Полісся

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук

Полі́сся — історико-етнографічний край та природно-географічний регіон, розташований в межах Поліської низовини, у басейні річок Прип'яті та середнього Західного Бугу, для якого характерна надзвичайно волога, лісиста та болотиста місцевість, густа річкова сітка, низька густота населення. Лежить на півночі України, півдні Білорусі й частково Росії та Польщі.

За фізико-географічним районуванням Полісся розглядається як фізико-географічна провінція мішаних лісів фізико-географічної зони Східно-Європейської рівнини. Природні умови зумовили тут низький рівень урбанізації, ізольованість населених пунктів, а це, своєю чергою, — добру збереженість багатьох елементів традиційної матеріальної та духовної культури населення Полісся. Головні міста: Пинськ, Ковель, Сарни, Лунинець, Кобринь, Мозир, Овруч, Коростень, Чернігів.

Історія назви Полісся

Уперше назва Полісся зафіксована у літописі за Іпатіївським списком. У джерелах XIV–XVI ст. ця назва найчастіше функціонувала у вигляді спільнокореневих топонімів «Подлесьє», «Полясє», «Полєсє». Історико-етнографічні межі цієї зони теж визначалися по-різному, однак переважає думка, що вона охоплює басейн річки Прип'ять та сусідні райони лісової смуги. Цю територію вважали центром поліської області ще дослідники XVI–XIX ст. М. Стрийковський, Г. де Боплан, В. М.Татищев та ін., про що переконливо свідчать залишені ними картографічні матеріали. Усталення в науковій літературі назви Полісся супроводжується подальшою конкретизацією за назвами етнічних зон — Білоруське Полісся, Українське Полісся, Російське Полісся, Литовське Полісся, Польське (Люблінське) Полісся. Такий поділ почасти відображав і певну етнолінгвістичну неоднорідність регіону.

Населення Полісся

На Поліссі у зв'язку з льодовиковим періодом[1] мінявся не лише рельєф місцевини, але й унеможливлювалося мешкання людності. Але після льодовикового періоду (11600—11700 років тому) Полісся за географічними умовами, порівняно зі степом, стало забезпечувати населення протягом історії захисним і неприступним тереном від ворожих наїздів і чужих упливів, що простежується в етногенезі білорусів та етногенезі українців.

Відомо, що населення Полісся складають представники різних етносів. Зокрема його етнографічну особливість репрезентувала у минулому традиційна культура сільського населення, тоді як міста на території регіону були загалом поліетнічними. Посилення зв'язків села з містом у ході історичного розвитку відповідно позначилося і на культурі та побуті сільського населення, особливо в останні десятиріччя XIX і поч. XX ст.

Згідно з археологічними даними, Полісся ще до V–VI ст. н. е. було зоною взаємодії слов'янської і балтійської культур, орієнтовна межа між якими проходила на лінії Ясельда — Прип'ять — Горинь (за рядом лінгвістичних даних такий поділ зберігся аж до XIX—ХХ ст.). У цьому немає нічого дивного, адже Полісся з давніх-давен було зоною творення праслов'янської культури, територією міжетнічних контактів слов'ян із балтами. У час формування й розвитку східнослов'яських ранньофеодальних об'єднань цей край був контактною зоною дреговичів, волинян, радимичів, деревлян, частково полян, сіверян, а також західнобалтських союзів ятвягів, одне з племен якого, за свідченням давніх польських джерел, мало слов'янізовану назву «polexiani» («полексяни»). У XII–XIII століттях землі Полісся були поділені між кількома великими князівствами: Київським, Чернігово-Сіверським, Володимиро-Волинським (пізніше — Галицько-Волинським).

Етимологія назви Полісся

Мовознавці стверджують, що східнослов'янська етимологія назви Полісся закорінена у семантиці лісу та болота (лісиста місцевість, лісок). Вона має балтський аналог (Pala, Pelesa, Pelysa), що в литовській і латиській мовах має значення болотистий лісок. Це може свідчити про спільний балто-слов'янський корінь назви Полісся, а отже — про паралелі між східнослов'янським етнонімом «поліщуки» (вперше зафіксований у документах XVII ст.) і давнім екзоетнонімом «polexiani».

Поділ Полісся

Українське Полісся поділяється на Правобережне та Лівобережне — залежно від розташування на берегах Дніпра. Відповідно до цього уживаємо також назви Східне й Західне Полісся. Західне Полісся називають також Прип'ятським, східне — Наддеснянським або Чернігівським, розмежовуючи такі номінації тоді, коли йдеться про Полісся по обох берегах Дніпра.

В етнографічній літературі дуже часто під Східним Поліссям мають на увазі східну частину правобережного Полісся, приблизно на схід від р. Ясельда, далі — р. Прип'яті, до впадання у неї р. Горині і вниз по цій річці. Землі, що лежать на захід від вказаного кордону аж до р. Західний Буг, складають Західне Полісся.

До 20-их рр. XX ст. Полісся ділили за належністю земель до тієї чи іншої губернії й повіту: Волинська, Київська, Чернігівська, Мінська, Могилівська, Гродненська, Брянсько-Жиздринський.

За сучасним адміністративним поділом вирізняємо Полісся українське, білоруське та брянсько-жиздринське (російське). Українське Полісся має регіони за назвами областей: Волинське, Рівненське, Житомирське, Київське, Чернігівське, Сумське. Сучасна українська фізична карта районує українську частину Полісся на такі зони: Волинська, Мала, Житомирська, Київська, Чернігівська, Новгород-Сіверська.

За чинним адміністративно-територіальним поділом Полісся охоплює Північну Київщину, Чернігівщину, Житомирщину (окрім південних районів), північні райони Сумської області, Рівненщину та Волинську область (окрім крайнього півдня останніх двох областей). Південну межу Полісся за діалектними ознаками мовознавці визначають умовною лінією Володимир-Волинський — на південь від Луцька — Здолбунів — Житомир — Фастів-Васильків — Переяслав-Хмельницький — Прилуки — по річці Сейм.

Економіка Полісся

Українське Полісся має досить вигідне географічне розташування вздовж північного кордону держави. На півдні Полісся межує з Карпатським, Подільським, Центральним та Східним регіонами. Через цей регіон проходять транспортні артерії, що з'єднують Україну з Білоруссю, частково — з Росією та Західною Європою. Отже, Поліський регіон є сполучною ланкою: з одного боку, між Україною та Білоруссю, Польщею, країнами Північної Європи та Балтії, а з іншого, — між Росією та Західною Європою. Стратегічне розташування району дає змогу активно залучати Полісся не тільки до розвитку міжрегіональних внутрішньоукраїнських зв'язків, але й до торговельних та виробничих взаємин України з іншими державами, створення вільних економічних зон, розбудови міжнародної системи торгівлі, транспорту та зв'язку, створення зон міжрегіонального та міждержавного співробітництва.

У Поліссі профільними галузями АПК є м'ясо-молочна, маслосироробна, консервна, борошномельна, цукрова, спиртова, кондитерська, тютюнова. У тому числі експортне, значення мають крохмальна, комбікормова, плодоовочева галузі, виробництво горілчаних, слабоалкогольних (у тому числі пива) та безалкогольних напоїв, мінеральних вод. Випуск продовольчих товарів у регіоні 2002 року становив: борошна — 7,9% від усього обсягу продукції по Україні, цукру-піску — 14,6%, 5,3% продукції з незбираного молока, 22,1% масла, 16,3% жирних сирів та 12,6% плодоовочевих, м'ясних та молочних консервів.

Див. також

  • стор. 2164, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
  • 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 стор. 2170–2171, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9


  • Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.