Перегляд вихідного коду сторінки Передумови та причини російсько-української війни

{{main|Російсько-українська війна (з 2014)}}

== Прогнозування майбутньої війни ==
Після війни 2008 року проти Грузії низка експертів передбачала, що наступна війна буде в Україні. Так статті опублікували: [[The Washington Times|''The Washington Times'']].<ref>{{Cite web|title=KUHNER: Will Russia-Ukraine be Europe’s next war?|url=https://www.washingtontimes.com/news/2008/oct/12/europes-next-war/|website=The Washington Times|accessdate=2022-06-04|language=en-US|first=The Washington Times|last=https://www.washingtontimes.com}}</ref>

== Причини протистояння ==
=== Геополітичні причини ===

Одразу після [[Розпад СРСР|розпаду СРСР]] політикум Росії взяв курс на відновлення впливу Росії на пострадянські країни. Спершу цей вплив був спрямований проти України, вихід якої з СРСР, власне, і призвів до його розпаду. Причини, що спонукали російський політикум до відродження екс-СРСР, є досить складними: від імперської ментальності росіян, скерованої не на розбудову власної держави, а на поневолення сусідніх народів, і до бажання зберегти під власним контролем виробничі потужності колишнього СРСР та гарантовані ринки збуту. Таким чином відносини з Україною в Росії традиційно розглядалися в контексті власних глобальних геополітичних інтересів.

Одним із геополітичних факторів є протиборство Росії та України за контроль на Азовському морі, що, зокрема, вилилося в [[Конфлікт щодо острова Тузла]] у 2003 році.

З листопада 2013 року, коли [[Віктор Янукович]] заблокував законодавчо закріплений курс на [[Європейська інтеграція України|Європейську інтеграцію]] та коли почалася в країні [[Революція гідності|Революція гідності]], кремлівська пропаганда еволюціонувала у відверто шовіністичну, агресивно імперську та брехливу інформаційну війну проти [[Україна|України]], яка мала за мету підготувати суспільну думку у світі до зовнішньої агресії Російської Федерації щодо України.

=== Прагнення російської влади підкорити Україну === 

Як заявив полковник [[ФСБ]] [[Гіркін Ігор Всеволодович|І́гор Гіркін]], російська влада ще в 2000-х роках розпочала спроби встановлення економічного контролю над Україною, щоб "купити її з тельбухами". За його інформацією, для цього Путін дозволив російським [[олігарх]]ам та чиновникам скупити значну частину всієї української власності<ref>Хроника войны 2022. И. Стрелков, М.Климов - Неприятности с "хаймарсами". Стрелков онлайн 14.07.22. ([https://www.youtube.com/watch?v=2eETyLsp2Y4&t=6043s Відео] /  [https://t.me/strelkovii/2936 Тільки аудіо]) Починаючи з 1 години 40 хвилин 43 секунди. Першоджерело: телеграм-канал Гіркіна. ''Транскрипція: [Вместо военного вторжения] Украину собирались купить с потрохами. И более того, с потрохами покупали. Еще до 14 года. Еще в нулевых годах, немного касаясь по службе [в ФСБ] вопросов Украины, я задавал людям, находящимся в теме, вопрос: а почему мы вообще ничего на этом направлении не делаем. И получал совершенно искренний на голубом глазу ответ такого рода: а не надо ничего делать мы там всё уже купили. Путин разрешил высшим [российским] чиновникам скупать там собственность..., и скоро половина всей собственности на Украине будет принадлежать российским олигархам и олигархам-чиновникам''.</ref>.

Росія активно підтримувала сепаратизм на Донбасі ще в 2004 році. У 2004 році відбувся захід під назвою «[[Перший Всеукраїнський з'їзд народних депутатів та депутатів місцевих рад|Перший Всеукраїнський з'їзд]]», де сепаратисти відкрито обговорювали створення [[Південно-Східна Українська Автономна Республіка|незалежної республіки]] на сході України. Республіка мала охопити всі російськомовні регіони України. На з'їзді були присутні у тому числі високопосадовці з Росії (мер Москви [[Юрій Лужков]]), Янукович та українські олігархи<ref>https://web.archive.org/web/20220717080338/https://ukraina.ru/20191128/1025845386.html</ref>. Подібні заходи були організовані у 2008<ref>{{не перекладено|Другий Всеукраїнський з'їзд депутатів усіх рівнів у Сєвєродонецьку|Другий Всеукраїнський з'їзд депутатів усіх рівнів у Сєвєродонецькуд|ru|Второй Всеукраинский съезд депутатов всех уровней в Северодонецке}}</ref> та 2012<ref> "Международная научно-практическая конференция «Донбасс в евразийском проекте»" ([https://web.archive.org/web/20130501181229/http://russian-world.info/donbass#ego5 Джерело]). Відео з конференції: [https://www.youtube.com/watch?v=yIkB1lv7PC0 1], [https://www.youtube.com/watch?v=LP57ydt-Tzs 2]</ref> роках, кожного разу – за участю високопоставлених політиків з Росії.

