Перегляд вихідного коду сторінки Чорноморська козацька флотилія

{{Otheruses|Чорноморський флот}}
'''Чорноморська козацька флотилія''' ({{lang-ru|Черноморская казачья флотилия}})&nbsp;— створена [[1783]] року, як підрозділ [[Військо вірних запорожців]] (згодом&nbsp;— [[Чорноморське козацьке військо]]). Деякий час була єдиною боєздатною складовою частиною [[Чорноморський флот Російської імперії|Чорноморського флоту Російської імперії]].

Прославилась під час [[Російсько-турецька війна (1787—1792)|російсько-турецької війни 1787—1792&nbsp;рр.]] Брала активну участь у завоюванні фортець [[Фортеця Ізмаїл|Ізмаїл]], [[Єні-Дунья|Хаджибей]], [[Очаків]] та інших османських [[опорний пункт|опорних пунктів]] на півдні [[Україна|України]].

== Передумови створення ==

[[5 червня]] [[1775]] року у [[Запорозька Січ|Запорозьку Січ]] увійшли російські війська генерала [[Текелій Петро Абрамович|П. Текелія]]: донські козаки, імператорська піхота і драгуни. Заарештували старшину, кошового отамана [[Калнишевський Петро Іванович|Петра Калнишевського]] відправлено на [[Соловецький монастир|Соловки]], січові [[клейноди]], військову канцелярію, документи та гармати вивезли, військову скарбницю пограбували, порубали шаблями і розікрали срібні і золоті прикраси з ікон і імперської брами січової церкви. [[Курінь|Курені]] разом з січовими спорудами були зруйновані, фортечні укріплення розкопані і розкидані. Розкопали навіть січові цвинтарі. Указом імператриці [[Катерина II|Катерини ІІ]] від [[3 серпня]] 1775 року [[Військо Запорозьке Низове]] було скасоване «назавжди» з суворою забороною навіть згадувати назву запорожців.

Незадовго до цього, козацький флот майже всім складом організовано вийшов на [[Дунай]]. [[Османський султан]] виділив козакам під [[Задунайська Січ|Задунайську Січ]] [[Острів Святого Юрія|острів святого Юрія]] з [[Сулинське гирло|Сулинським]] і [[Георгіївське гирло|Георгіївським]] гирлами [[Дунай|Дунаю]], забезпечив їм військовий устрій та видав клейноди&nbsp;— булаву, [[бунчук]], печатку та [[Корогва|корогву]], висвячену [[Константинопольський патріарх|Константинопольським патріархом]]: на білому полі золотий хрест. [[Кошовий отаман|Кошовому отаману]] надавалися права двобунчужного паші, що рівнялося сучасному [[віце-адмірал]]у. Задунайські козаки або, як їх називали в Османській імперії, [[Військо Буткальських козаків]], отримало право вільно оселятися та займатися промислами від Очакова до Дунаю. Відновлене ними військо складалося з кінного, пішого та козацької флотилії.

Зруйнувавши в 1775 Січ та скасувавши [[Військо Запорозьке]], [[Потьомкін Григорій Олександрович|Григорій Потьомкін]] вже 31 жовтня 1776 року він доповідав Катерині ІІ про факт безоборонності півдня [[Російська імперія|Росії]]. Щоб оборонитися від імовірного нападу [[Османська імперія|Османської імперії]], за його підрахунками, російське військо мало б налічувати 9 гусарських, 6 пікінерських, 2 козацьких полки та мати флот на морі. А цього всього не було.

Організація й швидке зміцнення [[Задунайська Січ|Задунайської Січі]] вимагало від Росії організації якоїсь протидії. Адже існування «Січі за Дунаєм» викликало все більші симпатії в українського населення, зміцнювала військову потужність Порти й паралізувала участь у війні українців на стороні Росії.

Князь Потьомкін спочатку намагався силою стримати еміграцію козацтва за Дунай та на [[Холмщина|Забужжя]], але з того нічого не вийшло. Тоді Катерина II [[5 травня]] [[1779]] року і [[27 квітня]] [[1780]] року маніфестами звернулася до козаків вже з проханням повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Ефект був той самий.

У 1781—1783 роках відбулося повстання [[кримські татари|кримських татар]]. Князь [[Потьомкін Григорій Олександрович|Г. Потьомкін]] розіслав по запорозьких землях заклики до колишніх козаків, щоби вони збиралися в [[Херсон]]і, де з них будуть створені військові загони.

Проте запорожці відгукувались неохоче. Всього зібралося близько однієї тисячі козаків. Їх отаманом став військовий осавул [[Білий Сидір Гнатович|Сидір Білий]], а його помічником&nbsp;— колишній суддя Війська Запорозького [[Головатий Антін Андрійович|Антін Головатий]].

Татарське повстання було придушене, а [[Кримський півострів|Крим]] [[8 лютого]] [[1783]] року було включено до складу [[Російська імперія|Російської імперії]].
 
