Яси під пануванням турків

Матеріал з Разом
Перейти до: навігація, пошук

Яси під пануванням турків. Наприкінці XIV ст. почалися зіткнення угорців з турками на Балканах, але опір балканських держав рятував Угорщину від турецьких вторгнень. У битві на Косовому полі в 1389 р. турки завдали поразки військам Боснії, Сербії, Болгарії та Волощини(у битві брав участь і угорський загін). Після цього турки вперше вторглися в південну Угорщину. Почалася важка боротьба угорців з турецькими завойовниками, подальша доля Угорської держави залежала від результату цієї боротьби.

Альфельд, частина якого становив Ясшаг, став ареною турецької агресії. Перший турецький похід в землю ясів відбувся в 1536 р., унаслідок чого область була сплюндрована, а населення, що залишилося, стало концентруватися в Ясберені. Тут і в 12 яських селах в 1550 р. було переписано 752 родин, з них 437 родин мешкало в Ясберені. Після турецької навали 1552 р. на території Ясшага в 1572 р., за неповними даними, жило вже 1049 сімей. Це пояснюється тим, що з інших областей рівнини до Ясшагу прийшла безліч людей. Але, на жаль, податковий перепис (дефтер) 1550 р. є не зовсім точним. Достовірно лише те, що стосується м. Ясберень. Оскільки раніше угорському королеві місто і пов'язані з ним 12 сіл разом платили данину щороку, а дану форму турки зберегли, то не потрібно було точно вказувати число родин у кожному селищі. При проведенні дефтера 1550 р. було зареєстровано низку прізвищ яського або кунського походження, серед яких відзначаються Куча, Баксан, Шабуран, Барла, Гарган, Гога, Дурган, Бакатор, Бало, Бодон, Бодор, Бузган, Карачон, Кашкан, Олан (алан, на думку філологів), Тар, Токан. Фамільні імена Куча, Баксан, Барла, Карачон, Тар мають семантичні та фонетичні аналогії на Північному Кавказі. Фамільні імена з суфіксом «-он», як вважають дослідники, мають алано-яське походження. Ласло Сабо відзначає також прізвища, що явно вказують на яське походження їхніх носіїв (Яз, Яс) і побутували поза Ясшагом на території північної Угорщини.

Більшість прізвищ жителів Ясшагу має угорський вигляд, але це не означає, що носії даних прізвищ за походженням не були ясами: поступово вони змінили прізвища. Етнічне походження в XVI ст. ще жваво зберігалося у свідомості ясів. Оскільки в різних селищах зустрічалися абсолютно ідентичні прізвища, і на додачу у великій кількості, необхідно було вдаватися до різних прізвиськ, щоб відрізнити їх один від одного. Дещо пізніше замість колишніх прізвищ стали вживати тільки ці прізвиська, а прізвища поступово зникали. Так могли зникнути й яські прізвища. Ці «прізвиська» часто служили визначниками родів. Усередині родів були великі і малі родини. Аж до XV ст. зустрічаються лише односкладові імена, двоскладові є дуже рідкісними, і носії їх зазвичай виконували певну суспільну функцію. В цей же час феодальні відносини окреслилися і в Ясшагу. Колишні родові володіння розбилися на сімейні, успадковувані певною родиною. Дещо пізніше у зв'язку з сегментацією родин таких прізвищ стало дуже багато, а їхнє відношення один до одного вже не мало значення. Необхідно було «придумати» нові прізвища, які могли б висловити нові відносини. У цей час могли зникнути яські прізвища, що існували ще в XIV ст.. Дуже цікаво, що угорські прізвища, незважаючи на їхнє переважання в селищах, не мають стількох варіантів, скільки їх мають прізвища яського типу. Це також свідчить про походження нових угорських прізвищ. До 1550 р. мешканці Ясшагу ще зберігали свою етнічну єдність, хоча більшість прізвищ стали угорськими. У цей час відбувалися суспільні зміни, й зміни у сфері прізвищ були пов'язані саме з цим. Після 1550 р. турки винищували населення Ясшагу, але незважаючи на це, навіть скептики, такі, як Ференц Фодор, вказували на цілу низку родин, які зберегли яське походження.

