Чорна Куманія

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Нейтральність сумнівна Шаблон:Infobox Former Country

Чорна Куманія (сучасна назва Донецька конфедерація кипчаків[1]) — ханство[2], конфедерація половецьких орд на чолі з ханами з роду Ольберлю, династії Асеня резиденція яких перебувала на Дону, а за іншими даними, - на Сіверському Дінці.

Вперше назва Чорна Куманія - Куманійя аль Байда було згадується арабським істориком Абу Абдаллах аль Ідрісі (1100 - 1164), який у своїх працях писав, користуючися тюрського традицію позначення сторін світу кольорами, що країна Куманія ділитися на дві великі частини: Чорну й Білу Куманію.

В історичному творі Діяння угорців що датується між 1196 й 1203 роками, згадується поділ половців на два великі об'єднання білих й чорних куманів,[3] при цьому угорський хроніст використовує назву Чорна Куманія по відношенню до держави половців.[4][5]

При цьому радянські і сучасні історики Б. А. Рибаков і С. Плетньова, Федоров-Давидов Г. А. Добродомов І. Г. Кононов А. Н. висунули теорію про поділ Куманії на два великі племінні об'єднання прото-держав.[6][7][8][9][10][11][12] При цьому історик Коновалова стверджує що Ідрісі називає Чорною Куманією прикордонні з Куманом міста.[13][5]

Територія

Західним кордоном Чорної КуманІЇ був (Дніпро-Сіверськодонецький водорозділ) по лінії Залозного шляху.[14]

Територія Куманії була розділена на кочовища різних орд:

  • Поморська орда (Надозів'я)
  • Донецька орда (середнє течія Сіверського Дінця)
  • Нижньодінська орда (нижня течія Сіверського Дінця й Дону)
  • Надволзька орда (в межиріччі Дону й Волги)
  • Передкавказька орда (південне Надозів'ї)

Столиця

У зв'язку з кочовим способом життя у половецьких ханів не було постійних стаціонарних поселень, а були стійбища, які в літописах називалися половецькими вежами, в околицях яких розташовувалися кочовища хана, стійбища Шарукана й Кончака, що розташовувалися на правому березі Казенного Торця. Це відомо завдяки докладному літописному оповіданню про полон і втечу князя Ігоря з веж Кончака.[15] [16]

На думку деяких вчених ставка онука Шарукана Атрака перебувала між сучасними містами Слов'янськ і Краматорськ.[17]

Історія

Половецькі юрті під час перекочівлі.

Передісторія

Доба завоювання

Немає достовірних даних про завоювання донських степів родом ольберликів у першій половині XI ст.. Однак та обставина що торки і печеніги були змушені піти звідти свідчить про те що вони втратили майже всі кочовища. Незважаючи на це частина торків й печенігів залишилося жити на колишніх місцях в половецькому оточенні, про що є згадки у літописах.[18]

Перший період (середина XI - початок XII ст)[19]

Половці зайняли донецькі степи вже в 1055 році, а вже 1061 половці донецької орди здійснили похід на Русь під керівництвом хана Іскала - Сукало (Сокола) під час походу половці розбили дружину Всеволода Ярославовича.[20]

Уже в другій половині ХІ століття в донецьких степах сформувалася одна з найбільш впливових орд Дешт-і Кипчаку - донецька конфедерація орд на чолі якої став хан Іскал, крім цього в літописах згадуються хани Асень і Шарукан згадки про яких з'являються в 1068 році під час битви на Альті .

Після зникнення з історичної арени хана Іскала розгортається внутрішня боротьба між ханом Асенем з роду кай і Шаруканом з роду ольберлю. Не дивлячись на внутрішнє протистояння половці під керівництвом Асеня здійснюють походи на Переяславль в 1078, і на Воїнь в 1079 році.[1]

У 1080 половці під керівництвом хана Асеня останній раз вдерлися в Новгород-Сіверське князівство в 1082 році Асень помер головну роль у конфедерації зайняв хан Шарукан.

