Стефан Александр Потоцький

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук

Шаблон:Otherpersons

Стефан Александер Потоцький

національністьполяк

POL Order Orła Białego BAR.svg

Везель.png

.

Шаблон:Наукова ступінь категоріяШаблон:Діяч мистецтв категоріяШаблон:Чин категоріяШаблон:Спортивне звання категоріяШаблон:Рід військ категоріяШаблон:Національність категоріяШаблон:Битви категорія


Стефан Александер[1] Потоцький (1651/1652,Шаблон:Efn — 1-а пол. 1726[2]/1 серпня 1727)[3] — польський шляхтич, державний діяч Речі Посполитої. Батько Миколи Василя Потоцького, засновник монастиря ОО. Василіян в Бучачі.

Життєпис

Дружина — Йоанна Потоцька з Сенявських
Син Микола Василь

У 1680-х роках сприяв частковій відбудові бучацьку фортецю[4] 29 грудня 1684 р. Галицький сеймик обрав делегатом на Сейм.[5] 7 серпня 1687 року сеймик Галицької землі звільнив маєтки С. А. Потоцького від оподаткування (Бучач, Бариш, Золотий Потік) через знищення. Наступного року сеймик підняв питання, щоб С. А. Потоцького, в чиїх маєтках були розквартировані жовніри, отримав за це належне йому «уконтентування»; справу мали розглядати на січневому сеймі в Гродно.[6] В лютому 1692 року разом з галицьким каштеляном Кшиштофом Скарбеком командували вдалою обороною Рогатина від нападу татар.[7] В 1690-х рр. багато часу приділяв військовим справам, керував відділком, що розвідував ситуацію в околицях Кам'янця-Подільського. Король Ян III Собеський зараховував його до кола осіб, які найкраще знають турецько-татарську проблему. Політично був пов'язаний з майбутнім великим гетьманом коронним Адамом Миколаєм Сенявським. 1694 р.: сильно побив булавою (або пірначем) шваґра — брацлавського воєводу Яна Ґнінського, король (незважаючи на симпатію) не хотів слухати про перепрошення кілька місяців, яке прийняв 14 липня; в липні оголошено шлюб з сестрою Адама Миколая Сенявського — Йоанною.

З 1693 р. намагався взяти шлюб з сестрою тоді белзького воєводи А. М. Сенявського Йоанни, принаймні з грудня пару пов'язували взаємні прихильність та симпатія. Дуже неохоче до ймовірного шлюбу ставилась дружина А. М. Сенявського Ельжбета Гелена, яка розпускала на королівському дворі плітки, що «…ловчий валах, а його мати вірменка». Противниками шлюбу були також Яблоновські. С. А. Потоцький при дворі мав репутацію «гуляки, розпусника, людини, яка не вміє панувати над своїми рефлексами».

Наприкінці 1694 року Ельжбета Гелена Сенявська стала «героїнею» придворного скандалу, пов'язаного з її романом із сином коронного гетьмана Яном Станіславом Яблоновським. Їх листи за посередництва С. А. Потоцького потрапили до чоловіка — А. М. Сенявського.[8]

2 січня 1695 року відбувся шлюб (дав львівський латинський арцибіскуп Константи Ліпський), якому перечив А. М. Сенявський який вважав, що майбутній шваґер (свояк) домагається тільки великого віна (приданого).[9]

В лютому 1695 р. молодий вирушив під Львів, обложений татарами: отримав сильне поранення руки[9] (або плеча[4]) — залишився скаліченим до кінця життя. Після відступу татар разом з дружиною проживав у володіннях, ведучи збір розвідданих, утримував полк з 9 коругв панцерних. Після смерти короля Яна ІІІ Собеського підтримував кандидатуру Фредерика Авґуста Веттіна. Під час безкоролів'я за дорученням королевича Якуба Людвіка Собєського увірвався з військом до Жовкви, взяв замок; намагався тоді переконати швагра прибути до міста та стати на сторону королевича. На початку січня 1697 р. представник Людовіка XIV в Речі Посполитій князь М. Поліньяк твердив, що є дуже можливим здобути прихильність С. А. Потоцького у справі князя Конті за 6000 талерів, незважаючи, що королевич дав йому 25000 з обіцяних 40000 талерів. С. А. Потоцький став на сторону Августа Веттіна за обіцянки значних виплат, привів до Кракова для Саса влітку 1697 р. 8 коругв.

