Перегляд вихідного коду сторінки Олевська республіка

{{Infobox Former Country
|native_name = Олевська Республіка
|conventional_long_name =
|common_name  = Олевська Республіка
|continent    = Європа
|region       = Східна Європа
|country      = Україна
|era          = [[Друга світова війна]]
|year_start   = 21 серпня 1941 - 15 листопада
|year_end     = 1941
|date_start   = 21 серпня
|date_end     = 15 листопада
|event_start  = Заснування
|event_end    = Ліквідація
|p1           = Райхскоммісаріат Україна
|flag_p1      = Flag of Nazi Germany (1933-1945).svg
|s1           = Райхскоммісаріат Україна
|flag_s1      = Flag of Nazi Germany (1933-1945).svg
|s2           =
|flag_s2      =
|image_coat   =
|coa_size     =
|image_flag   =
|national_motto   =
|national_anthem  =
|image_map = ОлевськаРесп_орієнтовно.png
|image_map_caption =Орієнтовні межі Олевської республіки на сучасній мапі
|capital = [[Олевськ]]
|government_type  =[[республіка]]
|common_languages =[[українська мова|українська]]
|currency         =[[карбованець СРСР]], [[німецька марка]]
|title_leader =
|leader1      = [[Андрій Лівицький]]
}}

'''Оле́вська респу́бліка'''&nbsp;— локальне українське державне утворення, що підпорядкована [[Уряд Української Народної Республіки в екзилі|Уряду УНР]], на [[Полісся|Поліссі]] з [[21 серпня]] по [[15 листопада]] [[1941]] року в період [[Друга світова війна|Другої світової війни]] на території [[Олевський район|Олевського району]], який з 20 жовтня 1941 входив до складу [[Генеральна округа Житомир|Генеральної округи Житомир]].

== Передумови ==
У 1920 році Уряд [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]], очолюваний [[Петлюра Симон Васильович|Симоном Петлюрою]], не в силах протистояти [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|більшовицьким окупантам]], емігрує за кордон, ні на мить не полишаючи надію у майбутньому відтворенні [[Українська Народна Республіка|держави України]]. 20 червня [[1940]] року рада старійшин в [[Уряд Української Народної Республіки в екзилі|екзилі]] уповноважила [[Тарас Бульба-Боровець|Тараса Бульбу-Боровця]] для боротьби з [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|більшовицькою владою]] створити на території [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]] з місцевого українського населення [[Українська народно-революційна армія|партизанські загони]].

З початком [[Друга світова війна|війни]] між СРСР і [[Німеччина|Німеччиною]] для легалізації створеної ним української міліції [[Поліська Січ|«Поліської Січі»]] [[Тарас Бульба-Боровець|Тарас Дмитрович]] 5 серпня [[1941]] року звертається з проханням до [[Райхскомісаріат Україна|німецької влади]] забезпечити загін зброєю та всім необхідним. Згода керівників команди 213 німецької дивізії була дана 8 серпня з умовою нейтралізації [[Радянські партизани|радянських партизанів]] і парашутистів на [[Полісся|Поліссі]] на організацію збройної частини чисельністю 1000 чоловік (Einheit «Polisska Sitsch»). Зброя і спорядження для даного формування були частково трофейні, а частково надані німецькими військами.

