Перегляд вихідного коду сторінки Білочуб Пантелеймон Федорович

{{вичитати|дата=вересень 2015}}
{{Військовик
| ім'я = Білочуб Пантелеймон Федорович
| портрет = 	File:Free Territory Commander.png
| розмір = 200px
| підпис = 
| дата народження = 1892
| місце народження = {{Прапорець|RUSold}} [[Старий Крим (смт)]] [[Маріупольський повіт]] 
| дата смерті = 1929
| місце смерті = {{flag|УРСР}} [[Харків]]
| прізвисько =
| приналежність = [[Революційна повстанська армія України]]
| країна = {{Прапорець|RUSold}} [[Російська імперія]] <br/>
[[Файл:BlackFlag.svg|border|22px]] [[Вільна територія]] <br/>{{flag|УРСР}} [[УРСР]]
| рід військ =
| роки служби = 1914—1921
| звання = 
| підрозділ =
| командування = Командир 2-ї  кінної артилерійської батареї Катеринославського корпусу РПАУ <br/>
| битви = [[Перша світова війна]]<br/> [[Громадянська війна в Росії]]
| нагороди = 
| відносини =
| інше =
}}
'''Білочуб Пантелеймон (Пантелей) Федорович''' ({{н}} {{ДН|||1892}} – {{†}} {{ДС|||1929}})&nbsp;— український військовик, найкраще відомий як один з командирів анархістської [[Махновський рух |Революційної повстанської армії України (РПАУ)]] під керівництвом [[Махно Нестор Іванович |Нестора Махна]].

== Сім'я, дитинство і юність ==
Пантелей Федорович Білочуб народився в травні 1892 року у родині [[Греки в Україні|азовських греків]] в селі [[Старий Крим (смт)|Старий Крим]] [[Маріупольський повіт|Маріупольського повіту]] [[Катеринославська губернія|Катеринославської губернії]]<ref>Сукупність трьох первинних джерел дає можливість визначити дату народження Пантелея Білочуба. <br/>

1. Метричний запис про його одруження, датований 1 травня 1913 року, містить вік Пантелея - 20 років. Див. Державний архів Донецької області, фонд 217-1-16.<br/>

2. Протоколи допитів Пантелея Білочуба в ОГПУ, де Пантелей стверджував, що народився за півтора місяці до смерті батька. Див. Яруцкий, Лев Давидович. Мариупольская мозаика : Рассказы краеведа / Лев Яруцкий. — Мариуполь : Газ. «Приазов. рабочий», 1998—2002. — 20 см. Т. 2. — 2002. — 299 с. : ил., портр. <nowiki>ISBN 966-7052-93-1</nowiki>. Сс. 118 - 120. <br/>

3. Метричний запис про смерть батька Пантелея, Федора Харалампійовича Білочуба, в якій стверджується, що Старокримський селянин Федір Харлампійович Білочуб помер 3 липня 1892 року. Див. Державний архів Донецької області, фонд 217-1-7.<br/>

Таким чином можна зробити висновок, що Пантелей Белочуб народився приблизно в середині травня 1892 року за старим стилем. </ref>. Батько Пантелея, Федір Харлампійович Білочуб, помер від [[Туберкульоз |сухот]], коли дитині було тільки півтора місяці<ref>Державний архів Донецької області, фонд 217-1-7.</ref>. Овдовіла мати вийшла заміж вдруге, залишивши сина на виховання брату чоловіка, Фемістоклу Харлампійовичу Білочубу<ref name=":0">Яруцкий, Лев Давидович. Мариупольская мозаика : Рассказы краеведа / Лев Яруцкий. — Мариуполь : Газ. «Приазов. рабочий», 1998—2002. — 20 см. Т. 2. — 2002. — 299 с. : ил., портр. <nowiki>ISBN 966-7052-93-1</nowiki>. Сс. 118 - 120.</ref>, де Пантелей і виріс в оточенні двоюрідного брата і сестер.  

1 травня 1913 року Пантелей одружився з Варварою Кіор<ref name=":5">Державний архів Донецької області, фонд 217-1-16.</ref>, і в тому ж році був призваний до [[Російська імператорська армія |Російської Імператорської Армії]]<ref name=":6">Яруцкий, Лев Давидович. Мариупольская мозаика : Рассказы краеведа / Лев Яруцкий. — Мариуполь : Газ. «Приазов. рабочий», 1998—2002. — 20 см. Т. 2. — 2002. — 299 с. : ил., портр. <nowiki>ISBN 966-7052-93-1</nowiki>. Сс. 118 - 120.</ref>. 1 серпня 1914 року у Пантелея і Варвари народилася дочка Катерина<ref name=":5" />.  