1697 р. командував значними частинами військ на Волині, Покутті, Поділлі. 1701 р. сеймик Галицький видав мандат на Сейм. 1702 р. загострюються стосунки з родичами через недодане віно дружини, також через програш боротьби за булаву польного гетьмана коронного шваґру А. М. Сенявському (намагаючись отримати якусь сатисфакцію, висміював останнього; восени, будучи нетверезим, викликав на дуель, яку заборонив Ієронім Августин Любомирський через вплив С. А. Потоцького серед війська). Не ангажувався виразно серед противників Августа ІІ, хоча дружина в листах обіцяла перейти на бік шведів. Тоді найчастіше перебував у Замості.

1703 р. присвятив частину часу власним володінням, зокрема, 19 серпня видав список прав шевського цеху Золотого Потоку.

1704 р. відмовився від посади старости теребовлянського на користь Александера Цетнера.[10] Схоже, у 1704 р. С. Лещинський покинув Варшаву після засторог С. А. Потоцького.

Під час боротьби за трон не мав чітко вираженої позиції. Вересень 1705 р. — відбив спробу захоплення московитами фортеці в Замості, став мішенню для московитів: Ф. А. Ґоловін казав Івану Мазепі, щоб він зовсім не довіряв інформації С. А. П., якого найкраще було б піймати, а в його маєтки пустити козаків. Із Замостя писав слізні листи швагру, що дружина покинула дітей, переїхала до Львова, думає тільки, як витягнути найбільше грошей з його маєтків. Наприкінці 1706 р. був готовий присягнути Сандомирській конфедерації Юзефа та Міхала Потоцьких; водночас, Яну Шембеку говорив, що лояльний йому, незважаючи на тиск Потоцьких.[11]

Грудень 1707: цар Пьотр І в листі до А. Мєньшикова стверджував, що вся кореспонденція між турками, шведами та С. Лещинський йде через С. А. Потоцького, який підтримує турецьких і татарських посланців, емісарів Юзефа Потоцького. С. А. Потоцький мав агентів при Юсуфу-Паші в Криму. В березні 1708 царський резидент при А. М. Сенявському Ал-й Дашков, занепокоєний можливістю його переходу на сторону короля Станіслава, твердив, що це робота С. А. Потоцького.

За його посередництва відновилися перемовини між Станіславом Антонієм Щукою та А. М. Сенявським після перебування першого у Вишнівці в грудні 1708 року.[12]

Після Полтавської битви цар Пьотр наказав арештувати С. А. Потоцького за підозрою в шпигунстві на користь Польщі. Потоцький зумів уникнути арешту, але в його маєтках були розквартировані біля 8 000 московських солдатів під командуванням Кропотова (який перехопив документи, в тому числі 18 листів С. Лещинського, кілька турецьких документів), які грабували, ґвалтували мешканців міст Бучача, Городенки (були цілковито знищені[13]), менше — Золотого Потоку, Бариша. Під час зустрічі в Торуні король Август II Фрідріх нагадав про це царю, який відмахнувся; тому С. А. Потоцький став симпатизувати Станіславу Лещинському. 1710 р. — брав участь у Варшавській раді, на якій боровся проти сваволі московитів у його володіннях.

З 1717 р. почав часто хворіти, що зумовило ослаблення його політичної активності. З очільниками клану Потоцьких — Юзефом, Теодором, Міхалом — не мав тісних стосунків. З 1720 р. жив в основному в Бучачі та Золотому Потоці, намагаючись відбудувати їх.