[[Анексія Криму Російською імперією|Анексію Криму]] [[Османська імперія]] розцінила як грубе порушення [[Кючук-Кайнарджійський мирний договір|Кючук-Кайнарджійської угоди]]. Османський уряд направив у [[Чорне море]] [[ескадра|ескадру]] з 25 потужних вітрильних кораблів. Наміри Росії закріпитися на чорноморському узбережжі означали початок нової протистояння з Портою. Назрівала війна, яка вимагала флоту.

6 квітня 1783 року козаків офіційно взяли на військову службу, як «вірних козаків». Розділятися військо мало на кінне («комонне»), піхоту та флотилію.

Таким чином, паралельно зі створенням війська, відбувалось й будівництво козацького флоту.

На той час у [[Херсон]]і, на закладених з початку 1779 року [[корабельня]]х, вже організовувалося будівництво нового покоління великих вітрильних кораблів&nbsp;— [[вітрильний корвет|корветів]], [[Вітрильний фрегат|фрегатів]] та [[Лінійний корабель (вітрильний)|лінійних кораблів]]. Кораблі для [[Дніпровська флотилія|Дніпровської флотилії]] будувались у [[Херсон]]і, а для козацького флоту&nbsp;— на [[Хортиця|Хортиці]]. [[Білий Сидір Гнатович|Сидір Білий]] з колишніми запорожцями брав у будівництві найактивнішу участь, займався комплектуванням екіпажів та їхньою підготовкою. Відповідно до постанови князя Потьомкіна: {{цитата курсив|.. матросов на Черноморский флот набирать из крестьян полуденной Малоросии как извечных мореходов и победителей над неприятелем.}}

Збудовану у Херсоні Дніпровську флотилію [[Катерина II]] наказала [[Потьомкін Григорій Олександрович|Потьомкіну]] передислокувати в Крим, в Ахтіарську гавань (сучасний [[Севастополь]]). Переведеному із [[Балтійське море|Балтики]] командиру [[Азовська флотилія|Азовської флотилії]] віце-адміралу [[Клокачев Федот Олексійович|Федоту Клокачову]] було наказано направити туди ж Азовську флотилію.

Здійснити перший похід Дніпровської флотилії «великого моря» було доручено козацькому [[отаман]]у (й майору російської імператорської армії одночасно) [[Сидір Білий|Сидору Білому]].

Вранці [[1 травня]] 1783 року 16 великих вітрильних кораблів Дніпровської флотилії увійшли в Ахтіарську гавань і стали на якорях у теперішній Севастопольській головній бухті. Наступного дня, 2 травня, в бухту ввійшла Азовська флотилія Ф. Клокачова. За козацьким звичаєм Сидір Білий вітав побратимів з [[Донщина|Дону]] гарматним салютом, а потім бенкетом на своєму [[флагманський корабель|флагманському кораблі]].

Протягом тижня [[Сидір Білий]] знайомив Клокачова з кораблями Дніпровської флотилії та з районом плавання, [[Ахтіарська бухта|Ахтіарською бухтою]] та Кримом взагалі. Таким чином, російська (Азовська) флотилія з'єдналась у [[Севастопольська бухта|Севастопольської бухті]] з українською (Дніпровською) флотилією, яку привів із Херсона Сидір Білий.

== Будівництво флотилії ==

У травні 1783 року&nbsp;— передавши, на вимогу князя Потьомкіна, Дніпровську флотилію віце-адміралу [[Клокачев Федот Олексійович|Ф. Клокачову]], [[Сидір Білий]] повернувся до [[Херсон]]а, де очолив Лиманську гребну флотилію «малого моря», яку ще треба було збудувати. На відміну від севастопольської ескадри, гребна флотилія мала складатися з вітрильно-гребних суден, призначених для висадки десанту і тарану важких [[Лінійний корабель (вітрильний)|лінійних кораблів]].

Займаючись будівництвом флотилії, отаман Білий одночасно займався розбудовою козацького війська. Проте бути «вірними козаками» бажаючих багато так і не виявлялося. Тоді, [[Потьомкін Григорій Олександрович|Г. Потьомкін]] оголосив, що колишні запорожці, котрі приведуть охочих, отримають офіцерські чини та дворянство. Набір козаків дещо пожвавився.

На початку 1787 року до Сидора Білого приєднався колишній запорозький полковник [[Захар Чепіга]] з своїм товариством (близько 900 козаків). Протягом року піші козаки збиралися в [[Прогної|Прогноях]] під керівництвом Сидіра Білого, кінноту організовував в Чилеклеї [[Захар Чепіга]], а Лиманську флотилію добудовував [[Антін Головатий]].

Лиманська гребна флотилія, що згодом стане називатися Чорноморська козацька флотилія була збудована до 1787 року. Складалася з двох ескадр&nbsp;— традиційних козацьких чайок та [[скампавея|скампавей]] (бригантин). Довжина скампавеї дорівнювала 31,7&nbsp;м, ширина&nbsp;— 5,33&nbsp;м, осадка&nbsp;— 1,4&nbsp;м. Екіпаж її разом з десантом нараховував 230 чоловік. На озброєнні вона мала одну 12-ти і три 6-ти фунтові гармати. На носі судна установлювався гострий таран для атаки високобортних ворожих кораблів. Слід відзначити, що запорожці не любили ці неповороткі з достатньо великою як для лиману осадкою судна і всі свої операції проводили на більш маневрових чайках. [[Скампавея|Скампавеї]] застосовували у більшості для доставки другого ешелону десанту, в завершальних частинах бойових операцій.

