Перегляд вихідного коду сторінки Роберт Де Ніро

{{Move|Роберт де Ніро}}
{{Актор
| bgcolour             = gold
| ім'я                 = Роберт Де Ніро
| зображення           = Robert De Niro 3 by David Shankbone.jpg
| розмір               = 200px
| підпис               = 
| ім'я_при_народженні  = Роберт Маріо Де Ніро ''Robert Mario De Niro, Jr.''
| місце_народження     = 
| інші_імена           =
| громадянство         = {{USA}}<br/>{{ITA}}
| національність       = [[Італоамериканці|Італієць]]
| рід_діяльності       =
| роки_діяльності      = [[1965]]&nbsp;— дотепер
| дружина              =
| чоловік              =
| діти                 =
| сторінка_в_інтернеті =
| провідні_ролі        =
| нагороди             =
}}

'''Ро́берт Де Ні́ро''' ({{lang-en|Robert De Niro}}; {{н}} {{дн|17|8|1943}}, [[Нью-Йорк]], [[США]])&nbsp;— американський кіноактор, режисер, продюсер.

== Біографія ==

=== Сім'я ===
Має на чверть італійське коріння від діда по батьківській лінії.<ref>http://www.jewornotjew.com/profile.jsp?ID=99</ref> Роберт Де Ніро народився в сім'ї художників, які не досягли великих успіхів. Його {{Не перекладено|Роберт Де Ніро (старший)|батько|en|Robert De Niro Sr.}} й мати розлучилися, коли Роберту було два роки; хлопця виховувала мати, разом з якою він жив у богемному районі Нью-Йорка [[Гринвіч-Віллидж]]. «Батька я бачив зрідка,&nbsp;— розповідає Роберт.&nbsp;— Ці зустрічі ніколи не планувались. Він зустрічав мене на вулиці, i ми йшли гуляти. Іноді ходили в кіно або у якийсь музей. Коли був підлітком, соромився казати, що у мене батько з богеми, що він живе на горищі i працює лише вряди-годи. Батьки моїх друзів були зовсім іншими. Тато ніколи не намагався навчити мене мистецтва: він казав, що витвір може або подобатися, або не подобатися тому, хто на нього дивиться. Мені здається, що я успадкував дещо від його вибухового характеру».

=== Початок кар'єри ===
У драматичній студії Марії Піскатор Де Ніро ще у десятирічному віці вперше вийшов на сцену в ролі Боягузливого Лева у п'єсі «[[Дивовижний чарівник країни Оз|Чарівник з країни Оз]]». «Про акторську кар'єру я тоді не думав,&nbsp;— згадує Роберт.&nbsp;— Інтерес до кіно то з'являвся у мене, то раптом зникав». Однак з кожним роком лицедійство все більше приваблювало його можливістю розв'язати свої внутрішні конфлікти, втілити потаємні мрії. Закінчивши школу, Роберт остаточно вирішив стати актором. Він навчався у школі драматичного мистецтва {{Не перекладено|Стелла Адлер|Стелли Адлер|en|Stella Adler}} та в Акторській студії [[Лі Страсберг]]а.

У 1960 Де Ніро почав виступати на [[Бродвей|Бродвеї]], а через п'ять років дебютував у кіно епізодичною роллю в картині [[Марсель Карне|Марселя Карне]] «[[Три кімнати на Мангеттені]]». Його перші цікаві досягнення пов'язані з іменем [[Брайан Де Пальма|Браяна де Пальми]], який сам тоді був початківцем. На початку [[1970-ті|70-х]] років доля звела актора з іншим талановитим молодим режисером [[Мартін Скорсезе|Мартіном Скорсезе]]. У них виявилось багато спільного: обидва були італійці за походженням i росли в однакових умовах. Перша спільна робота двох талантів, кримінальна драма «[[Злі вулиці (фільм)|Злі вулиці]]» (1973), вразила кінознавців: «Де Ніро у фільмі сяє, творить власну правду,&nbsp;— писала Полін Каел, яку зараз називають „бабусею американської кінокритики“.&nbsp;— Його стиль виконання нагадує Дастіна Гофмана в „Опівнічному ковбої“, але Де Ніро несамовитіший. Цей хлопець не грає&nbsp;— він живе».

