Перегляд вихідного коду сторінки Ю

{{Otheruses|Ю (значення)}}
{{Кирилиця
|Заголовок=Літера Ю
|Зображення=[[Файл:Cyrillic_letter_Yu.png]]
}}
'''Ю, ю'''&nbsp;&nbsp;— [[літера]] [[Кирилиця|кирилиці]]. В [[Українська абетка|українській абетці]] 32-га за ліком (до 1990 року була 31-ю). Присутня також у [[Російська абетка|російській абетці]] (32-га за ліком), в [[Болгарська абетка|болгарській]] (29-та), у [[Білоруська абетка|білоруській]] (31-ша). З [[Сербська абетка|сербської]] виключена в середині [[XIX століття]], в [[Македонська абетка|македонську]], побудовану за зразком нової сербської, не вводилася. Використовується також в письменностях деяких неслов'янських мов.

== Історія ==
У старослов'янській кирилиці [[Файл: Early Cyrillic letter Yu.png|30px]] зазвичай вважають 33-ю за порядком. Числового значення не має. Назва в слов'янській азбуці збігається з сучасним&nbsp;— «ю», у сучасній [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янській]] мові [[Файл: Early Cyrillic letter Yu.png|25px]] ({{lang-uk|її}})&nbsp;— [[знахідний відмінок]] короткої форми займенника {{lang-chu|я}} («вона», «та»), але слід мати на увазі, що в [[Староцерковнослов'янська мова|староцерковнослов'янській]] орфографії цей займенник записувався як [[Ѭ]] («великий йотований юс»), бо за походженням він являє собою [[Носові голосні в праслов'янській мові|йотований носовий]] ''*jǫ'' (подібно всім закінченням знахідного відмінка слів з основою на ''*-a''), збіг цього слова з назвою букви пізніший&nbsp;— після скасування «великих юсів» у кириличному письмі. З огляду на те, що в «Паризькому [[Абецедарій|абецедарії]]» (''«Abecedarium bulgaricum»'') «ю» назване «юсом», можна припустити, що це було первісним найменуванням букви, а перенесення назви на знаки для носових сталося вже в Стародавній Русі, де носові голосні зникли вже до XI&nbsp;ст.<ref>{{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=31|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}</ref>

Походження кириличної літери&nbsp;— [[Грецька абетка|грецька]] лігатура {{lang-el2 | IǑ}}, {{lang-el2 |ιǒ}} ({{lang-el2|ΙΟΥ}}, {{lang-el2| ιου }}).

У [[Глаголиця|глаголиці]] має накреслення [[Файл: Glagolitic yu.svg | 14px]], за ліком 34-та. Для походження глаголичної форми загальноприйнятої теорії немає, але найчастіше її співвідносять із [[Латинська абетка|латинським]] [[диграф]]ом {{lang-la2 |IU }} ({{lang-la2 | iu}}). Числового значення також не має.

Накреслення в кирилиці мало небагато варіантів, яке в основному розрізнялося положенням сполучної рисочки (вона могла бути посередині, як у нинішніх шрифтах, або зверху, а також похилою). Використовувалися варіанти і з різною величиною елементів літери: щось на зразок '''ГО''' із з'єднанням по верхньому краю ''o'', зазвичай така форма говорить про північне походження рукопису. Ця форма іноді потрапляла і в друкарські шрифти, наприклад у видання [[Франциск Скорина|Франциска Скорини]].

У староруському скорописі йотуючий штрих часом вироджується у щось на зразок '''с'''-подібного штриха над літерою ''о'', таким чином, літера набувала вид грецької δ («[[дельта (літера)|дельти]]»). У старослов'янських пам'ятках XII—XV століть зустрічається ще один варіант літери&nbsp;— «оборотне Ю» з тим же значенням.

