Перегляд вихідного коду сторінки Махно Нестор Іванович

{{Військовик
| ім'я = Нестор Іванович Махно
| дата народження = 07.11.1888(26.10)
| місце народження = [[Гуляйполе]], [[Олександрівський повіт (Катеринославська губернія)|Олександрівський повіт]], [[Катеринославська губернія]], [[Російська імперія]]
| дата смерті = 25.07.1934
| місце смерті = [[Париж]], [[Третя французька республіка|Французька республіка]]
| прізвисько = Батько Махно
| приналежність = 
| країна = [[Україна]]
[[Вільна територія]]
| рід військ = 
| роки служби = 
| звання = 
| підрозділ = 
| командування = в [[1918]]—[[1921]] роках<br/>Головнокомандувач [[Махновський рух|Повстанської Армії України]]
| битви = [[Українська революція]]
| нагороди = {{Орден Червоного Прапора}}
| відносини =
| політичні переконання = [[Анархіст]]
}}
{{External media||align=right
||video1=[https://www.youtube.com/watch?v=_eaWpp884S4 «Непрощені» Нестор Махно (2007)]
}}
{{othernames|Махно (прізвище){{!}}Махно}}
'''Не́стор Іва́нович Махно́''' («'''батько Махно'''»; {{ДН|7|11|1888|26|10}}, село [[Гуляйполе]] [[Олександрівський повіт (Катеринославська губернія)|Олександрівського повіту]] [[Катеринославська губернія|Катеринославської губернії]], [[Російська імперія]] (нині місто [[Гуляйполе]], [[Запорізька область|Запорізької області]], [[Україна]])&nbsp;— [[25&nbsp;липня]]<ref>{{нп|Гончарок Михайло Маркович|''Гончарок М. М.''|ru|Гончарок, Михаил Маркович}} [http://www.makhno.ru/lit/vek_voli/8.php Судьбы российских анархистов] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191223235125/http://www.makhno.ru/lit/vek_voli/8.php |date=23 грудня 2019 }}</ref>&nbsp;— ''за іншими даними:'' [[6&nbsp;липня]]&nbsp;— [[1934]], [[Париж]], [[Франція|Французька республіка]])&nbsp;— український [[Політик|політичний]] і [[військовий діяч]], командувач [[Махновський рух|Революційної повстанської армії України]], керівник [[Повстанський рух України 1917–20-их років|селянського повстанського руху]] [[1918]]—[[1921]] років, відомий [[Анархізм|анархіст]] і тактик ведення партизанської війни.

== Життєпис ==
Народився у родині 42-річного Івана Родіоновича Махна, державного селянина села [[Гуляйполе]], та його дружини Євдокії. Наступного дня його охрестили у Христо-Воздвиженській церкві й дали ім'я Нестор<ref>Метрична книга Христо-Воздвиженської церкви (нині&nbsp;— у Державному архіві Запорізької області) дозволяє встановити точну дату його народження&nbsp;— [[26 жовтня]] [[1888]] року.</ref>.

У [[1889]] році, коли Несторові не виповнилося ще й року, в нього помер батько. Його мати Явдоха Матвіївна Передерій залишилася у великій матеріальній скруті з п'ятьма синами: Карпом, Савою, Григорієм, Омеляном та найменшим Нестором. «На 8-му році мати віддала мене в двокласну Гуляйпільську початкову школу. Навчався я добре, шкільні премудрості давались мені легко. Зимою навчався, а літом наймався до багатих хуторян пасти вівці або телята. Під час молотьби ганяв у поміщиків в арбах волів, одержуючи за це по 25 копійок в день»,&nbsp;— так згадував Нестор Махно про своє дитинство<ref>{{Cite web |url=http://exlibris.org.ua/machno/r01.html |title=&#91;&#91;Волковинський Валерій Миколайович{{!}}Валерій Волковинський&#93;&#93;. Нестор Махно: легенди і реальність. Бунтар |accessdate=30 березня 2012 |archive-date=6 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160306060427/http://exlibris.org.ua/machno/r01.html }}</ref>. Згодом працював у малярній майстерні, в купецькій лавці.

=== Початок політичної діяльності (до 1917) ===
[[Файл:NestorMakhno.jpeg|thumb|left|180px|Нестор Махно у [[1909]] році (?)]]
У 1905—1906 роках Нестор сприяв українським соціал-демократам зі «Спілки»<ref>«Спілка»&nbsp;— Українська соціал-демократична спілка&nbsp;— партія, що була створена у [[1904]] році після розколу Революційної української партії. У [[1905]] році «Спілка» увійшла у РСДРП на правах автономної організації.</ref>&nbsp;— і навіть розповсюджував їхню літературу та листівки. Проте для нього цього було замало, він прагнув до активних дій: у [[1906]] став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», що діяла на [[Катеринославська губернія|Катеринославщині]].

Анархісти вважали, що гроші, захоплені під час [[Експропріація|експропріацій]], потрібні на революцію, що вони експропріаціями атакують приватний капітал, щоб привчати робітників і селян не поважати приватну власність. Вторговані гроші анархісти використовували на придбання зброї, яку купували навіть у [[Відень|Відні]], на створення нових груп, на пропаганду і особисті потреби. Уночі [[14 жовтня]] [[1906]]<ref>За іншими даними, [[10 жовтня]] 1906 року, перша же експропріація Гуляйпільської групи відбулася [[5 вересня]] 1906 року і принесла 163 рублі.</ref> відбулося перше бойове хрещення Нестора: троє озброєних анархістів у паперових чорних масках увірвалися до будинку місцевого торговця Ісаака Брука (на якого колись працював Нестор) і стали вимагати видати на користь «бідних хліборобів» 500 рублів. Торговець, пославшись на свою бідність, видав революціонерам лише 151 рубль. З кінцем 1906 року Махна уперше заарештовано за звинуваченням у тероризмі: він потрапив під нагляд поліції, але за браком доказів незабаром його було звільнено. Далі слідував випадок, якого можна вважати скоріше побутовим: Махно вирішив допомогти своєму товаришу та службовцеві лікарні Михеєву позбутися суперника, відкривши на вулиці стрілянину, але промахнувся.

Після цих подій у Гуляйполі почалися арешти і обшуки, було запроваджено комендантську годину, до села прибув каральний загін під командуванням пристава Караченцева. Були заарештовані анархісти В.&nbsp;Антоні, Н.&nbsp;Зуйченко, К.&nbsp;Кириченко, С.&nbsp;Заблодський, О.&nbsp;Бондаренко. Але слідство не змогло довести причетності групи Антоні до нападу на пошту, і через місяць хлопців було звільнено. [[27 серпня]] 1908 року Махна заарештували знову. Йому інкримінували вбивство провокатора Андрія Гура, хоча Махно і не був до нього причетний (провокатора вбив О.&nbsp;Семенюта). Збереглася поліцейська картка Нестора Махна, в якій констатувалося, що Махно мав зріст два [[аршин]]и і чотири [[Вершок (міра довжини)|вершки]], карі очі, темно-русяве волосся, шрам на лівій щоці, що він розмовляє українською та російською мовами, православний, на час арешту грошей та цінних речей не мав. Махно та його товариші перебували півтора року в Олександрівській в'язниці (камера №&nbsp;8) і у Катеринославській губернській в'язниці. У новорічну ніч 1909-го року Махно з товаришами зробили спробу втекти, але їх схопили.