14 серпня [[1941]] року один із підрозділів [[Поліська Січ|«січовиків»]], очолюваний [[поручник]]ом Омельяновим, перейшов старий [[Лінія Керзона|радянсько-польський кордон]] і вступив на територію [[Олевський район|Олевського району]], більшість жителів якого зустрічали вояків, як визволителів. Через села [[Кам'янка (Олевський район)|Кам'янка]] та [[Лопатичі]] загін [[Поліська Січ|бульбівців]] чисельністю в 300 чоловік вирушив, до [[Олевськ]]а, змусивши радянський партизанський загін ім. Чапаєва всього 260 чоловік відступити в ліси (за іншими даними, Олевськ захищало 70 осіб). 20 серпня [[1941]] року до с. [[Сновидовичі]] прибув Тарас Боровець, де знаходився загін [[Поліська Січ|Поліської Січі]], який тимчасово відступив з Олевська і наказав більше не полишати місто. Згідно зі спогадами [[Бульба-Боровець Тарас|Бульби-Боровця]], зі сторони Білорусі, на допомогу [[Поліська Січ|Поліській Січі]], за попередньою домовленістю з [[Родзько Всеволод|Всеволодом Родзьком]] і [[Михайло Вітушко|Михайлом Вітушкою]] підійшла [[Білоруська самооборона]]. 21 серпня [[1941]] року, оволодівши Олевськом і розмістивши свій штаб у сучасному приміщенні [[Олевське ПТУ-10|ПТУ-10]], Тарас Дмитрович розпочинає активну діяльність зі створення зародків майбутньої [[УНР|Української держави]]. Це була своєрідна суверенна українська республіка, де не було ні німецьких, ні радянських підрозділів.
[[Файл:Taras Bulba-Borovets. 1941.jpg|міні|Тарас Боровець&nbsp;— отаман «Поліської Січі». 2 вересня 1941|347x347пкс]]
В кінці серпня 1941 Бульба-Боровець направив на адресу райхскомісара України лист, де зазначалося, що «Поліська січ» суворо дотримуватиметься нейтралітету стосовно німців, якщо останні «перейдуть на методи нормальної військової окупації й припинять масові репресії».

Поліській Січі вдалося розгромити радянський гарнізон у місті Олевську, і опанувати значну територію у трикутнику Слуцьк-Гомель-Житомир, очистивши її від залишків Червоної Армії. Чисельність загонів Боровця на листопад 1941 зросла від 3 до 10 тисяч козаків. Основу формування складали чотири територіальні курені, і розгалужена мережа сільських і містечкових гарнізонів. Керівництво 213-ї охоронної дивізії легітимізувало виникнення цих гарнізонів дозволом на створення охоронних команд в містах до 100 чоловік, та в селах до 50 чоловік. Вони діяли під синьо-жовтим прапором і насаджували українську адміністрацію на місцях, нерідко конфліктуючи з цього приводу з німецькими гарнізонними і місцевими комендатурами. До прибуття цивільної адміністрації РКУ регіон був під повним контролем бульбівців, позаяк частини Вермахту просувались вперед, залишаючи тут тільки комендатури.

На майбутнє Боровець розробив схему створення української армії, що мала формуватися з територіальних частин та з'єднань. Найнижчою ланкою армії мали стати сільські відділи та сотні. Групи сотень складали курінь, ті в свою чергу мали формуватись у районні полки. Кілька полків становили обласну бригаду, дві-чотири бригади об'єднувались у Окружні Січі, на зразок Поліської (своєрідні з'єднання, на зразок корпусу).

З обох відламів ОУН встановити співпрацю Бульбі вдалось лише зі слабкими в цьому регіоні [[Мельниківці (ОУН)|мельниківцями]]. В Рівному і інших містах Волині поліція здебільшого перебувала в руках [[Організація українських націоналістів революційна|ОУН-Б]]. На контакт з Боровцем бандерівці не йшли з ідеологічних засад, позаяк вимагали припинення «отаманщини» і підпорядкування власному Проводу. Натомість, ОУН-М виділила на прохання Бульби 10 молодих старшин, в яких у ПС була гостра потреба.

На початку вересня 1941 року армійське командування зробило спробу просунути ПС до лінії фронту під Чернігів. Боровець проігнорував цей наказ, провівши натомість серію переговорів в Рівному з командуванням Вермахту в Україні, з вимогою визнання ПС зародком української армії, і погоджуючись не на передислокацію на Чернігівщину, а виключно на розширення своєї діяльності на цю територію. Переговори завершились безрезультатно, німецький командувач Вермахту в РКУ генерал Кітцінгер сказав, що він не в праві ухвалювати політичні рішення, такі, як дозвіл на формування українських військ під власним командуванням.

