Перегляд вихідного коду сторінки Разбор шляхти

[[Файл:Jan_Matejko_-_Upadek_Polski_(Reytan).jpg|міні|праворуч|350пкс|<center>«Втрата державності», «Падіння Речі Посполитої», «[[Тадеуш Рейтан]] на сеймі 1773&nbsp;р.» (робота [[Ян Матейко|Яна Матейка]], 1866&nbsp;р.)</center>]]
{{Оригінальне дослідження|дата=червень 2017}}
'''Разбор шляхти''', '''розбори шляхти''', '''розбір шляхти''' або '''[[верифікація]]''' ({{lang-ru|разбор шляхты}}; {{lang-ru|верификация}}<ref name="Інститут">[http://geno.ru/news/607/ «Шляхта и идеи украинской независимости», сайт «Інститут генеалогических исследований», 2007 г.] {{ref-ru}}</ref>)&nbsp;— комплекс заходів, проведених владою [[Російська імперія|Російської імперії]] з метою скорочення чисельності [[Шляхта|шляхетського]] стану та визнання частини (затвердження частини, що вже існувала) у [[Велике князівство Литовське|Великому Князівстві Литовському]] та [[Річ Посполита|Речі Посполитій]], що були приєднані владою Російської імперії наприкінці [[XVIII століття]] після [[Поділи Речі Посполитої|поділів Речі Посполитої]]. Пов'язано з такими поняттями як «розібрати», «розбиратися» ([[демонтаж|демонтувати]], вияснювати).

== Хроніка подій ==

=== Кінець XVIII століття ===
Після [[Анексія|анексії]] Росією земель Речі Посполитої з Великим Князівством Литовським (до складу яких входила [[Україна]], [[Білорусь]], [[Литва]] та [[Польща]]) внаслідок Поділу Речі Посполитої влада Російської імперії зіткнулися з проблемою великої чисельності представників [[Еліта|еліти]] на нових загарбаних землях, котрі стали [[Конкуренція|конкурентами]] [[Дворяни|російського дворянства]]. Наприклад у Великому князівстві Литовському загальна кількість шляхти становила 7-8% від усього числа населення ([[Етнос|етнічні]] терени Білорусі, України та Литви). А в Російській імперії чисельність дворянського стану не перевищувала 1% від загальної кількості населення<ref name="Морозов">Морозов С. Д. «[http://files.history.spbu.ru/Книги/Новейшие%20журналы/Отечественная%20история%201991-2005/1999%E2%84%964/r1gl3.pdf Население России на рубеже XIX–XX веков]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}» // «Отечественная история».&nbsp;— 1999 г.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 37. {{ref-ru}}</ref>, що важливо для порівняльного [[аналіз]]у щодо [[Соціологія|соціологічної]] [[Соціальна стратифікація|стратифікації]] [[Нація|нації]]. 

Таке становище еліти Речі Посполитої було стабільне з [[XVI століття|XVI&nbsp;ст.]], коли на 7,5 мільйонів осіб [[Підданство|підданих]] [[Корона Королівства Польського|Корони]] доводилося 500 тисяч шляхтичів або 25 тисяч шляхетських родин, тобто 6,6% від числа усього населення Речі Посполитої<ref>[http://szlachta.ru/index/shljakhta_rechi_pospolitoj/0-58 «Шляхта Речи Посполитой» сайт «Rawicz»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140729004015/http://szlachta.ru/index/shljakhta_rechi_pospolitoj/0-58 |date=29 липня 2014 }} {{ref-ru}}</ref>, а наприклад в [[Мазовія|Мазовії]], переповненій шляхтою, її чисельність становила 23,4%<ref name="galicia">[http://galicia-trono.blogspot.com/2011/08/blog-post.html Селицкий А. И. // «Польская шляхта в социально-правовой системе Российской империи» // Поляки в России: XVII–XX&nbsp;вв.: Материалы Международной научной конференции.&nbsp;— г. Краснодар: изд. «Кубань», 2003 г. -. С. 105–128] {{ref-ru}}</ref>. Якщо в більшості [[Західна Європа|західноєвропейських]] країн кількість дворянства ({{lang-fr|noblesse}}, {{lang-es|nobleza}}, {{lang-en|nobility}}, {{lang-de|adel}}) зазвичай не перевищувала 1,5-2% від усього числа люду, то в Речі Посполитій (до часу поділів) загалом питома вага шляхти доходила до 10-15%<ref name="Інститут" /><ref name="galicia" />. Такі великі маси привілейованого люду не могли швидко піддаватись русифікації і бути лояльними до держави. Таку кількість потенційних і реальних носіїв шляхетської «<nowiki/>[[Демократія|демократії]]<nowiki/>» не міг надто довго терпіти [[Бюрократія|бюрократичний апарат]] абсолютистської Російської імперії, і цей апарат вигадав «машину для перемелювання шляхти»<ref name="Інститут" /><ref name="galicia" />.

У XVIII-XIX століттях в російських губерніях, крім двох столичних ([[Санкт-Петербург]] та [[Москва]]), дворянство було нечисленне, але в «білоруських губерніях» та «українських губерніях» (захід і південно-західніше від Росії)&nbsp;— кількість дворянства була більшою ніж в центральній Росії<ref name="Морозов" />. Майновий та соціальний статус привілейованого стану шляхти був дуже строкатий і не відповідав усталеному тоді російському уявленню про статус російського [[Знать|дворянина]] в імперії. Одразу після першого поділу Речі Посполитої російська влада почала проводити заходи з виключення незаможної шляхти з привілейованого стану, усунення її від управління [[Держава|державою]], зменшення її впливу на населення, заміщення їх посад шляхтичами лояльними до окупаційної російської влади або засилання з Росії російських дворян. Серед яких часто зустрічалися дворяни з наданим дворянством, яке було менш авторитетним у порівнянні із спадковим шляхетством [[Русини|русинів]], [[Литвини|литвинів]] та [[Поляки|поляків]]. 

