Перегляд вихідного коду сторінки Айзек Брок

{{Військовик
| ім'я = Айзек Брок
| портрет = Isaac Brock portrait 1, from The Story of Isaac Brock (1908)-2.png
| розмір = 225px
| підпис =
| ім'я при народженні = 
| дата народження = 6.10.1769
| місце народження = [[Сент-Пітер-Порт]], [[Гернсі]]
| дата смерті = 13.10.1812
| місце смерті =Квінстон-Гайтс, [[Верхня Канада]], нині [[Онтаріо]]
| прізвисько = [[49-й полк]], Канадські Військові Сили
| приналежність = [[Британська армія]]
| країна = {{GBR}}
| рід військ = піхота
| роки служби =
| звання = [[Генерал]]
| підрозділ =
| командування =
| битви = '''[[Наполеонівські війни]]'''<br/>'''[[Англо-американська війна 1812-1815]]'''
| нагороди =
| відносини =
| інше =
}}

'''Айзек Брок ''' [[Орден Бані|KB]] ({{lang-en|Isaac Brock}}; [[6 жовтня]] [[1769]], [[Сент-Пітер-Порт]], [[Гернсі]]&nbsp;— [[13 жовтня]] [[1812]], Квінстон-Гайтс, [[Верхня Канада]], нині [[Онтаріо]])&nbsp;— офіцер [[Британська армія|британської армії]], учасник [[Наполеонівські війни|Наполеонівських воєн]] і [[Англо-американська війна 1812-1815|Англо-американської війни 1812 року]], [[лейтенант-губернатор]] [[Верхня Канада|Верхньої Канади]]. Загинув у [[битва на Квінстонських висотах|битві на Квінстонських висотах]], відбиваючи спробу американських військ вторгнутися до Канади через річку [[Ніагара]], і посмертно удостоєний неофіційного почесного титулу «рятівник Канади». У Канаді його вважають [[Національний герой|національним героєм]].

== Біографія ==

=== Перші роки життя ===
Айзек Брок був восьмим сином Джона Брока і Елізабет де Лайл, що народилися в [[Сент-Пітер-Порт]] у ([[Гернсі]]) [[6 жовтня]] [[1769]] року. Рід Брока проживав у Сент-Пітер-Порті як мінімум з 1563 року, коли в перших парафіяльних книгах вже з'являється ім'я Філіпа Брока. У батьків Айзека було загалом десять синів і чотири дочки. Хлопчик ріс, як і його брати, високим і міцним і був розвинений не по роках, відзначаючись при цьому, як повідомляє його перший біограф, надзвичайно м'яким характером. Початкову освіту Айзек отримав у Гернсі, де його вважали найкращим боксером і плавцем у школі, в десять років був відправлений до школи в [[Саутгемптон]] а потім рік прожив у [[Роттердам]]і, навчаючись французької мови.

2 березня [[1785]] року, коли Айзеку Броку було 15 років, батьки [[Продаж чинів|купили]] для нього чин [[енсін]]а у 8-му піхотному полку (вакансія утворилася в результаті підвищення по службі низки офіцерів полку, починаючи зі старшого брата Айзека, підвищеного від лейтенанта до капітана). Перші роки служби Айзек провів у [[Англія|Англії]], дослужившись в 1790 році до лейтенантського звання; в ці роки він приділяв багато часу завершенню своєї освіти. Вже в 1790 році він став капітаном в одній з нових рот [[Британська армія|британської армії]], в яку вербував солдатів з Гернсі і [[Джерсі]], а звідти перевівся до 49-го [[Гартфордшир]]ського піхотного полку, де став капітаном у червні 1791 року.

[[Файл:Guernsey sm02.png|thumb|px200|left|[[Сент-Пітер-Порт]]&nbsp;— батьківщина Айзека Брока]]