== Перша світова війна ==
[[Файл:Panteley Fedorovich Belochub - 1916.jpg|ліворуч|міні|альт=|521x521пкс|Пантелей Федорович Білочуб на Південно-Західному фронті, червень 1916 року]]
Перша світова війна застала Пантелея в артилерії. До червня 1916 року він досяг чину [[Підпрапорщик |підпрапорщика]], несучи службу на [[Південно-Західний фронт (Російська імперія) |Південно-Західному фронті]] в складі четвертої батареї 13-ї артилерійської бригади. За виявлену хоробрість під вогнем ворога нагороджений двома [[Георгіївський хрест |Георгіївськими хрестами]] і двома [[Георгіївська медаль |Георгіївськими медалями]]<ref>Як свідчить фотографія Пантелея Федоровича Белочуба, датована 9 червня 1916 гойда. Приватної архів Олени Дмитрівни Таденевой, Каліфорнія, США.</ref>. 
У цей період він отримав досвід роботи з польовою та кінною артилерією, що стало важливим у його подальшій військовій кар’єрі. Наприклад, у січні 1915 року Білочуб заслужив нагороду за успішне наведення артилерійського вогню на наступаючу австрійську піхоту що дозволило власним силам  перегрупуватися, уникаючи втрат<ref>Патрикеев С. Б. Сводные списки кавалеров Георгиевского креста 1914–1922 гг. Том 5. - Москва: , 2012. С. 404</ref>.

== Революція та післяреволюційні війни ==
Незабаром після Лютневої революції 1917 року Пантелей Білочуб був переведений з фронту до[[Пушкін (місто) | Царського Села]] як фахівець при формуванні нового артилерійського дивізіону<ref name=":6"/>.

[[Білаш Віктор Федорович | Віктор Білаш]], начальник штабу анархістської [[Махновський рух |Революційної повстанської армії України (РПАУ)]] під командуванням [[Махно Нестор Іванович |Нестора Махна]], пізніше стверджував у своїх мемуарах, що Білочуб приєднався до [[Махновський рух |махновського руху]] в березні 1919 року<ref>Белаш В. Дороги Нестора Махно. - Киев : , 1993. С. 271</ref>.

Швидко просуваючись по службі, восени 1919 року Пантелей Федорович вже командував 2-ю кінною артилерійською батареєю 3-го Катеринославського корпусу [[Махновський рух |Революційної повстанської армії України (РПАУ)]]<ref name=":1">Арабаджи С.С., Наметченюк Г.В. Старый Крым: история и современность. Историко-этнографическое исследование. - Мариуполь: , 2010. Сс. 55 - 56</ref>.

[[Файл:Nestor Makhno and his Lieutenants, Berdyansk, 1919.jpg|міні|729x729пкс|Пантелей Федорович Білочуб (другий зліва) з Нестором Махном та іншими командирами РПАУ в Бердянську, 1919 рік|альт=]]
У жовтні 1919 року РПАУ опинилася на шляху білих армій [[Денікін Антон Іванович |Денікіна]], які відходили на південь під натиском [[Червона армія |Червоної армії]]. Намагаючись отримати вигоду з ситуації, що склалася, Нестор Махно атакував білих, проте повстанці-анархісти не змогли протистояти все ще добре організованим частинам [[Збройні сили Півдня Росії |Збройних сил Півдня Росії]]. Незабаром РПАУ була змушена залишити свою "столицю" в [[Гуляйполе |Гуляйполі]], а потім і усе лівобережжя Дніпра, перейшовши на правобережжя по Кічкаському мосту, недалеко від Олександрівська (нинішнє [[Запоріжжя]]), і підірвавши міст за собою. Білий генерал [[Ревішин Олександр Петрович |Ревішін]] припинив переслідування РПАУ, зосередившись натомість на очищенні лівобережжя від розрізнених загонів махновців<ref>Деникин А.И. Поход на Москву. («Очерки русской смуты»). - Москва, 1928. С. 146.</ref>.

Нестор Махно скористався відсутністю великих білих сил на правобережжі і зробив зухвалий рейд на [[Дніпро (місто) |Катеринослав]], узявши місто 10 листопада<ref>Белаш В. Дороги Нестора Махно. - Киев : , 1993. С. 388</ref>. Білочуб відзначився під час цього рейду у села Степове, у боях проти підрозділів 2-ї Терської дивізії [[Збройні сили Півдня Росії |Збройних сил Півдня Росії]] 8 листопада 1919 року<ref>Белаш В. Дороги Нестора Махно. - Киев : , 1993. С. 373</ref>, і був поранений в цій битві<ref name=":4">Яруцкий Л. Д. Махно и махновцы. - Мариуполь, 1995. С. 122</ref>.