Російська анексія також включала [[Дискримінація|дискримінаційну]] політику російського режиму щодо [[Греко-католицькі церкви|Греко-католицької церкви]], [[Римо-католицька церква|Римо-католицької церкви]] та місцевої [[Православ'я|Православної церкви]]. Натомість владою насаджувалася структура [[Російська православна церква|Російської Православної Церкви Московського патріархату]], що була повністю відсутня в тодішній Речі Посполитій. В навчальних закладах та в урядових структурах насувалося тотальне насаджування [[Російська мова|російської мови]]. Пізніші покоління, порівнюючи життя в своїй державі з існуванням під Росією, підняло населення проти російської окупації. Але тенденційно нав'язувалося російською [[Історіографія|історіографією]] уявлення лише як про «польські повстання» ([[Повстання Костюшка|повстання Костюшка 1794&nbsp;р.]], участь у [[Франко-російська війна 1812|війні 1812]]&nbsp;р. проти Росії<ref>[http://www.10ballov.by/show_aux_page.652/ «Беларусь в войне 1812 г.»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120818150904/http://www.10ballov.by/show_aux_page.652 |date=18 серпня 2012 }} {{ref-ru}}</ref>, [[Листопадове повстання 1830—1831]], [[Січневе повстання 1863]] тощо).

Відсутність вислуги на російській державній чи військової службі могла стати також причиною невизнання шляхти в російському дворянстві. Серед шляхти без [[ентузіазм]]у сприймалося зобов'язання російського режиму відбути військову службу в Російській імперії. Хоча подання [[документ]]ів офіційно в м. [[Санкт-Петербург]] за тодішнім російським законом повинні були робити щороку з кожної губернії, але навіть в сучасних архівах [[Російський державний історичний архів|РДІА]] і [[Російський державний архів давніх актів|РДАДА]] немає чітко щорічного архіву про це за період 1785–1917&nbsp;рр. Тому ніколи не існувало в російській [[Історіографія|історіографії]] повного списку дворян Російської імперії. Навіть багато визнаних російських шляхтичів в окремих губерніях, вже присутніх в губернських офіційних виданнях не публікувались у всеросійських джерелах<ref>[http://gerbovnik.ru/ Общий Гербовник дворянских родов Всероссийской Империи] {{ref-ru}}</ref>.

Згідно доповіді від 13 вересня 1772 року [[генерал-губернатор]]а Чернишова було призначено для шляхти правило подавати в центральні [[Губернія|губернські]] міста списки з [[Процесуальні докази|доказами]] свого шляхетного походження з метою визнання в російському дворянстві. У спеціальному ордері перепису населення [[Могилевська губернія|Могилевської]] та [[Псковська губернія|Псковської]] губерній генерал-губернатор пояснював (на одних з перших прикордонних анексованих теренів), що шляхті вказано подавати через [[Земський суд|земські суди]] до губернських канцелярій списки осіб усіх шляхетних родин з докладним описом походження родів ([[Генеалогія|родовід]]), їх [[Геральдика|гербів]], з усіма посвідченнями та [[документ]]ами. Крім документів родоводу шляхтич зобов'язаний був надавати ще свідоцтво від генерал-губернатора про відсутність політичних та кримінальних злочинів перед [[Окупація|окупаційною]] російською владою. Зазначалося, що без російської царської волі ніхто надалі не має права вважати себе шляхтичем і користуватися шляхетськими правами на території Російської імперії. Згідно з Указом від 14 червня 1773&nbsp;р. шляхта змушена була «виводити своє шляхетське походження» (робити «вивод шляхетства») у провінційних (місцевих) земських судах. Серед документів на доказ шляхетного походження, для визнання дворянського статусу обов'язково вимагався документ лояльності до Росії, а саме свідчення про те, що особа не брала участі у [[Повстання Костюшка|польських повстаннях]].

[[Файл:Ф.146оп.1д.3193л.8.jpg|міні|праворуч|240пкс|<center>Приклад Свідоцтва генерал-губернатора в Дворянське Депутатське Зібрання про шляхтичів у російському дворянстві [[Крупські|Крупських]] за 1866&nbsp;р.</center>]]

Під час [[Ревізії]] 1772–1774 років багато з [[Чиншове право|чиншевої]] та [[Служиві люди|служивої]] шляхти було переписано до складу «податкового стану» [[Селяни|селян]] ({{lang-ru|податное сословие}}). Нижчі верстви шляхти, [[зем'яни]], [[Панцирні бояри|бояри панцирні]] й інші&nbsp;— були записані поголовно у селянські списки. «Нові» селяни були обкладені «подушним податком» та «[[рекрут]]ським набором». Указом від 31 травня 1789&nbsp;р. наказано не брати у рекрути осіб, які доведуть своє шляхетське походження. Траплялося, що особи отримували документальні висновки з [[Дворянське зібрання|Дворянських Депутатських Зборів]] з визнанням їх шляхетства у складі російського дворянства Російської імперії, але їх не викреслювали з низькостанової категорії «[[Ревізькі казки|ревізьких казок]]» і не звільняли від сплати «подушної податі». Імператор [[Павло I (російський імператор)|Павло I]] Указом від 4 грудня 1796&nbsp;р. ухвалив, що видавання [[диплом]]ів на свідчення приналежності до російського дворянства шляхті може залежати «виключно від самодержавної влади, Богом дарованої», губернські [[Дворянське зібрання|Дворянські Зібрання]] не мали більше права видавати дворянські дипломи особам зі шляхти, «записаним в оклад», а видані їм дипломи мали бути відібрані. Нарешті Указ від 20 вересня 1802&nbsp;р. остаточно встановив, що такі особи можуть бути «виключені з окладу» тільки відповідно до указу [[Правлячий сенат|Правлячого сенату]].

