Перегляд вихідного коду сторінки Райхскомісаріат Україна

{{Картка:Колишня країна
| native_name = Reichskommissariat Ukraine
| conventional_long_name = Райхскомісаріат Україна
| common_name = Райхскомісаріату Україна
| continent = Європа
| region = Україна
| country = Україна
| year_start = 1941
| year_end = 1944
| date_start = [[1 вересня]] [[1941]]
| date_end = [[10 листопада]] [[1944]]
| event_start = встановлення
| event_end = ліквідація
| p1 = [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]]
| flag_p1 = Flag of Ukrainian SSR (1937-1949).svg
| p2 = [[Білоруська Радянська Соціалістична Республіка|БРСР]]
| flag_p2 = Flag of the Byelorussian SSR (1937).svg
| p3 = [[Українська держава (1941)|Українська держава]]
| flag_p3 = Flag of Ukraine.svg
| s1 = [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]]
| flag_s1 = Flag of Ukrainian SSR (1937-1949).svg
| s2 = [[Білоруська Радянська Соціалістична Республіка|БРСР]]
| flag_s2 = Flag of the Byelorussian SSR (1937).svg
| image_flag = Flag of Germany 1933.svg
| flag = Прапор Третього Рейху
| image_coat = Reichsadler der Deutsches Reich (1933–1945).svg
| symbol = Герб Третього Рейху
| image_map = Reichskommissariat_Ukraine_(1942).svg
| image_map_caption = Райхскомісаріат у 1942
| national_motto = 
| national_anthem = <br/>''[[Пісня Горста Весселя|Horst-Wessel-Lied]]''<br/>(«Пісня Горста Весселя») (1941-1944)<div style="display:inline-block;margin-top:0.4em;">[[Файл:Песня Хорста Весселя.ogg|center]]</div>
| capital = [[Рівне]]
| common_languages = [[Німецька мова|німецька]], [[Українська мова|українська]]
| religion = 
| status = ''Цивільна адміністрація''
| title_leader = [[Райхскомісар]]
| leader1 = [[Еріх Кох]]
| year_leader1 = 1941-1944
| stat_pop1 = 17 млн
| currency = [[Карбованець Райхскомісаріату Україна|карбованець]], [[райхсмарка]], окупаційна [[марка]]
| today = {{flagcountry|Ukraine}}<br/>{{flagcountry|Poland}}<br/>{{flagcountry|Belarus}}
}}
{{Українська історія}}
'''Райхскомісаріа́т Украї́на''' ({{lang-de|Reichskommissariat Ukraine}})&nbsp;— адміністративно-територіальна одиниця німецького цивільного управління, яка існувала в роки [[Друга світова війна|Другої світової війни]] на частині [[Українська етнічна територія|української етнічної території]]&nbsp;— частині території сучасної України і південних областей Білорусі. Райхскомісаріат Україна утворено за наказом [[Адольф Гітлер|А.&nbsp;Гітлера]] [[20 серпня]] [[1941]] року. Райхскомісаром України в тому ж наказі фюрер призначив гауляйтера і верховного президента [[Східна Пруссія|Східної Пруссії]] [[Еріх Кох|Е. Коха]], а центром райхскомісаріату визначив місто [[Рівне]]. Підпорядковувався [[Міністерство окупованих східних територій|Міністерству окупованих східних територій]] у Берліні (Німеччина) на чолі з райхсміністром [[Альфред Розенберг|А. Розенбергом]]. В адміністративному статусі існував з [[20 серпня]] 1941 року по [[15 листопада]] [[1944]] року, як територіальна одиниця&nbsp;— із [[1 вересня]] 1941 року до кінця квітня 1944 року<ref name="ЕІУ">''Себта Т.'' Райхскомісаріат Україна // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України.&nbsp;— Київ: Наукова думка, 2012.&nbsp;— Т. 9.&nbsp;— С. 126—128.&nbsp;— ISBN 978-966-00-1290-5.</ref>.