За народними переказами, яси дбали про самооборону, не покидали своїх сіл і, подібно до інших угорців, не йшли, рятуючись від турків. Пішовши зі служби з королівських військ, які розпалися, вони охороняли свої селища від турецьких та місцевих грабіжників. Це положення поділяють і угорські дослідники. Тим не менш і ясів не оминула страшна кривава навала турків, руйнування ними історичних і культурних пам'ятників, осквернення церков, перетворення їх на стайні. У Ясшагу показують кілька таких храмів, в тому числі монастир с. Яношхіда, де, за хронікою, до приходу турків мешкали ченці, котрі поширювали серед ясів католицьку віру. Турки завоювали Ясшаг в 1552 р. і побудували фортецю в Ясберені. Місто платило данину султанові, але перебувало у кращому становищі, ніж інші поселення Ясшагу. Різними привілеями населення залучалося назад в Ясберень і він зростає: на лівому березі Задьви виникає католицький район міста Ясварош, на правому — протестантський Мадьярварош. Цей поділ відноситься до XVI ст. Найбільш критичний період в житті Ясшагу настав після взяття турками м. Егера в 1596 р, коли Ясшаг майже спорожнів, а адміністративно був включений в Егерський турецький вілайєт. Біженці з Ясшагу розселяються серед хайду в Північно-Східній Угорщині і в фортеці Фюлек. В 1608 р. яси присутні на коронації Матяша II Габсбурга під своїм прапором. Отже, хоча яси під час турецького завоювання і зазнали великих втрат, вони не були винищені і збереглися як етнографічна група. Цьому питанню присвячено дослідження Ласло Сабо, який показав, що незгадування Ясшага в письмових джерелах 1599—1608 рр. аж ніяк не свідчить про загибель його населення і наступній заміні його іншим населенням (як думали окремі вчені). Як вважає Ласло Сабо, яське населення не загинуло, а прийняло й асимилювало нових поселенців, прищепивши їм свою культуру, «яси зберегли велику роль у формуванні вигляду району та народу, що його населяв, не тільки по крові і антропологічно, а й з точки зору культури»[1].

Доба панування турків, а особливо час після вигнання їх із Угорщини вважаються періодом масового осідання в яських селах нових прибульців ззовні, що значно прискорило процес асиміляції ясів угорцями. Після 1608 р. як надор (намісник короля), так і турецький султан вмовляли населення повернутися на свої колишні місця; поміщики відпускали тих, хто тимчасово пішов з Ясшагу або Куншагу. Багато кріпаків знайшли притулок на території Ясшагу в XVII-XVIIІ ст.. Вони часто змінювали свої прізвища і таким чином ховалися. Серед кріпаків-біженців було багато старих парубків, які не мали власності. Частину їх складали палоці, які пішли з великих сімей, що їх гнобили, й вступили у шлюбні зв'язки з ясами. Вони ставали повноправними мешканцями селищ, і громада боронила своїх нових членів. Ласло Сабо, розглядаючи це питання, вважає, що іммігранти асимілювалися ясами. Прибульці розселялися некомпактно, тому вони не робили помітного культурного впливу на ясів[2].

Вважають, що турки були відносно лояльні до ясів і особливо кунів, знаходячи спорідненість з ними за мовою. У турецьких документах є маса листів жителів Ясшага, особливо Ясберень, адресованих властям і вимагали прийняття заходів проти грабежу і розбою, в яких брали участь не тільки турецькі солдати-розбійники, а й угорці. Тому турецькі і королівські влади повели спільну боротьбу проти цього широко поширеного явища. В 1617 р. паша м. Егера, куди входив адміністративно і Ясшаг, видав розпорядження, за яким мешканці яських сіл мали право затримувати і передавати злодіїв-угорців кадію або королівським властям. Як випливає з цього документа, турки дозволяли судити злодіїв і навіть страчувати. В 1640 р., наприклад, вони вперше стратили таких грабіжників-угорців, а в 1651 р. так само вчинили з крадіями-турками[3].

Сформовану під час окупації обстановку розбою і грабежу в Ясшагу, як і по всій країні, наочно характеризує лист від 2 липня 1640 р. мешканців Ясберені на ім'я сина Хасана Алі, кадію м. Хатвані. У ньому, зокрема, говориться: «З ворожої країни в наше місто і довколишні села приходять гайдуки і розбійники, крадуть у нас коней, одяг та інші речі. У нас є ціла низка указів про те, що ми маємо право затримувати злодіїв і з дозволу мірліва розіп'яти або стратити їх у тому селі, де ми їх спіймали. Нещодавно ми затримали трьох ворожих солдатів за крадіжку і хочемо їх стратити. Просимо надіслати рішення суду про те, що ми маємо на це право за законом». Зазначена ситуація — поширене явище не тільки в Ясшагу — була наслідком загального занепаду тут економіки, розрухи, зубожіння населення. Головні галузі господарства (землеробство, скотарство) ясів і кунів були сплюндровані, втрачено багато домашніх промислів і ремесел, пов'язаних із ними. Неозорі простори Альфельда прийшли в запустіння.

Однак незабаром турки, зрозумівши вади своєї політики, стали заохочувати розвиток у кунів їхнього традиційного заняття — скотарства, головним чином розведення великої рогатої худоби, а у ясів — землеробства і виноградарства. Характерно, що з метою економії зерна турки, як свідчить документ від 20 червня 1640 р., заборонили ясам варити навіть їхній традиційний напій — пиво. У період турецького панування яси, як і куни, перебували під подвійним податковим пресом — короля і турецьких окупантів, сплачуючи їм натурою і грошима. Так, в 1558 р. жителі 14 яських сіл поставляли королівському двору 1 200 кварт (1 кварта становить 20-25 кг) пшениці, стільки ж ячменю, дещо менше проса, певну кількість вершкового масла, сиру, 10 голів забійної худоби, а також сплатили 400 форинтів. Зрозуміло, це не було межею. Кількість перерахованих обкладань з волі короля могло змінюватися, але тільки в більшу сторону. І тим не менше вони не йдуть у жодне порівняння з тими поборами, яких вимагали турки. Не обмежуючись податками, вони, крім того, штрафували ясів з усіляких приводів, змушуючи нести різні додаткові повинності. Про це говорять адресовані окружній турецькій владі численні скарги ясів на свавілля і беззаконня місцевих ставлеників — кадіїв і емінів.