Після видання [[Жалувана грамота дворянству 1785|Жалуваної грамоти російському дворянству 1785&nbsp;року]] оформилися корпоративні права дворянства Російської імперії і всі дворяни мали бути внесені у [[Дворянська Родовідна Книга|Дворянські Родовідні Книги]] (РДК). Для цього вони повинні були представити ''докази'' свого походження російській окупаційній владі. РДК ділилися на 6 частин: 4-та з них відводилася для «дворян іноземного походження». Однак, незважаючи на [[Логіка|логіку]], шляхта Речі Посполитої та її провінції Великого Князівства Литовського (до складу яких входила Україна, Білорусь, Литва та Польща) вписувалася не в ній, а в інші частини російської РДК. По-друге, велика чисельність шляхти, котра старовинніша, ніж російське дворянство не вносилася до 6-ї частини «стародавніх благородних шляхетних родів» Дворянської Родовідної Книги, а вимагалося російською владою мати заслуги та вислуги перед Російською імперією для права внесення їх в 1-шу та 2-гу частини РДК. Російське дворянство почувалося перед старовинними шляхтичами меншовартісним, але таким, що має владу вирішувати долю шляхти. Чим і користала для соціального пониження шляхти. У новій політичній ситуації представників древньої шляхти не визнавали у дворянстві і не вносили їх у 6-ту частину списку РДК. 

Через державну службу (через російські нагороди) вони отримували затвердження в російському дворянстві. Цим пояснюється, чому різні гілки одного роду (прізвища) зустрічаються в різних частинах списку РДК, хоча це як правило представники одного роду. Важливо врахувати в історії визнання в російському дворянстві шляхти будь-якої губернії факт конфлікту [[Історичний менталітет|менталітетів]] та поглядів на соціальний устрій суспільства. Бо шляхта мала менталітет з традиціями [[Віче]] [[Русь|Русі]] (обрання князів княжити), перебувала у Великому князівстві Литовському і під впливом Речі Посполитої, де [[Литовські Статути|Статут Литовський]] був зразком для [[Європа|європейських]] країн, а Річ Посполита була колискою сучасної європейської демократичної [[Цивілізація|цивілізації]] (короля обирала шляхта). Це було повною протилежністю державному життю Росії з її [[Державний переворот|палацовими переворотами]], [[Деспотизм|деспотією]], [[Опричнина|опричниною]] тощо. Навіть у документах періоду [[Велике князівство Литовське|ВКЛ]] можна знайти таке, що все, що за м. [[Смоленськ]]ом на схід від ВКЛ&nbsp;— це не Русь, а Окраїна [[Руський|Руська]]<ref>с. 231–232, 191–196 («Русь»&nbsp;— с. 194–196, документ 1551 года), «Мэтрыка Вялыкага Княства Літоўскага (1522–1552)», Кн. 28, выд. ATHENAEUM (В. Менжинский, В. Свежинский), г. Менск, 2000 г. ISBN 985-6374-10-3 {{ref-be}}</ref><ref>[[Литовська метрика]] </ref><ref>«Акты издаваемые Виленскою [[Археографічна комісія|Археографическою Комиссиею]] для разбора Древних Актов», г. Вильна, 1865–1915, том I–XXXIX {{ref-ru}}</ref>. 

Важливу роль мають факти [[репресії]] та [[Дискримінація|дискримінації]] нової влади при скасуванні Греко-Католицької Церкви, контролю Римо-Католицької Церкви, що помітно при складанні родовідного древа, коли необхідно витягувати документи з католицьких метрик до 1830-х рр. (і після&nbsp;— з православних) по одній і тій самій церкві одної губернії<ref>[http://archives.gov.by/index.php?id=244873 Метрические книги православных и униатских (греко-католических) церквей] {{ref-ru}}</ref>. [[Золота вольность|Свобода шляхетська]] в російських губерніях на теренах колишньої Речі Посполитої вже мала традиції тоді, коли в Росії дворянство її отримало тільки після [[1785]]&nbsp;р. з «Грамотою на права, вольності та переваги благородного російського дворянства». Шляхта в російських губерніях опинилася в ситуації, коли без її участі і без врахування її думки її долю вирішувала Російська імперія, [[Королівство Пруссія|Прусське королівство]] і [[Австрійська імперія|Австрійська монархія]] при Першому розділі Речі Посполитої. 

Загарбницька російська влада [[Агресія|агресивно]] вимагала задоволення російських [[Юридична норма|юридичних норм]], протиставляючись правовим нормам, які були прийнятні в Речі Посполитій. Від шляхти вимагалися докази не в тій [[Юриспруденція|юридичній системі]], яка існувала у [[Велике князівство Литовське|ВКЛ]] та утворила цю [[Еліта|еліту]] народів [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]. Російською окупаційною владою нав'язувалися принципи російського законодавства про дворянство, зацикленого на майновій власності, що буцімто відмінна особливість [[Шляхетність|благородства]] для визнання у дворянстві&nbsp;— це матеріальний добробут.

