Перегляд вихідного коду сторінки Військо Запорозьке Низове

{{Infobox Former Country
| native_name = Військо Запорозьке Низове
| conventional_long_name = 
| common_name = України
| continent = Європа
| region = Україна
| country = Україна
| year_start = 80-ті роки XVI&nbsp;ст.&nbsp;— 1593
| year_end = 1775
| date_start = 
| date_end = 
| event_start = 
| event_end = 
| image_coat = Основний мотив печаток Війська Запорожського низового.png
| coa_size = 85px
| image_map = Maps Palan u.svg
| image_map_caption = [[Вольності Війська Запорозького Низового]] у 18 ст.
| national_motto = 
| national_anthem = 
| capital = [[Запорозька Січ|Січ]]
| common_languages = [[Українська мова|українська]]
| religion = [[Православ'я]]
| government_type = Аристократична республіка
| title_leader = [[Кошовий отаман]]
| leader1 = 
| year_leader1 = 
| leader2 = 
| year_leader2 = 
| stat_year1 = 1775
| stat_pop1 = 59 637
| currency = 
| footnotes = 
}}
{{Українське козацтво}}
'''Ві́йсько Запоро́зьке Низове́'''&nbsp;— [[нереєстрове козацтво]] [[Запорожжя]] другої половини [[16 століття|XVI]]&nbsp;— кінця [[18 століття|XVIII століття]] з [[Дислокація військ|дислокацією]] за [[Річковий поріг|порогами]] [[Дніпро|Дніпра]]. Очолював військо [[кошовий отаман]], осередком була [[Запорозька Січ]].

У наслідку розходження політики керівництва [[Гетьманщина|Гетьманщини]] та [[Кошовий отаман|кошових отаманів]] Запорозької Січі наприкінці XVII&nbsp;ст. (у період [[Руїна|Руїни]]), єдність [[Військо Запорозьке|Війська Запорозького]] як військово-політичного організму було порушено.

[[Запорозькі козаки]] війська називалися ''низовими'' або ''січовими'' козаками, та не входили до офіційного [[Компут|компуту]] [[Реєстрові козаки|Реєстрового Війська Запорозького]].

== Історія ==

=== Заснування Запорозької Січі ===
{{main|Запорозька Січ}}
[[Файл:Józef Brandt - Zaporożcy.jpg|thumb|250px|праворуч|Ю. Брандт «Запорожці»]]
[[Файл:Repin Cossacks.jpg|thumb|250px|праворуч|І. Рєпін «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»]]
[[Запорозька Січ]] виникла у XVI столітті. Брак прямих свідчень залишає дискусійним питання точного часу, місця її виникнення. [[Грушевський Михайло Сергійович|М.&nbsp;С.&nbsp;Грушевський]] появу Січі за дніпровськими порогами визначив 70—80-ми роками XVI століття, [[Голобуцький Володимир Олексійович|В.&nbsp;О.&nbsp;Голобуцький]]&nbsp;— 30—50-ми роками XVI століття, [[Щербак Віталій Олексійович|В.&nbsp;О.&nbsp;Щербак]]&nbsp;— 60—70-ми роками XVI століття<ref name=s>Щербак В.&nbsp;О.&nbsp;Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV&nbsp;— середина XVII&nbsp;ст.&nbsp;— К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000.</ref>.

Ідея створення форпосту на південних рубежах [[Велике князівство Литовське|Литовсько-Руської держави]] виникла ще у 20—30-х роках XVI століття, але реалізувати її вдалося лише князю [[Дмитро Вишневецький|Дмитру Вишневецькому]], який у 50-х роках XVI століття здійснив експедицію до дніпровських порогів і на острові [[Мала Хортиця]] побудував фортецю. До складу гарнізону на Хортицькому острові входили як козаки, так і бояри, драби, слуги. Проживання козаків Д. Вишневецького єдиною громадою у специфічних умовах Південного Порубіжжя сприяло зародженню військово-політичної організації запорозького товариства, її моделі<ref name=s/>. Побудований Дмитром Вишневецьким замок став прототипом козацького укріплення, яке, утвердившись на острові [[Городище (острів)|Томаківка]] у 60—70-х роках XVI століття, дістало назву Запорозької Січі.