У складі 49-го полку Брок ніс службу спочатку на [[Барбадос]]і, а пізніше на [[Ямайка|Ямайці]]. До часу служби в [[Вест-Індія|Вест-Індії]] відноситься епізод, який біографи розглядають як свідчення властивих Броку хоробрості і цілеспрямованості. Незабаром після його прибуття в 49-й полк його викликав на дуель відомий в полку [[бретер]]. Брок вибрав як зброю пістолети, але, будучи людиною великої статури, зажадав стрілятися не так як звичайно, з 12-ти кроків, а через хустку, тобто фактично з нульової відстані. На таких умовах його суперник стрілятися відмовився і незабаром з ганьбою покинув полк. У 1793 році Брок повернувся з Ямайки до Англії на лікування; біограф повідомляє, що в цей час один з офіцерів полку помер від лихоманки, а сам Брок вижив лише завдяки турботам слуги, до якого він після цього до самої смерті ставився, «як до брата». Після повернення до Англії йому був доручений набір рекрутів на Гернсі. З новими солдатами Брок приєднався до 49-го полку після того, як частина прибула до Англії в липні 1796, вже у званні майора. У [[1797]] році він отримав чин підполковника і до кінця року став командиром 49-го полку, який дістався йому від попередника настільки погано організованим, що перед тим стояв вибір: продати чин або постати перед військовим трибуналом. Сам Брок як командир полку не тільки показав себе вмілим військовим адміністратором і прихильником дисципліни, а й зумів завоювати довіру і любов солдатів. Це, зокрема, проявилося пізніше, в перше повернення Брока в полк після відлучення: солдати, незадоволені діями його заступника [[Роджер Хейл Шифф|Шиффа]], радісно вітали повернення командира, за що той розпік їх і відправив на тиждень у казарми, так як не хотів популярності за рахунок інших офіцерів.

=== Наполеонівські війни ===
[[Файл:Slaget på reden.jpg|thumb|left | Копенгагенська битва, гравюра 1897]]

У серпні [[1799]] року 49-й полк був включений до складу військової експедиції в [[Північна Голландія|Північну Голландію]], де Брок вперше за кар'єру побував у бою під командою генерал-майора [[Мур, Джон|Джона Мура]]. Бригада Мура висадилася в [[Ден-Гелдер]]і, 27 серпня зламавши слабкий опір місцевих сил, і 10 вересня відбила французьку атаку практично без участі лише недавно доукомплектованого 49-го полку. Проте в жовтні в битві при [[Егмонд-ан-Зеє]] полк Брока взяв активну участь, втративши 30 солдатів убитими, 50 пораненими і 30 зниклими безвісти із загального числа, що не перевищують 391 людини. Сам Брок був легко поранений: куля пробила навиліт дві товсті шийні хустки&nbsp;— бавовняну і шовкову, які прикривали шию підполковника, а сила удару вибила його з сідла. Через кілька днів в іншому бою, в якому 49-й полк не брав участі, англійські війська зазнали важких втрат і незабаром покинули Голландію. У [[1801]] році полк Брока склав основу експедиційних сил, скерованих у [[Данія|Данію]], однак загальне командування було доручено не йому, а підполковнику Вільяму Стюарту. Хоча планований сухопутний штурм [[Копенгаген]]а не відбувся, 49-й полк взяв участь у [[Копенгагенська битва|Копенгагенській битві]] між британським флотом з одного боку і данським флотом і береговою артилерією з іншого, втративши 13 осіб убитими і 41 пораненими. Сам Брок провів бій на борту корабля «Ganges».

=== Призначення в північноамериканські колонії ===

[[Файл:GenIsaacBrock.jpg|thumb|right|px200|Айзек Брок, посмертний портрет 1883, автор Дж. Т. Бертон<ref name="Kosche">{{стаття|автор=Ludwig Kosche. |заголовок=Contemporary Portraits of Isaac Brock: An Analysis |посилання=http://journals.sfu.ca/archivar/index.php/archivaria/article/viewFile/11176/12114 |мова=en |видання=Archivaria |год=1985 |том=20 |номер= |pages=22—66 |doi= |issn=}} {{ref-en}}</ref>]]