Після успіху в «Злих вулицях» Роберту зробили «пропозицію, від якої не можна відмовитися»&nbsp;— запропонували роль молодого ''Віто Корлеоне'' у другій частині гангстерської саги «[[Хрещений батько (фільм)|Хрещений батько]]». «Я вивчав тоді не роль, її я розумів,&nbsp;— каже актор.&nbsp;— Я вивчав усе, що зробив з нею Брандо, його метод». Де Ніро отримав «[[Оскар]]а» за роль другого плану, хоч одним з претендентів на премію був його старий наставник Лі Страсберг&nbsp;— це був єдиний випадок в історії Кіноакадемії, коли учень переміг учителя.

[[Бернардо Бертолуччі]] запросив Роберта до своєї міжнародної постановки «[[Двадцяте століття (фільм, 1976)|Двадцяте століття]]» (1976) на роль ''Альфредо Берлінг'єрі''&nbsp;— багатого поміщика, який попри м'який характер та ліберальні погляди в роки Другої світової війни стає прибічником фашистів. Друга спільна робота Скорсезе та Де Ніро&nbsp;— «[[Таксист (фільм)|Таксист]]» (1976)&nbsp;— вважається однією з етапних стрічок американського кіно 70-х. Образ ''Тревіса Бікла'', ветерана війни у В'єтнамі, який бачить весь бруд нічного міста i врешті-решт бере до рук зброю, був уособленням вибухового вуличного насильства. Готуючись до ролі, актор декілька тижнів їздив у таксі по Нью-Йорку. За свою бездоганну роботу він отримав другу номінацію на «Оскара», однак того року Кіноакадемія вирішила відзначити (посмертно) англійця [[Пітер Фінч|Пітера Фінча]].

В [[Останній магнат (фільм)|екранізації «Останнього магната»]] [[Френсіс Скотт Фіцджеральд|Скотта Фітцджеральда]], знятій [[Еліа Казан]]ом у [[1976]], Роберт виконав роль голлівудського продюсера ''Монро Стара'', прототипом якого був славетний [[Ірвін Талберг]]. Він прочитав усе, що писали про Талберга, годинами блукав студією, уявляючи, що є власником усього цього кіносвіту. Перед зйомками у мюзиклі «[[Нью-Йорк, Нью-Йорк (фільм, 1977)|Нью-Йорк, Нью-Йорк]]» (1977) Скорсезе, актор за три місяці навчився непогано грати на [[саксофон]]і, чим дуже здивував свого вчителя&nbsp;— одного з ветеранів біг-бенду. I знову довів, що може впоратися з роллю у будь-якому жанрі, потрапивши до числа претендентів на «Золотий глобус».

Тема наслідків в'єтнамської війни є однією з провідних у творчості Де Ніро: актор досліджував її у ранніх картинах де Пальми, потім у «Таксисті», але найяскравіше розкрив у фільмі «[[Мисливець на оленів (фільм)|Мисливець на оленів]]» (1978) [[Майкл Чіміно|Майкла Чіміно]]. Він знову довго вивчав середовище, звідки походив його герой&nbsp;— російський емігрант, відвідав долину Огайо, де відбувалася дія стрічки. Де Ніро знову опинився серед «оскарівських» номінантів, але доля була прихильнішою для Джона Войта, який заграв в іншій стрічці в'єтнамської тематики&nbsp;— «[[Повернення додому (фільм, 1978)|Повернення додому]]» [[Гел Ешбі|Гела Ешбі]].