== Становлення ==

Райхскомісаріат Україна був одним з 5 райхскомісаріатів, що мали бути створені на європейській частині території [[СРСР]] за планом [[Розенберґ Альфред|Альфреда Розенберґа]], якому [[20 квітня]] [[1941]] [[Адольф Гітлер|Гітлер]] доручив підготувати план політичної перебудови [[СРСР]] після його окупації німецькими військами. На заході райхскомісаріат межував з [[Генеральна губернія|Генеральною губернією]] і «[[Велика Румунія|Великою Румунією]]», на північному заході&nbsp;— з [[округа Білосток|округою Білосток]] і [[райхскомісаріат Остланд|райхскомісаріатом Остланд]]. Інші межі мали бути встановлені у разі остаточної перемоги Німеччини у війні з Радянським Союзом: на сході&nbsp;— з [[райхскомісаріат Туркестан|райхскомісаріатом Туркестан]], на півдні&nbsp;— з [[райхскомісаріат Кавказ|райхскомісаріатом Кавказ]], а на північному сході&nbsp;— з [[райхскомісаріат Московія|райхскомісаріатом Московія]]. Райхскомісаріат Україна мав становити незалежний від [[Росія|Росії]] край з українським (бодай тимчасовим) урядом, але з забезпеченням німецького контролю у політичній, військовій та економічній сферах. [[17 липня]] [[1941]] Гітлер призначив Розенберґа [[міністерство окупованих східних територій|міністром окупованих територій Східної Європи]], однак не вважав за відповідне створити український уряд. Для того, щоби послабити прагнення до незалежності, він виділив з планованого райхскомісаріату [[Галичина|Галичину]] в [[Дистрикт Галичина|дистрикт]] (який було приєднано до т.&nbsp;зв. [[Генерал-губернаторство (Третій Рейх)|Генеральної Губернії]]), Північну Буковину і так зв. Трансністрію (їх передано до [[Румунія|Румунії]]), а центром став не [[Київ]], а місто [[Рівне]]. [[Карпатська Україна|Карпатську Україну]] окупувала Угорщина за згоди [[Адольф Гітлер|Гітлера]] ще у березні 1939&nbsp;р.

Райхскомісаріат Україна було проголошено [[1 вересня]] [[1941]]&nbsp;р. Він охоплював [[Волинь]], [[Полісся]], [[Правобережжя]] і частину [[Полтавщина|Полтавщини]]; при дальшому просуванні німецьких військ [[2 вересня]] [[1942]] було приєднано решту [[Полтавщина|Полтавщини]] й [[Запорізька область|Запорізької области]] (решта [[Лівобережжя]] залишалася під військовою владою). Територія райхскомісаріату охоплювала 339 275 км² з бл. 17&nbsp;млн населення.

Міністр окупованих земель на Сході А. Розенберґ пропонував включити до Райхскомісаріату [[Райхскомісаріат Дон-Волга|частину російської етнічної території]] як компенсацію за Галичину, яка увійшла під назвою [[дистрикт "Галичина"|дистрикт «Галичина»]] до польської [[Генеральна губернія|Генеральної Губернії]], і щоб ослабити можливі політичні амбіції українців.

Окупаційний режим у райхскомісаріаті передбачав використання певних елементів, які мали надати йому національного забарвлення&nbsp;— визнання української мови як офіційної нарівні з німецькою, запровадження карбованця, утворення української допоміжної поліції тощо. Деякі українські націоналістичні діячі сприйняли утворення райхскомісаріату як крок до утворення української держави під протекторатом Німеччини. Насправді концепція Райхскомісаріату трактувала Україну виключно як географічну область, а не як політичне чи національне утворення. Для підкреслення цього факту [[Еріх Кох]] вибрав центром райхскомісаріату не [[Київ]], а провінційне місто Рівне. У післявоєнний час планувалося приєднати райхскомісаріат до території [[Третій Рейх|Третього Рейху]].

== Адміністративна система ==

=== Особливості управління ===
[[Файл:Bundesarchiv Bild 183-H13717, Erich Koch.jpg|міні|Райхскомісар України Еріх Кох]]
Хоч райхскомісаріат мав бути залежний від німецького [[міністерство окупованих східних територій|Міністерства Сходу]], на практиці влада була зосереджена в руках [[Еріх Кох|Еріха Коха]], якого Гітлер без узгодження з Розенберґом призначив райхскомісаром України (спочатку пропонувався А. Розенберґом на посаду [[райхскомісаріат Московія|райхскомісара Росії]], де окупаційний режим мав бути жорстокішим, ніж на інших територіях). Кох був безоглядним адміністратором і впроваджував у життя нігілістичну концепцію Гітлера супроти слов'ян, за якою на Сході всі питання найкраще вирішувати з позицій сили. Кох був лише формально підпорядкований Розенберґові; завдяки добрим зв'язкам з секретарем Гітлера [[Мартін Борман|Мартіном Борманом]] Кох нейтралізував більшість розпоряджень Розенберґа, з якими він не погоджувався. До відоміших осіб у райхскомісаріаті належали заступник і однодумець Коха [[Дарґель Павль|Павль Дарґель]] і їхній опонент [[Альфред Фрауенфельд]], генералкомісар [[Генеральна округа Таврія|Генеральної округи Крим (частина Таврії)]] ({{lang-de|Generalbezirk Krim (Teilbezirk Taurien)}})<ref name="ЕІУ"/>.

З-під влади Міністерства Сходу була відокремлена низка сфер: поліція була підпорядкована [[Генріх Гіммлер|Г. Гіммлерові]], заготівля сировини та велика промисловість [[Герман Герінг|Г. Ґерінґові]] як уповноваженому чотирилітнього економічного плану, мобілізація робочої сили на працю в [[Німеччина|Німеччині]] Ф. Завкелеві, осередки пропаганди&nbsp;— [[Йозеф Геббельс|Й. Ґеббельсові]], транспорт і зв'язок&nbsp;— відповідним міністерствам у [[Берлін]]і.