У червні [[1802]] а 49-й полк був скерований до [[Британська Північна Америка|Британської Північної Америки]], куди прибув в останній декаді серпня. Полк перезимував у [[Монреаль|Монреалі]], а навесні 1803 передислокувався в [[Верхня Канада|Верхню Канаду]] (нині провінція [[Онтаріо]]). Штаб-квартира Брока розташувалася в Йорку (нині [[Торонто]]). Частина полку під командуванням молодшого підполковника Шиффа була розквартирована в [[Форт-Джордж (Онтаріо)|Форт-Джорджі]] (нині [[Ніагара-он-да-Лейк]]). Незабаром перед Броком постала проблема боротьби з дезертирством. Йому вдалося перехопити кількох солдатів, які намагалися дезертирувати в [[Сполучені Штати Америки|США]]. У тому ж році йому вдалося покласти край змові кількох унтер-офіцерів з гарнізону Форт-Джорджа, які планували вбити Шиффа, заарештувати інших офіцерів гарнізону і втекти до США. Брок, який отримав звістки про підготовлюваний заколот, особисто командував арештом змовників. Семеро з дезертирів і змовників були засуджені пізніше до розстрілу військовим трибуналом. Під час суду кілька із змовників заявили, що навіть не думали б про заколот, якби продовжували залишатися не під керівництвом Шиффа, а під командою самого Брока.

У [[1805]] році Айзек Брок отримав чин полковника. Незабаром після цього він повернувся до Англії у відпустку, але перервав її, коли пішли чутки про майбутню війну зі Сполученими Штатами, і у вересні [[1806]] року прибув знову до Британської Північної Америки, де тимчасово прийняв під своє командування всі британські війська в цьому регіоні. Він займав пост командувача до прибуття в [[Нижня Канада|Нижню Канаду]] (нині провінція [[Квебек (провінція)|Квебек]]) генерал-губернатора [[Джеймс Генрі Крейґ|Д.&nbsp;Г.&nbsp;Крейґа]].

Перебуваючи в Нижній Канаді, Брок почав підготовку до війни. За його рекомендацією частини, розташовані на кордоні зі США, були укомплектовані надійними солдатами з великим досвідом служби, щоб запобігти дезертирству. Під керівництвом Брока було додатково укріплено місто [[Квебек (місто)|Квебек]], а батарея з 8 важких гармат розміщена в цитаделі часів американської [[Війна за незалежність США|Війни за незалежність]], яка контролювала південний берег [[Річка Святого Лаврентія|річки Святого Лаврентія]] на підступах до міста. За його наказом річковий та озерний транспортний флот Канади був поставлений під контроль армії і з цього моменту зазнавав змін, які повинні були дозволити йому в разі потреби брати участь у бойових діях. Через шість років британський річковий флот встановив контроль над [[Великі озера|Великими озерами]] на першому етапі [[Англо-американська війна|Англо-американської війни]], що дозволило відстояти Верхню Канаду від повномасштабного американського вторгнення. Однак ці та інші заходи щодо зміцнення обороноздатності північноамериканських провінцій були причиною конфліктів Брока з місцевою цивільною владою.

Після прибуття Крейга Брок був отримав від нього чин [[Бригадний генерал|бригадного генерала]], а дещо пізніше це звання було підтверджене метрополією. Брок був призначений главою військової адміністрації [[Монреаль|Монреаля]], але незабаром повернувся в Квебек, де залишався до липня [[1810]] року, коли отримав призначення у Верхню Канаду. Він залишався командувачем британськими військами Верхньої Канади до самої смерті. У [[1811]] році Брок став генерал-майором. З жовтня того ж року він виконував обов'язки [[лейтенант-губернатор]]а Верхньої Канади, оскільки [[Френсіс Гор]], який попередньо займав цей пост, відбув до Англії і не повернувся до кінця війни.

Брок кілька разів просив про переведення на головний театр військових дій у Європі, але загроза американського вторгнення і повстання франкофонів у Нижній Канаді не дозволили цьому статися, так що, нарешті, на початку 1812 року він уже сам відмовився від такого переведення, коли йому було запропоновано. У 1811 році він позичив у брата-банкіра 3000 [[Фунт стерлінгів|фунтів стерлінгів]], щоб придбати спорядження для свого полку; цей борг йому довелося виплачувати з власної кишені, віддаючи всю свою цивільну платню лейтенант-губернатора. У цей же час він домігся від законодавців Верхньої Канади згоди на формування добровольчого ополчення, по два взводи в кожній роті якого повинні були проходити регулярні навчання по шість днів на місяць без виплати платні. Проте більшість його планів і раніше наштовхувалися на нерозуміння законодавців і відхилялися більшістю голосів. Він навіть пов'язував опір цивільної влади його планам з великим впливом переселенців зі США, безліч яких проживали в цей час у Британській Північній Америці, і закликав вжити заходів, які б заохочували переїзд у колонії, особливо у Верхню Канаду, істинних підданих британської корони.