У 2008 році Юрій Лужков заявив, що питання державної приналежності [[Севастополь|Севастополя]] залишилося невирішеним, і Росія це питання вирішуватиме на користь свого "державного права"<ref>https://web.archive.org/web/20080514110958/https://www.gazeta.ru/news/lenta/2008/05/11/n_1217381.shtml</ref>.

Інформаційна війна проти України ведеться всіма можливими засобами, а її непрямими жертвами виявляються не тільки українці. Як приклад, загальновідомий вислів Володимира Путіна, адресований Президенту США Джорджу Бушу: ''«Ти ж розумієш, Джордже, що Україна&nbsp;— це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій&nbsp;— це [[Східна Європа]], а частина, і значна, подарована нами!» (З розмови Володимир Путіна та [[Джордж Вокер Буш|Джорджа Буша]], [[Бухарест]], 2-4 квітня 2008)''<ref>{{cite news|url=http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=877224|title=Блок НАТО разошелся на блокпакеты|work=Коммерсантъ|accessdate=24 серпня 2016|archive-date=12 грудня 2010|archive-url=https://web.archive.org/web/20101212054401/http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=877224}}</ref><ref>{{cite news|url=http://www.unian.net/rus/news/news-245484.html|title=Лавров подтверждает слова Путина «Украина — это даже не государство»|work=УНІАН|accessdate=24 серпня 2016|archive-date=1 лютого 2010|archive-url=https://web.archive.org/web/20100201060503/http://www.unian.net/rus/news/news-245484.html}}</ref>.

Початок російсько-української війни в 2014 році фактично ознаменував прагнення Росії посилити вплив на Україну<ref>[http://tsn.ua/video/video-novini/liya-ahedzhakova-vvazhaye-scho-propaganda-i-cenzura-v-rosiyi-posilyuyutsya.html Лія Ахеджакова вважає, що пропаганда і цензура в Росії посилюються,] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140704041741/http://tsn.ua/video/video-novini/liya-ahedzhakova-vvazhaye-scho-propaganda-i-cenzura-v-rosiyi-posilyuyutsya.html |date=4 липня 2014 }} [[ТСН]]</ref>, яка [[Революція гідності|Революцією Гідності]] започаткувала геополітичний розворот на Захід. Традиційно для Росії цей вплив почав здійснюватись у формі гібридної (фактично&nbsp;— неоголошеної) війни, що межує з державним тероризмом. Таким чином, інформаційна війна, яку Росія активізувала з початком російської збройної агресії, направлена на інформаційне забезпечення сепаратистського руху на сході України, послаблення контролю центральної влади, створення проблем безпекового та економічного характеру.

== Колаборація і її причини ==
У червні 2019 Олександр Турчинов, який у лютому-травні 2014 виконував обов'язки Президента України, оприлюднив відсоток зрадників по різним силовим структурам під час захоплення Криму:<ref>{{Cite web|url=https://censor.net/ru/blogs/3131160/revansh_ne_proyide|назва=Реванш не пройде! (Олександр Турчинов)|видавець=[[Цензор.нет]]|дата=7 червня 2019|url-архіву=https://web.archive.org/web/20191211034143/https://censor.net.ua/blogs/3131160/revansh_ne_proyide|дата-архіву=11 грудня 2019|мертвий-url=no|дата-доступу=6 червня 2021}} {{ref-ru}}</ref>
* [[Збройні сили України]]&nbsp;— 70&nbsp;%,
* [[Міністерство внутрішніх справ України]]&nbsp;— 99&nbsp;%,
* [[Державна прикордонна служба України]]&nbsp;— 70&nbsp;%,
* [[Служба безпеки України]]&nbsp;— 90&nbsp;%,
* [[Управління державної охорони України]]&nbsp;— 95&nbsp;%

Основними причинами зрадництва були:
* Безперешкодна робота російської пропаганди в Україні і особливо у [[Крим]]у напередодні і під час інтервенції, існування антиукраїнських організацій, толерантне відношення української влади до цих явищ протягом багатьох років; при цьому&nbsp;— відсутність системної проукраїнської пропаганди.
* Більш високий рівень грошового забезпечення російських військовослужбовців, особливо у Криму, де вони на той час отримували ще й окремі надбавки як за службу за кордоном, взагалі меркантильні міркування (зокрема, збереження житлової площі і&nbsp;т.&nbsp;ін.)
* Індивідуальна вербувальна робота російських спецслужб (іноді&nbsp;— відвертий підкуп), спрямована на керівний склад українських силових структур, командирів військових частин<ref>{{Cite web|url=https://gordonua.com/news/crimea/vice-admiral-voronchenko-o-sobytiyah-v-krymu-mne-predlagali-i-kvartiru-i-dolzhnost-v-rostove-224024.html|назва=Вице-адмирал Воронченко об оккупации Крыма: Мне предлагали и квартиру, и должность в Ростове|видавець=[[Гордон (інтернет-видання)|Гордон]]|дата=27 грудня 2017|url-архіву=https://web.archive.org/web/20210523105358/https://gordonua.com/news/crimea/vice-admiral-voronchenko-o-sobytiyah-v-krymu-mne-predlagali-i-kvartiru-i-dolzhnost-v-rostove-224024.html|дата-архіву=23 травня 2021|мертвий-url=no|дата-доступу=25 січня 2022}}</ref>
* Невизначеність політичного статусу української влади у зв'язку з втечею у лютому президента В.Януковича до Росії, а також всіх керівників силових структур.
* Неспроможність нової української влади надати дієву підтримку оточеним у Криму частинам у зв'язку з відсутністю достатніх сил і засобів і, можливо, політичної волі.