=== Поділ ===
[[Файл:ReichskommissariatUkraineMap.png|міні|Райхскомісаріат Україна. Адміністративний поділ]]
Територію Райхскомісаріату Україна було поділено на генеральні округи ({{lang-de|Generalbezirke}}), неофіційна назва&nbsp;— «[[генерал-комісаріати]]», округи ({{lang-de|Kreisgebiet/Gebiet}}), неофіційна назва&nbsp;— «[[гебітскомісаріати]]», та райони, причому радянський поділ на райони було майже повністю збережено. Максимальних своїх розмірів Райхскомісаріат Україна досяг [[1 вересня]] [[1942]] і перебував у цих межах до 1 вересня [[1943]], до початку оголошення евакуації німецьких цивільних установ із лівобережної частини України. У цей період Райхскомісаріат Україна займав площу 339&nbsp;275,83 км², на якій на [[1 січня]] [[1943]] проживало більш ніж 16,9&nbsp;млн людей<ref name="ЕІУ" /><ref>''Себта Т. М.'' Адміністративно-територіальний устрій Райхскомісаріату Україна у термінах і назвах: Походження та сучасне бачення. В кн.: Збірник праць молодих вчених та аспірантів [Інституту української археографії та джерелознавства імені М.&nbsp;С.&nbsp;Грушевського НАН України], т. 19, кн. 2, ч. 2. К., 2010.</ref>.

Райхскомісаріат Україна мав 6 генеральних округ&nbsp;— [[Генеральна округа Волинь-Поділля|Волині та Поділля]], [[Генеральна округа Житомир|Житомирську]], [[Генеральна округа Київ|Київську]], [[Генеральна округа Дніпропетровськ|Дніпропетровську]], [[Генеральна округа Миколаїв|Миколаївську]] та [[Генеральна округа Таврія|Криму (частина Таврії)]], які на 1 січня 1943 року ділилися на 114 округ, котрі налічували разом 433 райони. Попередньо Райхскомісаріат Україна мав складатися з 14 генеральних округ і охоплювати етнічні землі України, які не відійшли до [[Генерал-губернаторство (Третій Рейх)|Генеральної Губернії]] і Румунії, та південні й південно-західні області Росії. Крім названих 6-ти фактично створених генеральних округ, планувалося утворити ще Воронезьку, Ростовську, Саратовську, Сталінградську, Харківську, Юзівську (Юзівка&nbsp;— нині [[Донецьк]]), Чернігівську генеральні округи та Генеральну округу німців Поволжя<ref name="ЕІУ" />.

Адміністративні одиниці&nbsp;— генеральну округу, округу і район&nbsp;— очолювали відповідно: генеральний комісар (генералкомісар), окружний комісар ([[гебітскомісар]]), голова району. У великих містах, що прирівнювалися до округи ([[Кам'янське|Дніпродзержинськ]], [[Дніпро (місто)|Дніпропетровськ]], [[Запоріжжя]], Київ і [[Кривий Ріг]]), управління здійснював міський комісар (штадткомісар). Найнижчою ланкою в сільській місцевості були сільські громади, у містах без поділу на райони&nbsp;— міські громади, а в містах із поділом на райони&nbsp;— міські районні громади. Органами управління найнижчих ланок були відповідно сільські управи на чолі зі старостою, міські управи на чолі з [[бургомістр]]ом і міські районні управи на чолі з головою<ref name="ЕІУ" />.

Представники німецької влади займали посади генеральних, окружних і міських комісарів. Місцеве, т.&nbsp;зв. допоміжне, управління починалося з районного рівня. У великих і малих містах органами місцевого управління були міські управи, на чолі яких у містах із поділом на райони стояв голова, а у містах без поділу на райони&nbsp;— бургомістр. У тому випадку, якщо місто або містечко було місцем перебування генерального комісара або окружного комісара, то посаду бургомістра займав представник німецької влади<ref name="ЕІУ" />.

=== Вище керівництво ===
Райхскомісар України (одночасно за сумісництвом [[Гауляйтер]] НСДАП в [[Східна Пруссія|Східній Пруссії]])&nbsp;— [[Еріх Кох]].