=== Англо-американська війна ===
[[18 червня]] [[1812]] року Сполучені Штати Америки оголосили Великій Британії [[Англо-американська війна|війну]]. До цього моменту у Верхній Канаді перебувало 1500 солдатів регулярних військ британської армії, частково готових до бойових дій. Основу боєздатних частин становили 41-й піхотний полк і одна рота артилерії. Відразу після отримання звістки про оголошення війни Брок з підкріпленнями попрямував з Йорка до [[Ніагара|Ніагари]], але за рекомендацією генерал-губернатора [[Превост, Джордж|Превоста]] і зважаючи на слабкість британського контингенту (значну частину якого складали ополченці, які вже після першого тижня очікування почали виявляти невдоволення) в перший час не розпочинав рішучих дій. Підпорядковані йому регулярні сили були розподілені по чотирьох гарнізонах: 400 осіб у [[Форт-Ері (Онтаріо)|Форт-Ері]], 300 в [[Чіппава (Онтаріо)|Форт-Чіппава]] (нині в межах міста [[Ніагара-Фоллс (Онтаріо)|Ніагара-Фоллс]]), 300 в [[Квінстон (Онтаріо)|Квінстоні]] (нині частина міста [[Ніагара-он-да-Лейк]]) і 500 у Форт-Джорджі (нині також у складі Ніагара-он-да-Лейк).

12 липня американські війська на чолі з бригадиром [[Халл, Вільям|Вільямом Халлом]] вторглися в британські володіння з боку річки [[Детройт (річка)|Детройт]]. Канадська міліція, яка захищала кордон, була деморалізована, почалося масове дезертирство. Брок розповсюдив прокламацію, що обіцяє допомогу метрополії навіть у тому випадку, якщо провінція буде окупована американцями. Однак він зіткнувся з опором місцевої законодавчої асамблеї, що не бажала переходу на воєнний стан. Незважаючи на чисельну перевагу противника, Брок прийняв рішення про перехід у наступ.

17 липня слабкий британський загін на човнах дістався до американського форту на острові [[Макіно (острів)|Мічілімакінак]], який контролює протоку між озерами [[Гурон]] і [[Мічиган (озеро)|Мічиган]], і захопив його. Відбувся ряд сутичок між американцями з одного боку і британцями з їх індіанськими союзниками з іншого, які перехоплювали американські транспорти і кур'єрів як на суші, так і на водних шляхах. У руки британської сторони потрапило в тому числі і особисте листування американського командувача. У підсумку Халл, який побоювався бути відрізаним від своїх тилів, 8 серпня відступив за річку, де зайнявся зміцненням. Зібравши близько 300 осіб (солдатів і добровольців), Брок 13 серпня досяг форту [[Амхерстбург]] на британському березі річки Детройт. У загальному рахунку на цей момент Брок мав у підпорядкуванні 1300 солдатів, ополченців і воїнів союзних індіанських племен, тоді як на стороні Халла у Форт-Детройті було 2000 осіб (за оцінками самого Брока, не менше 2500). Увійшовши в залишений американцями форт Сандвіч, Брок зав'язав артилерійську дуель з більш потужними гарматами Форт-Детройта, що виявилось безрезультатним для обох сторін, і 15 серпня перетнув річку, щоб атакувати противника, але Халл здав місто без бою. Британці захопили полоненими весь особовий склад загону Халла, 35 гармат і армійські склади (Брок використовував свою частку трофеїв для погашення боргів своєї сім'ї в Англії. Можливо, рішення Халла було продиктоване побоюванням, що в битві візьмуть участь воїни союзних британцям індіанських племен, так як до цього моменту Брок встановив тісні дружні зв'язки з вождем [[Шауні (народ)|Шоні]] [[Текумзе]], з яким вони на знак союзу обмінялися поясами, і з військовим вождем [[Могавки|могавків]] [[Джон Нортон|Джоном Нортоном]]. Брок, який знав про ці страхи, в листі Халлу натякав на те, що після початку бою він не зможе утримати індіанців від звірств, хоча насправді їх поведінка протягом кампанії постійно залишалася гідною.