Проте, після закінчення основних робіт, [[Катерина II]] наказала призначити командиром Лиманської флотилії німця, принца [[Карл Генріх Нассау-Зіген|Нассау фон Зігена]], якого взяла на російську службу і який їй сподобався під час подорожі до Криму в травні 1787 року.

[[Сидір Білий]] в чині підполковника став командувати [[ескадра|ескадрою]] [[Чайка (човен)|запорозьких чайок]].

Тим часом, 13 (24) серпня 1787 року розпочалася друга російсько-турецька війна. Однак, російський флот, що базувався у [[Севастополь|Севастополі]], майже припинив своє існування.
Як писав державний канцлер імперії Олександр Безбородько: {{цитата курсив|.. «чтобы встретить турецкую эскадру из 25 кораблей, выставленных Портой на Черное море, имеется только 10 судов наполовину сгнивших: они были построены из плохого материала...»}}

Крім того, за тиждень до початку війни, під час рейду поблизу [[Мангалія|Мангалії]] севастопольська ескадра контр-адмірала [[Войнович Марко Іванович|Марка Войновича]] потрапила у великий шторм. Затонув фрегат «Крим», а інші кораблі ескадри фактично втратили бойову готовність і вимагали серйозного ремонту.

Таким чином, єдиною силою, що могла протистояти османському флоту була Лиманська козацька флотилія.

== Російсько-турецька війна ==

У вересні 1787 року османське командування вирішило захопити [[Кінбурн|Кінбурнську фортецю]], в якій знаходився [[Суворов Олександр Васильович|Суворов]] зі своїм корпусом. Османська ескадра заблокувала [[Дніпровський лиман]] та висадила на [[Кінбурнська коса|Кінбурнську косу]] 6-ти тисячний десант [[яничар]]ів. У бойових діях активну участь брали й українські козаки. [[Кінбурнська баталія (1787)|Бій за Кінбурнську фортецю]] був жорстокий, сам Суворов був поранений. І лише висадка козацького десанту Лимарської флотилії та відмова [[Задунайська Січ|задунайських козаків]] (що йшли на допомогу османам) воювати з «братами-запорожцями» дозволили [[Суворов Олександр Васильович|О. Суворову]] скинути [[яничар]]ів у лиман, та успішно завершили оборону [[Кінбурн]]а.

Після невдалого штурму Кінбурна обидві сторони взяли перерву в активних бойових діях. Росія&nbsp;— для того, щоб встигнути добудувати Лиманську флотилію та встигнути набрати достатньо війська (в основному в Україні), Османська імперія&nbsp;— для перевезення нових військ для захисту [[Очаків|Очакова]] та нападу на [[Херсон]]. Зі [[Стамбул]]а на підмогу османам в [[Очаків]] була направлена ескадра із 50 кораблів на чолі з [[Капудан паша|капудан-пашею]] [[Сезаїрлі Гази Хасан-паша|Ескі-Гасаном]] (Хасан-паши).

Османський флотоводець знав, що негода в морі фактично вивела з ладу залишки російського флоту «великого моря». Знали про реальний стан справ і у Петербурзі.

У грудні 1787 року українські козаки перейшли з [[Прогної]]в до Васильківського урочища в гирлі Дніпра, де заклали військовий кіш (Васильківську Січ). На військовій раді кошовим отаманом було обрано Сидора Білого, суддею&nbsp;— Антона Головатого, обрали старшину з 38 курінних отаманів «як одвіку водилося у Запорозькому Військові».

З метою залучили якомога більше українців на свій бік під час військових дій, [[22 січня]] [[1788]] року імператриця [[Катерина II]], підписала указ про створення «Війська вірних козаків». Козаки були підпорядковані генерал-аншефу [[Суворов Олександр|О. Суворову]], командувачу імператорськими військами. Суворову було доручено командувати 20 батальйонами, 38 ескадронами, флотилією та контролювати один із найважливіших у стратегічному плані Херсоно-Кінбурнський район.

27 лютого О. Суворов, передав «Вірного Запорозького Війська отаману кошовому Білому» повернуті імператрицею військові козацькі клейноди: велику білу з синім хрестом корогву, кілька менших [[корогва|корогв]] куреням, булаву, [[бунчук]] і [[пернач]]і. Ця військова корогва, яка стала прапором Чорноморської козацької флотилії, згодом був взятий за основу Морського прапора флоту Української Держави в 1918 році, військово-морських сил [[Директорія|Директорії]] у [[1919]] році, та сучасних [[ВМС України]].

Основні військові дії Російсько-турецької війни у [[1788]] році розгорталися на [[Дніпровсько-Бузький лиман|Дніпровсько-Бузькому лимані]].

21 травня османський флот, у складі 10 [[Лінійний корабель (вітрильний)|лінійних кораблів]], 6 [[фрегат]]ів і 40 [[Шнява|шняв]] (малих суден), став на рейді Васильківського Коша і розпочав його артилерійський обстріл. Козаки, під проводом кошового Сидора Білого на [[Чайка (човен)|чайках]] зайняли бойову позицію та розпочали атаку османських кораблів. Але адмірал Гасан-паша бою не прийняв і відвів свою ескадру до Очакова.