З 22 по [[26 березня]] 1910-го року у Катеринославі Тимчасовий Одеський окружний військовий суд розглядав справу 13 гуляйпільських анархістів, серед яких був і Нестор Махно. На слідстві Нестор сказав, що ні до якої розбійницької ватаги не належить, а є членом політичної революційної організації, що виборює свободу для людей; що гроші після експропріацій йшли виключно на революцію. Суд засудив до шибениці п'ять гуляйпільських анархістів (Н.&nbsp;Махна, Є.&nbsp;Бондаренка, К.&nbsp;Кириченка, Ю.&nbsp;Орлова, Н.&nbsp;Альтгаузена). З перелічених був страчений лише Є.&nbsp;Бондаренко, ще два анархісти, Шевченко та Хшива, були повішені з іншої справи гуляйпільців. В очікуванні вироку отруївся К.&nbsp;Кириченко. Через тяжку хворобу Н.&nbsp;Зуйченкові замінили смертну кару безстроковою каторгою. Гуляйпільські анархісти К.&nbsp;Лісовський та С.&nbsp;Заблодський були заслані на шість років у виправні арештантські роти, Марія Мартинова була засуджена на п'ять років в'язниці.

[[1911]]—[[1917]] роки&nbsp;— був ув'язнений у [[Бутирська в'язниця|Бутирській в'язниці]] в [[Москва|Москві]].

=== 1917—1921 ===
[[Файл:Makhno en 1918.JPG|200px|thumb|Махно в 1918 році]]
Після [[Лютнева революція|Лютневої революції]] 1917 у [[Росія|Росії]] Махно повернувся у березні 1917&nbsp;р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування [[Селянська Спілка|Селянської Спілки]], очолював місцеву раду робітничих і селянських [[депутат]]ів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махном місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.

Наприкінці 1917&nbsp;р.&nbsp;— початку [[1918]]&nbsp;р. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію [[Україна|України]] пробитись на [[Дон]] і приєднатись до військ генерала О.&nbsp;Каледіна.

Махно вкрай негативно ставився до [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]], вважаючи її контрреволюційною владою. Він називав прихильників Центральної Ради класовими ворогами, [[Шовінізм|шовіністами]] та «ворогами братнього єднання українського народу з російським», проводив з ними боротьбу і влаштовував проти них терористичні акти. Махно називав «гайдамашнею» та бандами [[Гайдамацький курінь|гайдамацькі курені]] та інші військові підрозділи Центральної Ради<ref>[http://militera.lib.ru/memo/russian/mahno_ni/index.html Махно Нестор Иванович. Воспоминания] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160113114952/http://militera.lib.ru/memo/russian/mahno_ni/index.html |date=13 січня 2016 }}{{ref-ru}}</ref>. Проте у певні моменти відбувалась локальна взаємодія проти загального ворога, зокрема надання боєприпасів та турбота про поранених{{Джерело}}.
[[Файл:Nestor Makhno, unique photo..jpg|міні|Нестор Махно у 1919 році.]]
Наступ у березні 1918&nbsp;р. німецько-австро-угорських військ (після укладення [[Берестейський мир|Берестейського миру]] 1918&nbsp;р.) примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у [[Таганрог|Таганрозі]], [[Ростов-на-Дону|Ростові-на-Дону]], [[Волгоград|Царицині]], [[Астрахань|Астрахані]], [[Саратов]]і та [[Москва|Москві]].

Махно повертався додому поїздами, маскуючись під солдата. Декілька разів державна варта намагалася його впіймати, проте безрезультатно. По поверненню до села, Махно дізнався, що хату його матері спалили гетьманці, а його старшого брата, інваліда, учасника [[Перша світова війна|Першої світової війни]], розстріляли, тому що вважали, що він брав участь у боротьбі проти німців та режиму Павла Скоропадського.

Коли влітку 1918 року Махно повернувся в Україну, то організував повстанський загін під назвою [[Чорна гвардія]], і відновив боротьбу проти німецько-австро-угорських військ та уряду гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]].
[[Файл:1919. Нестор Махно.jpg|thumb|310x310px|Нестор Махно [[1919]] року]]

[[Файл:Makhno group.jpg|thumb|250px|Нестор Махно, 1919]]
У середині грудня 1918&nbsp;р. Махно мав переговори з керівництвом [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії УНР]], але ставлення його до Директорії було однозначно негативне, як до спадкоємниці Центральної Ради, котра запросила в Україну австро-німецькі війська<ref>{{Cite web |url=http://exlibris.org.ua/machno/r04.html |title=Валерій Волковинський. Нестор Махно: легенди і реальність. Поводир повсталого селянства |accessdate=30 березня 2012 |archive-date=6 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160306062943/http://exlibris.org.ua/machno/r04.html }}</ref>. Того ж місяця повстанські загони Махна вибили петлюрівців з [[Дніпро (місто)|Катеринослава]] і зайняли місто, проте [[31 грудня]] 1918&nbsp;р. частини [[Армія Української Народної Республіки|Армії УНР]] під командуванням [[Самокишин Роман|Самокиша]] зуміли повернути місто, а махновці відступили.

З початку січня [[1919]]&nbsp;р. Махно розпочав боротьбу проти [[Добровольча армія|денікінців]], військ Директорії та [[Антанта|Антанти]]. Відповідно до домовленості з більшовиками, повстанська армія формально увійшла до складу Української радянської армії і згодом одержала назву «третя бригада [[1-ша Задніпровська Українська радянська дивізія|Першої Задніпровської дивізії]]<nowiki/>» (командувач дивізії [[Дибенко Павло Юхимович|П.&nbsp;Дибенко]]), до складу якої входили також повстанські загони отамана [[Григор'єв Никифор Олександрович|Н.&nbsp;Григор'єва]] під назвою «перша бригада Першої Задніпровської дивізії». Махно та Григор'єв отримали звання комбригів [[Червона армія|Червоної армії]].

Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918—[[1920]]&nbsp;рр. здійснювала українська анархістська просвітницька організація [[Набат (конфедерація анархістських організацій України)|«Набат»]] (створена 1918 року), що висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Махно виступав проти будь-якої централізованої влади (ідея «вільних рад» та «безвладної держави»), за забезпечення життя трудівників на основі солідарності та самоврядування.

Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і [[Більшовики|більшовиками]]. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити [[Продрозкладка|продрозкладку]], насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.
 
У червні 1919&nbsp;р. озброєна італійськими гвинтівками без боєприпасів бригада Махна зазнала значної поразки під час наступу денікінців. Радянська влада звинуватила повстанців в розвалі фронту і оголосила Махна «поза законом». Перебуваючи в тилу у денікінців, Махно продовжував боротьбу. На початку вересня 1919&nbsp;р. завершив переформування повстанських загонів. Партизанське військо було зорганізовано в [[Махновський рух|«Революційну повстанську армію України (махновців)»]], яка на той момент нараховувала близько 80 тисяч бійців.

Улітку 1919&nbsp;р. повстанські війська [[отаман]]а [[Григор'єв Никифор Олександрович|Никифора Григор'єва]] об'єднались з загонами Нестора Махна, сам він був обраний командувачем об'єднаної повстанської армії, а Махно&nbsp;— Головою Революційної Військової Ради. 27 липня 1919&nbsp;р. в с. [[Сентове]], Григор'єва, який був звинувачений у погромах, грабунках і таємних перемовинах із генералом [[Денікін Антон Іванович|Денікіним]], застрелив особисто Нестор Махно. Від самого початку відносин з Григор'євим Махно обговорював зі своїми соратниками наміри ліквідації Григор'єва та включення його загонів до складу [[Махновський рух|РПАУ (махновців)]].
[[Файл:Штаб Н.Махна.jpg|200px|thumb|[[Дніпро (місто)|Дніпро]]. Будинок, у якому в [[1919]]&nbsp;р. був штаб Н.&nbsp;Махна.]]

1 вересня 1919&nbsp;р. в с. [[Добровеличківка]] [[Херсонська губернія|Херсонської губернії]] відбулась нарада командування Повстанської армії. Було обрано новий склад Військової ради (голова&nbsp;— Лащенко), затверджено структуру армії, яка складалася з чотирьох корпусів<ref>{{Cite web |url=http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1919 |title=Архівована копія |accessdate=1 вересня 2012 |archive-date=23 червня 2013 |archive-url=https://www.webcitation.org/6HaQ2QWW2?url=http://www.history.org.ua/?hrono }}</ref>.