У 1083 році восьми-тисячне військо половців сплюндрували околиці Прилук. В 1092 половці захопили Пісочен і Переволоку. Набіги половців Чорної Куманій (Донської конфедерації орд) були менш інтенсивні у порівнянні з набігами половців Білої Куманії (Наддніпрянських орд). В кінці ХІ століття Шарукан здійснив похід на Русь, що завершився битвами на Альті й Снові. Другий раз у вересні 1107 році Шарукан об'єднався з ханом наддніпрянських половців Боняком зробив невдалий похід на Русь під час якого був розбитий поблизу Лубен на Сулі. В цьому ж році ми знаходимо останню згадку про хана Шарукана.[21]

Другий період (20-60-ті роки XII ст )[19]

Третій період (друга половина XII ст)[19]

Четвертий період (кінець XII - перші десятиліття XIII в. (До татаро-монгольської навали))[19]

У другій 12 ст. окремі половецькі орди, які згадуються в давньоруських літописах під ім'ям Токсобичі, Єлтукови, Бурчевичі тощо, почали утворювати нові об'єднання, з яких найсильнішою і найкраще зорганізованою була конфедерація племен, які кочували в районі річки Сіверський Донець.

На чолі сіверськодонецького об'єднання стояв рід відомого хана Шарукана з протомонгольського роду Ольберлю. До цього роду належали також хани Сирчан, Отрок і Кончак, який у другій половині 12 ст. об'єднав значну частину половців у єдину державу. Ряд кам'яних статуй цього часу, виявлені в середній течії Сіверського Дінця, передають європеоїдні риси половецьких ханів і знаті. Обличчя у них овальні, ніс із горбинкою, вуса прямі або хвилясті. Половці традиційно складали значну частину війська князів Русі.

З метою отримати здобич в 1172 Кончак вплутався в міжусобицю про це літописець згадав так «половці багато сотворіле зла, люди повоеваша.»

У 1174 Кончак спробував організувати свій перший самостійний похід на руські князівства. Для цього він уклав військовий союз з Кобяком, ханом лукоморців. З'єднавши  полки, хани попрямували до Переяслава.

Місто вони не взяли але ґрунтовно грабували околиці у Срібного та Баруч. У цей час Ігор Святославич попрямував в похід за Ворсклу. Там він взяв у полон і вивідав у половців що Кобяк і Кончак пішли до Переяслава Ігoр повернувся за ними, наздогнав і після короткого бою половці втекли кинув полонених. Дружиники Ігоря багатьох перебили і взяли в полон. Так вперше зустрілися на полі бою головні герої «Слова о полку Ігоревім» Ігор і Кончак.

У 1179 році в серпні Кончак прийшов до стін Переславля, розорив околиці, перебив і погнав у полон величезну кількість народу. Вчасно дізнавшись що на зворотному шляху біля Сули його чекають руські полки, Кончак зумів ухилитися від зустрічі з ними і пішов у степ з багатою здобиччю

Надалі Кончак уклав мир з Святославом Всеволодовичем і недавнім своїм супротивником Ігорем Новгород-Сіверським і став учасником боротьби цих князів Ольговичів проти Рюрика Ростиславича за київський стіл. Кончак відновив зв'язок з Ольговичами і грабував їх  князівства за допомогою самих руських князів.

Половецький табір

Давньоруський літописець пише про Кончака як могутнього богатиря. Його стійбище знаходилось на березі р. Тор у середній течії Сіверського Дінця. Тут у полоні перебував новгород-сіверський князь Ігор Святославич після поразки руських дружин під час битви на р. Каяла в 1185 р. (втік за допомогою половця Лабора). Похід Ігоря Святославовича на половців 1185 р. оспіваний у знаменитій поемі «Слово о полку Ігоревім».