[[25 травня]] частина кораблів османської ескадри заблокували вихід з лиману до моря. Таким чином основною військовою силою, що протистояла османському флоту була козацька флотилія.

[[7 червня]], [[Сезаїрлі Гази Хасан-паша|Хасан-паша]] кинув у бій у Дніпровському лимані 36 суден. Та більша маневровість козацьких чайок ніж трипалубних [[фрегат]]ів визначила перевагу козацького флоту. Під час сильного вітру на веслах зі спущеними вітрилами, взявши на буксир неповороткі [[Скампавея|скампавеї]], флотилія, під командуванням Сидора Білого, атакувала османський флот. У цьому бою османи втратили три лінійних кораблі і змушені були знову відступити в Очаків.

17 червня, у лимані поблизу Очакова, козацька флотилія та «російська» парусна ескадра, під командуванням [[Джон Поль Джонс|Джона Поль Джонса]] (обидві флотилії, в основному, комплектували екіпажі своїх кораблів в Україні та з українців) атакували османський флот. Важкі лінійні кораблі османів повністю втратили маневровість на мілководді лиману. Спочатку сів на мілину 64-гарматний корабель, за ним&nbsp;— адміральський. Хасан-паша врятувався на шлюпці й продовжував керувати боєм. Адміральський прапор був захоплений козаками. Така ганебна втрата вперше спіткала османський флот. Від дії козацьких «мін» в повітря злетіло шість османських фрегатів, три лінійних кораблі та біля десятка сандалів. У ніч на 18 червня [[капудан-паша]] спробував вивести свій флот із лиману, але під час здійснення цієї операції османські кораблі потрапили під вогонь берегової батарей Суворова на Кінбурнській косі й суден козацької флотилії. Розгром османського флоту був повним: загальні втрати становили 15 суден, 6 тисяч чоловік вбитими й пораненими, близько 2 тисяч полоненими. Проте й козаки, хоч і виграли битву, понесли втрати. Під час абордажних боїв загинуло 18 козаків, в полон потрапило 235 козаків. Було смертельно поранено й кошового отамана Сидора Білого.

За підсумками козацьких перемог радісний [[Потьомкін Григорій Олександрович|Потьомкін]] доповідав 19 червня 1788 року в [[Петербург]]: {{цитата курсив|«Флот капудан-паші веслувальною флотилією розгромлений, 6 кораблів лінійних спалено та 2 піддалися... 30 суден розбиті... Між кораблями знищені капудан-пашинський та віце-адміральський, у полон узято людей з 3000, побито не менше... Ця перемога отримана малими, новозбудованими за небувалим калібром, веслувальними суднами…. з 200 менших гребних суден, в кожному по 60 запорожців…. Цими суднами керують запорожці, котрих тепер є двадцять тисяч на чолі з їх отаманом Сидором Білим».}}

Влітку 1788 року гребна частина флотилії мала 51 великих кораблі, парусна ескадра&nbsp;— 14 (лінійні кораблі та фрегати). І хоча основі сили Чорноморського флоту складали козацькі човни, офіційно керівництво ескадрами здійснювали контр-адмірали [[Карл Генріх Нассау-Зіген]]у та [[Джон Поль Джонс]]у.
На початку червня під Очаковим Суворов писав:{{цитата курсив| «... проти бусурманських суден видається мені корисним направити до блокфорту мої запорозькі судна, які лише одні здатні до погоні».}}

20 червня [[Сидір Білий]], внаслідок важкого поранення, помер. Місце кошового отамана заступив полковник [[Захарій Чепіга]]. А командувати флотилією чорноморських козаків був призначений військовий суддя, підполковник [[Антін Головатий]].

Кораблі османського флоту, які змогли врятуватися, втекли до Варни. 30 пошкоджених суден, що відійшли під стіни Очакова, були атаковані та знищені 1 липня козацькими чайками.

Війська Григорія Потьомкіна розпочали [[Облога Очакова (1788)|облогу османської фортеці Очаків]]. Османська ескадра була розбита, і з моря до фортеці не османии могли підвозити припаси та війська, оскільки силами Лиманської флотилії Чорноморського флоту, ця небезпека була знята.

[[Облога Очакова (1788)|Облога Очакова]] тривала аж до грудня. Хоча місто й залишилось без підтримки флоту, воно отримувало підтримку з острова [[Березань (острів)|Березань]]. Як тоді казали «якщо Очаків був ключем до дверей в Чорне море, то Березань&nbsp;— його засувом». Далекобійні гармати цієї фортеці діставали до Кінбурнської коси, не даючи російським галерам ні вийти в море, ні висадити десант біля стін Очакова.

Потьомкін ще в липні наказав Суворову штурмом оволодіти островом, але російський армія, хоча й атакувала його, проте невдало.