При взятті Катеринослава махновці узгоджували свої дії з загонами більшовиків в околицях міста. Оволодівши Катеринославом, два політичні угруповання продовжували співпрацювати, і місцева організація [[Комуністична партія Радянського Союзу |РКП (б)]] діяла відкрито. В рядах самої РПАУ перебувала значна кількість комуністів. Найбільш відомим із них був Михайло Полонський, який командував полком у РПАУ. Однак це мирне співіснування було перервано арештом Полонського, який був звинувачений в підривній діяльності на користь Червоної армії і в підготовці замаху на Нестора Махна<ref>Соколов, Владимир. Военная агентурная разведка. История вне идеологии и политики. <nowiki>https://military.wikireading.ru/50441</nowiki>. Accessed December 10, 2019.</ref>.

Пантелей Білочуб був заарештований махновською контррозвідкою разом з Полонським 2 грудня 1919 року. Явно, Полонський намагався перевербувати Білочуба на сторону червоних, обіцяючи підтримку помічника командувача {{iw|11-та армія (РСЧА)|11-ї армії|ru|11-я армия (РККА)}} [[Червона армія|РСЧА]] [[Федько Іван Федорович|Івана Федоровича Федько]]. За спогадами самого Білочуба, він був звільнений того ж вечора після тривалої розмови з Нестором Махном<ref name=":4" /> Однак, Полонський і група його спільників були розстріляні, що призвело до різкого погіршення відносин РПАУ з Червоною армією і більшовиками.<ref>Белаш В. Дороги Нестора Махно. - Киев : , 1993. С. 404</ref><ref>Белаш В. Дороги Нестора Махно. - Киев : , 1993. С. 402</ref><ref>Белаш В. Дороги Нестора Махно. - Киев : , 1993. С. 405</ref>

Білочуб брав участь в [[Перекопсько-Чонгарська операція |Перекопсько-Чонгарській операції]] проти білих в складі сил РПАУ в листопаді 1920 року і розділив долю махновців, переслідуваних переважаючими силами Червоної армії по південно-східній Україні та південній частині [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка |РРФСР]] взимку 1920-1921 років<ref name=":1" />. У лютому 1921 року Пантелей Білочуб здався в полон в складі артилерійського підрозділу РПАУ<ref name=":1" />.

== Повоєнне життя ==
Вийшовши на свободу після [http://www.libussr.ru/doc_ussr/ussr_1181.htm декрету ВЦВК від 4 листопада 1921 року «Про амністію»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200226174708/http://www.libussr.ru/doc_ussr/ussr_1181.htm |date=26 лютого 2020 }}, Пантелей повернувся у своє рідне село, Старий Крим, де незабаром був обраний головою сільради, яким він і пробув до 1927 року<ref name="autogenerated1">Яруцкий Л. Д. Махно и махновцы. - Мариуполь, 1995. С. 136.</ref>.

Займаючи виборну посаду в Старому Криму в 1920-х роках, Білочуб підтримував стосунки з колишніми соратниками по махновському руху<ref>Яруцкий Л. Д. Махно и махновцы. - Мариуполь, 1995. С. 128</ref>, однак немає жодних свідоцтв, що дозволили б припустити його участь в підпільних анархістських організаціях. Хвиля арештів членів анархістського підпілля в 1924 році<ref name=":2">Dubovik, Anatoly. The Anarchist underground in Ukraine in the 1920s and 1930s. Outlines of history. https://www.katesharpleylibrary.net/b2rcr2 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200714065234/https://www.katesharpleylibrary.net/b2rcr2 |date=14 липня 2020 }}. Accessed January 13, 2020.</ref> не торкнулася його. Пізніше, в 1927 році, при зустрічі з Віктором Білашом, колишнім начальником штабу РПАУ, Білочуб говорив про себе як про «стомленого» анархіста<ref>Яруцкий Л. Д. Махно и махновцы. - Мариуполь, 1995. С. 127</ref>. 

