Перегляд вихідного коду сторінки Гулий-Гуленко Андрій Олексійович

{{Військовик2
| ім'я                = Андрій Олексійович Гулий-Гуленко
| оригінал імені      = 
| портрет             = Гулий-Гуленко.jpg
| розмір              = 260пкс
| підпис              =
| ім'я при народженні = 
| дата народження     = жовтень [[1886]]
| місце народження    = м. [[Новоархангельськ]], [[Херсонська губернія]],<br>{{RUSold}}
| дата смерті         = 10.5.1929
| місце смерті        =
| прізвисько          =
| приналежність       = {{fАрміяУНР}}
| країна              = {{UNR}}
| рід військ          =
| роки служби         =
| звання              = {{Ранг|країна=РІА|звання=Штабскапітан}}
{{Ранг|країна=УНР|звання=Генерал-хорунжий}} (5.10.1920)
| підрозділ           =
| командування        = Командир [[Запорізька група армії УНР|1-ї Запорозької дивізії]]
| битви               = [[Перша світова війна]], [[Перший зимовий похід]], [[Другий зимовий похід]]
| нагороди            = {{(!}}
{{!}} {{Орден «Залізний хрест» (УНР)}}
{{!}}-
{{!}} {{Орден Святого Георгія 4 ступеня}}
{{!)}}
| відносини           =
| інше                =
}}
{{othernames|Гулий}}
{{Однофамільці|Гуленко}}
'''Андрі́й Олексі́йович Гулий-Гуле́нко''' ({{н}} жовтень [[1886]], [[Новоархангельськ]]&nbsp;— {{†}} [[10 травня]] [[1929]])&nbsp;— український військовий діяч часів [[Українська Народна Республіка|УНР]], отаман та генерал-хорунжий [[Армія Української Народної Республіки|армії УНР]].

== Життєпис ==

=== Ранні роки ===
Народився в родині військових поселенців. Закінчив [[Рішельєвська гімназія|Рішельєвську гімназію]] в [[Одеса|Одесі]] (1907) та [[Новоолександрійський інститут сільського господарства і лісівництва]] (1911) в Ново-Олександрії (сучасне місто [[Пулави]]). Брав участь в діяльності української громади.

=== Військова служба в Російській армії ===
Протягом 1911—1914 років проходив службу в лавах 11-го саперного батальйону [[Російська імператорська армія|російської армії]]. У його складі (переформованого у грудні 1916 року в 11-й інженерний полк) брав участь у [[Перша світова війна|Першій світовій війні]]. Був тричі поранений, після останнього визнаний непридатним до служби на фронті та направлений у тил [[Румунський фронт|Румунського фронту]]. Нагороджений 4 березня 1917 року [[Орден святого Георгія (Російська імперія)|орденом Святого Георгія]] IV ступеня. Останнє звання у російській армії&nbsp;— [[Штабскапітан|штабс-капітан]].

=== Визвольні змагання ===
Після [[Лютнева революція|Лютневої революції]] був один із організаторів українського руху на [[Румунський фронт|румунському фронті]], делегатом [[Румчерод|РУМЧЕРОДу]] та [[I Всеукраїнський військовий з'їзд|Першого всеукраїнського військового з'їзду]]. З листопада 1917 року&nbsp;— начальник господарчого відділу управління технічних військ [[Український генеральний військовий штаб|Українського Генерального штабу]]. Брав участь у вуличних боях проти більшовиків у січні 1918 року у Києві. У квітні 1918 року був призначений командиром інженерного полку [[3-й Херсонський корпус|3-го Херсонського корпусу]] [[Армія Української Народної Республіки|Армії УНР]].

Після приходу до влади [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] був звільнений з посади як офіцер воєнного часу (тобто як такий, що не мав належної військової освіти). Перебував у [[Дніпро (місто)|Катеринославі]], [[Ростов-на-Дону|Ростові-на-Дону]] та [[Новоросійськ]]у, який був у той час центром українського руху на Північному Кавказі. На нетривалий час був заарештований [[контррозвідка|контррозвідкою]] [[Біла армія|білогвардійців]].

У листопаді 1918 року, перебуваючи у Катеринославі, очолив [[Антигетьманське повстання (1918)|антигетьманське повстання]]. З грудня &nbsp;— начальник так званого Катеринославського Коша [[Армія Української Народної Республіки|Дієвої армії УНР]]. В січні 1919 року організаційні заходи увінчалися створенням фронту [[Херсон]]-Олександрівськ ([[Запоріжжя]]) проти білогвардійців і фронту Олександрівськ-[[Новомосковськ]] проти військ [[Махно Нестор Іванович|Нестора Махна]]. В лютому під тиском військ більшовиків та отамана [[Григор'єв Никифор Олександрович|Матвія Григор'єва]], який перейшов на їх бік, змушений був відступити на захід.