20 вересня 1919&nbsp;р. Махно уклав угоду з УНР. Одночасно він планував вбити [[Петлюра Симон Васильович|Петлюру]], щоб очолити армію УНР<ref>{{Cite web |url=http://www.personal-plus.net/290/3836.html |title=Селянська армія Махна проти денікіна |accessdate=14 червня 2017 |archive-date=13 квітня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170413073041/http://www.personal-plus.net/290/3836.html }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.makhno.ru/lit/chop/113.php |title=Володимир Чоп СОЮЗ І ЗМОВА |accessdate=14 червня 2017 |archive-date=13 квітня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170413071718/http://www.makhno.ru/lit/chop/113.php }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://zounb.zp.ua/sites/default/files/pdf/2016/vmvbm.pdf |title=Волковинський В. М. Батько Махно. — К.: Товариство «Знання» України, 1992. — 48 с. ISBN 5-7770-0395-8. ст.30 |accessdate=22 липня 2017 |archive-date=17 травня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170517085428/http://zounb.zp.ua/sites/default/files/pdf/2016/vmvbm.pdf }}</ref><ref>[http://history.org.ua/LiberUA/DorNM_1993/DorNM_1993.pdf А. В. Белаш. В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. ст. 343 - 344]{{ref-ru}}</ref>.

Упродовж вересня-жовтня 1919&nbsp;р. війська Махна вели бої проти армії Денікіна знищуючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони в різний час займали [[Дніпро (місто)|Катеринослав]], [[Гуляйполе]], [[Запоріжжя|Олександрівськ]], [[Маріуполь]], [[Нікополь]], [[Мелітополь]], [[Бердянськ]]. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом [[Слащов Яків Олександрович|Я.&nbsp;Слащовим]] та отаманом [[Шкуро Андрій Григорович|А.&nbsp;Шкуро]].

Через ефективні військові дії повстанців проти військ Денікіна в 1919&nbsp;р. в [[Приазов'я|Приазов'ї]], що суттєво уповільнили просування Добровольчої Армії на Москву, більшовики знову зважились запропонувати Махнові тактичний союз.

Але вже наприкінці 1919&nbsp;р.&nbsp;— на початку [[1920]]&nbsp;р. проти повстанців утаємничено стягнули великі сили радянських військ під командуванням [[Якір Йона Еммануїлович|Йони Якіра]]. Частини РСЧА не тільки вели бойові дії проти загонів Махна, а й проводили каральні операції проти місцевого населення, яке співчувало махновцям. 25 червня 1920&nbsp;р. було надруковано звернення голови РНК УСРР [[Раковський Християн Георгійович|Х.&nbsp;Г.&nbsp;Раковського]] та начальника тилу Південно-Західного фронту наркома внутрішніх справ РРФСР [[Дзержинський Фелікс Едмундович|Ф.&nbsp;Е.&nbsp;Дзержинського]] до селян [[Катеринославська губернія|Катеринославської губернії]] з закликом допомогти Червоній армії ліквідувати загони отамана Махна як найнебезпечнішого ворога радянської влади. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією [[Комітет незаможних селян|комнезамів]] і місцевих органів більшовицької влади. Так, 29 червня&nbsp;— 9 липня 1920&nbsp;р. відбувся рейд махновських загонів по [[Бахмутський повіт|Бахмутському]], [[Ізюмський повіт|Ізюмському]], [[Костянтиноградський повіт|Костянтиноградському]], [[Новомосковський повіт|Новомосковському]] та [[Павлоградський повіт|Павлоградському]] повітах, протягом якого їхня численність зросла до 10 тисяч бійців.

Під час наступу військ барона [[Врангель Петро Миколайович|П.&nbsp;Врангеля]] у вересні&nbsp;— жовтні 1920&nbsp;р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і [[2 жовтня]] 1920 року уклав у [[Старобільськ]]у воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту (командувач [[Фрунзе Михайло Васильович|М.&nbsp;Фрунзе]]). Під час [[Перекопсько-Чонгарська операція|Перекопсько-Чонгарської операції]] Червоної Армії махновські загони першими форсували р. [[Сиваш]]. Проте відразу після прориву до [[Крим|Криму]] і розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало раптове оточення та тотальне винищення махновських частин, що разом з ними увійшли на територію Криму. Під час цього загинула найбільш боєздатна частина повстанської армії, лише декілька сотень повстанців зуміли прорватись із Криму і доповісти решті махновців про зраду більшовиків.

З історичної літератури можна взнати, що в 1920 році Махно знову почав сприяти петлюрівським загонам, уклав з ними перемир'я, угоду про ненапад і спільну дію проти радянської влади<ref>[https://history.wikireading.ru/414036 Андреев Александр Радьевич. Нестор Махно, анархист и вождь в воспоминаниях и документах. Интернационализм и национализм в махновском движении] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190905022700/https://history.wikireading.ru/414036 |date=5 вересня 2019 }}{{ref-ru}}</ref>.

З кінця листопада 1920&nbsp;р. до серпня [[1921]]&nbsp;р. Махно розподілив решту повстанців на декілька самостійно діючих формувань, на чолі одного з яких вів виснажливі і запеклі (майже щоденні) бойові дії проти більшовицьких сил, здійснивши ряд походів та рейдів по [[Азовське море|Азовському]] узбережжі, на [[Дон]] і у [[Надволжя|Поволжя]]. 27 червня 1921&nbsp;р. на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У Михайлу Фрунзе було рекомендовано звернути увагу на необхідність терміново вигнати Махна з Полтавщини в одну з голодуючих губерній, якщо ліквідувати його швидко виявляється неможливим.

[[28 серпня]] 1921&nbsp;р. Махно, отримавши важке поранення в обличчя, з 77 бійцями, що вціліли в його бойовому загоні, перейшов кордон з [[Румунія|Румунією]].

=== Присвоєння почесного звання «Батько Махно» ===
Про повагу до Нестора Івановича з боку його прибічників і навіть противників свідчить використання протягом багатьох десятиліть, навіть у спеціальній науковій літературі, стосовно нього стародавнього українського шанобливого звертання, широко поширеного у старі часи серед [[козаки|козаків]] і жителів [[Український степ|степів]]&nbsp;— «батько». Вживання цього звертання в старі часи свідчило про надзвичайну повагу до людини, майже рівну повазі до рідного батька, захисника, вчителя і спасителя. Обставини, в яких до Нестора Івановича вперше було вжито це звертання, самі по собі були досить незвичайні, в них вперше яскраво проявився талант Нестора як чудового командира, здатного врятувати своїх людей, у здавалось би безвихідній ситуації. Цей випадок описав у своїх спогадах начштабу [[Махновський рух|РПАУ (махновців)]] [[Білаш Віктор Федорович|В.&nbsp;Ф.&nbsp;Білаш]]:

{{цитата|''20 вересня у Дібровському лісі наші з'єднання об'єднались. Наш загін збільшився на п'ятнадцять чоловік. Простояли ми в лісі спокійно, десь біля трьох днів, збільшили землянку Щуся, а потім вирішили махнуть в Гуляйполе. Але, зважаючи на те, що там було багато австрійців, що відбирали хліб, зупинятися в ньому було небезпечно. Тоді ми вирішили їхати в село Шагарово та підібрати там наших хлопців, які переховувалися від австрійців''.<br />
''Махно тоді нічим не виявляв себе і був як всі, маленький і рівний. Відомий своїми нальотами [[Щусь Федосій Юстинович|Щусь]] користувався у нас військовим авторитетом. Однак, він не мав над нами влади, і якщо треба було кудись йти, всі спільно вирішували питання і, залежно від настрою загону, приймали те чи інше рішення ...''<br />
''... Нас було тридцять шість чоловік, знаходячись в центрі лісу, ми не знали, як вийти з кільця (оточення) в поле. Що робити? Залишатися тут, чи понадіятись на прорив? Ми вагалися''.<br />
''Щусь, був прихильником померти в лісі, занепав духом. Протилежність йому був Махно. Він виступив з промовою і закликав щусевців піти за гуляйполійцями, які були прихильниками прориву. Щусевці піддалися його впливу і заявили: — відтепер будь нашим батьком, веди, куди знаєш. І Махно почав готувати прорив ... ''}}

=== В еміграції (1921—1934) ===
Деякий час Махно жив у [[Бухарест]]і, згодом у [[Варшава|Варшаві]]. У вересні [[1923]] року був заарештований польською владою. Під час судового процесу в грудні 1923 року був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в [[Західна Україна|Західній Україні]] з наступним приєднанням цієї території до [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УСРР]]. Наприкінці 1923 року Махна ''«за неясністю доказів»'' звільнили. Він з сім'єю спочатку оселився в [[Торунь|Торуні]], згодом&nbsp;— у Вільному місті [[Гданськ|Данциг]], де постійно перебував під наглядом поліції.