[[Файл:Push on, brave York volunteers.jpg|thumb|right | 400px | «Битва при Квінстон-Гайтс», художник Д.&nbsp;Д.&nbsp;Келлі, 1896. На передньому плані&nbsp;— вмираючий генерал Брок]]

Після захоплення Форт-Детройта Брок планував розвинути наступ на ділянці від [[Баффало]] до [[Форт-Ніагара]] і завершити його знищенням американського арсеналу в [[Саккетс-Гарбор]]і (на південному березі озера Онтаріо). Однак майже відразу ж після першого успіху він отримав звістку про те, що генерал-губернатор Превост уклав перемир'я з американською стороною. Таким чином, його руки були зв'язані, і план атаки на Саккетс-Гарбор залишився нездійсненим. Тепер Броку належало вирішити задачу оборони довгою кордону вздовж Ніагари наявними малими силами проти сконцентрованих на протилежному березі Ніагари 6300 солдатів (2600 з них ополченці) і 400 воїнів племені [[Сенека (плем'я)|сенека]] під командуванням генерала [[Стівен Ван Ренселер|Стівена ван Ренселера]]. Американський удар міг бути завданий у будь-якому місці, хоча до 12 жовтня вже була інформація, що метою американців буде [[Квінстон]], де розташувалися частини 49-го піхотного полку.

Американці почали наступ 13 жовтня, і Брок поїхав верхи до місця бою в супроводі одних тільки ад'ютантів МакДонелла і Глегга. За ним пішли частини 3-го батальйону міліції з Йорка. До моменту прибуття Брока до місця бою після семи миль їзди верхи в сутінках по розмитій дощами дорозі просування ворога було зупинено. Однак бій тривав, і всього через годину після появи Брока на полі бою ворожий вогонь був зосереджений на ньому, оскільки він виділявся серед підлеглих зростом (понад 190 сантиметрів) і формою. Ворожа куля потрапила йому в серце в той момент, коли він посилав в атаку йоркських добровольців. Бій за Квінстон в кінцевому рахунку був виграний генерал-майором Шиффом, який вчасно підійшов на місце з артилерією і частинами 41-го піхотного полку, а також індіанцями під командуванням Джона Нортона. У цілому близько 950 американських солдатів і офіцерів були захоплені в полон, включаючи бригадира Вордсворта; ще 90 американців було вбито і 100 поранено, тоді як загальні втрати британців і союзних індіанців, за їх даними, склали 16 осіб убитими і 69 пораненими. Айзек Брок був похований у [[Форт-Джордж (Онтаріо)|Форт-Джорджі]] 16 жовтня. На його честь було дано загальний салют британськими та американськими військами. Він загинув неодруженим, у віці 43 років, не довідавшись, що за чотири дні до цього принц-регент удостоїв його звання кавалера [[Орден Лазні|Ордена Лазні]].

== Посмертне визнання ==
Вже в 1812 році на честь генерала Брока було названо місто [[Броквіл (Онтаріо)|Броквіл]] в Онтаріо (колишній Елізабеттаун). У [[1813]] році провінційні законодавчі збори Верхньої Канади звернулися до принца-регента з проханням, щоб у пам'ять про заслуги Айзека Брока його рідним були виділені землі в Британській Північній Америці. Прохання було задоволено, і четверо з живих на той час братів Айзека отримали у спільне володіння 12 тисяч [[акр]]ів землі в чотирьох різних районах Верхньої Канади; більша частина виділених земель перебувала в районі поселення Вест-Фламборо (нині частина міста [[Гамільтон (Онтаріо)|Гамільтон]]). Цей дар став для Броків дуже доречним, оскільки вони постійно зазнавали фінансових труднощів.

У тому ж році за рішенням британського парламенту в [[Собор Святого Павла|соборі св. Павла]] у Лондоні був встановлений пам'ятник-барельєф Айзеку Броку&nbsp;— «людині, яка ціною свого життя захистила те, що ціною свого життя завоювала» ([[Джеймс Вольф|Вольф]]). Пам'ятник роботи [[Річард Вестмакотт|Річарда Вестмакотта]] встановлений в західному [[деамбулаторій|деамбулаторії]] південного [[трансепт]]у собору.