Основною галуззю господарства Запорозької Січі були промисли, передусім це: полювання, рибальство, скотарство, бортництво, бджільництво, солевидобуток. Козаки мали торгові зносини з татарами та іншими сусідами, вели внутрішню торгівлю. Значний прибуток Січ мала з військових походів.

У другій половині XVI—XVII століттях запорозькі козаки здійснили десятки походів до Очакова, Кілії, Ізмаїлу, Акермана, інших твердинь Османської імперії на Північному Причорномор'ї, досягли берегів Малої Азії, зокрема, фортець Сінопа і Трапезунда. Наприкінці XVI&nbsp;— на початку XVII століть запорозькі козаки були втягнуті у війни, що вела Річ Посполита у Лівонії, Московському царстві. Запорожці брали активну участь у козацько-селянських повстаннях в Речі Посполитій, так, саме на Січі у 1648 році почалося [[повстання Богдана Хмельницького]].

=== Хмельниччина ===

{{main|Хмельниччина}}
Саме на Січі у 1648 році почалося [[повстання Богдана Хмельницького]]. З 1649 року Запорозька Січ була складовою [[Гетьманщина|Гетьманщини]]. У часи [[Руїна|Руїни]] гетьмани втратили контроль над Запорозькою Січчю, а сама Січ навіть виставляла своїх кандидатів на гетьманство.

Саме з цього періоду термін ''«Військо Запорозьке Низове»'' використовується саме для позначення січового козацтва.

=== За часів Мазепи ===
{{main|Північна війна в Україні|Знищення Запорозької Січі (1709)}}
У 1709 році запорожці на чолі з кошовим [[Кость Гордієнко|Гордієнком]] підтримали виступ гетьмана [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] проти [[Петро I Олексійович|Петра I]], створивши союз за участі гетьмана Мазепи і шведського короля [[Карл XII|Карла XII]].

Після поразки Мазепи, московські війська під командуванням Яковлєва та [[Компанійські полки|компанійці]] [[Ґалаґан Гнат Іванович|Гната Ґалаґана]] у 1709&nbsp;р. зруйнували Запорозьку Січ. Низовики-утікачі засновують нову [[Кам'янська Січ|Кам'янську Січ]], яка знищується у 1711&nbsp;р. військами гетьмана [[Іван Скоропадський|Скоропадського]] за наказом московської влади.
Козаки засновують [[Олешківська Січ|Олешківську Січ]].

=== Під владою Туреччини (1711—1733) ===
{{main|Олешківська Січ}}
У наслідку невдалого для неї [[Прутський похід|Прутського походу]], Росія відмовилася від територій Війська Запорозького Низового.
Відповідно до [[Прутський мир|Прутської мирної угоди]] ([[1711]]) та [[Адріанопольський мирний договір 1713 |Адріанопольської угоди]] ([[1713]]) [[Московська держава]] відмовлялась від претензій на Правобережну Україну та Запоріжжя та визнавала юрисдикцію Туреччини над Запорозькою Січчю. Таким чином запорозькі землі на 22 роки увійшли до територій так званої [[Ханська Україна|Ханської України]].

На початку [[18 століття|XVIII сторіччя]], після поразки гетьмана [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] та невдалого [[Похід Пилипа Орлика на Правобережну Україну (1711)|походу Пилипа Орлика на Правобережжя 1711 року]], південь України під владою Кримського хана став притулком для багатьох українських політичних емігрантів і всього запорозького козацтва.

Запорозькі козаки ([[Олешківська Січ]]) знаходились під владою Османської імперії до [[1734]] року, після чого повернулися до російської протекції, що було закріплено у [[Лубенський договір|Лубенському договорі]].

