Перегляд вихідного коду сторінки Кобилиця Лук'ян

{{Особа
|ім'я = Лук'ян Кобилиця
|місце_проживання = 
|зображення = Лук`ян Кобилиця.jpg
|розмір_зображення = 200 px
|підпис_зображення = 
|ім'я_при_народженні = 
|місце_народження = хутір Красний Діл [[Сергей]] [[Буковинський округ]] [[Королівство Галичини і Володимирії]]
|місце_смерті = місто [[Ґурагумора]] [[Герцогство Буковина]]
|причина_смерті = 
|поховання = 
|громадянство = 
|підданство = {{AUT-HUN}}
|національність = [[українець]]
|Alma_mater = 
|відомий_(відома) = [[громадський діяч]], [[політик]], [[ватаг]]
|рід_діяльності = Політик
|титул = «карпатський король», «гуцульський король»
|посада = посол
|військове звання = 
|платня = 
|термін = 
|попередник = 
|наступник = 
|партія = 
|головував_(-ла) = 
|конфесія = [[християнство]]
|батько = 
|матір = 
|рід = 
|родичі = 
|дружина = 
|діти = 
|підпис = 
|нагороди = 
|сторінка_в_інтернеті = 
|примітки = 
|зріст = 1.79
|вага = 80к
|герб = 
|підпис_герба = 
|жінка = 
|оригінал імені = 
|дата народження = 
|місце народження = 
|дата смерті = 
|місце смерті = 
}}

'''Лук'я́н Кобили́ця''' ({{lang-de|Lucian Kobylytzia}}; [[1812]]&nbsp;— [[24 жовтня]] [[1851]])&nbsp;— громадський і політичний діяч, керівник селянського руху на теренах [[Буковинський округ|австрійської частини Буковини]] у [[1840-ві|1840-х]] років.

== Родина ==
Народився [[1812|1]]812 року в селянській родині на хуторі Красний Діл, село [[Сергії]] [[Буковинський округ]] [[Королівство Галичини та Володимирії|Королівство Галичини і Лодомерії]] [[Австрійська імперія]].<ref>{{Cite web |url=http://www.chas.cv.ua/43_06/10.html |title=«Карпатський король» Лук'ян Кобилиця |accessdate=19 серпня 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140222135848/http://www.chas.cv.ua/43_06/10.html |archivedate=22 лютого 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref name=":0">{{Cite web |url=http://www.doba.cv.ua/index.php?id1=2&k=518&all=36 |title=ДОБА. Л. Кобилиця |accessdate=19 серпня 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140222182454/http://www.doba.cv.ua/index.php?id1=2&k=518&all=36 |archivedate=22 лютого 2014 |deadurl=yes }}</ref>
Тривалий час мешкав у своєму обійсті в селі [[Плоска (Путильський район)|Плоска]], розташованому неподалік [[Путила (смт)|Путили]]. Дружина Кобилиці, гуцулка з відомого у ті часи на Буковині роду Єрошок, замолоду вважалася першою красунею. Вже [[1843]]&nbsp;р. в них було шестеро дітей, проте ані документи, ані усні джерела не згадують про їхню подальшу долю. За деякими свідченнями, Кобилиця був досить заможним господарем.<ref name="Єкельчик">''Єкельчик&nbsp;С.'' [http://uahistory.info/2013/03/11/lukjan_kobilicja.html Лук'ян Кобилиця] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140221231815/http://uahistory.info/2013/03/11/lukjan_kobilicja.html |date=21 Лютого 2014 }}</ref>

== Громадська діяльність ==
[[Файл:Лук'ян Кобилиця (Lukian Kobylytsia).jpg|200пкс|міні|ліворуч|Лук'ян Кобилиця у 1830-х роках]]
Вже [[1838]] року Лук'ян Кобилиця (26-річний молодик) стає лідером буковинських [[Гуцули|гуцулів]]. Саме того року він виступив на захист селян від румунських бояр [[Флондори|Флондорів]], подавши до [[Буковинська окружна управа|окружної управи]] кілька скарг та петицій.<br/>[[1839]] року селяни обирають Кобилицю так званим «громадським депутатом» («пленіпотентом», «уповноваженим»), який повинен був обстоювати соціальні, економічні та національні інтереси селян, представляти сільські громади під час суперечок з панами, подавати скарги тощо. Кожна громада (село) обирала по два таких депутати. Уповноважений представник гуцулів надзвичайно завзято взявся за справу захисту українських селян Буковини. Буковинська крайова управа, галицька крайова адміністрація та вищі органи влади у [[Відень|Відні]] були завалені петиціями і скаргами Лук'яна Кобилиці та його соратників на [[дідич]]ів Флондорів та Джурдуванів.

