанія Шахта Красноармійська-Західна») (видобуток вугілля в 2005 році — 6 241 тис. тонн).

Крім того, розвинена індустрія будівельних матеріалів і обслуговування залізниці.

5 заводів машинобудівної галузі (в тому числі випуск електродвигунів), два підприємства з виробництва будматеріалів (вогнетриви, дінасовий завод), швейна фабрика, хлібозавод, м'ясокомбінат, молокозавод, харчова фабрика.

У місті триває будівництво житла, об'єктів культурного та спортивного призначення. 1999 — Красноармійськ визнано територією пріоритетного розвитку.

У промисловості працює більш ніж 50 % від загальної кількості зайнятих в народному господарстві, на транспорті — близько 20 %.

  • Дінасовий завод (вул. Шмідта)
  • Вагонне депо (вул. Шмідта)
  • ДВАТ «ШСУ № 3» (вул. Добропільска)
  • ВАТ «Автобаза» Укрбуд (вул. Дніпропетровська)
  • Бізнес-центр ТОВ «Красноармійський електромеханічний завод» (мікрорайон «Південний»)

Обсяг промислового виробництва — 797 млн гривень (на 1 жителя — 9 781 грн.). Індекс промислової продукції — 102,8 % у 2003 році до 1990 року.

Викиди шкідливих речовин в 2003 році в атмосферне повітря від джерел забруднення міста — 39,3 тис. тонн. Місто є також центром значного сільськогосподарського району.

Транспорт

Територією міста проходить автошлях Шаблон:Автошлях EШаблон:Автошлях М.

Фінанси

Дохід бюджету міста в 2004 році склав 34 409,8 тис. гривень, з них перераховано у державний бюджет України 9 628,1 тис. гривень. Бюджет міста в 1976 році — 11 100 тис. рублів, в тому числі на охорону здоров'я — 5 тис. 500 рублів, на культуру і освіта — 4 200 тис. рублів, на благоустрій та житлово-комунального господарства — 1 000 тис. рублів.

Експорт товарів в 2003 році — 62,6 млн доларів США. Прямі іноземні інвестиції на 2003 рік — 3,7 млн доларів США. Обсяг вироблених послуг в 2003 році — 72,2 млн гривень. Коефіцієнт безробіття — 3,3 %. Середньомісячна зарплата у 2003 році — 868 гривень.

Культура та освіта

Шаблон:See also

  • Клуб імені Щербака (вул. Свободи)
  • Кінотеатр «Україна» (вул. 40 років Жовтня)
  • Центральна міська бібліотека імені Т. Г. Шевченка (вул. Горького)
  • Красноармійський індустріальний інститут Донецького національного технічного університету (пл. Шибанкова)
  • Палац культури ПАТ "Шахтоуправління «Покровське» (пл. Шибанкова)
  • Центр творчості та дозвілля молоді (вул. Соціалістична)
  • Красноармійський навчально-виховний комплекс (мікрорайон «Лазурний»)
  • Клуб імені Комарова (з Південне, вул. Київська)
  • СПТУ № 38 (вул. Дніпропетровська)

Релігія

До жовтневої революції велика кількість католиків-вірян мала свою власну каплицю, котра належала до парафії св. Йосифа у Катеринославі. Їі доля не відома. 7 квітня 2013 року єпископ Мар'ян Бучек освятив скульптуру Фатімської Матері Божої, котра знаходиться перед будинком, у якому розташовано сучасну каплицю. У ньому ж проживає священник. Каплиця стала центром парафії Божого Милосердя. Богослужіння у неділю о 10-00 та протягом тижня о 9-00. Храмове свято у суботу після Великодня[19].

Соціальна сфера

Історико-краєзнавчий музей. Покровський індустріальний інститут ДонНТУ, педагогічне училище, гірничо-технічний ліцей. У місті розташовується зелений масив на 80 га, 11 палаців культури, 6 лікарень та 8 поліклінік (140 лікарів, 425 медичних працівників), 10 шкіл (9 000 учнів), 93 бібліотеки.

  • Покровська ЦРЛ (вул. Руднєва)
  • Вузлова лікарня на станції Красноармійськ (вул. Правди)

Персоналії

Народилися:

Тут останні роки життя прожив учасник українського руху опору Данило Шумук.

Тут працювали:

  • Леонтович Микола Дмитрович (1877—1921), український композитор, хоровий диригент, музикант, педагог — деякий час працював учителем співу в школі на ст. Гришине (тепер м. Покровськ).

ЗМІ

Газети
  • «Маяк»
  • «Телескоп»
  • «Орбіта Плюс»
Телебачення
FM-радіомовлення
Інтернет-ЗМІ

Фото

Джерела

  1. Головне управління статистики у Донецькій області
  2. Шаблон:ЕГТГ-СНМ-1859
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. Шаблон:Ref-ru-dor
  4. Шаблон:НМРИ-500-1905
  5. Шаблон:СНМБУ-1911
  6. Борьба за Октябрь на Артемовщине. стр 236
  7. Д. А. Першак Хроника великих дней «Донбас» 1977 стр 24
  8. Борьба за Октябрь на Артемовщине. 237
  9. Борьба за Октябрь на Артемовщине. стр 238
  10. Борьба за Октябрь на Артемовщине. стр 239
  11. Д. Воробьев Воспоминания (материалы Истпарта ЦК КП(б)У)
  12. Борьба за Октябрь на Артемовщине. стр 239
  13. Борьба за Октябрь на Артемовщине. стр 330
  14. Борьба за Октябрь на Артемовщине. стр 331
  15. Борьба за Октябрь на Артемовщине. стр 334
  16. Постанова про перейменування деяких населених пунктів №4468, зареєстрована 19.04.2016
  17. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua
  18. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах.
  19. Портал «Костели і каплиці» Римсько-Католицької Церкви в Україні

Додаткова література

Шаблон:Покровськ Шаблон:Населені пункти Донецької області Шаблон:Донецька область Шаблон:Бахмутський повіт



Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.