Перегляд вихідного коду сторінки Левченко Андрій Іванович

{{othernames|Левченко}}
{{Особа
|ім'я              = Левченко Андрій Іванович
|оригінал імені    = 
|зображення        = Левченко Андрій Іванович (unblurred).jpg
|розмір_зображення = 
|дата_народження   = 1.10.1895
|місце_народження  = [[Кишенська волость]] [[Кобеляцький повіт|Кобеляцького повіту]]
|дата_смерті       = 8.3.1923
|місце_смерті      = Полтава
|поховання         = 
|громадянство      = {{RUSold}} → {{UNR}}
|підданство        = 
|національність    = 
|військове звання  = 
|партія            = 
|нагороди          = 
}}
'''Андрі́й Іва́нович Ле́вченко''' ([[1 жовтня]] [[1895]], [[хутір]] Гречаний, за іншими даними&nbsp;— Перепелиця) [[Кишенська волость|Кишеньківської волості]] [[Кобеляцький повіт|Кобеляцького повіту]], це місце затоплене [[Кам'янське водосховище|Кам'янським водоймищем]]&nbsp;— 1923)&nbsp;— український повстанець. У документах [[ЧК]] значився як '''«лютий петлюрівець»'''.

== Короткий життєпис ==
Народився 1 жовтня 1895 в селянській сім'ї. Закінчив гімназію, Військове училище Києва. Доброволець російської армії (підпоручик), служив у кавалерійському полку [[Південно-Західний фронт (Перша світова війна)|Південно-Західного фронту]].

1917 року вступив до української армії.

За Гетьманату вступив до Чорноморської дивізії&nbsp;— помічник начальника господарської частини 2-го Чорноморського полку. З полком приєднався до повстання [[Українські січові стрільці|Січових стрільців]]. Брав [[Київ]] разом із Облоговим корпусом [[Коновалець Євген Михайлович|Євгена Коновальця]]. У 1919 воював із Червоною армією та денікінцями як сотник кавполку [[2 бригада УГА|2-ї дивізії УГА]]. Перехворів на [[тиф]]. За наказом командування Галицької армії, готував повстання проти поляків у польській прифронтовій смузі ([[Ушицький повіт]]).

Повернувшись у січні 1920 додому, Левченко аби легалізуватися, працює в Кобеляцькому повітовому військовому комісаріаті, потай займався створенням підпільної організації і налагодженням зв'язків з повстанськими загонами. За півтора місяці організаційної роботи зібралося близько п'яти тисяч партизанів Загальне повстання у Кобеляцькому повіті розпочалося 24 травня 1920 року. Воно охопило всю Кобеляччину і поширилося на [[Кременчуцький повіт|Кременчуцький]] та [[Хорольський повіт]]и, радянську фактично ліквідовано.

У червні Левченко і [[Струк Ілько]] на нараді отаманів в [[Коростишів|Коростишеві]]&nbsp;— створити фронт під єдиним командуванням проти більшовиків. Літом точилася партизанська війна&nbsp;— невдалий штурм Кобеляків, бойові дії в районі сіл Переволочної&nbsp;— [[Мишурин Ріг|Мишуриного Рогу]]&nbsp;— [[Царичанка (смт)|Царичанки]]&nbsp;— Озер&nbsp;— Бригадівки.

Відбірний загін під його командуванням у 600 чоловік піхоти та 150 кінноти в жовтні 1920 пішов на допомогу армії УНР, яка, притиснута до Західного кордону, боролася проти переважаючих сил більшовиків та поляків, і досяг Переяславщини. По тому похід в напрямку Полтави, на Решетилівку, бої з 262-м полком 30-ї дивізії ЧА, на теренах Хорольського та Лубенського повітів. Блокували рух на залізницях з Києва на Правобережну Україну.

У листопаді бої на Золотоніщині. В [[Опішня|Опішні]] розігнали волосний виконком, спалили документи, перехопили великий транспорт із хлібом, роздали місцевим жителям. В грудні розбили кобелячківський загін комнезамівців, напали на [[Озеряни]], де стояв ескадрон червоних.

У лютому 1921 радянською владою Кобеляцький повіт оголошено ударним щодо виконання продрозкладки, залучені 2 полки 7-ї Володимирської стрілецької дивізії, продзагони комнезамів, частини ЧК.

На початку травня наказом Головного повстанського комітету Левченко одержав [[мандат]] на формування загонів у 14-му повстанському районі&nbsp;— повіти Полтавської і Кременчуцької губерній. Петру Погорілому [[Петлюра Симон Васильович|Петлюра]] присвоїв звання [[полковник]]а, видав мандат на формування 1-го повстанського Кобеляцького полку.