У жовтні 1788 року Г. Потьомкін доручив Антону Головатому захопити османське укріплення на острові [[Березань (острів)|Березань]]&nbsp;— важливого стратегічного пункту в гирлі Дніпра, яке підтримувало [[Очаків]]. Вранці, 6 жовтня, [[Дуб (судно)|козацькі дуби]] підійшли до скелястих берегів острова. Козаки, взявши на плечі гармати, під вогнем османських батарей, стрімко атакували. Після навального штурму козаки оволоділи береговими окопами та османською артилерійською батареєю. Незабаром у полон здався весь османський гарнізон. Усього було захоплено 300 вояків, 23 гармати, 150 бочок пороху і кілька ворожих знамен. У козаків загинули полковий старшина, 4 курінних отамани та 24 козаки. За цей подвиг Головатий був нагороджений [[Орден Святого Георгія (Російська імперія)|орденом Св. Георгія]].

Восени 1788 року Потьомкін за безініціативність під Очаковом відсторонив [[Карл Генріх Нассау-Зіген|Нассау-Зігена]] від посади «командувача» гребною флотилією та призначив замість нього іншого іноземця&nbsp;— генерала [[Хосе де Рібас]]а. [[Антон Головатий]] офіційно залишився лише командиром ескадри козацьких чайок.

Очаків захопили у османів у грудні 1788 року за активної допомоги українських козаків, які брали участь у його штурмі на лівому фланзі армійських підрозділів та атаці з моря козацької флотилії.

За звитяжні перемоги над ворогами престолу, імператриця [[Катерина II]] спеціальним рескриптом звеліла надалі Війську козаків зватися «Військом Вірних Чорноморських козаків», а Лиманська флотилія стала офіційно називатися Чорноморською козацькою флотилією.

[[11 вересня]] 1789 року відбулась [[Римницька битва|битва біля ріки]] [[Римник (річка)|Римник]]. Серед підрозділів, які особливо відзначилися в цій битві, були Стародубський та Чернігівський карабінерні полки, які складалися з українців. Під час штурму османського табору першим увірвався на ворожі позиції саме Стародубський полк. Переконлива перемога під Римником дала можливість російським військам [[Єні-Дунья|завоювати Хаджибей]] і оточити одну з наймогутніших османських фортець&nbsp;— [[Фортеця Ізмаїл|Ізмаїл]].



Далі героїчний шлях козацької флотилії проліг до [[Єні-Дунья|Хаджибея]]. [[Битва біля Хаджибею|Взяття фортеці Хаджибей]] здійснили 14 вересня 1789 року шість полків козаків-чорноморців (три полки кавалерії та три піхоти загальною кількістю 3000 вояків) під командуванням [[отаман]]а [[Захар Чепіга|З. Чепіги]] та загальним керівництвом [[Хосе де Рібас|де Рібаса]], з одночасним штурмом морського десанту флотилії під командуванням [[Антін Головатий|Антона Головатого]].

Слідом за [[Єні-Дунья|Хаджибеєм]] впала фортеця [[Акерман]], а за нею козацька ескадра Антона Головатого із 50 чайок при підтримці козацької кінноти [[Захарій Чепіга|Захарія Чепіги]] і російської піхоти [[Кутузов Михайло Іларіонович|Михайла Кутузова]] нічним штурмом взяла фортецю [[Бендери]] на Дністрі. За ці перемоги козацькому полковнику Головатому було «височайше пожалувано» чин полковника російської армії.

У жовтні 1790&nbsp;р. чорноморці допомогли російським піхотинцям оволодіти фортецею [[Килія]], а незабаром і придунайськими замками [[Тулча]] та [[Ісакча]].

Значною була участь козацького війська і в захопленні суворовськими військами добре укріпленої та однієї з наймогутніших на той час османських фортець на узбережжі Чорного моря&nbsp;— [[Фортеця Ізмаїл|Ізмаїла]]. Козацькі підрозділи були у складі військ під командуванням [[Хосе де Рібас|де Рібаса]] й атакували Ізмаїл з боку [[Дунай|Дунаю]]. У першій колоні [[Бригадир (військове звання)|бригадира]] [[Арсеньєв Микола Дмитрович|Арсеньєва]] їх було 2000 вояків, у другій, центральній колоні під керівництвом отамана [[Захар Чепіга|Чепіги]]&nbsp;— 1000, у третій на чолі з [[секунд-майор]]ом [[Марков Євген Іванович|Марковим]]&nbsp;— 1000 козаків. У авангарді було ще 767 козаків. Разом із козаками-моряками (1500 чорноморців-десантників атакували на «чайках») українське козацьке військо становило близько 7000 вояків.

Завдання [[Штурм Ізмаїла 1790|взяти Ізмаїл]] Потьомкін поклав на [[Суворов Олександр Васильович|Суворова]]. Враховуючи успішні дії козацького флоту під Очаковом, Суворов випросив у головнокомандувача всю Лиманську флотилію, основною бойовою частиною якої завжди були чорноморські козаки.

