Перегляд вихідного коду сторінки Ільницький Семен

{{Військовик
| ім'я                = Ільницький Семен
| оригінал імені      = 
| портрет             = Yampil1отаман Семен Ільницький.jpg
| розмір              = 200px
| ім'я при народженні = 
| дата народження     = 1883
| місце народження    = 
| дата смерті         = [[листопад]] [[1920]]
| місце смерті        = 
| прізвисько          = 
| приналежність       = {{fАрміяУНР}}
| країна              = {{RUSold}} → {{UNR}}
| вид збройних сил    = Дієва армія [[УНР]]
| рід військ          =
| роки служби         = 1918—1920
| звання              = {{Ранг|країна=УНР|звання=Підполковник}}
| формування          =
| командування        =
| битви               =
| нагороди            =
| відносини           =
| титул               =
| signature           =
| інше                =
}}
{{othernames|Ільницький {{!}}Ільницький }}
'''Семе́н Ільни́цький''' (*[[1883]]&nbsp;— † [[листопад]] [[1920]])&nbsp;— Отаман Ільницький родом з села [[Довжок (Ямпільський район)|Кетроси]]&nbsp;— повстанський отаман, засновник [[Ямпільська республіка|Ямпільської Республіки]], на зразок Холодноярівської, підпрапорщик царської армії, полковник Армії УНР, командир Окремого Наддністрянського куреня. З шляхетного роду Ільницьких гербу&nbsp;Drag-Sas, який бере свій початок від середущого сина графа Vancza Valachus Іванка, яким король Владислав II Ягайло 27.06.1431 року надав у власність землі(Турка, Явора, Ільник){{джерело|Джерело. М. Грушевський. Матеріали с.27-29.=}}<ref>{{Cite book|title=М. Грушевський. Матеріали с.27-29.|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>.
[[Файл:Yampil1отаман Семен Ільницький.jpg|міні|left|120px|Міністр оборони Ямпільської республіки отаман Семен Ільницький]]

== Життєпис ==
Закінчив із похвальним листом церковнопарафіяльну школу та сільсько-господарське училище в місті Сороки. Вступив до царської армії добровольцем, двічі був поранений. Революція його застала на Румунському фронті.

Пізньої осені 1917 року привів з [[Румунський фронт|Румунського фронту]] у село Кетроси (Довжок) українізовану військову частину у повному бойовому порядку; людей розпустив, зброю приховав&nbsp;— на 4 сотні, в тому числі на 1 кулеметну. Згодом підібрав кинуту за селом артилерійську батарею і теж її «змаґазинував». Десь у цей самий час до сусіднього села Качківки повернувся прапорщик Федір Криворучко, котрий теж вдіяв так само. Позаяк час був непевний, з усіх боків та із-за Дністра ходили банди, залишки армій, грабуючи мирне населення. Для забезпечення охорони своїх сіл обидва командири зробили згодом кожен у своєму селі загони самооборони. У Качківці він налічував до 300 чоловік, у Кетросах близько 800 добре озброєних, віком 18-19-річних хлопців.

Навесні 1918 організував з односельців Марківську козацьку сотню&nbsp;— назва походить від місцевої річки. Коли постала необхідність оборони УНР, Ільницький зібрав вояків, відкопав зброю, створив Окремий наддністрянський курінь, який згодом влився в Армію УНР.

На Різдво 1918 року розгромили більшовицький загін [[Криворучко Федір Юхимович|Федора Криворучка]].

З 28 січня 1919 Ільницький в керівництві Ямпільскої республіки керував збройними силами. Весною&nbsp;— літом 1919 постійно маневруючи в напрямку Ямполя, Вапнярки, Могилева, Кам'янця-Подільського та Проскурова, загін Ільницького залишав у цих місцях свої залоги, котрі вели запеклу боротьбу із частинами більшовиків. Такі козацькі загони були для населення і владою, і охороною, і судом.

Загинув в листопаді 1920&nbsp;р. На той час основні учасники повстанського загону вже були в Румунії. А його як досвідченого офіцера-організатора підпільний штаб, очевидно, залишив для підготовки нового повстання. Отамана виказали більшовикам місцеві активісти, і він загинув у селі Кетроси, відстрілюючись, оточений червоноармійцями Якова Домбровського.

Його дружина Марія мала у своєму командуванні загін кіннотників, чудово стріляла з карабіна і володіла шаблею.

Переважна більшість вояків Семена Ільницького аж до 1925 року зі зброєю боролися з радянською владою.

== Примітки ==
{{reflist}}

== Література ==
* С.Борсуковський та К.Завальнюк «Незламні Ямпільці в обороні державності 1917-25» .
* Д.Кетрос «Так творилося українське військо (1917—1919)», Лондон, 1958.

== Джерела ==
 
* [http://ukurier.gov.ua/uk/articles/kostyantin-zavalnyuk-yampilska-respublika-ce-podil/p/ Костянтин Завальнюк. «Ямпільська республіка&nbsp;— це подільський Холодний Яр»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140222102009/http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/kostyantin-zavalnyuk-yampilska-respublika-ce-podil/p/ |date=22 лютого 2014 }}
{{ukr-mil-bio-stub}}
[[Категорія:Російські військовики Першої світової війни]]
[[Категорія:Повстанські отамани]]
[[Категорія:Померли 1920]]
[[Категорія:Українські державні діячі]]
[[Категорія:Вояки Армії УНР]]