=== Нова Січ (1733—1775) ===
[[Файл:Ukraine 1740 kossaks map.svg|thumb|250px|праворуч|Україна у 1740—1750 роках. Синім позначена [[Гетьманщина]], зеленим&nbsp;— територія [[Слобідські козацькі полки|Слобідських полків]], помаранчевим&nbsp;— '''Військо Запорозьке Низове''']]
{{main|Нова Січ (центр козацтва)}}

==== Наступ російської влади на території козаків ====
Серйозного удару самостійності Січі завдало створення в 1764&nbsp;р. [[Новоросійська губернія|Новоросійської губернії]] з центром у [[Кременчук|Кременчуці]]. До неї увійшли [[Нова Сербія]], дві сотні [[Миргородський полк|Миргородського]], 12 сотень [[Полтавський полк Війська Запорозького|Полтавського полків]], а також [[Слов'яносербія]]. З особового складу козацьких та балканських сотень було утворено [[Пікінерні полки|пікінерію]].

Губернське чиновництво ще більше ізолювало Січ від [[Гетьманщина|Гетьманщини]] й [[Слобідська Україна|Слобожанщини]], призупинило потоки втікачів на Січ і активізувало подальший наступ на козацькі володіння. Значних обмежень зазнала традиційна торгівля запорожців кримською сіллю та іншими південними товарами. Щоб протиставити запорозькій вольниці силу, царський уряд оточив Січ п'ятьма укріпленнями, у тому числі [[Новосіченський ретраншемент|Новосіченським]], [[Усть-Самарська фортеця|Усть-Самарським]], [[Богородицька фортеця|Новобогородським]]. Поставлені у них гарнізони були готові до збройного наступу на Січ. Наприкінці 1760-х рр. Запорозька Січ опинилась у своєрідному мішку.

==== Російсько-турецька війна (1768—1774) ====
Початок [[Російсько-турецька війна (1768—1774)|війни з Туреччиною у 1768&nbsp;р.]] відстрочив ліквідацію Війська Запорозького Низового. У війні найактивнішу участь узяли Запоріжжя, Лівобережна Україна і [[Слобідська Україна|Слобожанщина]]. У 1769&nbsp;р. запорожці й місцеве населення не допустили прориву 100-тисячної турецької армії вглиб України. Влітку козаки завдали декількох поразок турецько-татарським загонам у Північному Причорномор'ї, спільно з гусарами ходили глибокими рейдами до Бендер і гирла Дунаю. Особливою активністю відзначався Чорноморський флот Запоріжжя. Чорноморська флотилія вступила в бій з турецькою ескадрою на Дніпрі й перемогла її. У 1770&nbsp;р. козацька флотилія полковника Третяка розгромила іншу турецьку ескадру на Чорному морі й взяла на абордаж її судна.

Запорожці, козаки інших українських земель прославилися при облозі й штурмі Бендер, визволенні Криму, в боях за Журжу, в рейдах на Тульчу, Ісакчу та в інших операціях. Військовою вправністю і мужністю запорожці завоювали в армії таку шану, що стати до їхніх лав мріяло чимало вищого російського офіцерства. Почесними козаками до різних куренів записалися [[Михайло Кутузов]], командувачі російських військ [[Панін Петро Іванович (граф)|Петро Панін]], О.&nbsp;Прозоровський і навіть сам новоросійський губернатор [[Григорій Потьомкін]] під прізвиськом Григорія Нечеси. Вирішальні воєнні дії розгорнулися в 1774&nbsp;р. Війська під командуванням Олександра Суворова розгромили супротивника під Базарджиком, блокували фортеці Сілістрія та Рущук, перейшли через Балкани й загрожували Константинополеві. Турецький уряд мусив капітулювати.

За умовами [[Кючук-Кайнарджійський мирний договір|Кючук-Кайнарджійського миру 1774&nbsp;р.]], Туреччина і Росія визнавали державну незалежність [[Кримське ханство|Кримського ханства]]. Лише в релігійних справах воно й надалі мало підлягати султанові. До Росії відійшли землі між Дніпром і Південним Бугом, крім невеличкої приморської смуги в районі Очакова. Росія дістала право вільної торгівлі на Чорному морі, а також територіальні надбання в інших місцях північних районів Причорномор'я і Приазов'я.<ref name="pasichnik">{{Cite web |url=http://pidruchniki.ws/istoriya/skasuvannya_kozatskogo_ustroyu_slobidskiy_ukrayini |title=Пасічник М. С. — Історія України — Скасування козацького устрою в Слобідській Україні. |accessdate=11 червня 2014 |archive-date=27 червня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140627175454/http://pidruchniki.ws/istoriya/skasuvannya_kozatskogo_ustroyu_slobidskiy_ukrayini }}</ref>