Одним з перших резонансних випадків державної зради став відкритий перехід на бік ворога 2 березня 2014&nbsp;р. командувача [[Військово-Морські Сили Збройних Сил України|ВМС ЗС України]] [[Березовський Денис Валентинович|Дениса Березовського]], тільки напередодні, 1 березня, призначеного на цю посаду.

Також на бік окупантів перейшли майже всі інші державні службовці (судді, прокурори, чиновники адміністрацій).

На Донбасі найбільш відомими зрадниками стали:
* [[Ходаковський Олександр Сергійович]]&nbsp;— колишній командир донецької «Альфи» [[СБУ]], активно підтримував російських загарбників, у травні 2014 створив терористичне озброєне угруповання «<nowiki/>[[11-й окремий мотострілецький полк «Восток»|батальйон «Восток]]» і активно втрутився у боротьбу за владу на окупованій росіянами території Донецької області.
* [[Штепа Неля Ігорівна]]&nbsp;— міський голова [[Слов'янськ]]а, член «Партії регіонів», відкрито стала на бік терористів угрупування Гіркіна, які у квітні 2014 захопили місто і вимагала від мешканців міста, також підтримувати їх.
* [[Царьов Олег Анатолійович]]&nbsp;— народний депутат України, член «Партії регіонів». Ще навесні 2014&nbsp;р. намагався вести проросійську політичну діяльність в Україні, зокрема, намагаючись виправдовувати окупантів у медіа-просторі, підтримувати антиукраїнських активістів. 26 червня 2014 року обраний «спікером парламенту» Союзу народних республік&nbsp;— об'єднання терористичних організацій [[ДНР]] і [[ЛНР]]. В Україні перебуває у розшуку.

== Див. також ==
* [[Оцінки та класифікація російсько-українського конфлікту]]
* [[Історичні передумови проросійських заворушень 2014 року в Україні]]
* [[Доктрина Єльцина]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Матеріали ==
* [http://www.washingtontimes.com/news/2008/oct/12/europes-next-war/ Will Russia-Ukraine be Europe's next war?] («Чи станеться між Росією та Україною наступна війна в Європі?»). Стаття-прогноз «The Washington Times» за 12 жовтня 2008.
* ''[[Гай-Нижник Павло Павлович|Гай-Нижник П. П.]]'' [http://hai-nyzhnyk.in.ua/doc/2017doc.rosiya-proty-ukrainy.php Росія проти України (1990—2016&nbsp;рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення.]&nbsp;— К.: «МП Леся», 2017.&nbsp;— 332 с. ISBN 978-617-7530-02-1
* [http://resource.history.org.ua/item/0013323 Агресія Росії проти України: історичні передумови та сучасні виклики] / Кер. проекту, упоряд. і наук. ред. [[Гай-Нижник Павло Павлович|П.&nbsp;П.&nbsp;Гай-Нижник]]; Авт. кол.: П.&nbsp;П.&nbsp;Гай-Нижник, [[Залізняк Леонід Львович|Л.&nbsp;Л.&nbsp;Залізняк]], І.&nbsp;Й.&nbsp;Краснодемська, Ю.&nbsp;С.&nbsp;Фігурний, О.&nbsp;А.&nbsp;Чирков, Л.&nbsp;В.&nbsp;Чупрій. [[Міністерство освіти і науки України]]; [[Науково-дослідний інститут українознавства МОН України|Науково-дослідний інститут українознавства]].&nbsp;— К.: «МП Леся», 2016.&nbsp;— 586 с.&nbsp;— ISBN 978-966-97599-0-0.
* ''Ситник О.'' [http://nbuv.gov.ua/UJRN/eehb_2017_2_10 Історичні витоки російсько-української війни 2014—2017 років] // Східноєвропейський історичний вісник.&nbsp;— 2017.&nbsp;— Вип. 2.&nbsp;— С. 71—81.

[[Категорія:Російсько-українська війна (з 2014)]]
[[Категорія:Причини за війною|Рос]]