Одна з таких скарг: вона складена в червні 1575 р. на ім'я Будайського дефтердара (начальника), яси скаржаться на свавілля свого еміна, що бере податі навіть за право поховати померлого, не рахуючись з можливостями його сім'ї. «Якщо раніше, — пишуть вони, — ми ховали за своєю старою традицією, то тепер повинні брати дозвіл на це від еміна, виплачуючи йому 32 акче. Якщо помирає бідна людина, ми ходимо по домівках села і збираємо гроші, щоб сплатити цю суму». Певну плату брали і за право отримання спадщини. Поряд з цим яси зобов'язані були виконувати безліч повинностей на користь еміна, не передбачених законом турецької влади. «Наш емін, — скаржилися яси турецькому чиновнику, — силою змушує нас працювати на себе — сіяти, жати, молотити, косити сіно, сушити і возити його. Він бере з нас податки з дров і сена. Кроме того, він бере з нас більше грошей, ніж встановлено вищим начальством». Широко, як вказувалося, була поширена система штрафів, введена турками в Ясшагу. Вони бралися місцевими чиновниками по всяких приводів, часом не передбачених, ніякими законами. У цьому відношенні дуже характерно припис султана Мехмеда IV від 5 листопада 1668 р. кадію м. Егера, в якому, зокрема, говориться: «Я отримав від мешканців Ясберені заяву: „Якщо хто-небудь на території міста або на своїй земельній ділянці з власної необережності впаде з дерева, коня, осла, воза чи даху, потоне або згорить, помре від блискавки або тому, що на нього впала стіна, тощо… під цим приводом з нас беруть виру (штраф) у розмірі 7000-8000 акче … Перевірте і доповісте. Це порушення моїх раніше виданих указів, які забороняють подібне“. Згідно з іншими документами, еміни стягували мита без доведення вини, з власної волі, постійно підвищували їхні суми, обкладали ними осіб, причетних до участі у бійці, кровної помсти, крадіжці тощо, а також сім'ї померлого і засуджених до страти.

У той же час майже 150-річне панування турків не могло не залишити в пам'яті народній чимало кумедних і комічних випадків, що передавалися з покоління в покоління, вперше записаних і виданих класиком угорської літератури, ясом за походженням Ференцом Морою. Ця книга користується великою популярністю особливо серед молоді. Ці епізоди яскраво характеризують спосіб життя турецьких агресорів, їхні взаємини з місцевим населенням. Зокрема розповідають, що угорські та турецькі священики настільки здружилися між собою, що сидячи в шинку, пили спочатку за Магомета, потім за католицьку церкву.

Таким чином, яси, як і всі інші угорці, пережили найтрагічніший період своєї історії, зберігши в той же час, на відміну, наприклад, від кунів з Кішкуншагу, свою самостійність і місця поселення, чому значною мірою допомогли прояви ними їхнього „яського характеру“- войовничого духу. Проте у період тривалого турецького панування яси втратили рідну мову, мабуть унаслідок великого припливу населення, і „обугорилися“, зберігши в той же час багато своїх етнічних рис побуту і культури[4]. В 1640 р. турецький мандрівник Евлія Челебі заявив, що мадяри, серединні мадяри, трансильванські мадяри і сіге (секеї) походять від персів[5].

Література

Посилання

Шаблон:Угро-фінські народи

  1. Кузнецов В. А. Алано-осетинские этюды. — Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993. — С. 134—136; Сабо Ласло. Ясский этнос Венгрии и этнография ясской культуры // Проблемы исторической этнографии осетин. — Орджоникидзе: Северо-Осетинский научно-исследовательский институт истории, филологии и экономики при Совете Министров Северо-Осетинской АССР, 1987. — С. 105—106; Калоев Б. А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. — М.: Наука, 1996. — С. 69-70, 200.
  2. Сабо Ласло. Ясский этнос Венгрии и этнография ясской культуры // Проблемы исторической этнографии осетин. — Орджоникидзе: Северо-Осетинский научно-исследовательский институт истории, филологии и экономики при Совете Министров Северо-Осетинской АССР, 1987. — С. 113; Калоев Б. А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. — М.: Наука, 1996. — С. 201.
  3. Калоев Б. А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. — М.: Наука, 1996. — С. 70, 98-99.
  4. Калоев Б. А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. — М.: Наука, 1996. — С. 99-101, 200—201.
  5. Челеби Эвлия. Книга путешествия (Извлечения из сочинения турецкого путешественника XVII века): Перевод и комментарии. — М.: Наука, 1983. — Выпуск 3. Земли Закавказья и сопредельных областей Малой Азии и Ирана. — С. 99-101, 200—201.


Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.