=== Ліквідація Запорозької Січі (1775) ===
{{main|Ліквідація Запорозької Січі (1775)}}

=== Хронологія найважливіших подій ===
* [[1578]]: За наказом [[Стефан Баторій|Баторія]] супроти запорожців було здійснено каральний похід. Військам, котрі очолював [[Василь Костянтин Острозький]], так і не вдалося приборкати низовців.
* [[1591]]–[[1593]]: Участь у [[Повстання Косинського|повстанні]] [[реєстрові козаки|реєстровців]] під проводом [[Криштоф Косинський|Кшиштофа Косинського]].
* [[1593]]: Зруйнування першого осередку [[Томаківська Січ|Томаківської Січі]] татарами.
* [[1594]]: Візит на [[Базавлуцька Січ|Базавлуцьку Січ]] [[Еріх Лясота|Еріха Лясоти]]&nbsp;— посланця [[імператор]]а [[Рудольф II|Рудольфа II]].
* [[1596]]: Приєднання до [[повстання Наливайка]].
* [[1635]]: [[Повстання Сулими|Повстання]] під проводом [[Сулима Іван Михайлович|Івана Сулими]].
* [[1638]]: [[Повстання Острянина]] котре після [[Облога на Старці|баталії на Старці]] завершилося капітуляцією запорожців. У серпні Базавлуцьку Січ було зруйновано.
* [[1639]]: Низовці на чолі з кошовим [[Лутай Федір|Лутаєм]] засновують [[Микитинська Січ|Микитинську Січ]].
* [[1647]]: На Січ прибув [[Богдан Хмельницький]].
* [[1648]]–[[1649]]: Участь у [[Хмельниччина|визвольній війні]].
* [[1658]]: [[Повстання Пушкаря і Барабаша]] викликане протестом січовиків проти обрання гетьманом [[Іван Виговський|Івана Виговського]].
* [[1659]]: [[Російсько-українська війна (1658—1659)|Російсько-українська війна]]. Напад [[Іван Сірко|Сірка]] на союзний Виговському [[Кримське ханство|Крим]].
* [[1709]]: [[Велика північна війна]]. Підтримка низовиками, на чолі з кошовим [[Кость Гордієнко|Гордієнком]], [[Національне самовизначення|самостійницького]] виступу гетьмана [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]]. Союз за участі, гетьмана Мазепи і шведського короля [[Карл XII|Карла XII]].
** 1709, 14 травня: [[Знищення Запорозької Січі (1709)|знищення Чортомлицької Січі]] військами [[Московське царство|царату]] під командуванням Яковлєва та [[Компанійські полки|компанійцями]] [[Ґалаґан Гнат Іванович|Гната Ґалаґана]]. Низовики-утікачі засновують нову [[Кам'янська Січ|Кам'янську Січ]].
* [[1711]]: Знищення Кам'янської Січі військами гетьмана [[Іван Скоропадський|Скоропадського]] за наказом московитів. Заснування [[Олешківська Січ|Олешківської Січі]].
* [[1733]]: Заснування [[Нова Січ (центр козацтва)|Нової Січі]].
* [[1734]]: Підписання [[Лубенський договір|Лубенського договору]], створення «[[Вольності Війська Запорізького|Вольностей Війська Запорізького]]», підпорядкованого Росії
* [[1775]]: [[Ліквідація Запорозької Січі (1775)|Ліквідація Запорозької Січі]].