З 12 червня 1919 року&nbsp;— штаб-старшина для доручень при військовому міністрі УНР.

Влітку 1919 року долучився до українського повстанського руху та ввійшов до складу Центрального повстанського комітету. Восени організував
військовий загін з кількох сотень бійців та здійснив рейд тилами білогвардійців та більшовиків. У листопаді 1919 року отаман Катеринославщини і Херсонщини Андрій Гулий-Гуленко відвідав [[Холодноярська республіка|Холодного Яру]]. Тоді Головним Отаманом Холодного Яру був [[Чучупак Василь Степанович|Василь Чучупак]]. Йому підпорядковувалися отамани [[Нестеренко Герасим Онуфрійович|Герасим Нестеренко-Орел]], [[Гладченко Трифон Федорович|Трифон Гладченко]], [[Михайло Мелашко]], [[Сірко (холодноярський отаман)|Сірко]], [[Філоненко Семен Дмитрович|Око]], [[Чорногузько Іван Якович|Чорний Ворон (Чорногузько)]], [[Голик-Залізняк Мефодій Фокич|Мефодій Голик-Залізняк]], [[Семен Вовк]], Олекса Коцюбенко, Калюжний, Д. Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки. У грудні, розгромивши добровольців генерала [[Денікін Антон Іванович|Антона Денікіна]] біля [[Знам'янка|Знам'янки]] та [[Фундукліївка|Фундукліївки]], Гулий пішов штурмом на Єлисаветград, вибив противника та захопив місто. До кінця року його частини контролювали територію [[Черкаси]]-[[Кропивницький|Єлисаветград]]-Катеринослав. Чисельність повстанських відділів, що у цей йому підпорядковувалися, доходила до 20 тисяч чоловік.

25 січня 1920 року у [[Володимирівка (Кропивницький район)|Володимирівці]] Єлисаветградського повіту Херсонської губернії загони Гулого-Гуленка зустрілися з південною колоною армії УНР під проводом отамана [[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|Михайла Омеляновича-Павленка]], що в цей час здійснювала [[Перший зимовий похід]]. Під час загальної наради в штабі отамана, він доповів командуванню армії УНР про ситуацію&nbsp;— організація повстанських загонів під його керівництвом «охоплювала терени Херсонщини, Катеринославщини, вище по Дніпру до Холодного Яру». Після цього було ухвалено рішення про входження загонів отамана до армії УНР. 12 лютого 1920 року повстанці влилися до складу [[Запорізька група армії УНР|Запорізької дивізії]] Дієвої армії УНР (згодом&nbsp;— 1-а Запорізька дивізія), яку очолив Гулий-Гуленко. Дивізія під його керівництвом відзначилася під час взяття штурмом 16 квітня 1920 року міста [[Вознесенськ]] ([[бій за Вознесенськ]]), де знаходилися величезні армійські склади зі зброєю та спорядженням.

У ході [[Польсько-радянська війна (1920)|польсько-радянської війни]] (травень-листопад 1920 року) Гулий-Гуленко продовжував командувати 1-ю Запорізькою дивізією. У листопаді, після Ризького договору Польщі з більшовицькою Росією, українська армія змушена була перейти через р. [[Збруч]] на польську територію. Гулий-Гуленко, не бажаючи потрапити в табори для інтернованих, 10 листопада здав дивізію генералу [[Базильський Гаврило Макарович|Гаврилу Базильському]]. За іншою версією, його направлено в червоне запілля наказом [[Головний Отаман військ і флоту УНР|Головного отамана Симона Петлюри]] через те, що командна верхівка Першого зимового походу у складі генералів [[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|Михайла Омеляновича-Павленка]], [[Тютюнник Юрій Йосипович|Юрія Тютюнника]], [[Загродський Олександр Олександрович|Олександра Загродського]], Андрія Гулого-Гуленка, полковника [[Долуд Андрій|Андрія Долуда]] склала військову опозицію уряду з наміром встановити воєнну диктатуру.