== Функціонування ==
[[Файл:Gaidamaky gazeta.jpg|міні|Останній номер друкованого органу Поліської Січі «Гайдамака» в краєзнавчому музеї м. Олевська]]
Олевська республіка включала територію Олевського району, частини суміжних з ним [[Овруцький район|Овруцького]], [[Лугинський район|Лугинського]], [[Ємільчинський район|Ємільчинського]] районів [[Житомирська область|Житомирщини]] та частину північно-східного регіону [[Рівненська область|Рівненщини]]; крім того, загони Поліської Січі поширювали свій вплив на територію прикордонного білоруського [[Полісся]]<ref>«Зникла совєтська панщина. Закипіла робота без підганячів» [[Країна (журнал)|Країна]] №&nbsp;84 19.08.2011</ref>. Функції [[уряд]]у виконувала районна управа, голова [[Борис Олександрович Симонович|Борис Симонович]], [[секретар]] Грабовський; [[армія]] з міліцейськими функціями&nbsp;— [[Поліська Січ]] чисельністю від 1-ї до 5 тисяч чоловік, [[уніформа]]&nbsp;— цивільний одяг з [[мазепинка|шапкою-мазепинкою]], жовто-синьою пов'язкою на лівій руці, старшини на пов'язці мали зображення тризуба, на пілотці&nbsp;— стрічку з національними кольорами (нова форма була в проекті); освітянськими проблемами займався освітній відділ; преса&nbsp;— [[газета «Гайдамака»]] (вийшло всього 11 номерів); грошова одиниця&nbsp;— [[радянський карбованець]] і [[німецька марка]]; релігія&nbsp;— [[православ'я]], богослужіння проводилося в [[Олевський Свято-Миколаївський храм|Свято-Миколаївській церкві]] [[священик]]ом [[Михайло Олександрович Симонович|от. Михайлом Симоновичем]]; відбудовувалися місцевий [[кінотеатр]] і [[театр]] (готувалася [[п'єса «Посол на сесії»]]); відновлювалося виробництво [[порцеляна|порцелянового]] заводу, меблевої фабрики, на 1-ше листопада [[1941]] року.
Було заплановано пуск [[гідроелектростанція|гідроелектростанції]], з 16 вересня 1941 року в Олевську кожного вівторка проводилися [[ярмарок|ярмарки]].

У будівлі теперішнього профтехучилища №&nbsp;10 тоді розміщувався штаб Української Повстанської Армії «Поліська Січ». Загони «січовиків» навчались, марширували вулицями. На території [[садиба Богомазова|садиби Богомазова]] є величний дореволюційний, двоповерховий будинок (зараз&nbsp;— районний військовий комісаріат). Як стверджують очевидці, це маєток поміщика-єврея, інспектора Волині по лісу. Усі приміщення садиби служили для розміщення Олевського гарнізону, який перебував тут до середини листопада 1941&nbsp;р.
Двоповерхове приміщення теперішньої поліклініки займала управа Олевської республіки. Там була й місцева міліція, яка використовувала й підвальний льох для тих, хто провинився. Теперішній районний Будинок культури слугував у ту пору театром для вистав художньої самодіяльності військовиків та місцевих співаків, музик і танцюристів.

Слід відмітити, що тотальна [[Райхскомісаріат Україна|німецька]] [[цензура]] сковувала національні публіцистичні пориви «січовиків», а також, щоб не розкривати справжні свої наміри в газеті «Гайдамака», вони, на жаль; спочатку змальовували [[Адольф Гітлер|Гітлера]] у яскравих тонах. Це було одним із тактичних ходів Тараса Боровця, що багатьом дає можливість обвинувачувати [[Поліська Січ|«бульбівців»]] у [[колабораціонізм]]і.

Не давали здійснитися планам з розбудови економіки краю диверсійні акції [[Радянські партизани|радянського підпілля]]. Партизанським загоном ім. Чапаєва у [[1941]] році в Олевську 11 вересня підірвано порцеляновий завод і електростанцію, 9 жовтня&nbsp;— меблеву фабрику, 13 жовтня&nbsp;— млин, 29 жовтня&nbsp;— [[маслозавод]] в с. [[Радовель]].