== Устрій ==
{{main|Козацьке звичаєве право}}
[[Файл:Zaporozhian Sich rada.jpg|thumb|right|310px|[[Січова Рада|Січова рада]]. Гравюра [[XVIII]]&nbsp;ст.]]
Устрій Низового Війська базувався на демократичних засадах. Головою Війська був [[кошовий отаман]], якого обирала [[Січова Рада|січова рада]], що складалася з усіх запорожців. Кошовий затверджував обрану січовою радою [[Кіш Запорозької Січі|кошову старшину]]&nbsp;— [[військовий писар|військового писаря]], [[Військовий суддя|військового суддю]], [[Військовий осавул|військового осавула]], які були його найближчими радниками і помічниками. Призначав паланкову і наказну старшину, інколи й військових службовців&nbsp;— [[Військовий довбиш|військового довбиша]], [[Військовий товмач|військового товмача]], [[Військовий кантаржій|військового кантаржія]], [[Військовий пушкар|військового гармаша (пушкаря)]] та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника&nbsp;— наказного отамана.

Владу кошового отамана обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козацтво було невдоволене його діями, то кошовий покидав свою посаду і починалися вибори нового кошового отамана.

Кіш збирався щороку на загальній козацькій раді 1 січня, 1 жовтня (свято [[Покрова|Покрови]]) та на 2—3 день [[Великдень|Великодня]].

== Військо ==
[[Файл:Kafa. 1616..jpg|thumb|300px|праворуч|[[Орльонов Артур Олегович|А. Орльонов]] «Козаки здобувають Кафу»]]
Низовці загалом поділялися на січовиків та зимівних козаків&nbsp;— перші власне й були ядром війська, це були люди нежонаті або ті що порвали шлюбні пута, з них ті хто відзначився чи довго служив у війську звалися ''лицарством'' чи ''товариством''. Лише товариство мало право обирати з-поміж себе старшину, отримувати грошову та хлібну платню, брати участь у поділі здобичі, вершити справи війська. У стосунках між козаками мав значення не вік а час вступу на Січ: хто вступив раніше, мав перевагу над тим хто вступив пізніше, тому останній називав першого «батьком», а перший останнього «сином» хоч «батькові» могло бути 20, a «синові» 40 років. Таким чином, на свій лад, це була перша системна [[Дідівщина (армія)|дідівщина]] на українських теренах.

Працю запорожці зневажали, згідно хроніки [[Ян Петрицій|Яна Петриція]]: ''«лінь їм, як виглядає, з землею цілий рік надриватися, оскільки звідкись можна швидко кровопролиттям нажитись. Запорожців годі схилити аби поля обробляли, землю засівали, огороджували, поливали, в них кожен зі здобичі почасти живе, а до праці береться лише за надвеликої потреби»''<ref>Вирський Д.&nbsp;С.&nbsp;Українське козацтво у хроніці Я.&nbsp;І.&nbsp;Петриція (бл. 1622 та 1637&nbsp;рр.) // Український історичний збірник. Випуск 11; К: Інститут історії України НАН України, 2008—504 с.</ref>.

Від товариства вирізнялися сімейні козаки&nbsp;— їх також допускали на Запоріжжя але без права проживання на території Січі, вони мешкали на відстані від неї у степу по [[слобода]]х, [[зимівник]]ах та [[Бурдюг (житло)|бурдюгах]] де займалися ремеслом, торгівлею та промислами. Товариство нарікало їх «гніздюками» чи «сиднями». Втім під час значних походів та баталій і січовики й гніздюки становили єдне військо.

На загал військо складалося із [[Сухопутні війська|сухопутних сил]] та [[Військово-морські сили|військового флоту]]. За системою комплектування підрозділів, їх матеріально-технічним забезпеченням, грошовим і речовим утриманням [[Особовий склад|особового складу]], а також за способом відбування козаками служби збройні сили Війська Запорозького не були [[Регулярна армія|регулярною]] чи [[Іррегулярні війська|іррегулярною]] армією або [[ополчення]]м. Запорожці являли собою укомплектоване на корпоративній основі військово-ієрархічне формування з числа визнаних козаками осіб, професійних вояків, яких приймали на службу як [[Доброволець|добровольців]] або [[Мобілізація|мобілізували]] за наказом запорозької влади.