Генеральні округи очолювали такі генеральні комісари:
* [[Генеральна округа Волинь-Поділля|Генеральну округу Волині та Поділля]]&nbsp;— обергруппенфюрер СА [[Генріх Шене|Гайнріх Шьоне]] (''Heinrich Schoene'');
* [[Генеральна округа Житомир|Житомирську генеральну округу]]&nbsp;— державний президент міста [[Мюнстер]] [[Курт Клем]]м (''Kurt Klemm''), із 28 жовтня 1942&nbsp;— заст. гауляйтера гау Райнпфальц (''Gau Rheinpfalz''), бригадефюрер СС Ернст-Людвіґ Лайзер (''Ernst Ludwig Leyser'');
* [[Генеральна округа Київ|Київську генеральну округу]]&nbsp;— в. о. генералкомісара бригадефюрер СА [[Гельмут Квіцрау]] (''Helmut Quitzrau''), із 11 лютого 1942&nbsp;— оберфюрер СА [[Вальдемар Магунія]] (''Waldemar Magunia'');
* [[Генеральна округа Дніпропетровськ|Дніпропетровську генеральну округу]]&nbsp;— оберфюрер СС [[Ніколаус Зельцнер|Клаус Зельцнер]] (''Claus Selzner'');
* [[Генеральна округа Миколаїв|Миколаївську генеральну округу]]&nbsp;— группенфюрер Націонал-соціалістичного авіакорпусу, оберстлейтенант резерву [[Евальд Оперман|Евальд Опперман]] (''Ewald Oppermann'');
* [[Генеральна округа Таврія|Генеральну округу Криму (частина Таврії)]]&nbsp;— колишній гауляйтер Відня [[Альфред Фрауенфельд|Альфред-Едуард Фрауенфельд]] (''Alfred Eduard Frauenfeld'')<ref name="ЕІУ" />.

== Політичний режим ==
Політику, яка проводилася на території Райхскомісаріату Україна німецьким цивільним управлінням, коротко можна викласти кількома характерними цитатами із заяв райхскомісара України Е. Коха: «1. Німецький народ&nbsp;— це народ господарів; 2. Східні народи, як українці, так і всі інші, призначені слугувати своїм природним господарям; 3. Експлуатація Сходу є правом і обов'язком Німеччини; 4. Повне оволодіння завойованим Сходом вимагає знищення прошарку місцевої інтелігенції та всіх елементів, які становлять потенційну загрозу німецькому пануванню, будь то росіяни, українці або євреї». Українцям же щодо їхнього майбутнього лише обіцялося, що доля їх та їхньої країни буде вирішуватися після війни фюрером, зважаючи на наслідки двадцятирічного панування більшовизму, загальну ситуацію і відношення самих українців<ref name="ЕІУ" />.

У Райхскомісаріаті Україна було встановлено режим расового, політичного і поліційного терору. 
Рейхскомісар України [[Еріх Кох]] називав українців «расово нижчими», вважаючи їх мало відмінними від тварин і влаштовував полювання на них у спеціальних резерваціях<ref name="connelly1">John Connelly. [https://www.jstor.org/stable/4546842 Nazis and Slavs: From Racial Theory to Racist Practice] // Central European History.&nbsp;— Vol. 32 (1999).&nbsp;— No. 1.&nbsp;— PP. 7.</ref>.

Протягом 1941&nbsp;— початку 1942 років було [[Голокост в Україні|знищено все єврейське населення]], яке проживало в Райхскомісаріаті Україна. У [[Грудень|грудні]] [[1941]] заборонено діяльність представницького органу українців&nbsp;— [[Українська Національна Рада|Української національної ради]] в Києві, 1942&nbsp;— діяльність Академії наук, вищих навчальних закладів, закрито школи, окрім 4-річних початкових. У церковному питанні німецька адміністрація не бажала посилення ні [[Українська автокефальна православна церква|Української автокефальної православної церкви]], ні [[Українська автономна православна церква|Української автономної православної церкви]], граючи на антагонізмі між цими церквами<ref name="ЕІУ" />.

== Право ==
[[Файл:Politsaji.jpg|міні|Українські жандарми зі 116-го жандармського батальйону нагороджені «за відмінну роботу в Києві» поїздкою на відпочинок до Німеччини ([[1943]])]]
У Райхскомісаріаті було скасовано радянське кримінальне право і введено німецьке. У цивільних процесах застосовувалися німецькі юридичні норми, однак користалися також [[звичаєве право|звичаєвим правом]] і розпорядженнями німецької влади. Так, існувало як німецьке, так і так зване «власнокрайове» судівництво. В осідках тен. комісарів діяли німецькі суди, які були [[Суд першої інстанції|судами першої інстанції]] у кримінальних і [[Цивільна справа|цивільних справах]], якщо до них були причетні німецькі громадяни або німці за походженням (т.&nbsp;зв. ''Volksdeutsche''). У Рівному засідав німецький Верховний Суд (''Deutsches Obergerich''t). До кожного німецького суду був прикріплений так званий «спеціальний суд», який складався з одного судді і двох засідателів (останні могли не мати правничої освіти), що розглядав справи, які «загрожували інтересам Рейху» (наприклад, напад на представників влади, вбивство «райхсдойчів» тощо&nbsp;— провини, за які за статутами передбачена смертна кара). Так само, як у випадку німецького Верховного Суду, на вирок «спеціальних судів» не було відклику. В обставинах безпосередньої загрози безпеки й порядку провини, «що загрожували інтересам Райху», могли судитися «становими судами» (''Standesgerichte''). Їх скликав генералкомісар або його представники. Їх вирок після затвердження генералкомісаром був невідкличний.