Британський уряд також розпорядився викарбувати пам'ятну медаль з портретом Брока і написом «Детройт», яка вручалася учасникам битви при Детройті. У ході війни в Британській Північній Америці були викарбувані мідні [[Пенні|півпенсові]] монети, на яких зображені лавровий вінок і похоронна урна, з текстом «Сер Айзек Брок, герой Верхньої Канади» ({{lang-en | Sir Isaac Brock, Hero of Upper Canada}})

[[Файл:General Brock Courthouse Building Brockville Ontario.JPG|thumb|left|Будинок суду ім. Айзека Брока в місті [[Броквіл (Онтаріо)]]]]

Через кілька років після загибелі Айзека Брока урядова комісія, що займалася питанням встановлення пам'ятника йому на канадській землі, звернулася до членів його сім'ї з питанням, яким би вони хотіли бачити цей пам'ятник. Запропонований проект являв собою бронзову статую заввишки 2,5 метра на гранітному п'єдесталі з барельєфами, що зображують його військові перемоги. Загальна висота пропонованого пам'ятника становила понад 6 метрів, замовити його планували автору барельєфа в соборі св. Павла Вестмакотту, а його вартість, включаючи перевезення до Канади, повинна була дійти до 2500 [[Фунт стерлінгів|фунтів]]. Ціна здалася комісії завищеною, і в результаті було обрано альтернативний проект архітектора Френсіса Голла, що являв собою [[Тосканський ордер|тосканську]] колону вартістю 2200 фунтів. Колона була споруджена в [[1824]] на Квінстон-Гайтс, місці загибелі Брока і підполковника МакДонелла, убитого в тому ж бою, а їхні останки перепоховані поруч з нею. В [[1840]], однак, колона була пошкоджена вибухом порохового заряду; цю диверсію, ймовірно, скоїв якийсь Бенджамін Летт, один з лідерів антибританських повстанських сил у районі Ніагари.

У той же рік було прийнято рішення про встановлення на Квінстон-Гайтс нового пам'ятника. Нова тріумфальна колона за проектом архітектора Вільяма Томаса, увінчана кам'яною фігурою Брока майже п'ятиметрової висоти, була закладена в [[1853]] у, і останки Брока і МакДонелла були перепоховані під нею в річницю [[битва на Квінстонських висотах|битви на Квінстонських висотах]]. Будівництво нового монумента завершилося в [[1859]].

На відзначення сторіччя загибелі генерала йому було відкрито пам'ятник у Броквілі. Пізніше, в 2006 році, ще один пам'ятник Броку був включений у комплекс Меморіалу доблесті в Оттаві. Меморіальні дошки в пам'ять про Брока встановлені на будинку, де він народився, і в парафіяльній церкві Сент-Пітер-Порта на Гернсі. Крім Броквіля, на честь Айзека Брока названо селище [[Брок (Онтаріо)|Брок]] в Онтаріо (згодом включений в муніципальні кордони міста [[Дархем (Онтаріо)|Дархем]] у складі Метрополії [[Торонто]]). У 1964 році відкрився [[Університет Брока]] в місті [[Сент-Катарінс]], розташованому неподалік від місця, де загинув Айзек Брок. Девізом університету стало латинське слово «Surgite!»&nbsp;— Переклад слова «Вперед!», Згідно з поширеною легендою, останнє сказане Броком перед смертю.

Протягом двох століть були видані декілька біографій Айзека Брока, починаючи з книги його племінника Фердинанда Брока-Таппера, яка вперше вийшла в 1845 році. Поштові відомства Гернсі й Канади випустили на його честь пам'ятні [[Поштова марка|марки]]. До двохсотріччя з дня його загибелі Канадський монетний двір випустив ювілейну 25-центову монету.

== Примітки ==
{{reflist}}

== Посилання ==
* [http://www.brocku.ca/about/sir-isaac-brock Сер Айзек Брок: «Герой Верхньої Канади»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110806121316/http://www.brocku.ca/about/sir-isaac-brock |date=6 серпня 2011 }} на сайті [[Університет Брока|Університету Брока]] {{ref-en}}

{{бібліоінформація}}

{{DEFAULTSORT:Брок, Айзек}}
[[Категорія:Верхня Канада]]
[[Категорія:Кавалери ордена Лазні|Брок Айзек]]
[[Категорія:Національний герой|Канада]]
[[Категорія:Національні герої]]
[[Категорія:Люди на монетах]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Загинули в бою]]