Упродовж I-ї половини XVII&nbsp;ст. структура [[Підрозділ (військова справа)|військових підрозділів]] і чисельність їх особового складу змінювалися залежно від конкретної воєнно-політичної ситуації, від наявності людських та матеріальних ресурсів, а також залежно від [[Бойове завдання|бойових завдань]], що їх належало виконати війську. Попри відсутність у цій сфері уніфікації, сталим було те, що основним тактичним формуванням залишався [[полк]], чисельність якого коливалася від кількох сотень до кількох тисяч вояків. У свою чергу він поділявся на сотні, а сотні&nbsp;— на десятки на чолі з [[десятник]]ом. Очолював військо [[Кошовий отаман|кошовий]] заступником якого міг бути [[Наказний гетьман|наказний отаман]].

Практика участі козацького війська у різних [[Військова кампанія|воєнних кампаніях]] визначалася фактором ефективного, у порівнянні з їхніми східними супротивниками, озброєння і передовою військовою стратегією і тактикою. Запорожці зазвичай були добре забезпечені ручною [[Вогнепальна зброя|вогнепальною зброєю]], в тому числі [[мушкет]]ами, які вирізнялися високими, як на той час, технічними характеристиками. Це зумовило поширення в козацькому війську тактики, що полягала у використанні кількох [[Лінійна піхота|шеренг стрільців]], що давало можливість вести безперервний вогонь.

[[Польова артилерія]] вирізнялася високою мобільністю та давала можливість вести потужний вогонь по противнику з коротких дистанцій. Крім гармат переважно невеликого калібру, гармаші мали в своєму розпорядженні вибухові пристрої великої потужності, призначені для руйнування ворожих укріплень. Використовувався мобільний загальновійськовий інженерний засіб оборонного призначення&nbsp;— [[Табір козацький|рухома фортеця]]. Також серед інженерних засобів були, зокрема, [[Гуляй-город|дерев'яні штурмові башти]] і завали із горючих матеріалів, які спалахували при підпалі закладеного в них пороху, утворюючи вогняний вал

Під час [[наступ]]альних дій великого значення мав фактор раптовості. Через це козаки практикували [[Рейд (військова справа)|рейди]] [[Диверсійно-розвідувальна група|рухливої]] кінноти у глибокі тили супротивника, а також несподівано атакували його в темну пору доби. Запорожці уникали характерної для тогочасної тактики західноєвропейських армій затяжної багатомісячної облоги фортець&nbsp;— якщо укріплення противника не вдавалося здобути після порівняно нетривалих, однак максимально потужних штурмів, вони відступали і повторювали свої спроби в інших, неочікуваних для ворога місцях. Водночас козаки докладали зусиль, аби спустошити економічний потенціал противника й паралізувати його комунікації. Вони використовували усі засоби задля перемоги. Як бідкався під час [[повстання Острянина]] хроніст [[Шимон Окольський]]:
{{виписка|''«„хлопи“ не визнають правил, тому, й перемогли, розгромивши війська, які дотримувались начебто цивілізованих правил ведення війни.»''<ref>Замлинський В.&nbsp;О.&nbsp;Історія України в особах, IX—XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— К.: Вид-во «Україна», 1993.&nbsp;— 396 с. (292 с.) ISBN 5-319-01062-1</ref>}}

У XVII&nbsp;ст. флот запорожців став грізним конкурентом для морських сил [[Османська імперія|Османської імперії]] в басейні [[Чорне море|Чорного]] та [[Азовське море|Азовського]] морів. Цьому сприяли бойові човни, виготовлені з вербового або липового дерева&nbsp;— [[Чайка (човен)|чайки]]. Це були безпалубні гребно-вітрильні судна, що не мали [[Кіль (кораблебудування)|кіля]], із внутрішніми перегородками і банками для веслярів. Для підвищення їх плавучості на морі використовували спеціальний пояс із сухого очерету, припасований зовні бортів. Козаки ходили у [[Морські походи запорозьких козаків|морські походи]] [[флотилія]]ми, що налічували від кількох десятків до кількох сотень човнів. Вони не лише успішно протистояли [[галера]]м турецького флоту, а й нападали на міста і села [[Румелія (еялет)|Румелійського]] та [[Анатолія (еялет)|Анатолійського]] узбережжя імперії. Під час морських битв козаки намагалися скористатися фактором раптовості, маневрували, під час зближення з ворожими суднами інтенсивно застосовували вогнепальну зброю і йшли на [[абордаж]]{{sfn|Сас|2018|с=31-36}}.