Щойно (через зволікання Коха) навесні 1942&nbsp;р. введено для ненімецького населення власне «крайове судівництво» для цивільних і меншої ваги карних справ (важливіші з них розглядали німецький суд). Численні справи вирішував [[ґебітскомісар]] адміністративним шляхом. Назагал незначне число трибуналів, приступних ненімецькому населенню Райхскомісаріату Україна, не давало достатньої юридичної опіки, особливо сільському населенню. Зрештою, винищувальна політика Коха і Гімлера не в'язалася чинними нормами в Райхскомісаріаті Україна.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
| colspan="8" |<div style="text-align: center;">''Нарукавні нашивки українських батальйонів Охоронної поліції''<ref>Музичук С. Українські військові нарукавні емблеми під час Другої світової війни 1939-45 рр. // ''Знак'', 2004.&nbsp;— ч. 33.&nbsp;— с. 9&nbsp;— 11.</ref></div>
|-
|[[Файл:Ukr-polizei 106 bat.svg|110px|]]
|&nbsp;&nbsp;
|[[Файл:Ukr-polizei 114 bat.svg|80px|]]
|
|[[Файл:Ukr-polizei 115-118 bat.svg|100px|]]
|
|[[Файл:Ukr-polizei oficer.svg|90px|]]
|-
|<div style="text-align: center;"><small>106-й</small></div>
|
|<div style="text-align: center;"><small>114-й</small></div>
|
|<div style="text-align: center;"><small>115-й і 118-й</small></div>
|
|<div style="text-align: center;"><small>Офіцерська</small></div>
|}
</center>

Не з'ясоване було право власності. Формально німецька влада, скасувавши радянське законодавство, відстоювала концепцію приватної власності на землю і критикувала колгоспну систему, однак у Райхскомісаріаті Україна її було в основному залишено (на думку Коха і німецького Міністерства прохарчування ця система була зручніша для експлуатації українських селян на користь Німеччини). Тільки після німецької поразки під Сталінградом Розенберґ запропонував реприватизацію колгоспної землі (статут 3. 6. 1943), але вона була значною мірою бойкотована Кохом і обмежена завдяки активності партизанів та постійному відступу німецьких військ, так що ледве бл. 10&nbsp;% землі, призначеної до розподілу, було фактично розділено селянам. Промисловість і торгівля мали служити насамперед чотирирічному економічному планові, затверджуваному Ґерінґом. Остаточне вирішення права власності промислових та торгових об'єктів мало бути ухвалене після війни. Доти вони вважалися в засаді націоналізованими. Промислові об'єкти передано під тимчасове правління різних німецьких підприємців і фірм (т.&nbsp;зв. «тройгандфервальтунґ») та створено ряд монополістичних німецьких торгових фірм, яким належала заготівля продуктів для потреб Німеччини й розподіл споживчих товарів для частини зайнятого населення Райхскомісаріату Україна. Єдиним винятком була українська кооперативна організація Вукопспілка, що її з практичних міркувань залишено в українських руках, хоч понадрайонову організаційну структуру її наприкінці 1942&nbsp;р. перетворено на німецьку торгову інституцію.

== Економіка ==
У Райхскомісаріаті Україна було встановлено режим економічної експлуатації не тільки трудових ресурсів цієї території, а і її природних багатств. Починаючи із січня 1942, потягнулися з Райхскомісаріату Україна перші транспорти з [[Остарбайтери|примусовими робітниками]] (переважно молоддю), яких вивозили на роботу до Німеччини. На селі було збережено [[Колгосп|колгоспи]], котрі лише змінили назви на «громадські господарства»<ref name="ЕІУ" />. Нідерландський історик [[Карел Беркгоф]] у дослідженні «[[Жнива розпачу: Життя і смерть в Україні під нацистською владою]]» аргументовано стверджує, що під час окупації рівень життя селян був дещо вищий, ніж до війни<ref name="n">{{cite web|url=http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/27846/1/Nesterenko-Karel.pdf|title=Рецензія. Карел Беркгоф. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою|publisher=Сумський історико-архівний журнал. - 2012. - № XVI-XVII. - С. 230-232.|author=В. А. Нестеренко|archiveurl=https://www.webcitation.org/6Hf045l2Q?url=http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/27846/1/Nesterenko-Karel.pdf|archivedate=2013-06-26|accessdate=2013-07-01|deadurl=no}}</ref>. Згідно озвучених щодо України, за каденції Гітлера, загальних європейських економічних планів:
{{цитата|''«Якщо Україною керувати європейськими методами, то з неї можливо вичавити в три рази більше. Ми могли б необмежено забезпечувати Європу тим що там виробляється. Схід має все у великих кількостях: залізо, вугілля, нафту і землю, на якій можна вирощувати все чого потребує Європа»''<ref>Фест Іоахим Адольф Гітлер. Том III Алетейя 1993</ref>}}