Варто зазначити суттєву особливість в тодішній юридичній російській [[Термінологія|термінології]]:
* ''визнання'' ({{lang-ru|признание}}) старовинної шляхти у спадковому російському дворянстві,
* ''затвердження'' ({{lang-ru|утверждение}}) старовинної шляхти у спадковому російському дворянстві,
* ''жалування'' ({{lang-ru|жалование}}) уперше наданого російського дворянства за заслуги та вислуги (з категоріями
** [[Дворяни|''спадкового'' дворянства]] та
** [[Дворяни|''особистого'' дворянства]]).
Наприклад, незадовго до [[Жовтневий переворот 1917|Жовтневого перевороту 1917&nbsp;р.]] була заснована [[Департамент]]ом [[Герольдія|Герольдії]] [[Правлячий сенат|Правлячого сенату]] так звана «Всеросійська дворянська Родовідна Книга» для осіб, які вислужили право на російське дворянство, але з якихось причин не зарахованих до російського дворянства певної губернії. Оскільки на початку [[XX століття|ХХ ст.]] губернські Дворянські Зібрання отримали право відмовити у праві зачислення до складу місцевого російського дворянства своєї губернії, іноді при цьому вони керувалися [[Конфесія|віросповіданням]] цих осіб: без [[ентузіазм]]у розглядалися подібні [[клопотання]] осіб [[Юдаїзм|юдейського]] віросповідання. Втім, і [[Християнство|християнинові]] могли відмовити в зарахуванні до складу російського дворянства певної губернії. Так, Московське Дворянське Депутатське Зібрання відмовило у внесенні до місцевої Родовідної Книги (РДК) [[Князь|князів]] [[Гантімурови]]х, хоча їх право було підтверджене Правлячим сенатом щодо їхньої гідності князів [[Тунгуска (регіон)|Тунгуських]], оскільки вказана сім'я не мала в певній губернії [[Нерухомість|нерухомої власності]], не володіла достатньою кількістю матеріального майна, визначеного за уявленням влади Росії<ref name="Думин">Думин С.&nbsp;В.&nbsp;Списки дворянских родов Российской империи по губерниям. Библиографический указатель. Опубликовано: Летопись Историко-родословного общества в Москве, вып. 3. Москва, 1995 г. {{ref-ru}}</ref>. У зв'язку з цим варто відзначити [[Дискримінація|дискримінуючий]] шляхту російський вибір одного зі станів для запису категорії шляхти&nbsp;— «дворян [[однодворці]]в» ({{lang-ru|однодворцы}}), що мали лише один власний двір (одну садибу [[Маєток|маєтності]]).

=== 1800–1830 роки ===
Імперський Указ від серпня 1800&nbsp;р. встановив часовий строк для подачі доказу походження в два роки, за який всі шляхтичі мали зробити виведення свого шляхетства («виводити шляхетство») для Дворянського Депутатського Зібрання своєї губернії.

Багато архівів горіли в пожежах і війнах, папір не витримував умов зберігання в архівах тощо, що ускладнювало російське визнання. Через російську бюрократію при процедурі визнання були випадки подання документів і [[Генеалогія|генеалогічного дерева]] шляхтичами в інші російські губернії, оминаючи підконтрольні російському режимові терени Речі Посполитої, де вони отримували визнання без зволікань. Цікаві були випадки, коли для заволодіння багатим маєтком шляхтича російський чиновник нового порядку в губерніях після 1772&nbsp;р. доносив, маніпулював і впливав на його долю (шляхтич з багатого маєтку потрапляв у «стан селян», а в його конфіскованому маєтку безкоштовно починав жити вже російський дворянин).

Указ від 25 вересня 1800&nbsp;р. підтвердив давні права «чиншевій шляхті», але шляхтою вважалися тільки ті особи, які були вписані в «ревізькі казки шляхти» [[Ревізії]] [[1795]]&nbsp;р. Указами від 1 січня 1808&nbsp;р. та 6 березня 1808&nbsp;р. було наказано, щоб «чиншова шляхта» надала докази свого походження. А після проведення Ревізії 1811&nbsp;р. указом від 29 березня 1812&nbsp;р. було наказано визнавати шляхетську гідність тільки за тими особами, предки яких були в ній затверджені.

На російську Ревізійну Комісію, що проводила Ревізію 1816&nbsp;р. на окупованих теренах, імперським указом від 20 січня 1816&nbsp;р. був покладений обов'язок розгляду дворянських прав осіб, які називали себе шляхтою<ref name="Інститут"/>, з огляду на наявність останніх у переліку «ревізьких казок шляхти» 1795&nbsp;р. З розгляду була виключена шляхта, яка мала Декрети «виводу шляхетського стану» (висновків) Дворянських Депутатських Зібрань (ДДЗ) і очікувала розгляду своїх ''[[Справа (юриспруденція)|справ]]'' у Герольдії Сенату; вони зазвичай враховувалися у документах вже як дворяни. Право залишати шляхту у стані російського дворянства або виключати з його числа російський Сенат передав місцевим губернаторам Російської імперії. Шляхетні особи, без прав російського дворянства, вписувалися до категорій «вільні хлібороби» ({{lang-ru|вольные хлебопашцы}}), у «державні селяни» ({{lang-ru|государственные крестьяне, государевы крестьяне}}) або у [[Міщанство|міщани]] ({{lang-ru|мещане}}). Треба відзначити [[Дискримінація|дискримінуючий]] шляхту російський вибір одного зі станів для запису шляхти&nbsp;— «вільні хлібороби». Адже у Росії цей стан був створений 20 лютого 1803&nbsp;р. для запису колишніх [[Кріпацтво|кріпаків]], відпущених на волю їх власниками, [[поміщик]]ами. Декількома указами 23 вересня 1817&nbsp;р., 16 листопада 1820&nbsp;р., 22 листопада 1820&nbsp;р., 21 червня 1821&nbsp;р. російський Сенат нагадував Ревізійним Комісіям про якнайшвидше завершення розглядів [[Право|права]] шляхти на рівноцінність російському дворянству. Указ 8 червня 1826&nbsp;р. роз'яснював порядок переведення шляхетних осіб до складу російського дворянства, неправильно віднесених до «чиншевої шляхти». Відповідно Положення від 11 липня 1828&nbsp;р. й указу від 14 травня 1830&nbsp;р. шляхтичів, які не надали доказів шляхетства, повинні були записати у «стан міщан» ({{lang-ru|сословие мещан}}) або в «казенні поселяни».