З табору інтернованих написав лист до Президента Чехословацької республіки [[Томаш Гарріг Масарик|Томаша Масарика]]:<ref>{{Cite news|title=Czechoslovakia in the Context of Nestor Makhno’s Exile (1922-1924)|url=http://www.lukomor.mosk.mksat.net/index.php/lukomor/article/view/225|work=Старожитності Лукомор'я|date=2023-09-07|accessdate=2023-10-08|issn=2708-4116|doi=10.33782/2708-4116.2023.4.225|pages=59–75|issue=4|language=en|first=Jakub|last=Frynta}}</ref>

{{початок цитати}}
«Вельмишановний пане президенте, звертаюсь до Вас як до старого революціонера і соціаліста. Ви бачили, [[Жовтневий переворот 1917|що переворот у 1917 році]], яким було скинуто [[деспот]]ичний центристський режим у [[Російська імперія|Росії]], дав можливість усім народам, що населяли її, самостійно розпочати облаштування свого життя на нових революційних засадах. Але різні [[Авантюризм|авантюристичні]] й демократичні партії стали на перешкоді цього і з допомогою своїх послідовників, як справа так і [[Лівиця|зліва]], намагались ухопити до своїх рук владу над народом. І народи в інтересах здійснення волі трудящих на місцях і в інтересах перебудови режиму на нових революційних засадах змушені були взятись за зброю, щоб захистити свою соціальну і національну незалежність і до останніх сил боролись проти різних узурпаторів влади за збереження хоча б решток революційних досягнень.

[[Чехи|Чеський народ]], який, як і [[Українці|український]], багато століть перебував під гнітом чужинської окупації, мав більше щастя. Є вже вільним, має демократичну владу і може вільно працювати на своїй батьківщині. Інакше склалася доля українського народу; чотири роки поливаються [[Степова Україна|українські степи]] кров'ю його синів у боротьбі за соціальну і національну незалежність і за право бути господарем у своїй батьківщині.

Я як політичний в'язень був звільнений з тюрми в революційні дні 1917 року. Як старий політичний працівник не міг залишитись осторонь масового політичного руху, який розгорнувся тоді на території колишньої Росії і почав організаційну роботу в Катеринославській губернії. Але недовго ми спокійно займались організаційною роботою, бо з'явились люди, які хотіли використати непевне становище для своїх честолюбних планів. Необхідно було залишити спокійну творчу працю, взятись за зброю і захищати завоювання революції. За час 4-літньої збройної боротьби за соціальну незалежність я був дев'ять разів поранений і знесилений. За рішенням Революційної Повстанської Військової Ради, я розпустив свою повстанську армію на дрібні відділи і в супроводі однієї сотні наприкінці 1921 року прибув до [[Королівство Румунія|Румунії]] на лікування. Коли мої рани загоїлись, навесні 1922 року вирушив з групою 14 чоловік до України, звідки отримував повідомлення, але непередбачувані обставини змусили нас увійти на територію [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]].

Складна політична ситуація, у якій живе Польща останнім часом, постійні загрози з боку [[СРСР|радянської Росії]] змусили її забути про слов'янську гостинність і садити за колючий дріт усіх політичних емігрантів, це було зроблено також зі мною і моїм підрозділом. А нові намагання [[Більшовики|більшовиків]] усунути мене і моїх людей з польської території поставили мене в такі умови, перед якими бліднуть навіть умови життя в царських тюрмах.

Чеський народ, який перебував під гнітом чужої окупації, краще, ніж хто інший, зрозуміє муки століттями пригнічуваного українського народу і наше страждання у тюрмі, бо ми змагались за краще майбутнє для нього. Я думаю, що за свою 4-річну боротьбу заслужили ми у західних народів на щось більше ніж тюрма. До того часу жодна західна держава не виходила так щиро назустріч утікачам з колишньої Росії без огляду на політичні переконання, як це робить [[Перша Чехословацька Республіка|Чехословаччина]].

Щира вдячність буде винагородою братерському слов'янському народу, який у тяжкі часи надав пристанище нещасним утікачам зі своєї батьківщини. Звертаюсь до вас як до старого революціонера та соціаліста&nbsp;— від вас залежить уможливити нам вільне життя на вашій землі після 4-річного більшовицького раю і братської польської в'язниці аж до того часу, коли ми зможемо повернутись на свою батьківщину. Прошу вас, вельмишановний пане президенте, дати розпорядження владі республіки відносно дозволу на в'їзд для мене і 12 чоловік мого супроводу. Я подав клопотання такого змісту до Міністерства закордонних справ чехословацької республіки. Сподіваюсь, що нам буде надано притулок, як і іншим політичним емігрантам, перебування яких на польській території було неможливим з тих же причин що і у нас.

З повагою Вождь [[Махновський рух|Революційного Повстанського Війська України (Махновців)]] Н. Махно в.р. Звоження(?) 1922 Польща, табір інтернованих Стршалково.»
{{кінець цитати}}

У квітні [[1925]] року переїхав до [[Париж]]а, де жив у [[Венсенн|Венсені]], працював теслярем та робітником сцени паризької [[Опера Гарньє|«Опера Гарньє»]] та в [[Pathé|кіностудії Пате (фр. Pathé)]]. Підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в ''«Анархическом веснике»'' та ''«Деле труда»''. Приятелював з [[Шварцбард Самуїл Ісаакович|Самуїлом Шварцбардом]]. У передмові до своїх спогадів «Русская революция на Украине» Нестор Махно пише наступне:

{{цитата|
''Про одне лиш можу пошкодувати я, випускаючи цей нарис у світ: це те, що він виходить не в Україні і не українською мовою. Культурно український народ крок за кроком йде до повного визначення своєї індивідуальної своєрідності і це важливо. Але в тому, що я не можу видати свої записки мовою свого народу, вина не моя, а тих умов, в яких я знаходжусь.''
{{oq|ru|''«Об одном лишь приходится пожалеть мне, выпуская этот очерк в свет: это — что он выходит не на Украине и не на украинском языке. Культурно украинский народ шаг за шагом идет к полному определению своего индивидуального своеобразия и это важно. Но в том, что я не могу издать своих записок на языке своего народа, вина не моя, а тех условий, в которых нахожусь.<ref>[http://lib.aldebaran.ru/author/mahno_nestor/mahno_nestor_russkaya_revolyuciya_na_ukraine/ {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121120152251/http://lib.aldebaran.ru/author/mahno_nestor/mahno_nestor_russkaya_revolyuciya_na_ukraine/ |date=20 листопада 2012 }} {{lang-ru|«Русская революция в Украине»}} ]{{Ref-ru}}</ref>"''}}
}}
Помер у Парижі від [[туберкульоз|сухот]]. Урну з прахом Махна замуровано в стіні комунарів під номером 6685 у 87 відділі цвинтаря [[Пер-Лашез]].