== Фінансова система ==
{{фотоколонка|5Karbowanez-1942 a.jpg|5Karbowanez-1942 r.jpg|ш=250|текст=5 карбованців [[1942]]}}
{{Фотоколонка|100Karbowanez-1942 a.jpg|100Karbowanez-1942 r.jpg|ш=250|текст=100 карбованців [[1942]]}}
Певний період нарівні з рейхсмаркою в обігу перебували [[окупаційні гроші]] Райхскомісаріату «Україна» в карбованцях за курсом 1 марка = 10 крб.
Грошові знаки друкувалися Центральним Емісійним Банком України в місті [[Рівне]], починаючи з березня [[1942]] року, номіналами від 1 до 500 крб. Були в обігу лише на окупованій німцями території України паралельно з райхс- та окупаційними марками. На території [[Генеральна губернія|генерал-губернаторства (Польща)]] та Райху не визнавалися. Наприкінці [[1944]] року відбулось повне вигнання нацистських окупантів з території України, і відповідно німецькі банкноти припинили свій обіг.

== Освіта ==
Робилося все можливе, щоб не допустити перетворення місць культури в осередки національної ідеї. Німецька окупаційна влада закрила населенню окупованої України шлях до освіти. Гітлер був переконаний в тому, що було б великою помилкою дати змогу українцям здобувати знання. Він відкидав навіть можливість відкриття в Києві університету. «Краще не вчити їх навіть читати»,&nbsp;— говорив він. «Російський простір&nbsp;— це для нас Індія. Як і англійці, ми правитимемо в цій імперії жменькою людей»,&nbsp;— продовжував свою думку фюрер. Вище керівництво рейху вважало, що початкової освіти для українців більш, ніж досить.

Райхскомісар Е. Кох дозволив відкрити тільки початкові 4-річні школи для дітей віком від 9 до 12 років. З виповненням 14 років українську молодь відправляли на примусову працю до Німеччини.

=== Пограбування ===
Величезних масштабів набуло пограбування окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу, відчутних втрат зазнали історичні та краєзнавчі музеї, бібліотеки, картинні галереї. З України вивезено понад 330 тис. цінних музейних експонатів.
[[Файл:Gitler-vizvolitel.jpg|міні|Пропагандистський плакат «Гітлер Визволитель»]]
Від рук гітлерівських окупантів знищення і плюндрування зазнала величезна кількість закладів культури України. Відповідно до спеціальної директиви рейхміністра східних територій Розенберга для вивезення культурних цінностей з окупованих територій було створено спеціальні робочі групи «Україна», які розміщувалися у місті Києві і при міністерстві закордонних справ&nbsp;— батальйон СС спеціального призначення. Окупанти зруйнували 151 музей, вивезли з них близько 40 тис. найцінніших експонатів. Був пограбований культурно-історичний заповідник Києво-Печерська лавра. Вивезені унікальна колекція зброї часів [[Запорізька Січ|Запорозької Січі]], нумізматична колекція, стародавні рукописи, золоті та срібні вироби і прикраси. Вони ешелонами вивозили до Німеччини цінне наукове обладнання, унікальні колекції, твори образотворчого мистецтва тощо. Частина художніх культурних цінностей після війни була повернута в [[СРСР]], але залишена в музеях [[Москва|Москви]] й [[Ленінград]]а (тепер Санкт-Петербург).

Населення райхкомісаріату з самого початку німецької окупації було позбавлене будь-яких можливостей національного духовного життя. На цій території німецька влада проводила відверту антиукраїнську політику, в тому числі й на культурно-освітньому фронті. Рейх-міністр східних територій Розенберг наказав «узяти під охорону» культурні цінності окупованих територій Сходу. Цим наказом започатковано систематичне пограбування духовних надбань українського народу. Окупаційною владою було закрито наукові установи, бібліотеки, музеї й театри. Усі 115 друкованих періодичних видань, які виходили в райхкомісаріаті, підлягали німецькій цензурі. З дозволу окупаційної влади активізувалося релігійне життя. Однак церковна діяльність також перебувала під їхнім пильним оком.

=== Переслідування інтелігенції ===
Розуміючи провідну роль інтелігенції у відродженні культурно-національного життя, окупанти з особливою насторогою ставились до неї. Гітлер наполягав на тому, щоб «знищити більшу частину української інтелігенції». Багато її представників було ув'язнено, відправлено в концтабори, де основна її частина загинула.