Очікуваних результатів все це не дало. Замість вирішення піднятих проблем, вже в серпні [[1840]] року рішенням ''окружної управи'' Кобилицю разом з іншими представниками позбавляють права подавати скарги та звертатись у владні інстанції.

Переконавшись у безперспективності звернень до урядових установ, Лук'ян Кобилиця очолює організований селянський спротив, який поступово переріс у справжній бунт. Для його приборкання в березні [[1844]] року були використані урядові війська&nbsp;— дві роти солдатів, загони гірських стрільців та панської челяді. Фізичного покарання зазнали 238 селян, кожного десятого (в тому числі й Кобилицю) було заарештовано.

Діловод слідчої комісії [[Каетан Пірошка]], згадуючи згодом про допит Кобилиці, зазначав:
{{Цитата|''...він був чоловік з інтелігентним виразом лиця... Великі, чорні, бистрі очі, орлиний гарний ніс, чорний вусок і чорна іспанська борідка надавали йому подобу іспанського гранда. Він відповідав з великою гідністю і наголошував на те, що «ліси наші» і що з гуцулів дідичі здирають неналежні данини...''}}
На початку [[1844]] року Кобилиця був битий киями й засуджений до кількох місяців тюрми. Влітку [[1847]] року селянський ватажок знову був заарештований, й до травня [[1848]] року сидів у в'язниці в [[Чернівці|Чернівцях]].<ref name="Єкельчик"/>

== Політична діяльність Лук'яна Кобилиці ==
Всі ці страждання за спробу захистити інтереси селян зробило Лук'яна в очах горян народним героєм, непохитним борцем за правду.<br/>У [[1848]] році Лук'ян, всупереч волі румунських бояр та урядовців, був обраний депутатом австрійського парламенту&nbsp;— [[Рейхстаг]]у від Вижницького сільського округу (приблизно 50 тис. виборців). Відправляючи свого обранця до Відня, народ влаштував йому урочисті проводи. Почесний ескорт вершників з гуцульських [[Хлопець|леґінів]] супроводжував його до [[Вижниця|Вижниці]], а із натовпу людей, що спостерігали за цим дійством, лунали заклики боронити народні інтереси та права.<br/>Так Лук'ян Кобилиця як народний посол вирушав до імперської столиці представляти своїх виборців&nbsp;— горян. Важко селянинові дається цей крок. Народна пісня так описує розлуку з рідним домом:<ref>{{Cite web |url=http://pidruchniki.ws/kulturologiya/kobilitsya_lukyan |title=Кобилиця Лук'ян |accessdate=19 Серпня 2013 |archive-date=21 Серпня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130821203857/http://pidruchniki.ws/kulturologiya/kobilitsya_lukyan }}</ref>

А як вийшов на ограду, попестив корови:<br/>А Бог знає чи си верну з цієї дороги.<br/>А завіяв буйний вітер садами-ланами,<br/>Виряджав си Кобилиця до права з панами.

У Відні Кобилиця зустрівся з певними труднощами. Він був неписьменним, німецької мови не знав, а всі справи в парламенті велися тільки німецькою мовою. З цього приводу [[Іван Франко]] пізніше писав:
{{Цитата|''...у віденськім сеймі Кобилиця, простий, неписьменний гуцул, що не знав німецької мови, не міг, очевидно, відігравати ніякої ролі. Він був німим свідком подій, у яких, певні, 90 відсотків не розумів...''|3=Се був гуцул не зовсім звичайний. Високий ростом ,стрункий, він був білим на лиці, мав світле волосся, що густими кучерями спадало йому на плечі, і типове подовгасте лице з меланхолійним виглядом. Те лице, добродушне, та при тім поважне... дуже нагадувало лице Христа, як його звичайно малюють на іконах.}}

<ref>{{Cite book
|title=Історія України в особах
|last=Єкельчик
|first=С
|year=1995
|publisher="Україна"
|location=Київ
|pages=53
|language=українська
|isbn=5-319-00882-1
}}</ref>