=== Ставлення Нестора Махно до українського питання та української мови з його мемуарів ===
 
Залізничники, з якими Нестор Махно зустрівся, вимагали, щоб він до них розмовляв українською мовою. На цю їх вимогу в Н.&nbsp;Махно висловив своє відповідне ставлення:
{{цитата|''«Я поставив собі запитання: від імені кого потрібна від мене така ломота мови, коли я її не знаю? Я розумів, що ця вимога походить не від українського трудового народу. Вона — вимога тих фіктивних українців, які народилися з-під грубого чобота німецько-австро-угорського юнкерства і намагалися підробитись під модний тон. Я був переконаний, що для таких українців потрібна була лише українська мова, а не повнота свободи України, і трудового народу, що її населяє. Незважаючи на те, що вони зовні ставали в позу друзів незалежності України, внутрішньо вони чіпко хапалися разом зі своїм гетьманом Скоропадським за Вільгельма німецького та Карла австро-угорського за їхню політику проти революції. Ці «українці» не розуміли однієї простої істини: що свобода і незалежність України сумісні лише зі свободою і незалежністю трудового народу, що населяє її, без якого Україна ніщо...»'' {{oq|ru|''«Я поставил себе вопрос: от имени кого требуется от меня такая ломота языка, когда я его не знаю? Я понимал, что это требование исходит не от украинского трудового народа. Оно — требование тех фиктивных «украинцев», которые народились из-под грубого сапога немецко-австро-венгерского юнкерства и старались подделаться под модный тон. Я был убежден, что для таких украинцев нужен был только украинский язык, а не полнота свободы Украины, и населяющего ее трудового народа. Несмотря на то что они внешне становились в позу друзей независимости Украины, внутренне они цепко хватались, вместе со своим гетманом Скоропадским, за Вильгельма немецкого и Карла австро-венгерского, за их политику против революции. Эти «украинцы» не понимали одной простой истины: что свобода и независимость Украины совместимы только со свободой и независимостью населяющего ее трудового народа, без которого Украина ничто....<ref>[http://militera.lib.ru/memo/russian/mahno_ni/02.html Махно Н.И. Воспоминания. Книга II. Под ударами контрреволюции. (апрель-июнь 1918 г.) — Париж: 1936.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200222020012/http://militera.lib.ru/memo/russian/mahno_ni/02.html |date=22 лютого 2020 }} {{Ref-ru}}]</ref>''}}}}

== Родина ==
[[Файл:Запис в метричній книзі про народження Нестора Махно.jpg|міні|Фрагмент сторінки метричної книги 1888 року]]
Основну частину родоводу Нестора вдалося встановити 2008 року за документами Державного архіву Запорізької області (Полтавець С.&nbsp;М.&nbsp;Діти дикого поля.&nbsp;— Слов'янськ, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;406—410). Прізвища Махно, Михно, Михненко в цій області були поширеними, бо в період переселенського руху на Лівобережній Україні було більше десятка сіл та хуторів з назвами Михно або Михнівка. Були в Олександрівському повіті і дворяни Михно та Махно. При пошуку родового коріння було переглянуто ревізькі казки близьких до Гуляйполя державних та поміщицьких сіл. Зустрічалися ці прізвища в с. Омельнику (Михно), с. Рождественському (Махно і Михно), с. Покровському (багато з прізвищем Михно), д. Воскресенській (Махнович), але не було потрібних імен та ідентичних дат народжень. До 1859&nbsp;р. прізвища Махно, чи йому подібного, в Гуляйполі також не було. Але вже в 1871&nbsp;р. в метричній книзі появляється запис про народження у гуляйпільського державного селянина Івана Родіонович''а'' '''Михно''' сина Полікарпа (Карпо). Свідками були Воскресенський державний селянин Гаврило Васильович Кампоров та Катеринославського повіту Ново-Койдацька селянка Наталія Павлова, дружина Міни Кривого. Полікарп був записаний під прізвищем '''Махно''' (вірніше, батько Іван Родіонович Михно був записаний як Махно). Прізвище наступного сина&nbsp;— Омельяна&nbsp;— перевірити немає можливості, бо відсутня метрична книга його року народження. Всі інші семеро дітей Родіона записані як '''Михно'''. Як з'ясувалося при перегляді метричних книг (їх всього 36), в Родіона було дев'ятеро дітей, а не п'ять. Четверо невідомих раніше: дівчинка Настя 1879&nbsp;р. н., двоє братів-близнюків Юхим і Тит 1881&nbsp;р. н. та хлопчик Степан 1883&nbsp;р. н. Далі їх імена більше не зустрічалися, тому можна припустити, що вони померли. В 1888 році також і Нестор отримав прізвище '''Михно.''' А от своїм дітям всі старші сини Івана Родіонова вже чомусь давали прізвище '''Махно'''.
[[Файл:Фрагмент_Олександрівського_та_Павлоградського_повітів_1840-х_років.jpg|альт=|міні|Положення населених пунктів Дубова—Павлоград—Оленоконстантинівка—Гуляйполе]]

Саме місце походження родини та її родовід вдалося встановити завдяки ревізькій казці 1858&nbsp;р. зниклого села Оленоконстантинівки, на місці якого знаходилось село Жовтневе (повернуто стару назву&nbsp;— Оленоконстантинівка) північніше Гуляйполя. Сама Оленоконстантинівка заснована 1801 року. Власник&nbsp;— поручик Михайло Леонтійович '''Геєннов''' (помер до 1818&nbsp;р.). Мав дружину Олену Степанівну, сина Константина і доньку Ірину. Назва пішла від поєднання імен дружини Олени і сина Константина. Село виникло на території дачі №&nbsp;91 (північний сусід гуляйпільської дачі), яка належала до цього поручиці Аграфені Івановні '''Соколовській''' і на якій містилось село '''Новопавлівка'''. В документах 1808&nbsp;р. значиться, що вся земля в розмірі 5000 дес. була продана поручиці Геєнновій.

Ще у власності Геєннова за даними 1795&nbsp;р. в Павлоградському повіті на дачі №&nbsp;193 була велика дєрєвня '''Дубова''', в якій проживало 110 чоловіків і 105 жінок. Дача мала розмір 1683 дес., тільки під самим маєтком було 10 дес. Ось як описуються його володіння: «''С левой стороны оврага Дубового, господский деревянный для приезду дом, ветряная мельница одна, лошадиный, овчарный и рогатого скота заводы. Дачею простирается по оврагу Дубовому до устья впадения его и вниз по речке Малой Терновки правою стороною до дачи порутчика Минина, земля чернозем, глинистая, хлеб и травы родит средственные, подданные на пашне.''»

У 1801&nbsp;р. серед поселенців Оленоконстантинівки був '''Михненко''' Єлісей Ємельянов, якому було 22 роки. В 1815&nbsp;р. його було переведено в с. Дубове&nbsp;— павлоградську власність Геєннова. До речі, прізвище '''Михненко''' є досить поширеним до цього часу в цьому (перенесено зараз на 3,7&nbsp;км від первісного положення) і сусідньому до нього селі Водяному.
[[Файл:Табличка_зі_світлиною.jpg|альт=|міні|Одна з могил Михненків на їх прабатьківщині (село Дубове Юр'ївського району).]]
В 1828&nbsp;р. він повертається з сім'єю, але вже до с. '''Оленодарівки''', яке було поряд з Оленоконстантинівкою і було у власності доньки Геєннова Ірини, Максимович по чоловіку. Там в 1811&nbsp;р. вже був один з Михненків&nbsp;— Ілля Васильович, але його забрали в рекрути в 1812&nbsp;р.

І от, при вивченні записів у ревізькій казці про родину з прізвищем '''Михненко''', все стало на свої місця. Це була сім'я діда Нестора&nbsp;— Родіона Івановича,&nbsp;— в якій було на той час троє синів&nbsp;— Омельян, Осип, Іван (в Івана збігаються дата народження та ім'я батька) і троє доньок. Всі вони записані в 1858&nbsp;р. під прізвищем '''Михненко'''. Ще через три роки появився четвертий син Пилип (Філіп). Після цього стало зрозуміло, що Осип та Пилип Родіоновичі, діти яких були записані в метричній книзі Гуляйполя під прізвищем '''Махно''', є рідними братами Івану Родіоновичу '''Михно''' і тому їх родоводи було об'єднано.
[[Файл:Родовід_1.jpg|альт=|міні|Родовід Нестора Махна (Михненка). Ліва частина.]]