Перший удар нацисти завдали [[13 грудня]] [[1941]] p., коли айнзацкоманда СД заарештувала велику групу національно свідомої інтелігенції та працівників культури&nbsp;— І. Рогача, Т. Олійника та ін. [[21 лютого]] [[1942]]&nbsp;р. окупанти розстріляли у Києві в [[Бабин Яр|Бабиному Яру]] за націоналістичну діяльність поетесу [[Олена Теліга|Олену Телігу]]. Одночасно з нею були розстріляні поет і І. Ірлявський, журналіст В. Кошик. У німецькому концентраційному таборі [[Заксенгаузен]] був закатований [[Олег Ольжич|Олег Кандиба-Ольжич]]&nbsp;— поет, вчений, один із провідних діячів [[ОУН|Організації українських націоналістів]].

У 1942—1943 pp., на виконання вказівки «зверху», були розстріляні поети Е. Фомін, М. Пронченко, драматург Н. Гупал. Тисячі вчених, лікарів, учителів, представників художньої інтелігенції загинули від голодної смерті, нестерпних умов життя. Німецька влада намагалася не просто фізично знищити українську інтелігенцію, а прагнула позбавити людей гідності, відчуття національної належності й почуття національної гордості.

Політика фізичного та ідеологічного терору гітлерівців на культурному фронті зводилась до того, щоб зупинити її розвиток, знищити духовні скарби, позбавити український народ можливості користуватися її здобутками.

=== Театр ===
Життя обох київських театрів, ім. Садовського під керівництвом М. Тинського та ім. Затиркевич-Карпинської під керівництвом Ю. Григоренка, відкритих у жовтні 1941&nbsp;р., було більше, ніж короткочасним. Вони проіснували тільки до прем'єр і були закриті. Згодом, у квітні 1942 p., було закрито і київську оперу, після чого театральне життя в Києві зовсім припинилось. Спроба Г. Затворницького, П. Коваленка та В. Ревуцького оживити культурне буття киян через театр-студію «Гроно» закінчилося тим, що в липні 1943&nbsp;р. новостворений творчий колектив було вислано до Німеччини.

=== Преса ===
В умовах німецької окупації в Києві почали виходити щоденна газета «[[Українське слово]]», літературний журнал «Літаври». Книжки українською мовою не виходили фактично на всій території України. Намагання організувати українські видавництва з самого початку присікалися німецькою адміністрацією. Так було зі спробою О. Теліги, І. Рогача, О. Чемеринського та інших організувати у Києві видавництво, з намаганням Уласа Самчука й Івана Тиктора започаткувати українське видавництво в Луцьку. Контрольовані німецькою владою україномовні газети населення стало справедливо називати «німецькими газетами з українським шрифтом».

Аналізуючи стан видання газет і журналів, використання української мови в діловодстві, як наслідок політики окупаційної адміністрації, зокрема Е. Коха, нідерландський історик [[Карел Беркгоф]] у дослідженні «[[Жнива розпачу: Життя і смерть в Україні під нацистською владою]]» зазначає, що «ця місцина ще ніколи не бачила такої ґрунтовної та успішної українізації» (с.198).<ref name="n" />

== Національне питання ==
Питання остаточних легальних форм Райхскомісаріату Україна та правового статусу його мешканців Гітлер залишив неясними. Національні почування українців у Райхскомісаріаті «Україна» мали підтримуватись настільки, наскільки така політика ділила українців та росіян, усуваючи небезпеку спільного протинімецького фронту. Це були головні мотиви, наприклад, для введення в Райхскомісаріаті Україна, поряд з німецькою урядовою мовою української з винятком російської; карбованця, замість рубля тощо. Поза тим нацистська політика ослаблювала та сповільнювала ті потенційні чинники національної свідомости, які могли стати важливим елементом у змаганнях до незалежності взагалі. Це виявлялося в обмеженні загальної освіти до чотирьох класів народної школи, скорочення вищих щаблів освіти до вузько спеціалізованих практичних фахів, придушення виявів культурної ініціативи українського населення (наприклад, «Просвіт», видавничого руху), закриття наукових установ, бібліотек і музеїв та їх пограбування, зниження рівня преси (її видавали німці), театрів тощо. Ослаблення населення з біологічного погляду велося виморенням голодом, обмеженням санітарно-медичної обслуги, нелюдською поведінкою з вивезеними до Німеччини українськими робітниками (приблизно 1,5&nbsp;млн) і радянськими військовополоненими та масовими екзекуціями різних груп населення за фактичну чи уявну підтримку руху опору.