Але пізніші дослідження та історичні документи свідчать, що це не так. Лук'ян Кобилиця за допомогою писарів листувався зі своїми земляками, з деякими селянськими скаргами доходив до міністра внутрішніх справ. Поіменні голосування дають змогу простежити, що він разом із так званою «лівицею», тобто радикально-демократичною частиною депутатів, виступав за скасування панщини без будь-якого відшкодування поміщикам. І чи не єдиний серед селянських депутатів у вересні [[1848]] року висловився за допущення на засідання і надання слова у рейхстазі делегації революційної Угорщини. Спільно з іншими українськими послами, Кобилиця виступав проти від'єднання Буковинського округу від Галичини, як того добивалась румунська верхівка. Відомо також, що селянський ватажок був близько знайомий з [[Капущак Іван|Іваном Капущаком]] (прославився полум'яними промовами проти кріпацтва, виступав разом із польськими та австрійськими демократами і навіть ходив у формі віденської національної гвардії) та [[Федорович Іван Андрійович|Іваном Федоровичем]] (польським депутатом-демократом від Галичини). Якийсь час вони разом жили в одному приміщенні, в готелі для депутатів, у Відні. Разом з іншими депутатами Кобилиця пережив облогу й бомбардування революційного Відня цісарськими військами. Іван Федорович згадував про такий епізод:<ref name=":1">{{Cite web |url=http://uahistory.info/2013/03/11/lukjan_kobilicja.html |title=Єкельчик С. ЛУК'ЯН КОБИЛИЦЯ |accessdate=19 Серпня 2013 |archive-date=21 Лютого 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140221231815/http://uahistory.info/2013/03/11/lukjan_kobilicja.html }}</ref>
{{Цитата|''Раз увечері я стояв на вежі астрономічної обсерваторії; і водив очима за киданими на місто бомбами, за ракетами, що лускали у повітрі, та за величезними пожежами, які в різних частинах міста розливалися, мов криваві озера. В тій хвилі хтось злегка поклав мені руку на плече. Оглядаюсь, а за мною стоїть Кобилиця. Його подовгасте лице в рамці довгого, до плечей волосся було осяяне кривавим блиском пожежі; в його очах меркотів якийсь дивний вогонь, а на устах був усміх. Я запитав його, що він тут робить і чи не страшно йому дивитися на це все? Кобилиця ще раз усміхнувся і, махнувши рукою, мовив: «А що, панцю, якби ми таке в наших горах зробили!». Я не зрозумів, що в нього на думці, — зрозумів аж пізніше, коли почув про його роботу''}}
Наприкінці жовтня [[1848]] року Відень було взято цісарськими військами, а Рейхстаг тимчасово розпущено.

== Революційна діяльність ==
Віра в те, що парламент допоможе селянам домогтися правди, похитнулася. Народний ватаг усвідомлював, що домогтися чогось можна тільки народним супротивом. Кобилиця, як і всі депутати, отримав велику бронзову медаль на біло-червоній стрічці (яка давала вільний прохід і проїзд усюди), а також сертифікат депутата із сеймовою печаткою. З цими магічними для гуцулів атрибутами Кобилиця повернувся на Буковину. Після повернення, гуцульський ватаг починає збирати власні «сесії»&nbsp;— справжні народні [[віче|віча]] в [[Карпати|Карпатах]].

Селянський рух, охопивши велику територію, вийшов за межі Вижницької виборчої округи. Лук'ян з групою озброєних однодумців їздив по селах, закликаючи до боротьби проти панів. За спогадами сучасників, ці поїздки мали урочистий характер. Кобилиця повсюди з'являвся з медаллю і шарфом через плече. При цьому люди, на заклик «короля гуцулів», піднімались не проти цісаря й австрійського уряду, а проти свавілля місцевих землевласників та контрольованої ними місцевої адміністрації. Обурені сільські громади, всупереч прагненням румунської верхівки, також домагалися залишення Буковини в складі Галичини.<ref>{{Cite web |url=http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/0864c6d309bc6aec/ |title=Лук'ян Кобилиця |accessdate=19 Серпня 2013 |archive-date=22 Лютого 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140222043427/http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/0864c6d309bc6aec/ }}</ref>