== Українська мова ==
Ю&nbsp;— 32-га літера [[українська абетка|української абетки]]. На початку слів, після голосних і розділових знаків відповідає парі звуків [[Українська фонетика|[јu]]], після приголосних&nbsp;— їхнє пом'якшення (якщо це можливо) і звук [[Огублений голосний заднього ряду високого підняття|u]]. Після приголосних, втім, в українському письмі ставиться не цілком вільно, якщо не зважати на запозичення. В українській мові, на відміну від російської, цілком звичайне м'яке поєднання ''Цю'': ''Цюрупа'', ''пацюк'', ''цюкати'', ''Цюрко'', ''по пальцю'' та ін. Після ''м'', ''б'', ''п'', ''в'', ''ф'', майже завжди потрібне відділення [[Апостроф|апострофом]] (''б'ю'', ''п'ю'', ''в'ю'') або літерою ''л'' (''знайомлю'', ''люблю'', ''сплю'', ''ловлю'', ''графлю''). Після гортанних ''г'', ''к'', ''х'', а також після ''щ'' в українській лексиці не використовується. Після шиплячих ''ж'', ''ш'', ''ч'' вживається лише, коли вони подовженні: ''подорожжю'', ''тушшю'', ''річчю''. Після ''з'', ''с'', ''д'', ''т'' також є певні історично зумовлені обмеження, що дозволяють ставити ''ю'' після цих приголосних у закінченнях іменників (''князю'', ''лосю'', ''ґедзю'', ''гостю''), але не в дієсловах (форми ''возю'', ''носю'', ''ходю'', ''пестю'' є [[діалекти|діалектними]], а в [[літератуна мова|літературній мові]] має бути зміна приголосних, як у ''вожу'', ''ношу'', ''ходжу'', ''пещу''). Винятки з описаних вище правил відносяться до запозичень (''бюст'', ''Вюртембург'', ''пюпітр'', ''дежавю'', ''курфюрст'', ''мюрид''; ''гюрза'', ''кювет'', ''Хюе''; ''Цюрих'' тощо), більшість із яких&nbsp;— іншомовні імена і назви. [[Харківський правопис]] та [[проект правопису 1999 року]] пропонували писати всі ці слова через [[апостроф]]. До [[1990]] року слова ''журі'', ''брошура'' та ''парашут'' також писалися через літеру ''ю''. У [[Драгоманівка|драгоманівці]] пропонувалося викинути «ю» з абетки і замінити її залежно від значення на буквосполучення «jу» або «ьу».

=== Походження «ю» ===
В українській мові звук [ju] («ю») може мати різне походження:
* Від праслов'янського ''*ju'', який сходив до [[праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейського]] дифтонга ''*eu̯'' у закритих складах, саме цим пояснюється слов'янське чергування «ю»&nbsp;— «ев»: {{lang-cu|рюти}}&nbsp;— {{lang-uk|ревти}} (ранньо-{{lang-x-slav|*reu̯ti}}), {{lang-cu|бльвати}}&nbsp;— {{lang-uk|блюю}} (ранньо-{{lang-x-slav|beu̯ti}}). Саме таке походження має «ю» у багатьох українських словах (''любов, рюмити, юний''). У старослов'янській кириличній і глаголичній писемності [ju] передавався літерою «ю». Низка слів праслов'янського походження з початковим «ю», проте, має не питомо українське (східнослов'янське) походження, а являє собою запозичення зі старослов'янської мови ([[церковнослов'янізм]]и). До них належать, зокрема, слова ''юний, юнак, юдоль''.
* Від праслов'янського ''*jǫ''&nbsp;— йотованого [ǫ], який був [[Носові голосні в праслов'янській мові|носовим]] варіантом звука [o], що походив зі сполучень голосних заднього ряду з наступними носовими приголосними (''*on, *om, *an, *an''), які утворилися у закритих складах після початку дії [[закон відкритого складу|закону відкритого складу]]. У старослов'янській писемності [jǫ] передавався літерою «[[великий юс|великий йотований юс]]», який у кирилиці мав вигляд Ѭ. Після втрати носових голосних у східнослов'янських і південнослов'янських мовах Ѭ поступово змінила літера «ю», бо [ǫ] у більшості слов'янських мов збігся з [u]. Саме таке походження має «ю» у закінченнях [[знахідний відмінок|знахідного відмінка]] однини іменників і займенників 1-ї відміни (''княгиню, мою, свою''), у закінченнях орудного відмінка однини (''моєю, рукою, рибою''), у закінченнях дієслів 1-ї особи однини (''молю, кохаю, маю'') і 3-ї особи множини (''плавають, кохають, мають'').
* Звук [ju] проникав до української і в запозиченнях з інших мов (''алюр, бюро, інтерв'ю, трюм, [[Юлія]]''). У деяких запозиченнях виникнення [ju] відбулося вже на слов'янському ґрунті ({{lang-uk|[[Юрій]]}} < {{lang-orv|Гюрги, Гюргии}} < {{lang-el|Γεόργιος}}).
{{Див. також|У|Носові голосні в праслов'янській мові}}