На початку грудня флотилія Головатого увійшла в Дунай. Навпроти Ізмаїла османи розташували важку артилерійську батарею на острові Сулин, яка не дозволяла підійти до фортеці, в Дунаї вели патрулювання османські кораблі. Спочатку флот під командуванням Головатого взяв штурмом [[Сулина|Сулину]] і дав змогу розмістити там артилерію Суворова. Затим у двох битвах біля острова Верхні Чатапи і вище Ізмаїла потопив османські кораблі, чим лишив османську фортецю можливості отримувати підкріплення і припаси. Наступною впала фортеця Табія, на штурм якої Головатий вів козаків особисто. Розвиваючи успіх, Головатий з своїми козаками вдарив на Ізмаїл і у кровопролитному бою взяв [[редут]]и і важку османську батарею, яка прикривала фортецю зі сторони Дунаю.

Якби Суворов підтримав чорноморців, фортецю можна було взяти того ж дня. Але не отримавши підкріплення, козаки не витримали контратаки значно переважних сил противника і з втратами вимушені були здати батарею і відступити на о. Сулин.

11 грудня 1790 року десант флотилії Головатого розпочав новий [[Штурм Ізмаїла 1790|штурм]]. 100 козацьких суден атакували Ізмаїл з боку Дунаю і під градом ядер і картечі висадили козаків для штурму фортеці.
Козаки першими увійшли у фортецю. Після цього надійшла допомога від [[гренадер]]ів Кутузова військ Суворова. В бою за Ізмаїл чорноморські козаки А.Головатого взяли 26 османських знамен, десятки гармат, багато зброї і амуніції. За взяття Ізмаїла [[Антон Головатий]] був нагороджений [[Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира|орденом Св. Володимира]], а козаки військовими хрестами «За взяття Ізмаїлу». Таким чином, саме дії флотилії козацького «адмірала» А. Головатого відкрили шлях до Ізмаїлу з боку Дунаю, та вирішили питання взяття фортеці. Суворов особисто відзначав у рапорті Потьомкіну «полковника і кавалера Головатого, який відмінною хоробрістю, працею і постійним старанням не тільки війську своєму подавав приклад, але й сам діяв безстрашно».

Наприкінці лютого 1791 року Потьомкін поїхав до Петербургу, і керування армією прийняв на себе генерал [[Репнін Микола Васильович|Рєпнін]]. Таким чином, після падіння Ізмаїла, Чорноморська козацька флотилія своїми діями підтримувала операції армії Рєпніна. Козацька армія перейшла Дунай поблизу [[Галац]]а та брала участь у [[Мачинська битва|штурмі османської фортеці Мачина]].
[[Мачинська битва|Десант і штурм Мачина]] став останньою бойовою операцією Чорноморського козацького флоту. Під час цієї операції козаки проявили такий же героїзм як і під [[Ізмаїл]]ом.
Перемога у Мачина, 28 червня 1791 року, змусила османського [[візир]]я розпочати мирні перемовини, які всіляко затягувались. Лише перемога нового російського Чорноморського флоту під командуванням [[Ушаков Федір Федорович|Ф. Ушакова]] [[Битва при Каліакрії|при Каліакрії]] прискорило ці перемовини.

На 30 листопада 1791 року у Чорноморському війську перебувало 335 [[Козацька старшина|старшин]] і 7165 [[козак]]ів.

29 грудня 1791 року в [[Ясси|Яссах]] було підписано [[Ясський мирний договір|мирну угоду]], відповідно до якої [[Османська імперія]] погодилась на приєднання [[Крим]]у до Російської імперії та віддала землі між [[Південний Буг|Південним Бугом]] та [[Дністер|Дністром]]. [[Бессарабія]] (в тому числі здобутий Ізмаїл) та придунайський край залишались в Османської імперії. Таким чином Чорноморська козацька флотилія втрачала основні пункти свого базування на Дунаї: [[Ізмаїл]], [[Тулча|Тулчу]], [[Галац]], [[Рені]].

== Переселення на Кубань ==

[[Файл:3 pervikh atamana chernomorskogo kazachego voyska.jpg|thumb|250px|Антін Головатий, Сидір Білий и Захар Чепига. Пам'ятник у Катеринодарі]]

1790 року князь [[Потьомкін Григорій Олександрович|Потьомкін]], за бойові подвиги, обіцяв чорноморським козакам землі між Південним Бугом та Дністром до Чорного моря. Тоді ж козаками Чорноморського війська було засновано 25 [[Слобода|слобід]] і поселено близько 9.000 душ обох статей.
Згідно з дослідженнями істориків, під час війни 1787—1791&nbsp;рр. у різних операціях, а це битви під [[Кінбурнська баталія (1787)|Кінбурном]], [[Облога Очакова (1788)|Очаковом]], [[Битва під Фокшанами|Фокшанами]], [[Римницька битва|Римником]], [[Битва біля Хаджибею|Хаджибеєм]], [[Битва при Каліакрії|Киліакрією]], [[Штурм Ізмаїла 1790|Ізмаїлом]], [[Мачинська битва|Мачином]], [[Бендери|Бендерами]] та ін., брало участь понад 42 тисяч українських козаків.