У своїх промовах Кобилиця таврував саме чиновників та великих землевласників, які перекручують закони на свою користь, таять від простих людей царські накази, видані на захист селянських прав, а цісареві надсилають фальшиві донесення про поведінку сільських громад. При цьому Лук'ян наголошував:<ref name=":0"/>
{{Цитата|''Монарх — мій приятель і в разі потреби вишле мені військо на поміч. Не бійтеся нічого. Ліси, полонини та пасовиська всі будуть наші. Лише моліться Богу, святкуйте неділі, і все буде добре''}}
Одне з наймасовіших зібрань відбулося у Вижниці на горі «Глєдова». Народна пісня згадує про цю подію [4]: Ти думаєш Джурджуване, що твоя Вижни́ця,<br/>
А там сидит у Вижни́ци Лук'єн Кобилиця.

Лук'ян так переконував присутніх у своїй правоті, що навіть пушкарі, яким платила за службу держава, перейшли на сторону Кобилиці, ставши його особистою охороною. Влада в Буковинських Карпатах практично перейшла до (як в народі говорили) «Карпатського короля» Лук'яна Кобилиці. При цьому він зміщував війтів, котрі не виконували його наказів, і організовував вибори нових.<ref name=":1"/>

У своїх донесеннях перелякані землевласники та поміщики доповідали:
{{Цитата|''Люди впевнені, що тепер усьому буде кінець, що цісар його приятель і віддав в його руки всю владу над Буковиною, що відтепер гуцули не повинні слухати ніяких урядників, комісарів, старостів, ані навіть губернатора, нікого, крім нього одного. Всі скарбові і панські [[ґрунт (земельний наділ)|ґрунти]] мають належати до самих селян, які відтепер мають стати зовсім самостійними властителями''.}}
В цей час влада займалася, головним чином, придушенням угорської революції. Не було ясно, чи можна заарештувати Лук'яна Кобилицю, оскільки закону, який регламентував би порядок позбавлення [[Недоторканність особи (право)|депутатської недоторканності]], ще не прийняли, й вони діяли дуже обережно. Кобилицю викликали на засідання Рейхстагу, на яке він не з'являвся. [[6 лютого]] [[1849]] року бунтівного посла позбавили мандата, як такого, що не з'явився на засідання парламенту (в такий спосіб обминули питання про депутатську недоторканність). Втім і сам Рейхстаг було розпущено вже на початку березня [[1849]]&nbsp;р.

Проте, Кобилицю ніяк не могли заарештувати. Краєм ширилися різні чутки. Ходили розмови, що він бунтує села і ходить на чолі озброєного загону із 300 повстанців. З'явилась інформація, що «король гуцулів» домовився про допомогу з керівником угорського повстання [[Кошут Лайош|Кошутом]]. Чернівецька румунська газета «Bukowina» повідомила: «Кобилиця вмаршерує на Буковину з угорськими військами». Не на жарт перелякана влада за голову Лук'яна Кобилиці оголосили винагороду&nbsp;— 1000 золотих. Але знайти його і привезти «живим чи мертвим» місцевій адміністрації так і не вдавалось.<ref name=":1"/><ref name=":0"/>

Тільки в травні [[1849]] року, завдяки доносу місцевого священика Вешнєвського, Кобилицю вдалося заарештувати у [[Жаб'є]]му.

== Смерть ватажка ==
Три місяці пробув він у тюрмі військового суду, потім п'ять&nbsp;— при чернівецькому кримінальному суді. Водночас, в суді народний ватажок не визнав провини, яку так і не вдалось довести. В результаті Кобилицю засудили тільки на один місяць за порушення громадського порядку. Це не влаштовувало ні місцевих чиновників, ні поміщиків, на яких він нагнав страху. Після відбуття покарання влада застосувала проти Кобилиці політичне рішення. Побоюючись його популярності серед гуцулів, ухвалили поселити його на проживання у селі [[Солка]] на околицях містечка [[Ґурагумора]] у [[Південна Буковина|Південній Буковині]] серед румунів та циган, заборонивши йому з'являтися в рідних місцях на [[Путильський район|Путильщині]]. Там він жив під пильним наглядом жандармів.<ref>{{Cite web |url=http://www.doba.cv.ua/index.php?id1=2&k=518&all=36 |title=ДОБА. Л. Кобилиця |accessdate=19 серпня 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140222182454/http://www.doba.cv.ua/index.php?id1=2&k=518&all=36 |archivedate=22 лютого 2014 |deadurl=yes }}</ref>

Тим часом селянський рух на Буковині вщухав, збройні виступи та вияви непокори гуцулів дедалі частіше змінювалися звичайними скаргами. Делегати громад неодноразово зверталися до крайової влади, та особисто цісаря з проханням дозволити Лук'яну Кобилиці повернутися до дому. Влада відмовчувалася.

