Традиційне житло ясів

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук

Традиційне житло е найбільш давнім і розповсюдженим типом житла у ясів був каркасно-турлучний. Будинок, іменований хаз, як і всі будови садиби, мав у давнину виключно земляні і очеретяні стіни, густо обмазані з обох сторін розчином глини, і покривався переважно двосхилим дахом з соломи або очерету. Для будівництва житла широко використовували і саман, а в другій половині XIX ст. багаті, крім того, — цеглу та черепицю.

Будинок

У яських селах досить часто зустрічаються такі старі житлові споруди, вік яких завдяки дбайливому догляду їхніх господарів сягає 100—150 років. У внутрішній плануванні будинку простежуються деякі риси, подібні до планування житла горян Північного Кавказу, зокрема осетинів.

Типовий яський житловий будинок складається з наступних приміщень: 1) так званої чистої кімнати (хаз); 2) великої, типу осетинського хадзара, кімнати-кухні, яка ділиться на чоловічу (праворуч) і жіночу (зліва) половини, й слугує для приготування і прийому їжі, заняття дрібною роботою, а також проведення сімейних урочистостей; 3) кухні (коньхо) — поділяється на дві частини — передню (пішвор) і задню (коносу), де знаходиться опалювальна система (камін, піч), а в далекому минулому — відкрите вогнище з вогнищевим ланцюгом для куховаріння їжі; 4) маленька кімната (кішхаз), що з'явилася наприкінці XIX ст., слугувала коморою (камора) до недавнього минулого; зараз камора будується поруч з окремим виходом, горищем і підвалом для зберігання харчів, а також кукурудзи, пшениці та ін.

У кунів на відміну від ясів у будинку відводилося окреме приміщення для жінок, що пояснюється характером їхнього сімейного устрою. У той же час чимало було у них і спільних елементів в плануванні і будівництві житла в цілому, вироблених спільними зусиллями, а також шляхом переймання певної частини їх кунами у ясів, споконвічних осілих жителів. Куни ще в XVI ст. жили в юртах.

У яських будівлях уздовж усього будинку тягнулася веранда, звернена у двір, її дах підтримувався зазвичай 5-7 дерев'яними або кам'яними круглими (у кунів квадратними) стовпами, нерідко прикрашеними, як і карнизи, геометричним орнаментом. На видному місці даху прибивали великий дерев'яний хрест — оберіг (у кунів цього не було) — традиція, що зберігається досі. У деяких будинках ясів є сліди відкритого вогнища, що розташовувалося в кухні, на ньому пекли хліб у попелі, над ним висів мідний казан для приготування їжі. Нині піч, маючи плетену основу, розташовується в кімнаті, але опалюється з кухні. Своєю конусоподібною формою, обмазаною розчином глини, вона дуже нагадує старе вогнище (тохну) осетинів[1]. До будинку нерідко прибудовували окремі кімнати для сімейних пар з виходом на загальну веранду. Такі довгі будинки аналогічні будинкам, які будувалися в XIX ст. у рівнинній зоні Північного Кавказу[2].

Уже в період раннього середньовіччя каркасно-турлучний тип житла набув поширення у степах Східної Європи і Північного Кавказу. Ібн Хаукаль про побут жителів Хозарського каганату писав, що „оселі їхні були хижі, а споруди їхні плелися з дерева й обмазувалися зверху“. Подібний опис є й у Мукаддасі: „Житла семендерців з дерева, переплетеного очеретом“. Дослідники припускають, що даний тип будівель сформувався під впливом іраномовних мешканців степу[3].

Двір і господарські будівлі

Будинки ясів стоять настільки впритул один до одного, що майже не мають дворів. Пояснюється це не стільки їхнім малоземеллям, скільки традиціями, за якими всі господарські будівлі виносилися на околицю села, де вони становили великий двір, обнесений огорожею. Ця форма поселення, за зауваженням угорських вчених, відокремлювала ясів від інших угорців, в тому числі від кунів, у яких всі житлові та господарські будівлі розташовувалися на території садиби.

Для ясів характерною була комплексна забудова житлових і господарських приміщень, а у кунів, крім того, нерідко хлів перебував під одним дахом з житловим будинком, що спостерігається в кунських землх. Так, у Карцагу, одному з великих культурних центрів кунів, є цілі квартали таких забудов — свідчення старого побуту кунів.

У порівняльному плані форма існування ясів найкращим чином відповідала вимогам їхньої господарської діяльності, позбавляла від спільного перебування людей і домашніх тварин на одному подвір'ї. Остання обставина, з точки зору гігієни, вирізняла яське село, давало йому можливість виглядати чисто і охайно. Що стосується двору (керт), назва якого походить від скіфо-сарматської епохи, властивого всім угорцям, то він є найважливішим об'єктом зосередження майна сім'ї. Тут окремо розміщувалися тварини, розташовувалися господарські будівлі, зерносховища, транспорт, сільськогосподарське знаряддя тощо. Тут же плинуло майже все трудове життя сім'ї, чоловіки і жінки якої виконували численні роботи, починаючи від постійного догляду за тваринами і закінчуючи завершенням усіх сільськогосподарських процесів. Існування у ясів такої форми поселення, пояснюється, крім іншого, пережитками общинного ладу. Ясів відрізняли великі сімейні громади, які володіли великими господарствами, які вимагали таких же господарських дворів[4].

Сучасне житло

З підвищенням матеріального добробуту селян вигляд яського села докорінно змінився. Солом'яні дахи були замінені черепичними і залізними, збільшено розміри вікон і дверей житлових приміщень, а також побудовано, переважно за типовими проектами, безліч нових будинків, що відрізнялися від традиційних великою кількістю кімнат (3-4) і просторими верандами міського типу. У той же час селища ясів, як і інших угорців, повністю електрифіковані, що дало можливість усім селянам користуватися електрикою для освітлення і задоволення своїх побутових потреб за допомогою електроприладів. З підключенням Ясшагу до головної газової магістралі, що йде з Росії, деякі його селища повністю газифіковані, а іншим газ постачали в балонах. Матеріальний достаток ясів дозволив їм змінити і внутрішнє оздоблення житла, обставити його фабричними меблями і прикрасити іншими дорогими покупними речами. З колишньої обстановки житла не могли зникнути повністю ті орнаментовані стінні шафи, столи, стільці тощо, які виготовлялися майстрами Ясшагу й інших регіонів Угорщини; нині подібні вироби складають кілька експозицій Будапештського меблевого музею. З кімнат яського будинку особливим убранням відрізняється вітальня, де розміщуються майже всі покупні меблі, кращі килими і паласи[5].

Література

Посилання

Шаблон:Угро-фінські народи

  1. Калоев Б. А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. — М.: Наука, 1996. — С. 158, 160, 162.
  2. Калоев Б. А. Поездка к венгерским ясам // Советская этнография. — 1984. — № 6. — С. 104—105.
  3. Бубенок Олег. Ясы и бродники в степях Восточной Европы (VI — начало XIII вв.). — Киев: Логос, 1997. — С. 155—163.
  4. Калоев Б. А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. — М.: Наука, 1996. — С. 27, 163—164.
  5. Калоев Б. А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. — М.: Наука, 1996. — С. 164, 166.


Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.