== Ліквідація ==
[[Райхскомісаріат Україна|Німецьке командування]] також дратувала «зухвала» самостійність дій Т. Бульби-Боровця, а особливо відмова виконувати накази про розстріл єврейського населення. Своє ставлення до «нового порядку» і до німецької влади Тарас Дмитрович висловлює в листах до [[Еріх Кох|Еріха Коха]], [[райхскомісар]]а України:

{{цитата|Я позволю собі запитати Вас, Пане «Володарю» України, яким правом та Ваша державна банда виконала цей дикунський акт (розстріл мирних жителів у селі [[Озірці]] [[Рівненська область|Рівненської обл.]]). Тут не є прифронтова зона. В кожній цивілізованій державі зобов'язує порядок проведення докладного слідства та карання тільки чиновників, а не кого запопало. Натомість так, як це чините ви, чинить тільки та банда, якій вже усувається ґрунт з-під ніг. Нечуване в історії цивілізованого людства масакрування жінок і дітей є останнім ганебним і безсилим засобом<br />...<br />Ми не будемо толерувати ані одної краплини безвинної крові громадян України, без огляду на їх національну приналежність|3=|4=}}

З другої половини липня 1941 року розстріли [[Історія євреїв в Україні|єврейського населення]] на [[Житомирська область|Житомирщині]] проводила зондеркоманда 4а, яка за жовтень-листопад [[1941]] року розстріляла понад 8,5 тисяч осіб.

Т. Боровець своєю самостійністю дратував [[Райхскомісаріат Україна|німецьку владу]], і «умовляти» норовливого отамана виконувати накази із [[Житомир]]а виїхав [[Капітан (військове звання)|капітан]] [[СС]] [[Гічке]].

За таких обставин, розуміючи, що загрожує йому і «січовикам», Тарас Бульба-Боровець видає 15 листопада [[1941]] року наказ про розпуск [[Поліська Січ|«Поліської Січі»]]&nbsp;— зважаючи на невдачі у леґітимізуванні власних прагнень, а також після перших проявів нацистської окупаційної політики, під приводом неможливості надалі співпрацювати з німецькою армією.

18 листопада конфлікт загострився відмовою старшин вже розформованої Січі співпрацювати з німецькою Айнзатцкомандою, яка надіслала офіцера з вимогою виділити йому людей для участі в розстрілі євреїв Олевська.

19 листопада рада старшин ПС ще й засудила цей акт «як ганебну дію».

За кілька місяців, в березні 1942 року, СД [[Генеральна округа Волинь-Поділля|округи Волинь-Поділля]] розпочала масові репресії проти колишніх членів Поліської Січі, підштовхнувши цим бульбівців до збройного опору нацистам.

За період німецької окупації з листопада [[1941]] року по грудень [[1943]] року накази про розстріл мирного населення на території Олевського району видавалися [[гебітскомісар]]ом м. Олевська Фішером та полковником Грацером.

Після завершення [[Друга Світова Війна|Другої світової війни]] Т. Бульба-Боровець постав перед [[Англія|англійським]] судом, де, поряд із звинуваченням у співпраці з нацистами, йому інкримінували єврейські [[погром]]и на окупованих територіях. Під час судового процесу з квітня по листопад [[1946]] року допитано понад тисячу свідків, серед яких було чимало [[євреї]]в. За результатами слідства Т. Боровця у всіх звинуваченнях було виправдано.

== Вшанування ==
[[Файл:Olevsk in winter 08.jpg|міні|Пам'ятний знак на честь 70-річчя Поліської Січі]]
[[21 серпня]] 2011 року в місті [[Олевськ]] було урочисто відзначено 70-річчя від заснування Олевської республіки. Для увічнення цієї події в центрі міста на вулиці Володимирській було відкрито пам'ятний знак. Участь в урочистостях взяли жителі багатьох областей України.<ref>{{Cite web |url=http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/023694/ |title=Житомирська «Свобода» відзначила 70-річчя створення Олевської республіки |accessdate=13 серпня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140108174138/http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/023694/ |archivedate=8 січня 2014 |deadurl=yes }}</ref>

В 2015 році одна з центральних вулиць міста [[Олевськ]] була названа вулицею Олевської республіки. Таку ж назву отримав і один з провулків.