Необхідно зазначити, що серед шляхти були прямі нащадки [[Рюриковичі]]в, і більшість шляхти не сприймала [[авторитет]] [[Романови|Дому Романових]], котрі не мали серед предків Рюриковичів по чоловічій лінії згідно [[Монархія|монархічного]] принципу [[майорат]]у для дворянської [[Честь|честі]] й права управління на теренах [[Біла Русь|Білої Русі]] та [[Червона Русь|Червоної Русі]]. Тому особливу увагу під час разбору шляхти російський окупаційний режим приділяв саме нащадкам Рюриковичів, котрі мали право на наслідування [[Престол (трон)|престолу]] навіть в Росії (наприклад [[білоруси]] [[Жижемські]]). І в тодішніх технічних умовах видається сумнівною «перевірка» російською Ревізійною Комісією справ з кожної губернської ДДЗ багато-чисельної шляхти в сотні тисяч (у кожного окремого шляхтича пакет документів включав на підкріплення [[Генеалогія|родоводу]] мінімум по одному документу на кожну персону нащадком яких він був). Що викликає правомірну [[Критика|критику]] у ставленні до тверджень російської [[Історіографія|історіографії]] щодо версії «підробок» чи «фальсифікацій» буцімто не [[Легітимність|легітимності]] шляхти в розгляді процесу урівняння її прав з російським дворянством.

Російський розбір шляхти набув масштабів соціально-політичної катастрофи з метою ліквідації носіїв суспільного ладу ВКЛ (Речі Посполитої). Оскільки до бюрократичних маніпуляцій із допомогою [[Поліція|поліції]] ([[Жандармерія|жандармерії]]) Росія додала [[Депортація|примусове переселення]] шляхтичів (що активно відстоювали права та свободи) в інші місцевості, або позбавляла їх звичного місця праці (особливо викладачів). За десятиліття це призвело до розселення сотень тисяч шляхтичів, часом досить далеко від місць початкового компактного проживання. Шляхта як [[соціальна спільність]] і [[політична еліта]] суспільства була усунена від можливості організованого впливу на державницьке життя своїх народів<ref name="Інститут"/>.

=== Після 1830 року ===
Особливу увагу привертає адміністративна нестабільність, простежується навмисна плутанина, що ускладнювало пошук документального доказу шляхетського походження для визнання в дворянстві, виникав марудний розгляд справи та утруднення подання розгляду справи в тодішній судовій системі, оскільки тодішні архіви формувалися саме за адміністративною назвою (відповідно [[Юрисдикція|юрисдикції]]), але аналітичної роботи не проводилося (куди могли потрапити документи для генеалогії), письмово не фіксувалася ця особливість, довідкового апарату та інформаційних технологій (подібних сучасним) не було. Наприклад, заснована [[Могильовська губернія]] ([[1772]]&nbsp;р.), перейменована в [[Білоруська губернія|Білоруську губернію]] ([[1796]]–[[1801]]&nbsp;р.), потім раптом названа знову «Могилевська губернія» в [[1802]]&nbsp;р., а перед тим вона носила назву «[[Могильовське намісництво]]» ([[1778]]–[[1796]]&nbsp;рр.), і як не дивно з центром в м. [[Вітебськ]] замість м. [[Могильов]] (!). ''Один [[населений пункт]] міг опинитися декілька разів під юрисдикцією різних назв, різних адміністративних одиниць. [[Повіт]]и могли міняти свої територіальні межі''. Наприклад, відповідно юрисдикції деяких населених пунктів: [[Рогачовське староство]]&nbsp;— стало [[Рогачовська провінція|Рогачовською провінцією]] у [[1772]]–[[1775]]&nbsp;рр. (у період тої самої Ревізії на яку посилалися для визнання шляхти), тоді ж виникає [[Рогачовський повіт]] (з [[1900]]&nbsp;р.&nbsp;— як [[Гомельський повіт]]), а справи шляхти Рогачовського повіту розглядалися до 1850-х років в Білицькому повіті (перейменований в [[1852]]&nbsp;р. в Гомельський повіт), в той самий період коли виходили російські імперські Укази встановлюючі процедуру і часові межі подання доказів шляхетства на урівняння в правах з російським дворянством (!).
Російський режим не тільки винаходив ускладнення процедури визнання шляхти, а й методи ліквідації колишнього адміністративного поділу ВКЛ. Приміром, в Могильовській губернії Рогачевський повіт з центром у м. [[Рогачов]] до [[1772]]&nbsp;р. був Рогачевським староством з центром у м. Рогачов [[Річицький повіт (Велике князівство Литовське)|Речицького повіту]] [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] тоді, коли в [[Російська імперія|Російській імперії]] центр зазначеного Річицького повіту перенесли з м. [[Річиця (Гомельська область)|Річиці]] в м. [[Бобруйськ]] в [[1772]]–[[1793]]&nbsp;рр., маючи назву «Річицький повіт» (з подальшим деформуванням [[Річицький повіт (Російська імперія)|Річицького повіту]] в [[1793]]&nbsp;р.) тощо. Саме на цих [[Етнічність|етнічних]] теренах [[радимичі]]в були нащадки стародавньої [[Білоруси|білоруської]] «сожської [[Шляхта|шляхти]]» (названої так від ріки [[Сож]]) і «друтської шляхти» (від ріки [[Друть]]). Достатньо навести приклад старожитності їх родовідних дерев через [[Князь|князів]] [[Друцькі|Друцьких]] згаданої «друтської шляхти» (прізвище Друцькі від згаданої ріки Друті), з яких [[Друцька Олександра Дмитрівна|Олександра Друцька]]&nbsp;— мати королеви [[Польща|Польщі]], четвертої жінки [[Ягайло|Ягайли]] [[Пан (звертання)|пані]] [[Софія Гольшанська|Софії Гольшанської]].