== Церковнослов'янська мова ==
У сучасній церковнослов'янській орфографії літера <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''ю''</span> після приголосних трапляється тільки після <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''л, н, р''</span> і (рідко) після <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''д, т, з, [[Ѕ (кирилиця)|s]]''</span>, хоча у старому московському (а нині старообрядницькому) [[ізвод]]і церковнослов'янської мови активно використовувалася після м'яких шиплячих: <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''чюдо, чюти, ѿвращю''</span> тощо.

== Таблиця кодів ==
{| class="standard"
 ! [[Кодування символів|Кодування]]
 ! Регістр
 ! Десятковий<br />код
 ! 16-ковий<br /> код
 ! Вісімковий<br /> код
 ! Двійковий код
 |-
 | rowspan="2" | [[Юнікод]]
 | Велика
 | style="text-align:right;" | 1070
 | style="text-align:right;" | 042E
 | style="text-align:right;" | 002056
 | style="text-align:right;" | 00000100 00101110
 |-
 | Мала
 | style="text-align:right;" | 1102
 | style="text-align:right;" | 044E
 | style="text-align:right;" | 002116
 | style="text-align:right;" | 00000100 01001110
 |-
 | rowspan="2" | [[ISO 8859-5]]
 | Велика
 | style="text-align:right;" | 206
 | style="text-align:right;" | CE
 | style="text-align:right;" | 316
 | style="text-align:right;" | 11001110
 |-
 | Мала
 | style="text-align:right;" | 238
 | style="text-align:right;" | EE
 | style="text-align:right;" | 356
 | style="text-align:right;" | 11101110
 |-
 | rowspan="2" | [[KOI 8]]
 | Велика
 | style="text-align:right;" | 224
 | style="text-align:right;" | E0
 | style="text-align:right;" | 340
 | style="text-align:right;" | 11100000
 |-
 | Мала
 | style="text-align:right;" | 192
 | style="text-align:right;" | C0
 | style="text-align:right;" | 300
 | style="text-align:right;" | 11000000
 |-
 | rowspan=2 | [[Windows 1251]]
 | Велика
 | style="text-align:right;" | 222
 | style="text-align:right;" | DE
 | style="text-align:right;" | 336
 | style="text-align:right;" | 11011110
 |-
 | Мала
 | style="text-align:right;" | 254
 | style="text-align:right;" | FE
 | style="text-align:right;" | 376
 | style="text-align:right;" | 11111110
|}

== Література ==
* {{УРЕ}}
* ''[[Півторак Григорій Петрович|Півторак Г. П.]]'' Ю // [[Українська мова (енциклопедія)|Українська мова. Енциклопедія]].&nbsp;— К.: Українська енциклопедія ім. М.&nbsp;П.&nbsp;Бажана, 2000.

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* {{СУМ-11|Ю}}


{{Український правопис}}
{{Українська мова}}

{{ВП-портали|Українська мова}}



[[Категорія:Українська абетка]]