10 грудня 2016 року в [[Олевськ]]у відбувся Всеукраїнський фестиваль «Олевська республіка».<ref>{{Cite web |url=http://holos.fm/page/olevska-respublika-anons/ |title=Всеукраїнський фестиваль Олевська республіка |accessdate=11 грудня 2016 |archive-date=25 березня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170325210156/http://holos.fm/page/olevska-respublika-anons }}</ref>

== Див. також ==
* [[Бульбівці]]
* [[Колківська республіка]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела та література ==
* ''І.&nbsp;К.&nbsp;Патриляк''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Olevska_respublika Олевська республіка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20161019001549/http://history.org.ua/?encyclop&termin=Olevska_respublika |date=19 жовтня 2016 }} // {{ЕІУ|7|561}}
* [http://zbruc.eu/node/55207 Володимир ГІНДА. «Олевська республіка»: дисципліна понад усе] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160824231210/http://zbruc.eu/node/55207 |date=24 серпня 2016 }}
* [http://geroika.org.ua/2011/08/22/70-chya-olevskoji-respubliky-ta-upa-poliska-sich/ Сімдесят років Олевської Республіки та УПА «Поліська Січ»]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://www.istpravda.com.ua/short/2011/08/23/53202/ На Житомирщині відзначили 70-річчя створення «Поліської Січі» (ФОТО)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110929233010/http://www.istpravda.com.ua/short/2011/08/23/53202/ |date=29 вересня 2011 }}
* [http://olevsk.org.ua/modules/myarticles/article.php?storyid=9 Ю. М. ДАНЮК: Олевська Республіка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110208174015/http://olevsk.org.ua/modules/myarticles/article.php?storyid=9 |date=8 лютого 2011 }}
* [http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=printable&artID=6295 Леонід ПОЛОСЕНКО: ТАРАС БУЛЬБА-БОРОВЕЦЬ І ЙОГО «ПОЛІСЬКА СІЧ»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140302154157/http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=printable&artID=6295 |date=2 березня 2014 }}
* [https://web.archive.org/web/20090909005406/http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/bulba_table.htm Тарас Бульба-Боровець: Армія без держави] (видання 1981 року, [[Вінніпег]])
* [https://web.archive.org/web/20071217231129/http://forum.ottawa-litopys.org/documents/doc0303_u.htm Тарас Боровець: Історія Української повстанчої армії]
* [https://web.archive.org/web/20071217231134/http://forum.ottawa-litopys.org/documents/doc0304_u.htm Тарас Боровець: Наше становище до Росії, комунізму і до генерала Власова]
* [https://web.archive.org/web/20120128140937/http://www.sbu.gov.ua/sbu/doccatalog/document?id=42832 ''Володимир Дзьобак'': Тарас Боровець і «Поліська Січ»]
* [http://www.personal-plus.net/196/1415.html Тарас Бульба-Боровець: Україна і жиди] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100413111201/http://personal-plus.net/196/1415.html |date=13 квітня 2010 }}
* Іван Дерейко. Місцеві формування німецької поліції та армії у райхскомісаріаті «Україна» (1941—1944 роки). Київ, 2012.

=== Література ===
* Український національно-визвольний рух ХХ ст.: ідейно-політичний, організаційний та військовий аспекти (до 90-річчя Другого Зимового походу, 70-річчя похідних груп ОУН та 70-річчя Олевської республіки). Житомир, «Рута»&nbsp;— 2011.

* Український національний рух опору Тараса Бульби-Боровця: історичний нарис: Сергій Стельникович.&nbsp;— Вид. 2-ге, випр. і допов.&nbsp;— Житомир: Полісся, 2010.&nbsp;— 392 с.

{{Державні утворення українців}}
[[Категорія:1941 в Україні]]
[[Категорія:1941 у Житомирській області]]
[[Категорія:Олевськ]]