[[24 жовтня]] [[1851]] року Лук'ян Кобилиця помер за загадкових обставин.<ref name=":1"/>

За деякими свідченнями місцевим магнатам таки вдалося отруїти молодого ватажка буковинських гуцулів.

Народна творчість про цю сумну подію говорить так:<ref name=":0"/>

А із тої полони́нки дрібний дощик кра́пав,<br/>
За Лук'єном Кобили́цев ба й кожди́й запла́кав.

Поховали Кобилицю невідомо де в безіменній могилі. Такою була помста озлоблених дідичів, що панували на Буковині, полум'яному борцеві за свободу сільського люду. Проте з народною любов'ю до «гуцульського короля» вона так нічого й не змогли зробити. Пам'ять про Лук'яна Кобилицю пройшла крізь віки. Його іменем названо вулиці у багатьох населених пунктах Буковини, зокрема й в столиці краю&nbsp;— Чернівцях. У Чернівецькому музично-драматичному театрі імені О. КобилянськоЇ у 1955 році була поставлена історична драма «Лук'ян Кобилиця», автором якої є Л.&nbsp;О.&nbsp;Балковенко. Ця драма займає значене місце в репертуарі театру. Кобилиці відкриваються пам'ятники і сьогодні. Він продовжує жити в народних легендах, переказах і піснях.

== Вшанування пам'яті ==
Вулиця Лук'яна Кобилиці у містах [[Вижниця]], [[Володимир (місто)|Володимир]], [[Львів]], [[Чернівці]]<gallery>
Файл:IMG Пам'ятник Лук'яну Кобилиці 1812—1851.jpg|Пам'ятник Кобилиці у місті [[Вижниця]]
</gallery>

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* ''Ф.&nbsp;І.&nbsp;Стеблій''. [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Kobylycya_L Кобилиця Лук'ян] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160817143628/http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Kobylycya_L |date=17 Серпня 2016 }} // {{ЕІУ|4|372}}
* Селянський рух на Буковині в 40-х роках ХІХ&nbsp;ст. Зб. док-тів.&nbsp;— Київ, 1949
* ''Шевченко.&nbsp;Ф.&nbsp;П.'' Лук'ян Кобилиця.&nbsp;— Київ, 1958.
* Народ про Кобилицю.&nbsp;— Київ: Наукова думка, 1968
* ''Франко.&nbsp;І.'' [http://chtyvo.org.ua/authors/Franko/Lukian_Kobylytsia_Epizod_iz_istorii_Hutsulschyny_v_pershii_polovyni_XIX_v Лукян Кобилиця. Епізод із історії Гуцульщини в першій половині XIX&nbsp;в.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170224212740/http://chtyvo.org.ua/authors/Franko/Lukian_Kobylytsia_Epizod_iz_istorii_Hutsulschyny_v_pershii_polovyni_XIX_v |date=24 Лютого 2017 }} // Записки НТШ.&nbsp;— 1902.&nbsp;— Том 49
* Гусар Ю. Сміливий звитяжець гір Карпатських [про Лук'ян Кобилицю] / [[Юхим Гусар]] // [[Буковинське віче]]. - 2012.- 29 червня (№26). - С.4.

=== Література ===
* ''О.&nbsp;Добржанський''. Кобилиця Лук'ян // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю..&nbsp;— Левенець (голова), Ю..&nbsp;— Шаповал (заст. голови) та ін.&nbsp;— К.: Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— С. 336.&nbsp;— ISBN 978-966-611-818-2

[[Категорія:Посли Австрійського парламенту від Буковини]]
[[Категорія:Посли Австрійського парламенту 1848]]
[[Категорія:Уродженці Сергіїв]]
[[Категорія:повстанські отамани]]
[[Категорія:Персоналії:Буковина]]
[[Категорія:Персоналії:Герцогство Буковина]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]