Після [[Листопадове повстання 1830—1831|Повстання 1830–1831]]&nbsp;рр. Ревізійному Комітетові Західних губерній Російської імперії між іншим доручалося розібратися з проблемами шляхти. Відповідно до закону від 19 жовтня 1831&nbsp;р. «Про розбір шляхти в західних губерніях і про структуру цього роду людей» зазначалося, що багато шляхтичів «через недолік осілості і власності, і через спосіб життя… найбільш схильні були до повстання і злочинних дій проти законної влади» окупаційної Росії. Російські дворяни і шляхтичі колишнього ВКЛ були поділені на категорії «дворян», спеціально створених станів «однодворців» Західних губерній та «громадян» Західних губерній (відповідно місця мешкання в сільській місцевості або в [[Місто|містах]] та [[Містечко|містечках]]). Дворянами визнавалися тільки ті особи, котрі були затверджені у відповідній гідності російською Герольдією. На дворян «однодворців» поширювалася «рекрутська повинність», а «громадянам» дозволялося уникнути її, заплативши 1000 [[Російський рубль|російських рублів]]. Обидва нові стани мали виплачувати особисті [[Податок|податки]] і нести державні російські служби.
У 1832&nbsp;р. Герольдії наказано було провести ревізію Декретів «виводу шляхти» Дворянських Депутатських Зібрань (ДДЗ). Імперський Сенат указом від 11 листопада 1832&nbsp;р. наказав розділити осіб, що належать «до колишньої шляхти», на три розряди:
# дворян, які мають або не мають висновків дворянських зборів («виводу шляхти» ДДЗ), але володіють [[Маєток|маєтками]] з підданими людьми або володіють лише підданими людьми без маєтності;
# дворян, які не мають маєтків, але мають висновки ДДЗ;
# шляхтичів, які не мають висновків ДДЗ і не мають маєтків.
Одночасно заборонено Дворянським Депутатським Зібранням видавати Свідоцтва про дворянство без затвердження їх Герольдією.

Наприкінці 1833&nbsp;р. ''органи шляхетського [[самоврядування]]'' ({{lang-pl|Zgromadzenia szlachecki}}, «шляхетські зібрання», «шляхетські збори») під тиском російського уряду примусово були «декласовані» (позбавлені шляхетських прав) у кількості 72000 осіб. У 1834–1839&nbsp;рр. кількість примусово «декласованих» лише у трьох «українських губерніях» ([[Волинська губернія|Волинська]], [[Київська губернія|Київська]], [[Подільська губернія|Подільська]]) склала 93139 осіб<ref name="Інститут"/>.

[[Файл:Byelorussian by Repin.jpg|міні|ліворуч|200пкс|<center>Портрет волелюбного провінційного шляхтича (картина «Білорус», [[1892]]&nbsp;р., робота [[Рєпін Ілля Юхимович|Іллі Рєпіна]])</center>]]

У 1842&nbsp;р. була проведена спеціальна ревізія в Західних губерніях, якій підлягали «дворяни однодворці», стан «громадян» та юдеї.<br/>
Згідно Указу від 17 березня 1847&nbsp;р. шляхту, яка не надала у встановлений російською владою строк «посімейні списки», повинні були вписати у стан «державних селян». А ті, хто подали&nbsp;— в «однодворці» та «громадяни». Особи, котрі були не затверджені в російському дворянстві, відповідно до російського закону від 23 січня 1847&nbsp;р. позбавлялися права на купівлю землі разом з селянами.<br/>
Указом від 1 серпня 1857&nbsp;р. шляхтичі, які до того часу не були затверджені в російському дворянстві і пропустили строк для запису в оклад, були розділені між наступними станами:
* особи, які володіли землею, віднесені до «селян-власників»;
* осби, які володіли землею в «державних селах»&nbsp;— до «державних селян»;
* осіб, які жили на поміщицькій землі, записували «вільними людьми».
У Ревізії 1858&nbsp;р. вони фігурують як «вільні хлібороби». Таким чином, вони були вписані у стан, що вже юридично не існував (бо був офіційно ліквідований у 1848&nbsp;р.). Неосілих шляхтичів на російський вибір записували у «стан селян» або вписували до «міських станів», крім «громадян». Фактично всі були записані в «стан міщан». Цей закон не торкався шляхти, яка раніше була записана як «однодворці» і «громадяни».