=== Адміністративний поділ ===
[[Файл:1775_Zaporizhya.png|300 пкс|міні|праворуч|Землі Запоріжжя у складі Російської імперії на 1775&nbsp;р.]]
У XVII сторіччі Низове Військо поділялася 5 [[паланка|паланок]]: [[Бугогардівська паланка|Бугогардівську]], [[Кальміуська паланка|Кальміуську]], [[Кодацька паланка|Кодацьку]], [[Перевізька паланка|Перевізьку]], [[Самарська паланка|Самарську]], з яких Кодацька та Самарська заселялися сімейними козаками. Згодом було утворено ще 3 паланки: [[Орельська паланка|Орельську]], [[Протовчанська паланка|Протовчанську]] і [[Прогноївська паланка|Прогноївську]].

Центром паланок була [[слобода]] з невеликим укріпленням, де розміщувалась козацька залога. На чолі паланки стояв [[полковник]], який зосереджував у своїх руках всю військову, адміністративну, судову і фінансову владу. Полковнику підпорядковувалась [[адміністрація]] паланки&nbsp;— [[військовий писар|писар,]] [[отаман]]и слобід тощо. Некозацьке населення, яке проживало на території паланок підлягало владі паланкової старшини.

{|class="nice" width=65%
|-
| width=40px align=center bgcolor=#DDDDDD|
| [[Бугогардівська паланка]]
|-
| width=40px align=center bgcolor=#DDDDDD|[[Файл:CoA of the Kalmius Palanka.svg|30пкс|]]
| [[Кальміуська паланка]]
|-
| width=40px align=center bgcolor=#DDDDDD|[[Файл:COA Kodak palanka.svg|30пкс|]]
| [[Кодацька паланка]]
|-
| width=40px align=center bgcolor=#DDDDDD|
| [[Перевізька паланка]]
|-
| width=40px align=center bgcolor=#DDDDDD|
| [[Самарська паланка]]
|-
|  width=40px align=center bgcolor=#DDDDDD|[[Файл:COA Oril Palanka.svg|30пкс|]]
| [[Орельська паланка]]
|-
| width=40px align=center bgcolor=#DDDDDD|
| [[Протовчанська паланка]]
|-
| width=40px align=center bgcolor=#DDDDDD|
| [[Прогноївська паланка]]
|}

=== Чисельність ===
[[Файл:Печатки Війська Запорозького Низового та запорозьких паланок.jpg|thumb|200px|Печатки Війська Запорізького Низового та його паланок ([[XVIII]]&nbsp;ст.)]]
Кількісний склад ВЗН не був сталим, адже як вхід, так i вихід з Січі були вільними; певного терміну перебування прийнятому не визначали: кожен міг виходити з неї, коли завгодно й коли була потреба. Козак покидав Січ, коли в нього з'являлося бажання служити в котромусь з українських міст, коли надумав одружитися й заводити власне господарство чи просто набридало життя в Січі. 3 рештою, він знову міг повернутися якщо виявляв своє бажання. За потреби тим, хто покидав Запорожжя, видавали атестати для вступу на службу до котрогось з [[Полковий устрій Війська Запорозького|гетьманських полків]], у них вносилося ім'я, по-батькові, прізвище та назва куреня козака, а також опис його попередньої служби. У разі відзнак надавалися додаткові рекомендації.

— 1594 згідно з іноземними джерелами, кількість запорожців становила близько 3 тис. чол.

— 1727 Х. Манштейн свідчить про 12&nbsp;— 15 тис. чол.

— 1755 кошовий Федорів y своєму рапорті заявляв що в складі ВЗН, зі старими й жінками в зимівниках, близько 27 тис. чол.

— 1762 з нагоди вступу на престол [[Катерина II (імператриця Росії)|Катерини II]] на вірність їй присягало 20 281 запорожців.