На початку 20-х рр. 13 ст. половці зазнали численних поразок від монголо-татар, згодом були розгромлені донські, орди половців та їх союзники — алани.

1223 року половці остаточно були розбиті на річці Калка. Деякі половецькі роди відкочували на Дунай.

Населення

Половці

Тертер - оба -

Слов'яни

Алани

Родова організація і політичний лад

Radzivill Chronicle Cumans.jpg

Процес консолідації розрізнених кочових орд в окремі племінні об'єднання завершився наприкінці XI століття. Кожна орда, як і входили в неї більш дрібні підрозділи-курені, мали власні ділянки землі з входили туди зимника, літниками і маршрутами кочівлі між ними. Курені являє собою об'єднання кількох споріднених сімей. Курені за етнічним складом могли належати не тільки половцям, але і сусіднім народам (наприклад, болгарам). Главами орд були хани, за традицією одночасно є і главою певних куренів. На думку С. Плетньової, розмір звичайної орди не перевищував 40 000 чоловік. У першій половині XII століття існувало близько 12-15 половецьких орд. Розмір кочовища кожної половецької орди не перевищував 70-100 тис. Кв. км.

Необхідність вести ефективні військові дії проти Русі, Візантії та Болгарії призвела до появи у половців спілок орд, які були великими політичними об'єднаннями. На з'їзді знаті обирався глава такого союзу, що називався Каанен («ханом ханів»). У його руках була зосереджена велика влада: право укладати мир, організовувати набіги і походи.

Вірування

У більшості своїй половці сповідували тенгріанство з верховним божеством Тенгрі (високе синє небо) і Умай (його дружина-земля). Так само вони поклонялися тваринам, особливо вовку (подібне вірування існувало і у торків), якого кипчаки вважали своїм пращуром-тотемом.

У половецькому суспільстві був особливий прошарок шаманів, що називалися «бахси». Шамани займалися ворожінням, а також лікуванням, заснованим на спілкуванні з добрими і злими духами. У половців був розвинений похоронний культ, а також культ предків, поступово який переріс у культ «вождів-героїв». Культ предків був головним компонентом язичницьких вірувань половців.[22]

Міста

Великим центром половців від Дону були укріплені городища на Сіверському Дінці у сіл Богородичне, Сидорові і Маяки в Слов'янському районі Донецької області, відкриті в 20-ті роки М. В. Сибилева.

Вони виникли ще в хазарський час. Разом з половцями тут проживало осіле алано-болгарське населення. Можливо, це літописні міста Шарукань, Сугров і Балин, які 1116 році ходив підкорювати Володимир Мономах. В одному з міст Мономаха зустріли християни.

Правителі

Всі хани Чорної Куманом були з роду Ölberlü “народ вовків” , П. Голден пріпускає, що ольберлікі були одним Із найбільш вплівовіх кланів у Дашті-і Кипчак.[23] О. Пріцак стверджував, що ольберклі було домінуючим родом у донецькому об’єднанні половців.[24]

  • Искал - перший хан з роду тертер-оба який очолив донецьку конфедерацію орд.
  • Ясінь - хан з роду кай правил до 1082 року.
  • Шарукан - хан з роду ольберлю засновник династії Шаруконодів, правил з 1082 по 1107 імовірно.
  • Сирчан - хан з роду ольберлю, правил з 1107 по 1125.
  • Атрак - хан з роду ольберлю, правил з 1125 по ?.