Проте російське керівництво не довго дотримувалось своїх обіцянок. Війна з Османською імперією була виграна, українські вояки свою справу зробили, і їх необхідно було позбутися. Козаки потрібні були Російській імперії, як людським матеріал, без них не могли обійтися під час війни. А після закінчення бойових дій вони ставали небезпечними. Крім того, постійно залишалась небезпека контактів між чорноморськими та задунайськими козаками. Тому черговий раз Росія поступила з запорожцями по-єзуїтськи. Було вирішено депортувати козацьке військо і флот за межі України. Тим більше, що нові землі на півдні України, роздавались російським дворянам, офіцерам та імператорським фаворитам.

[[20 лютого]] 1792 року вийшов імператорський указ про те, що «добута од Порти Оттоманської земля між Бугом і Дністром прилучається до Катеринославської губернії». У війську почалося розчарування, стало зрозуміло, що козаки обіцяну землю і привілеї не отримають.

І дійсно, 21 травня 1792 року начальник імператорської канцелярії генерал-аншеф [[Каховський Михайло Васильович|Каховський]] таємно наказав командувачу флотом адміралу [[Мордвинов Микола Семенович|Мордвінову]] терміново переправити Чорноморську козацьку флотилію на [[Кубань]]. 2 липня 1792 року з цього приводу було оголошено і указ Катерини II: {{цитата курсив|«Войско казачье Черноморское, собранное покойным генерал-фельдмаршалом, князем Потемкиным-Таврическим из верных казаков бывшей Сечи Запорожской в течении последней нашей с Портой Оттоманской войны многими мужественными на суше и водах подвигами показало опыты ревностного к службе нашей усердия и отличной храбрости. В воздаяние таковых сего войска заслуг Всемилостивейше пожаловали Мы оному в вечное владение состоящий в области Таврической остров Фанагорию, с землей между рекою Кубань и Азовского моря лежащего…».}}

Не всі прийняли виселення на [[Кубань]]. Частина козаків перейшла на [[Задунайська Січ|Задунайську Січ]]. Антон Головатий терміново подався до столиці з клопотанням про оставлення козаків на визволених ними і вже обжитих землях, обіцяних Потьомкіним,&nbsp;— між [[Південний Буг|Бугом]] і [[Дністер|Дністром]]. Проте доводи Головатого та скарги про закріпачення козаків панами залишились без наслідків.

Козацька флотилія збиралась для походу на [[Кубань]] в Очакові під командуванням полковника Сави Білого. Зайшовши у [[Миколаїв]], 16 серпня козацька флотилія відпливла з України назавжди.

25 серпня 1792 року&nbsp;— близько чотирьох тисяч козаків на 50 чайках і бригантині прибули в [[Темрюк]]. Всього на [[Кубань]] морем і сушею було переселено 8200 козаків, які заклали [[Кіш]] на Кубані і назвали його [[Катеринодар]]ом та розбили 40 [[Курінь (Запорозька Січ)|куренів]], згодом перейменованих на донський зразок в [[Станиця|станиці]]. До традиційних 38 запорозьких куренів додали ще два&nbsp;— Єкатерининський та Бережанський. Всього у 1792 році разом з родинами на [[Кубань]] переселилося майже 25 тис. українців.

[[4 липня]] 1794&nbsp;р. у спеціальному рапорті на ім'я генерал-фельдмаршала П. Румянцева Суворов запропонував використати при створенні нової гребної флотилії досвід і вміння тих українських козаків, які не вирушили на [[Кубань]]. У липні 1794 року [[фельдмаршал]] [[Рум'янцев Петро Олександрович|П. Румянцев]] наказав усім козакам, що не переселились на Кубань, записалися веслувальниками до Гребного флоту, який базувався у [[Хаджибей|Хаджибеї]]. З 1200 козаків було утворено Чорноморську команду, а 12 козацьких чайок стали основою одеської флотилії.

По прибутті на Кубань командувач козацької флотилії Головатий знайшов місце для гавані біля Бугазького кордону на березі [[Кизилтаський лиман|Кизилташського лиману]]. Цей козацький порт отримав назву гавані А. Головатого. У флотилії чорноморців несли службу більше 600 козаків та 150 канонірів. Було побудовано портові та військові споруди. Проте козацький флот, що був вже непотрібним імперії, почав занепадати. [[Флотилія]], що перебувала на приколі, перетворилась на місце покарання засуджених козаків.

Використовували козаки чайки й для втечі. Так, восени 1795 року, на кораблях флотилії до османських берегів втекло близько 50 козаків на чолі з Семеном Пурисом. 1796 року у порту сталась епідемію чуми. Для подолання пошесті було спалено всі будинки у гавані, а кораблі&nbsp;— затоплено.

[[28 січня]] 1797 року помер останній кошовий отаман обраний вільними голосами [[Антон Головатий]]. 27 липня 1797 року, після своєї коронації, імператор [[Павло I]] призначив без вибору і бажання Війська Чорноморського військового писаря [[Котляревський Тимофій Терентійович|Т.Котляревського]] «військовим отаманом». Цим указом назавжди скасовувалися не лише виборчі права козацтва а й сама посада Кошового отамана. Козацтво відповіло на таку «реформу» вікових традицій протестами, які були розцінені як «заколот». Козаки, зібравшись в [[Катеринодар]]і на військову раду, проголосували за зняття з посад всю старшину. «Заколот» був жорстоко придушений росіянами, а обраних на військовій раді досвідчених і популярних серед козацтва військового осавула Дикуна, пушкаря Шмалька замордували підручні генерала Пузиревського. Полковників Собакаря та Полового побили батогами перед військом, затим обом вирвали ніздрі і навічно заслали до Сибіру на каторжні роботи. А 1799 року&nbsp;— весняний шторм розтрощив вщент все що залишилось у гавані Головатого.