Після скасування кріпацтва брати Іван, Осип та Пилип отримують волю і переселяються до Гуляйполя, бо їх, при народженні у них дітей, записують в метричні книги вже як гуляйпільських державних селян та ще й з новими прізвищами: прізвище Михненко вони змінюють на поширені дворянські прізвища Михно (Іван) та Махно (Осип і Пилип)&nbsp;— в повіті було близько десяти дворян з цими прізвищами і два хутори з назвою Махнов та Михновка. Такі ж прізвища відтепер отримують при народженні їхні діти. Тільки донька Нестора стала Михненко&nbsp;— батько повернув їй родинне прізвище.

[[Файл:Родовід_2.jpg|альт=|міні|Родовід Нестора Махна (Михненка). Права частина.]]

Старші брати Нестора, які жили в Гуляйполі,&nbsp;— Полікарп, [[Махно Савелій Іванович|Савелій]], Омелян та Григорій&nbsp;— під час Громадянської війни загинули. Причому найстарший Полікарп та інвалід Першої світової війни Омелян не брали участі в повстанському русі і загинули у власних оселях через те, що були братами Нестора. 52-літнього Полікарпа закатували білокозаки у січні 1919, а перед тим, влітку 1918, австро-угорці розстріляли Омеляна. Савелій та Григорій були активні учасники повстанського руху з літа 1918 року й загинули в боях з ворогами. Савелія застрелено червоноармійцями в Гуляйполі у лютому 1920 року, а Григорій, будучи начальником штабу повстанської армії махновців, загинув у бою з денікінцями в серпні 1919 під [[Овідіополь|Овідіополем]]. <br/>Майже всі брати Нестора залишили по собі великі сім'ї і численних нащадків, які проживають нині по всьому світі, в тому числі в Україні і країнах колишнього Радянського Союзу.

За даними з книги Миколи Герасименка «Батько Махно. Мемуари білогвардійця», яку сам Махно називав «суцільною вигадкою», першою дружиною Нестора Івановича була дівчина з [[Євреї|єврейської]] родини Соня.

Другою&nbsp;— його землячка з Гуляйполя Анастасія Васецька, з якою він листувався під час ув'язнення у Бутирці. Він одружився з нею після звільнення, але незабаром через революційні події Махно залишив вагітну дружину. Анастасія тим часом народила сина, який прожив усього тиждень. Нестор так і не побачив цю дитину. Поки він був у роз'їздах, хтось повідомив Насті, що її чоловік загинув у бою. Вона вийшла заміж повторно. Більше вони не бачилися.

Останньою дружиною Нестора Махна була вчителька Гуляйпільського початкового училища [[Кузьменко Галина Андріївна|Галина Кузьменко]]. Вони одружились у 1919&nbsp;р. Разом перейшли румунський кордон, втікаючи від більшовиків. [[1922]]&nbsp;року під час перебування у Польщі у них народилася донька Олена. Розлучилися в [[1920-ті|1920-х роках]]. Під час [[Друга світова війна|Другої Світової війни]], після окупації Парижу німцями, Галина Кузьменко з донькою Оленою Міхненко перебралися до [[Німеччина|Німеччини]], де у [[1945]]&nbsp;р. їх заарештували [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВСівці]]. Галина Кузьменко отримала 10 років таборів. Ув'язнення відбувала в [[Мордовія|Мордовії]], в [[Дубравлаг|Дубровлазі]]. На 5 років висилки у [[Казахстан]] засуджена була і її донька Олена. Після звільнення жили у [[Тараз|Джамбулі]] [[Казахська Радянська Соціалістична Республіка|Казахської РСР]], де і померли; кілька разів навідувались у [[Гуляйполе]] до родичів.

13.12.2013&nbsp;р. в м. Київ на Майдані травмований бійцями підрозділу «Беркут» правнук Нестора Анатолій Бутенко декламує свої вірші&nbsp;— https://www.youtube.com/watch?v=PLIOKY0GKtA&list=PLcWHVo6xpsAOfpMKZgZlitXxpkWoeC9V6

У періодиці згадувалося і про можливих позашлюбних дітей батька&nbsp;— http://m.day.kyiv.ua/ru/article/semeynyy-albom-ukrainy/byli-li-vnuki-u-mahno {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210522091042/http://m.day.kyiv.ua/ru/article/semeynyy-albom-ukrainy/byli-li-vnuki-u-mahno |date=22 травня 2021 }}

== Вшанування пам'яті ==
 
[[Файл:Махно реверс.jpeg|thumb|Пам'ятна монета НБУ «[[Нестор Махно (монета)|Нестор Махно]]»|right|150px]]

=== Вулиці, пам'ятники ===
* [[22 грудня]] [[2006]] року у [[Дніпро (місто)|Дніпрі]] лідер партії «Братство» Дмитро Корчинський разом зі своїми однодумцями встановив меморіальну дошку на фасаді готелю «Асторія», у якому в 1919 році знаходився штаб Нестора Махна.
* [[24 серпня]] [[2009]] року в [[Гуляйполе|Гуляйполі]] урочисто відкрито пам'ятник Нестору Івановичу Махну.
* 25 липня 2009 року з нагоди 75-річчя від дня смерті Нестора Махна в [[Нікополь|Нікополі]] урочисто відкрито пам'ятник Нестору Івановичу Махну.<ref>{{Cite web|title=Дніпропетровщина дивовижна: чому в Нікополі знаходиться пам’ятник Несторові Махно|url=https://region.dp.ua/dnipropetrovshchyna-dyvovyzhna-chomu-v-nikopoli-znakhodytsia-pam-iatnyk-nestorovi-makhnu/|website=Дніпро Регіон - новини Дніпра та регiону|date=2021-09-30|accessdate=2023-03-22|language=uk|first=Светлана|last=Быстрая}}</ref>
* [[21 серпня]] [[2013]] в [[Старобільськ]]у встановлено пам'ятник Нестору Махну на балконі старої будівлі, що виходить на центральний майдан.
* 25 жовтня 2013 року [[Національний банк України|Національним банком України]] введено в обіг пам'ятну монету «[[Нестор Махно (монета)|Нестор Махно]]»<ref>[На аверсі монети розміщено: угорі малий Державний Герб України, під яким рік карбування монети 2013, напис півколом НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, у центрі рельєфне зображення тачанки та дзеркальне&nbsp;— коней, унизу номінал 2 ГРИВНІ та логотип Монетного двору Національного банку України (ліворуч). На реверсі монети зображено портрет Нестора Махна (ліворуч); колосся, між яким написи ЗЕМЛЯ/ВОЛЯ/НАРОДНА/ВЛАДА (праворуч); вертикально розміщено напис НЕСТОР МАХНО, ліворуч від якого унизу роки життя 1888/1934]</ref>.
* У його рідному [[Гуляйполе|Гуляйполі]] на честь нього названа вулиця Нестора Махна.
* У місті [[Дніпро (місто)|Дніпро]] вулицю Совхозну перейменували на вулицю Нестора Махна.
* 31 січня 2023 року у місті [[Решетилівка]] вулицю Челюскіна перейменували на вулицю Нестора Махна.<ref>{{Cite web|title=Депутати Решетилівської міської ради декомунізували вулиці громади|url=https://resh.news/news/525/|website=Решетилівщина.UA|accessdate=2023-02-01|language=uk}}</ref> Також перейменували провулок Челюскіна на провулок Нестора Махна.
* 30 травня 2023 року у місті [[Нікополь]] вулицю Нестерова перейменували на вулицю Нестора Махна.<ref>{{Cite web|title=Бандери, Махна, Коцюбайла - у Нікополі перейменували ще 21 вулицю: список|url=https://nikopol.nikopolnews.net/nikopol/u-nikopoli-perejmenuvaly/|date=2023-05-29|accessdate=2023-05-30|language=uk|last=https://www.facebook.com/zagranichny}}</ref>

=== Образ Махна в українській та світовій культурі ===
Махно та махновщина є одним з символів світового анархістського руху. Також написано багато пісень, які оспівують «батька» та махновський рух.