Відомі битви

Див. також

Примітки

Джерела

  • Пилипчук Я.В. Етнополітичний розвиток Дашт-і Кипчак у ІХ - ХІІІ ст. : монография / Я.В. Пилипчук, 2013. - 288 с.
  • Плетнёва С. А. Половцы. - М.: Наука, 1990.
  • Пріцак Oмелян. Половці // Український історик. – №37–38 (1977). – С. 112–118. – “Ukrainian Historical Library”.
  • Плетнева С. А. Половецкая земля, в книге: Древнерусские княжества X–XIII вв., Москва, 1975.
  • Юзвин А. Сказание о земле Северской . 2013
  1. ↑ 1,0 1,1 Пилипчук Я.В. Етнополітичний розвиток Дашт-і Кипчак у ІХ - ХІІІ ст. : монография. Стр 87
  2. ↑ Пилипчук Я.В. Етнополітичний розвиток Дашт-і Кипчак у ІХ - ХІІІ ст. : монография . Стр 225-226
  3. ↑ Шушарин В.П. Русско-венгерские отношения в IX в. - Международные связи России до XVII в. М., 1961, с. 151
  4. ↑ Vasary I. Cumans and Tatars.Oriental Military in the Pre-Ottoman Balkans, 1185–1365/ I. Vasary. – Cambridge: Cambridge University Press, 2005. – XVI, 230 p. – ISBN–13 978–0–511–11147–1 eBook (NetLibrary); ISBN–13 978–0–521–83756–1 (Hardcover) Стр. 139
  5. ↑ 5,0 5,1 Коновалова И.Г. Ал-Идриси о странах и народах Восточной Европы: текст, перевод, комментарий/ Коновалова И. Г.; Российская Академия Наук. Институт всеобщей истории. – М.: Восточная Литература, 2006. – 328 c. – Серия Древнейшие источники по истории Восточной Европы: изд. с 1977 г. / осн. сер. В.Т. Пашуто; Редкол.: В.Л. Янин (отв. ред) и др.). – ISBN 5–02–018534–5 (в пер.). Стр. 118
  6. ↑ Рыбаков Б. А. Русские земли, с. 42-44;
  7. ↑ Федоров-Давыдов Г. А. Кочевники, с. 149-150
  8. ↑ Добродомов И. Г. О половецких этнонимах, с. 122
  9. ↑ Кононов А. Н. Семантика, с. 167-168
  10. ↑ Golden P. Imperial Ideology, p. 68-70
  11. ↑ Плетнева С. А. Донские половцы, с. 249, 251-253
  12. ↑ Плетнева С. А. Половцы, с. 101
  13. ↑ Кыпчаки / половцы / куманы и их потомки. К проблеме этнической преемственности Авторы: Юрий Евстигнеев
  14. ↑ К.В. Кудряшов. Половецкая степь, стр. 103—111.
  15. ↑ ПСРЛИ, т. II, стб. 651. Игорь приказал Лавору ждать его на той, обращенной к Руси стороне Тора, т. е. на его левом берегу.
  16. ↑ С.А. Плетнева. Половецкие каменные изваяния, табл. 27, 29.
  17. ↑ Юзвин А. Сказание о земле Северской. 2013 Стр 35
  18. ↑ ПСРЛ, т. I, стб. 227—279; т. II, стб. 252—255.
  19. ↑ 19,0 19,1 19,2 19,3 С.А. Плетнева. Печенеги, торки и половцы..., стр. 194—196, 220—224.
  20. ↑ Пилипчук Я.В. Етнополітичний розвиток Дашт-і Кипчак у ІХ - ХІІІ ст. : монография. Стр 79
  21. ↑ Пилипчук Я.В. Етнополітичний розвиток Дашт-і Кипчак у ІХ - ХІІІ ст. : монография . Стр 88
  22. ↑ http://arh.mybb.ru/viewtopic.php?id=68
  23. ↑ Golden 1986, 5–29; Голден 2003, 477
  24. ↑ Пріцак О. Коли і ким було написано “Слово о полку Ігоревім” / О. Пріцак; Український Науковий Інститут Гарвардського Університету; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної Академії наук України; Інститут сходознавства ім. А. Кримського Національної Академії наук України. – К: Обереги, 2008. – 360 c. – Серія Київ. б-ка дав. Укр. письменства: Студії; Т. 7 – ISBN 9666– 513–076–5. Стр 43.
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Чорна_Куманія&oldid=4271