10-11 листопада 1920 року на чолі 365 повстанців з 50 [[кулемет]]ами прорвав більшовицький фронт та пішов у партизанський рейд в район [[Умань|Умані]]. На початку грудня 1920 року Гулий-Гуленко з'єднується з козаками отаманів [[Гризло Семен Григорович|Семена Гризла]], [[Цвітковський Дмитро Васильович|Дмитра Цвітковського]] та [[Дерещук Петро Кузьмович|Петра Дерещука]] й оперує у районі Умані, [[Тальне|Тального]], рідного Новоархангельська. Напередодні Нового року у бою біля [[Христинівка|Христинівки]] Гулого-Гуленка було важко поранено. Він змушений передати командування загоном сотнику Несторенку. За допомогою козака [[Новохацький Олександр|Олександра Новохацького]] в середині січня 1921 року перебрався на підводі через замерзлий Дністер до [[Румунія|Румунії]] та був [[інтернування|інтернований]].
[[Файл:Commander of Bessarab group.png|міні|ліворуч|250пкс|Командир [[Бессарабська повстанська група|Бессарабської групи]] Гулий-Гуленко в оточенні вояків]]
Після нетривалого лікування, Гулий-Гуленко береться до створення у південному [[Правобережна Україна|Правобережжі]] мережі підпільних центрів, що стали б опорою при збройному виступі. У [[Кропивницький|Єлисаветграді]] довіреною особою отамана був [[Бардашів Іван Андрійович|Іван Бардашів]]. Його два сини&nbsp;— Андрій та Іван, брат Петро, племінник [[Бесараб Павло|Павло Бесараб]] воювали у дивізії [[Пестушко Костянтин Юрійович|Костя Блакитного]]. Донька Надійка виконувала обов'язки зв'язкової. Початок повстання намічався в Єлисаветграді під час першотравневих свят. Організацією повстання займався [[Яковенко Григорій Федорович|Григорій Яковенко]]. Очолити його повинен був генерал-хорунжий Андрій Гулий-Гуленко. Однак [[Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|ВЧК]] уже вела єлисаветградських підпільників. У місті з'явився колишній повстанець [[Степова дивізія|Степової дивізії]] Кравченко, який працював на більшовиків та сприяв розгрому Катеринославського Повстанкому і загибелі Костя Блакитного.

У жовтні-листопаді 1921 року генерал очолив [[Бессарабська повстанська група|Бессарабську повстанську групу]] у [[Другий зимовий похід|Другому зимовому поході]]. У середині жовтня Гулий-Гуленко одержав наказ [[Повстансько-партизанський штаб УНР|Повстансько-партизанського штабу]] виїхати в зону зосередження Південної (Бессарабської) групи. У ніч на 17 жовтня з півтора десятком старшин таємно переходить прикордонний [[Дністер]]. Дорогою загін поповнювався людом. За розробленим планом на Уманщині та Звенигородщині необхідно було почати бойові дії з подальшим розширенням оперативного простору. У районі [[Новомиргород]]а намічалася зустріч із Запорозькою дивізією, якою генерал командував у Зимовому поході 1919—1920 років. Але вона не з'явилася у призначене місце. А ще через якийсь час гулівці дізналися про розгром головних сил у [[Бій під Малими Міньками|бою під Малими Міньками]]. В кінці грудня група повернулась до Румунії.

1922 року працював при місії УНР у [[Бухарест]]і.

=== Арешт і суд ===
[[Файл:Guliy-Gulenko Andriy.jpg|міні|праворуч|200пкс|Андрій Гулий-Гуленко, фото після арешту (1922) з його власним підписом]]
На початку червня 1922&nbsp;р. нелегально перейшов радянський кордон та відправився до [[Одеса|Одеси]]. Побував у Києві, Одесі, Єлисаветграді, дрібніших центрах, залізничних вузлах. Відвідав [[Холодноярська республіка|Холодний Яр]] і [[Республіка Чорного Лісу|Чорний ліс]], де зустрівся із активно діючими отаманами [[Завгородній Іларіон Захарович|Ларіоном Завгороднім]], [[Холодноярська республіка|Залізняком]], [[Гупало Деонісій Мусійович|Денисом Гупалом]].

Арештований [[Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|чекістами]] 17 липня 1922. 8 вересня [[політбюро]] [[Центральний комітет Комуністичної партії України|ЦК КП(б)У]] прийняло постанову про процес «Гулий-Гуляєнка». Ухвалено пов'язати цей процес з організацією іноземної інтервенції та провести його в [[Харків|Харкові]].

Три роки перебував під слідством. 28 лютого 1925 року йому сформульовано обвинувачення, а 27 травня цього ж року Харківський губернський суд, «учитывая поражение всех врагов советской власти и незыблемость её на Украине», засудив Андрія Олексійовича Гулого-Гуленка не до розстрілу, а до десяти років ув'язнення «со строгой изоляцией и конфискацией всего имущества».

=== Подальша доля ===
30 квітня 1929 року Андрій Гулий-Гуленко колегією [[Об'єднане державне політичне управління|ОДПУ]] був засуджений до розстрілу по ст. 58-6 і 10 травня страчений у Москві<ref>ЦА ФСБ, ф.7, д. 163 ч.10, л.10</ref>. Похований на [[Ваганьковське кладовище|Ваганьковському кладовищі]].