У 1992—1995 роках співак і композитор із Запоріжжя Анатолій Сердюк написав цикл пісень, присвячених Нестору Махну і «гуляйпільській вольниці»: «Яблучко», «Столиця степів», «Соловей-розбійник», «Хрестини Махна», «Махно-цар, Махно-бог», «Степ», «Тринадцята рана», «Чому не вийшло», «Паризькій дощ» та ін. Із цими піснями 1999 року вийшов магнітоальбом «Гуляй-Поле», 2003-го року&nbsp;— однойменний компакт-диск, 2013-го&nbsp;— відеоконцерт<ref name=":0">{{Cite web|title=Анатолій Сердюк, творча біографія {{!}} офіційний сайт|url=http://serduk.com.ua/biography.php|website=serduk.com.ua|accessdate=2021-02-09|archive-date=24 грудня 2016|archive-url=https://web.archive.org/web/20161224095412/http://serduk.com.ua/biography.php}}</ref>.

У 1998 році в рамках офіційного святкування 110-ї річниці від дня народження Н.&nbsp;Махна в містах Гуляйполе і Запоріжжя було показано музичну виставу «Гуляє Гуляй-Поле» з піснями про Махна запорізького співака й композитора Анатолія Сердюка<ref name=":0"/>.

У 2006 році російський [[режисер]] Микола Каптан зняв багатосерійний художній фільм [http://www.ditext.com/makhno/nine-lives.html «Дев'ять життів Нестора Махна»] , в якому Махна зіграв [[актор]] [[Дерев'янко Павло Юрійович|Павло Дерев'янко]].

* У [[1968]] році, коли паризька молодь перейменовувала корпуси [[Сорбонна|Сорбонни]] на честь Махна, один з рупорів студентського бунту Даніель Кон-Бендит заявив, що «Махновський рух&nbsp;— модель майбутнього ідеального суспільства»<ref>{{Cite web |url=http://www.dniprograd.org/ua/articles/culture/2115 |title=Архівована копія |accessdate=24 червня 2011 |archive-date=25 червня 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110625171136/http://dniprograd.org/ua/articles/culture/2115 }}</ref>.
* Іспанський фільм [http://www.youtube.com/watch?v=dQF_xToECyw&feature=related Néstor Makhno, un campesino de Ucrania] 
* Італійський фільм [http://www.youtube.com/watch?v=Q4zdWn-RJJI&feature=related Nestor Makno] 
* Український фільм http://www.youtube.com/watch?v=HMIJxa2FZwQ

'''У літературі:'''

* Дитинство Нестора описане в книзі для дітей «Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Ґолля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича»<ref>[http://grani-t.com.ua/ukr/books/children/extra_children/320/ Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Ґолля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича"] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121016095226/http://grani-t.com.ua/ukr/books/children/extra_children/320/|date=16 жовтня 2012}} / [[Логвиненко Богдан Анатолійович|Богдан Логвиненко]].&nbsp;— Київ : [[Грані-Т]], 2010.&nbsp;— 76 сторінок.&nbsp;— Серія: [[Життя видатних дітей|«Життя видатних дітей»]]. ISBN 978-966-465-258-9.</ref>.
* Роман [[Поважний Аркадій Олександрович|Аркадія Поважного]] «Кам'яний воїн», присвячений життю Нестора Махна<ref>{{Cite web |url=http://sumynews.com/gallery/6936 |title=У прес-центрі SumyNews відбулася презентація книги Аркадія Поважного «Кам'яний воїн», присвяченої життю Нестора Махна |accessdate=24 лютого 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150225032537/http://sumynews.com/gallery/6936 |archivedate=25 лютого 2015 |deadurl=yes }}</ref>.
* О.&nbsp;Михайлюта «Гуляй-Поле» К. Журналіст України.&nbsp;— 2020.&nbsp;— 400 с.
* І.&nbsp;Болгарін. Трилогія «Дев'ять життів Нестора Махно».

== Цікаві факти ==
* Повстанська армія Махна була інтернаціональною. Основну масу становили [[українці]], були також [[росіяни]], [[євреї]], [[Греки Приазов'я|греки]] і навіть захоплений у [[Червона армія|РСЧА]] [[Естонці|естонський]] військовий оркестр. Дуже велика кількість євреїв була у штабі та керівництві повстанської армії Махна.
* Писарі Нестора Махна були одними з найбільш наближених людей. Один із них, Омелян Несторович Вузький, писав про побут Нестора Махна, але всі документи були спалені більшовиками.
* Зріст Махна становив 160&nbsp;см.
* У мемуарах [[Тарас Бульба-Боровець]] зазначав, що вивчав тактику Махна та впровадив її у [[Українська народно-революційна армія|Українській народно-революційній армії]]<ref>''Бульба-Боровець Тарас''. Армія без держави.&nbsp;— Вінніпег, Канада, 1981.&nbsp;— С.96</ref> .
* Нестор Махно був надзвичайно жорстокий: за свідченнями найближчого соратника Нестор Махно розпорядився спалити попа в топці паровоза за те, що він агітував проти боротьби з німцями<ref>[http://history.org.ua/LiberUA/DorNM_1993/DorNM_1993.pdf А. В. Белаш. В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. ст. 56]{{ref-ru}}</ref>.

== Див. також ==
* [[Махновський рух]]
* [[Революційна Конфедерація Анархістів-Синдикалістів імені Нестора Махна]]
* [[Товариство Нестора Махна «Гуляй-Поле»]]
* [[Битва під Перегонівкою]]
* [[Махновський рубль]]
* [[Спогади Нестора Махна]]
* [[Махно (ім'я)]]
* ''[[Кушніренко Іван Кирилович|Кушніренко І. К.]]'' Михненко-Михно-Махно. [[Мелітопольський краєзнавчий журнал]], №&nbsp;18, 2022, с. 72—79

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
{{Інші проєкти
|Тема          = Махно Нестор Іванович
|Вікісловник   = 
|Вікіпідручник = 
|Вікіцитати    = Махно Нестор Іванович
|Вікіджерела   = Махно Нестор Іванович
|Вікіновини    = 
|Вікісховище   = Category:Nestor Makhno
|Метавікі      = 
|Проєкт        = 
|Родовід       = 
}}
* ''Махно Н''. Русская революция на Украине.&nbsp;— Париж, 1929. {{ref-ru}} [https://www.vifaost.de/metaopac/search?View=ostdok&db=369&id=bsb00106636]
* Довідник з історії України.&nbsp;— 2-е вид.&nbsp;— К.: Генеза, 2001.&nbsp;— С. 458—459.
* ''Верстюк В.&nbsp;Ф.'' [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Makhno_N_І Махно (Міхненко) Нестор Іванович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160413220957/http://history.org.ua/?encyclop&termin=Makhno_N_І |date=13 квітня 2016 }} // {{ЕІУ|6|560}}
* [https://web.archive.org/web/20120106034840/http://unknownwar.info/-----_314 Махно і Махновщина (Енциклопедія Українознавства)] {{недоступне посилання}}
* ''Черний Гелій''. Нестор Махно&nbsp;— основоположник маневрової війни // Україна Incognita.&nbsp;— К.: Факт, 2003.&nbsp;— С. 250—253.
* ''Харченко Т. Н.'', ''Очкурова О. Ю.'', ''Рудычева И. А''. 100 знаменитых людей Украины.&nbsp;— Харьков: Фолио, 2004.&nbsp;— С. 303—307.
* Нестор Махно (1888—1934), провідник повстанського руху // 100 найвідоміших українців.&nbsp;— К., 2005.&nbsp;— С. 471—479.
* [http://resource.history.org.ua/item/0006378 Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921 Документы и материалы / Серия: Крестьянская революция в России. 1902—1922 гг.: Документы м материалы / Под ред. В. Данилова и Т. Шанина.&nbsp;— М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2006.&nbsp;— 1000 с.]{{ref-ru}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211023204551/http://resource.history.org.ua/item/0006378 |date=23 жовтня 2021 }}{{ref-ru}}
* [http://history.org.ua/LiberUA/DorNM_1993/DorNM_1993.pdf А. В. Белаш. В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно]{{ref-ru}}