У 1802 році&nbsp;— з [[Миколаїв|Миколаєва]] на [[Кубань]] надіслали нові патрульні човни, для контролю узбережжя, але це вже була не козацька флотилія.

Продовжувачами традицій козацького флоту була Флотилія Задунайської Січі, яка існувала до 1828 року, а після повернення частини козаків до Російської імперії&nbsp;— Флотилія Азовського війська (1831—1865&nbsp;рр.). Флотилія Задунайської Січі використовувалися в османській армії як допоміжні і транспортні сили. Флотилія Азовського війська за сприяння командувача Чорноморського флоту адмірала [[Лазарєв Михайло Петрович|Михайла Лазарєва]] певний час провадила прикордонне патрулювання в [[Азовське море|Азовському морі]]. Та коли Росією були повністю окуповані приазовські та причорноморські землі, потреба в такій службі відпала і Азовське військо було переселене на [[Кубань]], де заснували [[Новоросійськ]] й [[Анапа|Анапу]].

== Висновки ==

Відновлення козацького стану, у вигляді Війська Вірних козаків, та створення Чорноморської козацької флотилії, через десять років після руйнування Запорізької Січі, було тимчасовим явищем в колонізаторській політиці Петербурга в Україні. Це було зроблено для формування додаткових військових сил під час [[Російсько-турецька війна (1787—1792)|російсько-турецької війни у 1787—1792 роках]]. В історичній перспективі «вірні козаки» сприяли зміцненню російського колоніального режиму в Україні.

Тим не менш, Чорноморська козацька флотилія відіграла визначну роль в перемозі російських військ та прийняла на себе основний удар османського флоту. В російсько-турецькій війні козацький флот виступив авангардом російської армії. Особливо незамінною була допомога козацької флотилії в штурмі [[Очаків|Очакова]], [[Хаджибей|Хаджибея]], [[Фортеця Ізмаїл|Ізмаїла]], [[Акерман]]а, [[Кілія|Кілії]], тощо.

Відвага та майстерність козаків, як вмілих мореплавців та вояків, були визнані не лише їх сучасниками: російськими й османськими державними високопосадовцями та військовоначальниками, засновником [[ВМС США|військово-морських сил США]] [[Джон Поль Джонс]]ом, але й професійними істориками, які неупереджено вивчали події тих часів.

== Див. також ==

* [[Балтійська козацька флотилія]]



== Джерела ==
* ''А.&nbsp;М.&nbsp;Авраменко.'' [http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1359-9/978-966-00-1359-9.pdf Чорноморська гребна флотилія] // {{ЕІУ|10|570}}
* [http://ukrlife.org/main/prosvita/hist_flotua4.htm Козацький флот України]
* [https://web.archive.org/web/20071105050050/http://www.hetman.tv-ik.kiev.ua/index.php?go=Pages Чорноморські козаки в битвах на воді проти турків під час війни 1787—1791&nbsp;рр.]
* [https://web.archive.org/web/20160304085451/http://fleet.sebastopol.ua/articles/MORSKI_PEREMOGI_ChORNOMORSKOYi_KOZAChOYi_FLOTILIYi/ Морські перемоги Чорноморської козацької флотилії]
* [http://fleet.sebastopol.ua/index.php?article_to_view=2151 «…Времен Очакова и покоренья Крыма»]{{Недоступне посилання|date=жовтня 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://www.exp21.com.ua/ukr/history/74-6.htm Кубанська гавань запорожця Антона Головатого]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://www.artkavun.kherson.ua/ornomorsk_kozaki.htm Чорноморські козаки]
* [[Сапожников Ігор Вікторович|Сапожников И.В]] ., Сапожникова Г.&nbsp;В.&nbsp;Запорожские и черноморские казаки в Хаджи-бее и Одессе (1770-1820-е годы).&nbsp;— О., 1998.&nbsp;— 272 с.&nbsp;— (монографія).
* [https://web.archive.org/web/20090406012311/http://readbookz.com/book/200/7640.html Відвоювання і заселення північного Причорномор'я.]
* [http://www.dt.ua/3000/3150/32768/ Чорний Корсар і Сидір Білий]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://www.dt.ua/3000/3150/34522/ Морській славі України&nbsp;— 510 років?]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [https://web.archive.org/web/20090209170532/http://dnestrkozak.webstolica.ru/glubina Історія козацтва Задністров'я]

{{Стиль|дата=лютий 2009}}

{{Козацькі війська}}

[[Категорія:Чорноморське козацьке військо]]
[[Категорія:Козацька доба]]
[[Категорія:Колишні військово-морські сили на Чорному морі]]
[[Категорія:ВМС України]]
[[Категорія:Українське козацтво]]
[[Категорія:засновані в Україні 1783]]
[[Категорія:Військові формування, засновані 1783]]