— 1769 року в готовому до походу проти турків Війську 3апорізькому козаків було 12 тис. окрім того, 2 тис. залишилося в Січі й 3 тис. по паланках a разом 17 249 чоловік.

— 1775 року у відомості [[Текелій Петро Абрамович|Текелі]] всіх жителів запорозької землі, тобто козаків і посполитих, чоловіків і жінок вказано 59 тис. 637

3апорожець [[Корж Микита Леонтійович|Микита Корж]] і колишній священик низових козаків Григорій Крем'янський визначають чисельність усього війська на час [[Ліквідація Запорозької Січі (1775)|знищення Січі]] в 40 тис. чоловік.

== Міжнародні відносини ==
Коли інформація про успіхи та подвиги запорожців у боротьбі проти шляхетської Польщі, Криму й Туреччини поширилася в Західній Європі, допомоги з боку Січі почали шукати уряди багатьох західноєвропейських держав. У 1594&nbsp;р. за дорученням австрійського імператора [[Рудольф ІІ|Рудольфа ІІ]] на Січ прибув посол [[Еріх Лясота]], щоб [[Священна ліга (1594)|укласти союз]] проти Туреччини. Не раз у дипломатичні відносини із Запорозькою Січчю вступав і московський уряд. Частими були, особливо після 1654&nbsp;р., дипломатичні відносини з Січчю кримського, турецького та ін. урядів.

== Див. також ==
* [[Одяг запорізьких козаків]]
* [[Наступ царату на землі Війська Запорозького]]
* [[Займище (ділянка)]]
* [[Список запорозьких поселень]]

== Джерела та література ==
*[http://visbio.onu.edu.ua/article/view/54983] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170328111848/http://visbio.onu.edu.ua/article/view/54983 |date=28 березня 2017 }}
ПОХОДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ГРУП КОЗАЦТВА ЗА ДАНИМИ ПРО ПОЛІМОРФІЗМ Y ХРОМОСОМИ
Автор(и)
О. М. Утевская
* [http://exlibris.org.ua/cossacks/index.html Дмитро Яворницький. ''Історія запорізьких козаків''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090413155225/http://exlibris.org.ua/cossacks/index.html |date=13 квітня 2009 }}
* Смолій В. А. (відп. ред.) «Історія українського козацтва: Нариси у 2-х томах». Том I&nbsp;ст. 532—601 в/д [[Києво-Могилянська академія (видавництво)|«Києво-Могилянська академія»]], 2007
* [http://litopys.org.ua/holob/hol.htm В.Голобуцький «Запорозьке козацтво»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200221074904/http://litopys.org.ua/holob/hol.htm |date=21 лютого 2020 }}
* [http://litopys.org.ua/istkult2/ikult252.htm «Козацькі вожді, гетьмани, кошові» за викладом Я.&nbsp;Д.&nbsp;Ісаєвича]
* [https://web.archive.org/web/20110929090642/http://kaschenko.uaweb.org/opovidannia/rejestr.html Адріан Кащенко, «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове»/Реєстр кошових отаманів Війська Запорозького за добу 1652—1775&nbsp;р.]
* {{cite book
 | назва = Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII—XVIII&nbsp;ст. Кн. 1 // Військо Запорозьке першої половини XVII ст. // НАН України. Інститут історії України. ‒ К.: Інститут історії України, 2018. ‒ 610 с. ISBN 978-966-02-8350-3
 | прізвище = Сас
 | ім'я = Петро
 | автор-посилання = Сас Петро Михайлович
 | рік = 2018
 | ref = harv }}
* {{cite book
 | назва = Українська (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього Модерну: структура та влада. ( 259-283 с.) — К.: Темпора, 2011. — 421 с. — ISBN 978-617-569-025-3
 | прізвище = Однороженко
 | ім'я = Олег
 | автор-посилання = Однороженко Олег Анатолійович
 | рік = 2011
 | ref = harv }}

== Примітки ==
{{reflist}}

{{Січові паланки}}
{{Козацькі війська}}

[[Категорія:Військо Запорозьке Низове]]
[[Категорія:Козацькі війська України]]