Підйому боротьби сприяв рейд [[Махновський рух|махновських загонів]] в кінці травня&nbsp;— на початку червня 1921. Загін Левченка під [[Решетилівка|Решетилівкою]] приєднався до махновців, через ідеологічні розбіжності відійшов.

Протягом весни-літа загони отаманів Левченка і Погорілого вели боротьбу в Кобеляцькому і [[Костянтиноградський повіт|Костянтиноградському повітах]] Полтавської та [[Новомосковський повіт|Новомосковському]] Катеринославської губернії. Радянське командування в липні 1921 розпочало переговори з Левченком. Цьому сприяла оголошена Всеукраїнським з'їздом рад амністія повстанцям і перехід від [[Продрозкладка|продовольчої розверстки]] до продовольчого податку. Повстанці висунули умови: звільнити від військ охоплені повстанням волості (Кишеньківську, Солошинську, [[Царичанська волость|Царичанську]], Китайгородську), припинити переслідування на час ведення переговорів, розпочати обмін заручниками з обох сторін та інше. Радянське командування поставило ультиматум: до 9 серпня 1921 скласти зброю, переговори ні до чого не привели. Червоні використали їх для перегрупування і концентрації сил. 18 серпня поновилися бойові дії. 25 серпня загону особливого призначення біля Царичанки вдалося оточити близько 50 повстанців Левченка, бій тривав до ночі.

Восени 1921 року із 21 волості Кобеляцького повіту в 17 радянської влади не було. В більшості волостей повіту розгромлені партійні й радянські установи, знищені документи, розігнані комнезами, продовольча міліція; не давали вивозити продовольство з повіту, вже охопленого голодом, захищали селян від пограбування та знищували найбільш запопадливих виконавців.

Левченко по тяжкому пораненню біля станції [[Нова Галещина|Галещина]] лікувався і не керував рухом, аж наприкінці 1921 почав готувати повстання в південних повітах Полтавської та [[Кременчуцька губернія|Кременчуцької]] губерній. Згідно з наказом ЦУПКОМу до нього переходили загони Кобеляцького, Новомосковського і [[Верхньодніпровський повіт|Верхньодніпровського]] повітів отаманів Погорілого, Іванова, Шуліки, Петраша і Білокриси&nbsp;— понад 200 чоловік. Загін дістав назву «Запорізька Січ», виготовлені печатки повстанського полку з гербом УНР.

18-26 січня 1922 в Кобеляцькому повіті проведені загальні облави, загинули брат Левченка Федір, заступник отамана Іларіон Бережан, начальник штабу Корній Гречан, арештували членів повстанського штабу, сотенних командирів і 198 рядових повстанців.

17 лютого кобеляцька військова нарада оголосила військове становище в Кустолівській, Бродщанській, Дашківській, Сокільській, Озерській і Кобеляцькій волостях. Жителі сіл і хуторів обкладені натуральним податком і гужовою повинністю. У лютому в Кобеляцькому повіті заарештовано ще до 400 чоловік, вбито під час облав 25, розстріляно 114, в березні&nbsp;— ще 37.

Весною 1922 перебрався до [[Дніпропетровськ|Катеринослава]], але вже у травні затриманий. Однак і без отамана боротьбу продовжували. У вересні 1922 загін Кримської дивізії Котовського після 4-денного переслідування у Липовецькому повіті розбив «загін Левченка».

Наприкінці лютого&nbsp;— на початку березня 1923 у [[Полтава|Полтаві]] відбувся судовий процес, до суду притягнуто близько 40 чоловік. Андрій Левченко засуджений до розстрілу. Розстріляний 8 березня.

== Джерела ==
* [https://web.archive.org/web/20170806143836/http://www6.histpol.pl.ua/ru/biblioteka/7946-ataman-andrej-levchenko Отаман Андрій Левченко. Віктор Ревегук]
* [http://exo.in.ua/?page=new&id=19297 Отаман Андрій Левченко]

{{UHA-mil-bio-stub}}
[[Категорія:Уродженці Кобеляцького повіту]]
[[Категорія:Російські військовики Першої світової війни]]
[[Категорія:Вояки Армії УНР]]
[[Категорія:Вояки Української Галицької Армії]]
[[Категорія:Повстанські отамани]]
[[Категорія:Розстріляні в СРСР]]
[[Категорія:Персоналії:Кобеляки]]
[[Категорія:Персоналії:Опішня]]
[[Категорія:Поховані в Полтаві]]