Після Повстання 1863–1864 років у Російській імперії влада ввела нові обмеження шляхти щодо принципів доказу та отримання російського дворянства. Указ від 10 грудня 1865&nbsp;р. забороняв полякам католикам набувати маєтки.<br/>
Імперським Указом від 19 січня 1866&nbsp;р. всі шляхтичі, що не довели права на російське дворянство, були включені до складу селян чи міщан.<br/>
Стани «однодворців» і «громадян» Західних губерній Російської імперії були далі скасовані згідно закону від 19 лютого 1868&nbsp;р. з метою обмеження можливості шляхти прирівнятися до російського дворянства. «Дворяни-однодворці» були зараховані до «стану селян», а «громадянам» давався один рік для вибору приписатися (в межах, наданих російською владою): до «стану селян» або до «стану міщан»<ref>Российское законодательство X–XX&nbsp;вв.: в 9 т. Т.4. Законодательство периода становления абсолютизма. Отв. ред. А.&nbsp;Г.&nbsp;Маньков. М., Юридическая литература, 1986 г. {{ref-ru}}</ref><ref>Казначеєва&nbsp;Л.&nbsp;М. Волинське дворянське зібрання (1796–1917): функції, структура, участь у системі органів влади. К., 2008 г. {{ref-ru}}</ref>.
Це був остаточний акт у методичній юридичній ліквідації шляхти Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, і закріплення встановленої окупаційної російської влади.

У [[Пам'ятна книжка|Пам'ятних книжках]] губерній на теренах колишньої Речі Посполитої публікувався в 1870–1871&nbsp;рр. (на початку книги) ''Імператорський Указ'' зі списком прізвищ шляхти зокрема і Великого Князівства Литовського, провінції Речі Посполитої, де згадувалося про «розбори шляхти» та відмову визнавати її в російському дворянстві, про переведення в податкові стани міщан і селян старовинної шляхти, скасування ВКЛ і ліквідації його [[Юридичне поле|юридичного поля]] ([[Правове поле|правового поля]]), утворення [[Царство Польське|Царства Польського]] без його колишнього впливу на [[Етнічна група|етнічні]] території народів колишньої Речі Посполитої, про факт формування нового [[Адміністративно-територіальний устрій|адміністративного устрою]] тощо.

== Результат ==
{{Вікіджерела-мова|ru|Основные Законы Российской Империи|Основних Законів Російської Імперії}}

Належність до російського дворянства доводилася в губернському Дворянському Зібранні протягом [[1785]]–[[1917]] років. Тобто з часу видання імператрицею [[Катерина II (імператриця Росії)|Катериною II]] «Жалуваної грамоти дворянству» особи, визнані у дворянській гідності ''за походженням'' або ''за особисті заслуги'', вносилися до місцевої [[Губернія|губернської]] Родовідної Книги (РДК). Далі, з губернії справи про дворянство надходили на затвердження в Герольдію Сенату (м. [[Санкт-Петербург]]); туди ж із губернських Дворянських Депутатських Зібрань щорічно висилалися списки осіб, зарахованих до числа вже затверджених в російському дворянстві родів. Походження з дворян певної губернії фіксувалося і в послужних списках чиновників та військовослужбовців, хоча часто вказувалася не губернія, в якій значився їх рід, а губернія, в якій народилися вони самі<ref name="Думин" />.

Хоча юридично відбулася повна [[Уніфікація (право)|уніфікація]] станів в Україні, Білорусі, Литві і Польщі в складі Російської Імперії, але в багатьох установах державного російського управління, насамперед у [[Казенна палата|казенних палатах]], тривав [[Статистика|статистичний]] облік і [[Дискримінація|дискримінаційний]] контроль за «колишньою польською шляхтою» (малися на увазі представники всіх народів минулого державного утворення Річ Посполита: України, Білорусі, Литви та Польщі)<ref>[http://magazines.russ.ru/nlo/2011/108/do5.html Михаил Долбилов // «Поляк в имперском политическом лексиконе» (Ключевые слова: поляк, русский, империя, этноним, элемент), сайт «Журнальный зал» в РЖ, «Русский журнал», 2011 г.] {{ref-ru}}</ref>. Після загарбання теренів Речі Посполитої, і навіть до самого кінця існування Російської імперії, [[Тенденція|тенденційно]] російська статистика дворян не вказувала існування білорусів та українців (навіть не вживалася тодішня назва «[[малороси]]» щодо представників українського народу чи «литвини» щодо представників білоруського народу для виокремлення еліт зазначених двох націй), вносячи їх до числа [[Росіяни|росіян]] або [[Поляки|поляків]] за назвою державного утворення Річ Посполита чи Російська імперія: на кінець [[XIX століття]] серед спадкового дворянства Російської імперії було 53% росіян, 28,6% поляків, 5,9%&nbsp;— [[Грузини|грузинів]], 5,3% [[Татари|татаро]]-[[Тюрки|тюркська]] група, 3,4%&nbsp;— [[Литовці|литовсько]]-[[Латиші|латиська]] група, 2%&nbsp;— [[німці]]<ref>[http://his95.narod.ru/slov/dvorjan.htm «Дворянство», сайт «Заметки на полях. УМК»] {{ref-ru}}</ref><ref>[http://slovari.yandex.ru/~книги/БСЭ/Дворянство/ «Дворянство»&nbsp;— ]«[[Велика радянська енциклопедія|БСЭ]]» 3-го издания, 1969–1978 гг. {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110408114816/http://slovari.yandex.ru/~книги/БСЭ/Дворянство/ |date=8 квітня 2011 }} {{ref-ru}}</ref>. Продовжувала діяти російська заборона в межах Російської імперії на купівлю ними землі як представникам «чужого народу» ({{lang-ru|инородцев}}). Тільки Указом від 4 березня 1899&nbsp;р. було дозволено дворянам і міщанам католикам, які особисто займалися землеробством, купувати землю, але щоб загальна кількість її не перевищувала 60 [[Десятина (одиниця площі)|десятин]]. Після [[Революція 1905—1907|Революції 1905–1907&nbsp;рр.]] указом від 1 травня 1905&nbsp;р. дозволено католикам купувати земельну власність, але лише виключно у католиків. Придбання землі у осіб «іншого віросповідання» ({{lang-ru|иноверцев}}) обмежувалася знову ж 60 десятинами та іншими умовами. Ці обмеження тривали до [[Російська революція (1917)|кінця існування Російської Імперії]].

