Формування і розселення яського етносу

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук

Формування і розселення яського етносу. Алано-угорські взаємини поновилися після того, як в XIII ст. монголи розбили аланів і їхніх союзників половців (куманів), і частина їх переселилася на захід.

Історики вважають, що половці — куни в XIII ст. оселялися в Угорщині двічі. Згідно з магістром Рогерієм[1], уперше вони з'явилися тут у 1239 р. на чолі з ханом Котяном, який брав участь у битві на р. Калка 31 травня 1223 р. на стороні русинів, а потім знову був розбитий монголами в 1238 р. Угорський король Бела IV, незважаючи на попередження великого монгольського хана не брати до себе втікачів половців, особисто урочисто зустрів Котяна і його орду на кордоні. Котян визнав королівську владу і обіцяв прийняти християнство. Однак незабаром угорські феодали, незадоволені зростанням політичного впливу половців і посиленням королівської влади, організували змову і вбили Котяна і групу половецьких неофітів. Після цього половці полишили Угорщину і пішли в район нижньої течії Дунаю[2].

Удруге половці з'явилися в Угорщині після відходу татаро-монголів в 1242 р. Цього разу вони міцно осіли тут. Точна дата другого поселення половців не встановлена, але в 1279 р. вони вже отримують привілеї від короля Ласло IV. Окремі історики приймають 1279 р. за дату поселення половців, але вона вкрай сумнівна: це дата оголошених королівських привілеїв, але не заселення половців, яке мало бути дещо раніше. Вчені мають підстави вважати, що остаточне розселення половців (і ясів) в Угорщині відбулося між 12421279 рр., швидше за все незабаром після 1242 р.

Чисельність половців-кунів і алан-ясів, які опинилися в Угорщині, може бути визначена лише приблизно. За даними Яна Ферента, у Котяна було 40 тисяч наметів (у такому разі кунів було не менше 100 тисяч чоловік). Однак деякі угорські фахівці з історії кунів визнають більш вірогідною цифру 40-50 тисяч чоловік. Що стосується кількості ясів, вона вказана Ферентом — 10 тисяч осіб, назване й ім'я яського вождя Качар Огала. Завдяки Рашиду ад-Діну відомо ім'я іншого аланського вождя Качір-укуле, який близько середини XIII в., тобто одночасно з вождем Качар Огала в Угорщині, разом з «еміром» кипчаків Бачманом вів партизанську боротьбу проти татаро-монголів у пониззі Волги і тут загинув. Обидва названих вище аланських лідера носять одне ім'я, мабуть, воно було популярним. У осетинів і зараз існує прізвище Хачірта — Хачірови[3].

Питання про території первісного розселення ясів в Угорщині також повинне розглядатися у зв'язку з питанням про розселення половців-кунів. Останнє спеціально вивчалося Андрашем Палоці-Хорватом: згідно з привілеями, даними Ласло IV, у 1279 р. їм був призначений верховний суддя «надор» (намісник короля) і відведена територія межиріччя Дунаю і Тиси по річках Кереш, Марош і Темеш. У даний час це землі комітату Бач-Кішкун — «основне місце поселення номадів-куманів, які розселялися по Угорщині». Андраш Палоці-Хорват локалізував на карті місцезнаходження семи кунських кланів у 1282 р.; сьомий клан, найбільш висунутий на північ по річці Задьва, — яський або язигський «алано-осетинського походження». Найближчими сусідами ясів виявилися куни клану Улаша, які освоїли район на схід од Сольнока з центром у Карцагу.

Як видно, від самого початку розселення в Угорщині алани (по-угорськи яси) зайняли свою нинішню територію, що отримала назву Ясшаг, адміністративним центром якого згодом стало м. Ясберень. Оселившись у 40-х роках XIII ст. в Угорщині куни і яси ніби продовжили функції федератів, зобов'язаних за отримані землі і королівські милості нести службу з охорони кордонів — картина, яка спостерігалася ще в римській Паннонії. Ця порівняно невелика рівнинна територія, зрошувана тихими річками Задьва і Тарна, стала основною етнічною територією угорських аланів-ясів, що забезпечила їхнє багатовікове існування. Тут розташувався головний масив яських селищ, що виникали одне за іншим: за наявними даними найбільш давніми є села Ясладань (з 1067 р.), Аллатіан (з 1212 р.), Яношхіда (з 1283 р. під назвою Szentkristof), Ясароксаллаш (з 1356 р. під назвою Arukmelleke), Ясберень1357 р. під назвою Beren), Ясіакохалма (з 1357 р.), Ясапаті1391 р.), Ясалсосентдьйордь (з 1399 р.), в 1433 р. з'явилися великі села Ясдожа і Ясфенісару, в 1458 р. Ясболдогхаза, у 1466 р. Ясіван. В даний час на території Ясшагу є 16 населених пунктів, у назві яких міститься етнічний формант «яс».