== Спроба повстання і смерть ==
У 1927 році Пантелей відійшов від справ місцевої влади, повністю зосередившись на власному господарстві<ref name="autogenerated1" />. Здавалося, що його повстанське минуле залишилося позаду. Однак багато що змінилося в 1928 році, коли більшовицька влада знову вдалася до [[:en:Collectivization_in_the_Soviet_Union#Crisis_of_1928|масової конфіскації хліба та інших харчових продуктів]] у селян як колишньої території РПАУ, так і всієї України. Ці конфіскації були передвісником [[Голодомор в Україні (1932—1933)|Голодомора]], коли під гаслом "суцільної колективізації" уряд СРСР здійснив геноцид, що забрав мільйони життів в Україні в 1932-1933 роках. За даними ОГПУ, Пантелей Білочуб перейшов до активного опору режиму, і спільно зі своїм товаришем по махновському руху, [[Буданов Абрам Єфремович|Абрамом Єфремовичем Будановим]], став готувати збройне повстання. Білочуб і Буданов створили невеликий загін із десяти чоловік, збирали зброю і боєприпаси. Буданов, працюючи в Маріуполі на металургійному заводі, готував нелегальну публікацію листівок, адресованих промисловим робітникам і селянам<ref name=":3">Джувага, Вадим. Греки Приазовья накануне Большого террора. https://www.facebook.com/federation.of.greek.communities.of.ukraine/photos/греки-приазовья-накануне-большого-терроравадим-джувагагреческие-села-в-приазовье/1929172244013276/. Accessed January 13, 2020.</ref><ref>Арабаджи С.С., Наметченюк Г.В. Старый Крым: история и современность. Историко-этнографическое исследование. - Мариуполь: , 2010. С. 77</ref>. 

Цікаво, що в той же самий час анархістські повстання готувалися і в інших районах України, наприклад колишній голова махновської Революційної Військової Ради, Іван Севастянович Чорнокнижний, готував виступ у [[Межівський район|Межівському районі]] [[Дніпропетровська округа|Дніпропетровської округи]]<ref name=":2" />. Чи узгоджували свої дії ці анархістські групи, нам не відомо.

25 листопада 1928 року, напередодні планованого повстання, ОГПУ заарештувало всіх членів групи Білочуба-Буданова<ref>Дата арешту Буданова вказана тут: https://ru.openlist.wiki/Буданов_Абрам_Ефимович_(1882). Accessed January 13, 2020.</ref>. Агенти [[Об'єднане державне політичне управління |ОГПУ]] спочатку тримали Пантелея Федоровича в Маріуполі, а потім перевели його до Харкова для допиту і слідства<ref> Так, 29 листопада 1928 року Белочуб був допитаний в Маріуполі. Подальше слідство відбувалося в Харкові. Див. Яруцкий Л. Д. Махно и махновцы. - Мариуполь, 1995. С. 122.</ref>.

Показовий судовий процес Білочуба-Буданова, що проводився Особливою нарадою при ГПУ УРСР, закінчився 15 квітня 1929 року. Обидва організатора повстання були засуджені до смертної кари. Решта 10 обвинувачених — до 10 років таборів. Дата розстрілу Пантелея Федоровича Білочуба нам не відома<ref name=":2" /><ref name=":3" />.

== Політичні погляди ==

За часів життя Білочуба анархізм не був цілісною ідеологією в Україні. Натомість це була концепція чотирьох суперницьких напрямків: [[анархо-синдикалізм]], [[анархо-колективізм]], [[анархічний комунізм]] та [[Анархо-індивідуалісти |анархо-індивідуалізм]]. Спроба створити спільну платформу для [[Набат (конфедерація анархістських організацій України) |Набату, Конфедерації анархістських організацій України]], врешті зазнала невдачі<ref name=guerin>{{cite book |last=Guérin |first=Daniel |authorlink1=:en:Daniel Guérin|year=2005 |title=No Gods, No Masters: An Anthology of Anarchism| publisher=[[AK Press]]| others=Paul Sharkey}}</ref>. Першоджерела не дозволяють віднести погляди Білочуба до жодного з чотирьох сучасних напрямків анархістської думки. Однак можна припустити, що Білочуб не був проти місцевого самоврядування, зважаючи що він брав участь у сільському уряді. Здається, що він не заперечував приватної власності, оскільки володів господарством. 

Спогади Білаша також проливають світло на погляди Білочуба. Наприклад, Білаш стверджував, що Білочуб рішуче заперечував будь-яке примирення з комуністами. Білочуб не мав ілюзій щодо небезпеки боротьби за анархістську справу в умовах радянської держави. Він вважав пропаганду ідей анархізму серед молоді безвідповідальною. На його думку, новачки просто потраплять до в'язниць та таборів, перш ніж зможуть зробити свій внесок. Білочуб вважав, що боротьбу має вести стара гвардія, яка приверне нових рекрутів лише після досягнення певного військового успіху в новій війні<ref>Яруцкий Л. Д. Махно и махновцы. - Мариуполь, 1995. С. 326</ref>.

== Примітки ==
{{reflist}}

[[Категорія:Махновський рух|Військовики]]
[[Категорія:Повстанські отамани]]
[[Категорія:Чорні отамани]]
[[Категорія:Учасники Громадянської війни на Донбасі 1917-1922]]
[[Категорія:Анархісти Донецької області]]
[[Категорія:Вояки Революційної повстанської армії України]]
[[Категорія:Українські військовики]]