Нащадки шляхти зберегли [[Історична пам'ять|історичну пам'ять]] про кривди від [[деспотизм]]у Росії, що укорінилося в колективній пам'яті народу. [[Колективна свідомість]] сотень тисяч декласованих шляхтичів та їхніх нащадків проявлялася у вигляді численних [[артефакт]]ів [[Культура|культурного]] і [[Література|літературного]] життя, характеризувалася стійкістю і певною системністю поглядів та дій. Одним із проявів ірраціональних почуттів у ставленні до минувшини була і стійка ненависть до Москви з «[[Москаль|москалями]]», до всього російського, що знаходилося за межами власного хутора (прищепивши це селянству). Саме декласована шляхта сформувала протестне середовище в селах, що призвело до феномену (відомого в [[Радянська пропаганда|радянській пропаганді]] та [[Російська пропаганда|російській пропаганді]]) «[[петлюрівці|петлюрівців]]», «[[Махновський рух|махновців]]» й т.п. в Україні [[1918]]–[[1921]] років, та пізніше&nbsp;— «[[бандерівці|бандерівців]]». У пошуках причин сучасності це сприймається деякими як [[Реваншизм|реванш]] за дискримінацію у минулому з несприйняттям російського імперіалізму, російського царату з [[тоталітаризм]]ом тощо<ref name="Інститут" />.

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
* Українська народність: нариси соціально-економічної і етно-політичної історії / за ред. [[Кондуфор Юрій Юрійович|Ю.&nbsp;Ю.&nbsp;Кондуфор]].&nbsp;— К.&nbsp;: Наукова думка, 1990.&nbsp;— ISBN 5-12-001242-6.
* ''[[Смолій Валерій Андрійович|Смолій В. А.]], [[Гуржій Олександр Іванович|Гуржій О. І.]]'' Як і коли почала формуватися українська нація". К.&nbsp;: Наукова думка, 1991.&nbsp;— 112 с.&nbsp;— ISBN 5-12-001975-7.
* ''[[Яковенко Наталя Миколаївна|Яковенко Н]].'' Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і центральна Україна.&nbsp;— К.&nbsp;: Критика, 2008.&nbsp;— ISBN 966-8978-14-5 {{ref-uk}}
* {{публікація|книга|автор=Бовуа Д.|відповідальний=Даниэль Бовуа (Daniel Beauvois)|назва= Гордиев узел Российской империи. Власть, шляхта и народ на Правобережной Украине (1793–1914)|серія=Historia Rossica|відповідальний2= пер. Марии Крисань|видавництво=Новое литературное обозрение|місце=Москва|рік= 2011|isbn= 978-5-86793-829-1}} {{ref-ru}}
* ''Rychlikowa I.'' Carat wobec polskiej szlachty na ziemiach zabranych w latach 1772—1831 // Kwartalnik Historyczny.&nbsp;— 1991.&nbsp;— Nr. 3.&nbsp;— S. 51-83. {{ref-pl}}
* Неупокоев&nbsp;В.&nbsp;И. Преобразование беспоместной шляхты в Литве в податное сословие однодворцев и граждан (Вторая треть XIX&nbsp;в.) // Революционная ситуация в России в 1859—1861 гг.&nbsp;— М., 1974.&nbsp;— Т. VI.&nbsp;— С. 3-22. {{ref-ru}}
* Энцыклапедыя гісторыі Беларусі.&nbsp;— Мінск&nbsp;: [[Згуртування білоруської шляхти]], 2001.&nbsp;— Т. 6, кн. 1.&nbsp;— С. 83-85. {{ref-be}}
* Основные законы // [[Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона|Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона]]&nbsp;: в 86 т. (82 т. и 4 доп.).&nbsp;— СПб., 1890—1907. {{ref-ru}}
* Собрание узаконений и распоряжений правительства // [[Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона|Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона]]&nbsp;: в 86 т. (82 т. и 4 доп.).&nbsp;— СПб., 1890—1907. {{ref-ru}}

== Посилання ==
* {{cite web|title = Легітимація шляхти в провінціях Речі Посполитої, окупованих Росією|url= https://lyczkowski.net/uk/stattia/razbor-shliakhty.html}} Переклад з польської {{ref-uk}}
* [http://www.nobility.by/encyclopaedia/r/RazborSliachty.shtml «РАЗБОР ШЛЯХТЫ», Ўладзіслаў Вяроўкін-Шэлюта, 2001 г.] выданне [[Згуртування білоруської шляхти]] {{ref-be}}
* [http://kdkv.narod.ru/historyB/Razbory.htm «РАЗБОРЫ ШЛЯХТЫ» на территории Белоруссии и Литвы] {{ref-ru}}



{{ВП-портали|Білорусь|Литва|Україна|Польща|Росія|Право|Історія|Католицтво}}
{{DEFAULTSORT:Разбор шляхти}}
[[Категорія:Шляхта]]
[[Категорія:Історія права Литви]]
[[Категорія:Історія права Білорусі]]
[[Категорія:Історія українського права]]
[[Категорія:Історія польського права]]
[[Категорія:Історія права Росії]]
[[Категорія:Російський імперіалізм]]