== Література ==
* ''В. Верстюк''. Махно Нестор Іванович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю.&nbsp;Левенець (голова), Ю.&nbsp;Шаповал (заст. голови) та ін.&nbsp;— К.:Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— с.433 ISBN 978-966-611-818-2
* [http://unknownwar.info/export_html/_315.html Уривки з документального роману Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр» в частині, що стосується особистості Нестора Махна.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180127084100/http://unknownwar.info/export_html/_315.html |date=27 січня 2018 }}
* ''Балабко О.&nbsp;В.'' Мальви у Вічному місті: Стежками українців у світах: Есеї, нариси, зарисовки.&nbsp;— К.: Фенікс, 2006.&nbsp;— 348 с.;іл.
* ''Топінка Є. В.'' Томаш Масарик і українці (архівні документи).&nbsp;— Львів: Центр Європи, 2010.
* [[Савченко Віктор Анатолійович|''Савченко В. А.'']] Махно.&nbsp;— Харків: Фоліо, 2005.&nbsp;— 416 с.&nbsp;— («Історичне досьє»).
* ''Полтавець С. М.'' Діти дикого поля.&nbsp;— Слов'янськ, 2008.&nbsp;— С.406-410.
* ''Peters&nbsp;V.'' [https://diasporiana.org.ua/ukrainica/peters-v-nestor-makhno-the-life-of-an-anarchist/ Nestor Makhno. The Life of an Anarchist] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211126155155/https://diasporiana.org.ua/ukrainica/peters-v-nestor-makhno-the-life-of-an-anarchist/ |date=26 листопада 2021 }}. Winnipeg: Echo Books, 1970. 133&nbsp;p. {{ref-en}}

== Посилання ==
* [http://leksika.com.ua/18350108/legal/mahno Махно] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170116074831/http://leksika.com.ua/18350108/legal/mahno |date=16 січня 2017 }} // {{Юридична енциклопедія|3}}
* {{УМЕ7|частина=Махно Нестор|сторінки=937-938}}
* [http://bandera.lviv.ua/?p=3367 Міф і правда про співпрацю батьки Махна та отамана Григор'єва] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20141129140808/http://bandera.lviv.ua/?p=3367 |date=29 листопада 2014 }}
* [http://kampot.org.ua/ukraine/history_ukraine/20_history/370-nestor_mahno.html Нестор Махно та його держава] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110116082033/http://kampot.org.ua/ukraine/history_ukraine/20_history/370-nestor_mahno.html |date=16 січня 2011 }}
* [http://avtonom.org/old/lib/theory/makhno/hist.html?q=lib/theory/makhno/hist.html ''Петр Аршинов''. История махновского движения] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210118165452/https://avtonom.org/old/lib/theory/makhno/hist.html?q=lib%2Ftheory%2Fmakhno%2Fhist.html |date=18 січня 2021 }} {{ref-ru}}
* [http://www.exlibris.org.ua/machno/index.html Валерій Волковинський. Нестор Махно: легенда і реальність Київ: Perlit production ltd., 1994. ISBN 5-7707-3882-0] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170525182012/http://www.exlibris.org.ua/machno/index.html |date=25 травня 2017 }}
* [http://www.kp.ru/daily/23933.3/69938/ Любимые женщины Нестора Махно // [[Комсомольська правда]].&nbsp;— 2007.&nbsp;— 12 лип.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110517144525/http://www.kp.ru/daily/23933.3/69938 |date=17 травня 2011 }} {{ref-ru}}
* [http://www.ditext.com/makhno/ Товариство махновців] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110513235156/http://www.ditext.com/makhno/ |date=13 травня 2011 }}
* [https://web.archive.org/web/20110509050523/http://zn.ua/articles/53877 ''Світлана Орел''. Гашка з Гуляйполя // [[Дзеркало тижня]].&nbsp;— 2008.&nbsp;— 7 черв.]
* [https://web.archive.org/web/20101226023747/http://ven-days.com.ua/book5/vij.htm Нестор Махно у світлі астрології. Військово-політичний талант. Це був геніальний воїн. Можливо, найгеніальніший в історії людства. Девід Л. Баллок]
* [https://www.youtube.com/watch?v=NAf8lU5AG1g&list=PL91ybKZeAV7uoBNHSGTHOMyAIPJxYXyFh&index=20 Ідейний вибір: «Чи є Махно національним героєм України?»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170211074555/https://www.youtube.com/watch?v=NAf8lU5AG1g&list=PL91ybKZeAV7uoBNHSGTHOMyAIPJxYXyFh&index=20 |date=11 лютого 2017 }}
* [http://www.makhno.ru/ Портал «Махно.ру»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170703074352/http://www.makhno.ru/ |date=3 липня 2017 }}{{ref-ru}}
* [https://www.youtube.com/watch?v=d9c8PfV4APo Фільм «9 жизней Нестора Махно»]{{ref-ru}}
* [https://www.youtube.com/watch?v=PLIOKY0GKtA&list=PLcWHVo6xpsAOfpMKZgZlitXxpkWoeC9V6 Правнук Нестора Махно Анатолій Бутенко]
* [https://actual.today/v-zaporozhskoj-oblasti-obnaruzhili-mogilu-krestnogo-otca-nestora-mahno-foto/ У Запорізькій області виявлена могила хрещеного батька Нестора Махна (фото)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220223193316/https://actual.today/v-zaporozhskoj-oblasti-obnaruzhili-mogilu-krestnogo-otca-nestora-mahno-foto/ |date=23 лютого 2022 }} {{ref-ru}}

== Кінематографія ==
* [https://youtu.be/pKam2K6O63s Фільм «9 жизней Нестора Махно»]{{ref-ru}}
* [https://www.youtube.com/watch?v=12AG4OsfebQ Нестор Махно у фрагменті фільму «Хождение по мукам»]{{ref-ru}}

{{ВП-портали|Анархізм|Україна|Біографії}}

{{Анархізм}}
{{Зелені}}
{{бібліоінформація}}

{{DEFAULTSORT:Махно Нестор Іванович}}
[[Категорія:Нестор Махно]]
[[Категорія:Родина Махно]]
[[Категорія:Анархо-комуністи]]
[[Категорія:Українські анархісти]]
[[Категорія:Українські атеїсти]]
[[Категорія:Учасники Громадянської війни в Росії]]
[[Категорія:Учасники Громадянської війни на Донбасі 1917-1922]]
[[Категорія:Українські військовики]]
[[Категорія:Українські воєначальники]]
[[Категорія:Вояки Революційної повстанської армії України]]
[[Категорія:Повстанські отамани]]
[[Категорія:Чорні отамани]]
[[Категорія:Махновський рух]]
[[Категорія:Уродженці Гуляйполя]]
[[Категорія:Поховані на кладовищі Пер-Лашез]]
[[Категорія:Померли від туберкульозу]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо об'єкти]]
[[Категорія:Люди на монетах України]]
[[Категорія:Персоналії:Венсенн]]
[[Категорія:Померли в Парижі]]
[[Категорія:Атеїсти XIX сторіччя]]
[[Категорія:Атеїсти XX сторіччя]]
[[Категорія:Українські емігранти до Франції]]
[[Категорія:Радянські емігранти до Польщі]]
[[Категорія:Українські емігранти до Румунії]]
[[Категорія:Великі українці]]