== Сім'я ==
Мав сина Володимира, який залишився в Україні. Після всиновлення отримав прізвище Барладяну-Бирладник. В 1944 році був заарештований, засуджений до 10 років ув'язнення, працював у таборі лікарем, помер в 1946 році. Внук&nbsp;— Василь Барладяну-Бирладник (1942—2010), викладач [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Одеського національного університету імені І.&nbsp;І.&nbsp;Мечникова]], учасник дисидентського руху, в 1977—1983 роках знаходився в ув'язненні, помер в Одесі.

== Вшанування пам'яті ==
* Провулок Гулого-Гуленка у місті [[Кропивницький]].
* [[Вулиця Гулого-Гуленка (Первомайськ, Миколаївська область)|Вулиця Гулого-Гуленка]] у місті [[Первомайськ (Миколаївська область)|Первомайськ]] Миколаївської Області.

== Нагороди ==
* [[Файл:Orderglory rib.png|30пкс]] [[Орден Святого Георгія (Російська імперія)|Орден Святого Георгія]] 4-го ступеня
: [[Перша світова війна]] ([[1914]]–[[1917]])
:: нагороджений 4 березня 1917 року
* [[Файл:Band to Iron Cross UPR.png|30пкс]] [[Залізний хрест УНР]]
: [[Перший зимовий похід]] ([[1919]]–[[1920]])

== Примітки ==
{{примітки}}

== Див. також ==
* [[Повстанський рух в Україні в 1917-1920х роках|Повстанський рух в Україні в 1917-1920-х роках]]

== Джерела та література ==
* ''Буравченков А. О.'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Guly_Gulenko_A Гулий-Гуленко Андрій] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170202062450/http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Guly_Gulenko_A |date=2 лютого 2017 }} // {{ЕІУ|2|251}}
* ''Р.&nbsp;М.&nbsp;Коваль''. [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=24593 Гулий-Гуленко Андрій] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170202034014/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=24593 |date=2 лютого 2017 }} // {{ЕСУ}}
* {{Тинченко.ОК армії УНР|Г}}
* {{ДІУ|Г}}
* [[Коваленко Сергій Станіславович|Коваленко Сергій]]. Гулий-Гуленко Андрій Олексійович/Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання.&nbsp;— Київ: [[Стікс (видавництво)|Видавництво «Стікс»]], 2015.&nbsp;— 368 с.
* [[Коваль Роман Миколайович|Роман Коваль]]. [http://www.ukrlife.org/main/evshan/kuli26.htm Андрій Гулий-Гуленко, командувач Південної групи військ УНР. // Коли кулі співали. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160304191724/http://www.ukrlife.org/main/evshan/kuli26.htm |date=4 березня 2016 }}
* http://www.irekw.internetdsl.pl/gylenko.html {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090802085745/http://www.irekw.internetdsl.pl/gylenko.html |date=2 серпня 2009 }}
* [http://unr.at.ua/publ/1-1-0-4 Гулий-Гуленко Тиміш (Гуленко Андрій Олексійович) (10.1886&nbsp;— після 1927)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150602204912/http://unr.at.ua/publ/1-1-0-4 |date=2 червня 2015 }}
* [http://geroika.org.ua/як-склалась-доля-дітей-генерала-гулог/ Як склалась доля дітей генерала Гулого-Гуленка?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220530003144/http://geroika.org.ua/як-склалась-доля-дітей-генерала-гулог/ |date=30 травня 2022 }}; ''[[Благодійний фонд «Героїка»|Героїка]]'', 19 листопада 2019.
* Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року.&nbsp;— Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
* {{книга
 |автор             = М.В. Омелянович-Павленко
 |частина           = 
 |посилання частина = 
 |заголовок         = Спогади командарма (1917-1920): Документально-художнє видання
 |оригінал          = 
 |посилання         = 
 |відповідальний    = 
 |видання           = 
 |місце             = Київ
 |видавництво       = Темпора
 |рік               = 2007
 |том               = 
 |сторінки          = 
 |сторінок          = 608
 |серія             = 
 |тираж             = 
 |isbn              = 966-8201-24-8
 |doi               = 
 |bibcode           = 
 |pmid              = 
 |archiveurl        = 
 |archivedate       =
 |ref               =
}}

{{Лицарі Залізного Хреста УНР}}

{{ukr-mil-bio-stub}}
[[Категорія:народились 1886]]
[[Категорія:Російські військовики Першої світової війни]]
[[Категорія:Учасники Другого зимового походу]]
[[Категорія:Повстанські отамани]]
[[Категорія:Уродженці Новоархангельська]]
[[Категорія:Персоналії:Бессарабія]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]
[[Категорія:Поховані на Ваганьковському кладовищі]]