У той же час окремі групи ясів оселилися за межами Ясшага, про що свідчить топоніміка, що приводиться угорськими дослідниками. У таких випадках алано-яська основа іноді супроводжується тюркським суфіксом множинності -lar: Eszlar, Oszlar, Azlar, Azalar; Дюла Месарош, з посиланням на 3олтана Гомбоца, вказує на 7 таких назв у різних районах Угорщини). Ці топоніми зустрічаються в комітаті Сабольч у Тітті, десь на 10 км південніше Токаю, тобто в сучасній північній Угорщині, в комітаті Боршод, десь за 50 км на південний захід від вищеназваної місцевості, в комітаті Пешт між Тисою і Дунаєм, два в комітаті Шомодь на південь від озера Балатон, у старій Південній Угорщині, десь за 30 км на південь одТемешбурга, в комітаті Ноград у північній Угорщині. Дюла Немет зазначає, що «скрізь, де є куманські поселення, ми можемо зустріти також яські поселення». Два яські села Ясфалу існували поза Ясшагом: одне в комітаті Комаром, десь за 18 км на схід від Ершекуйвара, інше в районі Піліша за 20 км на північний захід Будапешта. «Місцевістю з яським населенням був Удол (Wdol 1347 / 1364) в комітаті Барш, недалеко від Селіца», — свідчить Дюла Немет. Звідси можна зробити висновок, що, поряд з районом компактного розселення ясів у Ясшаг Ясшагу, мало місце і їхнє дифузне розселення у багатьох інших районах Угорщини[4].

Відомі й інші поселення аланів по сусідству з Угорщиною: в Молдавії (місто Ясси на річці Прут, угор. Jasz-vasar 'Яський ринок', києворуськ. Ясский торг), а також у прикордонних із Візантією землях. В 1365 р. король Людвіг I передає правителю Угорщині Міклошу Конту взятих у полон аланів із їхніми родинами й майном, з дозволом поселити їх в Угорщині. Тому можна припускати, що окремі групи аланів могли потрапляти в Угорщину незалежно від куманів[5].

Крім того, не виключена можливість того, що окремі групи угорських ясів могли переселятися у зворотному напрямку — із заходу, на схід, за межі сучасної Угорщини. У зв'язку з цим великий інтерес становить походження назви населеного пункту Ясиня, розташованого на території українського Закарпаття. У довідковій літературі зазначено, що вперше це поселення згадується у документі, датованому 1555 р. Там мова йде про те, що село Ясиня належить угорському феодалу Драгфі. Тому, якщо виходити з того, що східні слов'яни, як і угорці, називали аланів ясами, то можна припустити, що угорці могли переселити аланів-ясів з Альфельда в Закарпаття, яке тоді належало ім. Саме це могло відобразитися в топонімії[6].

Література

Посилання

Шаблон:Угро-фінські народи

  1. Магистр Рогерий, Горестная песнь о разорении Венгерского королевства татарами: Латинский текст и перевод / Перевод с латинского языка, вступительная статья и комментарии А. С. Досаева. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2012. — С. 18-28, 33-36.
  2. Кузнецов В. А. Алано-осетинские этюды. — Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993. — С. 114.
  3. Кузнецов В. А. Алано-осетинские этюды. — Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993. — С. 114—115.
  4. Кузнецов В. А. Алано-осетинские этюды. — Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993. — С. 116—117; Немет Ю. Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В. И. Абаева. — Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт, 1960. — С. 5
  5. Немет Ю. Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В. И. Абаева. — Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт, 1960. — С. 4
  6. Бубенок Олег. Аланы-асы в Золотой Орде (XIII—XV вв.). — Киев: Истина, 2004. — С. 263


Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.