Жорстокий окупаційний режим призвів до різкого посилення антинімецьких настроїв в Україні. Одним із безпосередніх наслідків стало розгортання на території райхскомісаріату радянського партизанського та українського націоналістичного повстанського рухів. Повстанські й партизанські загони контролювали значну частину території райхскомісаріату і перешкоджали постачанню техніки й харчів для німецьких військ. Окремі керівники нацистської партії мали намір віддати Е. Коха під партійний суд за розладнання надійного тилу, відсутність якого стала однією з головних причин поразки німецьких військ на Східному фронті. Після зайняття Радянською армією українських територій «Райхскомісаріат Україна» було офіційно ліквідовано 10 листопада 1944.

На території райхскомісаріату з 1942 року вели визвольну боротьбу проти окупантів загони [[УПА|Української Повстанської Армії]]

== Значення ==
Фактично Райхскомісаріат Україна являв собою колонію, яка входила до обсягу німецького «життєвого простору». Він був позбавлений міжнародного й автономного статусу. У повоєнний час райхскомісаріат мав бути з'єднаний з територією [[Третій Райх|Третього Рейху]] і більшість українців (непридатних до германізації) мали бути виселені за Урал, щоб звільнити місце для німецьких колоністів.

Через поразку [[Третій Рейх|Третього Рейху]] на Східному фронті Райхскомісаріат Україна було офіційно ліквідовано 10 листопада 1944&nbsp;р.

== Персоналії ==
{{стовпці|2}}
* [[Багазій Володимир Пантелеймонович]]
* [[Крамаренко Олексій Іванович]]
* [[Оглоблин Олександр Петрович]]
* [[Самчук Улас Олексійович]]
* [[Семененко Олександр Платонович]]
* [[Форостівський Леонтій Іванович]]
* [[Штепа Костянтин Теодосійович]]
</div>

== Див. також ==
{{стовпці|2}}
* [[Дистрикт Галичина]]
* [[Трансністрія]]
* [[Губернаторство Бессарабія]]
* [[Губернаторство Буковина]]
* [[Бабин Яр]]
* [[Кох Еріх]]
* [[Музей-архів переходової доби]]
* [[Рогач Іван Андрійович]]
* [[Теліга Олена Іванівна]]
* [[Українська Національна Рада]]
</div>

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
* ''Каменецький І.'' Райхскомісаріят Україне // {{ЕУ}}&nbsp;— Т. 7.&nbsp;— С. 2462—2464.
* ''Себта Т.'' [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Rajkhskomisariat_U Райхскомісаріат Україна] // {{ЕІУ|9|126—128}}
* ''Форостівський Л.'' Київ під ворожими окупаціями.&nbsp;— Буенос-Айрес, 1952.
* ''Armstrong J. A.'' Ukrainian Nationalism. 2 вид.&nbsp;— Нью-Йорк, 1963. {{ref-en}}
* ''Bräutigam O.'' Überblick über die Besetzten Ostgebiete während des zweiten Weltkrieges.&nbsp;— Тюбінґен, 1954. {{ref-de}}
* ''Herzog R.'' Grundzüge der deutschen Besatzungsverwaltung in den Ost- und Südeuropäischen Ländern während des zweiten Weltkrieges.&nbsp;— Тюбінґен, 1955.
* ''Ilnytzkyj R.'' Deutschland und die Ukraine 1939—1945. 2 тт.&nbsp;— Мюнхен, 1955—1956. {{ref-de}}
* ''Kamenetsky I.'' Hitlers Occupation of Ukraine, 1941—1944. Мільвоке, 1956. {{ref-en}}
* ''Kamenetsky I.'' Secret Nazi Plans for Eastern Europe. A study of Lebensraum Policies.&nbsp;— Нью-Йорк, 1961. {{ref-en}}
* ''Moritz G.'' Gerichtsbarkeit in der von Deutschland besetzten Gebieten, 1939—1945.&nbsp;— Тюбінґен, 1955. {{ref-de}}
* ''[[Хорошунова Ірина Олександрівна|Хорошунова И. А.]]'' Дневник. {{ref-ru}}

== Посилання ==
* [http://cyclop.com.ua/content/view/1293/58/1/1/#71 Рейхскомісаріат Україна] // {{Юридична енциклопедія|5}}
* «[[Жнива розпачу: Життя і смерть в Україні під нацистською владою]]»&nbsp;— монографія голландського історика Карела Беркгофа, присвячена дослідженню повсякденного життя та стратегій виживання під нацистською окупацією в 1941—1944 роках населення Райхскомісаріяту Україна.
* Райхскомісаріат Україна // [http://www.history.org.ua/?termin=Rajkhskomisariat_U Сайт Інституту історії НАН України]


{{Райхскомісаріат Україна}}
{{Історія адміністративного устрою України}}
{{Історія України}}{{Голокост в Україні}}{{ac}}
{{ВП-портали|Друга світова війна}}
{{DEFAULTSORT:Україна}}

[[Категорія:Колишні новітні держави України]]
[[Категорія:Райхскомісаріат Україна|*]]
[[Категорія:Адміністративний поділ Третього Рейху]]
[[Категорія:Німецькі військові окупації]]