Мав велику набожність до Підкамінської ікони Матері Божої, значні кошти надавав Підкамінському монастирю, зокрема, 1 січня 1727 р. писав до пріора о. Томаша Новомєйського, щоб той відправив до Гданська людей, які розуміються на гарматах, які (2 шт.) були оплачені С. А. Потоцьким в сумі 16 000 золотих; також відправив до монастиря оздоблений перлами сагайдак.

Помер о 6-й год. ранку 1 серпня 1727 р. Був пишно похований: тіло — в родинній крипті Цетнерів домініканського монастиря містечка Підкамінь, «нутрощі» — в гробівці св. Анни в Бучачі.[3]

Посади, звання

1688 р. ловчий великий коронний. 1692 р. стражник великий коронний. Староста теребовлянський (15 вересня 1698-11 лютого 1704,[10] або 22 жовтня 1709 — 12 листопада 1718 р.[1] канівський, яблунівський (1705 р.),[10] городоцький1713 р.[10]Шаблон:Efn).[14] Воєвода белзький1720 року). Полковник коронного війська Речі Посполитої.

Власність

Коропець (село коло Тлумача[13]), згадані Бучач, Золотй Потік, Городенку; посаг дружини — Гологори, Новосілка та Вільшаниця коло Золочева.

Меценат, фундатор

7 грудня 1712 року в Любліні видав фундаційну грамоту на заснування монастиря ОО.Василіян в Бучачі[15].
Доброчинець костелу оо. Кармелітів в Теребовли (в захристі був портрет).[10]Шаблон:Efn

Нагороди

У 1718 р. р. стає кавалером ордену Білого орла.

Сім'я

Герб Йоанни з Сенявських

Першою дружиною (біля 1688 (чи 1690[13]) р.— до 1693 р.) була Анна з Харленьських (вдова брацлавського воєводи Миколая Леона Сапеги, з якою в них дітей не було.1695  р. — вдруге одружується: дружина — Йоанна Потоцька (з Сенявських на Гранові[16]) — донька польного гетьмана коронного Міколая Єроніма Сенявського, сестра А. М. Сенявського. Народились в шлюбі:

Зауваги

Шаблон:Notelist

Примітки

  1. 1,0 1,1 Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII ww.… — S. 100.
  2. Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 74.
  3. 3,0 3,1 Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 54.
  4. 4,0 4,1 Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 65.
  5. Аkta grоdskіe і ziеmskіe… — Lwów, 1931. — Т. 24. — 586 s. — S. 447—452. (пол.), Шаблон:Ref-la
  6. Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726)… — S. 177.
  7. Kaźmierczyk Adam. Skarbek Krzysztof h. Abdank (ok. 1630—1706) // Polski Słownik Biograficzny… — t. XXXVIIІ/1, zeszyt 156. — S. 20. (пол.)
  8. Link-Lenczowski A. K. i Popiołek Bożena. Sieniawska Elżbieta Helena z Lubomirskich (1669—1729) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1996. — t. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 91. (пол.)
  9. 9,0 9,1 Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726)… — S. 178.
  10. 10,0 10,1 10,2 10,3 10,4 Ковальчук М. Стефан Потоцький… — С. 125.
  11. Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726)… — S. 178—179.
  12. Palkij Henryk. Szczuka St. Antoni h. Grabie, ps. Candidus Veronensis (ok. 1654—1710) // [[Polski Słownik Biograficzny]. — Warszawa — Kraków, 2011. — t. XLVII/3, 4, zeszyty 194, 195. — S. 469—480, 1. (пол.)
  13. 13,0 13,1 13,2 Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726)… — S. 179.
  14. 14,0 14,1 Potoccy (03) (пол.)
  15. Стоцький Я. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі… — С. 143.
  16. Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 115.
  17. Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726)… — S. 180.

Джерела

Посилання


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Шаблон:Poland-bio-stub




Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.