У 1981 актор нарешті виборов другого «Оскара» за роль реальної людини&nbsp;— чемпіона з боксу у середній вазі ''Джейка ла Мотта''&nbsp;— у «[[Скажений бик|Скаженому бику]]» Скорсезе. «Коли я готувався до цього фільму, мене цікавило у боксерах усе,&nbsp;— згадує Роберт.&nbsp;— Я помирав від бажання зіграти свого героя, наче дитина, яка хоче кимось стати, коли виросте». Персонаж Де Ніро знову був втіленням грубої чоловічої сили та агресивності. Актор кілька місяців тренувався на рингу під керівництвом самого ла Мотта, який потім казав, що його підопічний міг би увійти до двадцятки найкращих світових майстрів цього виду спорту. Для останніх сцен картини головному виконавцю довелося потовстіти на 25&nbsp;кг. «Це складова частина роботи»,&nbsp;— спокійно відповідав він журналістам на запитання про свій «подвиг».

Однією з найкращих робіт актора став образ єврейського гангстера ''Давида Ааронсона'' на прізвисько «Локшина» у стрічці [[Серджо Леоне]] «[[Якось в Америці]]» (1983). У другій половині 80-х дворазовий лауреат «Оскара» знімався не дуже часто i переважно у маленьких ролях («[[Бразилія]]», «[[Янгольське серце]]»). У [[1990]] Де Ніро знов опинився в центрі уваги завдяки двом чудовим ролям. У кримінальній драмі Скорсезе [[Славетні хлопці]] він створив черговий образ гангстера, але цього разу не шляхетного «хрещеного батька», а бездушного ката. У фільмі «[[Пробудження (фільм, 1990)|Пробудження]]» [[Пенні Маршалл]] Роберт показав відродження до життя хворого [[енцефаліт]]ним [[параліч]]ем. Зйомки, що проходили у справжній клініці, схвилювали актора: «Потрібно сприймати життя як дар. Нехай у тебе є якісь емоційні проблеми&nbsp;— а тут у людини проблеми фізичні, вона не може поворухнути рукою… Не можу навіть описати це». За гру у «Пробудженні» Де Ніро знову претендував на премію Кіноакадемії, але поступився [[Джеремі Айронс]]у («Поворот фортуни»). Вшосте (i поки що востаннє) легендарний лицедій номінувався на «Оскара» за роль жорстокого психопата ''Макса Кейді'' у трилері [[Мис Страху (фільм, 1991)|Мис страху]] (1991) Скорсезе, однак Кіноакадемії більше сподобався інший маніяк&nbsp;— [[Ентоні Хопкінс]] у «[[Мовчання ягнят|Мовчанні ягнят]]».

Починаючи з 90-х Роберт Де Ніро працює дуже активно (тільки у 1991 на екрани вийшли чотири фільми за його участю), однак нові роботи не можна порівняти з його найкращими досягненнями 70-80-х років. Критики довго скаржилися, що він марнує свій талант у комерційних стрічках, а зараз просто махнули на нього рукою. Здається, що актор, чий внесок у кінематограф важко переоцінити, вирішив, що тепер буде просто розважати публіку.

Роберт Де Ніро відкривав у [[Лос-Анджелес]]і виставку відомого українського і радянського фотографа [[Микола Гнисюк|Миколи Гнисюка]].

=== «Трайбіка» ===
Уже кільканадцять років Де Ніро керує американським кінофестивалем «Трайбіка» (''TriBeCa'' від {{lang-en|Triangle Below Canal Street}}). Його відвідують зірки Голлівуду. Зокрема, на вечірці «Трайбіка-2012» з'явилися [[Майкл Дуглас]], [[Кетрін Зета-Джонс]] і [[Біллі Крістал]], а до складу журі кінофестивалю увійшли такі актори, як [[Вупі Ґолдберґ]], [[Олівія Вайлд]], [[Розаріо Довсон]] та інші<ref>{{Cite web |url=http://m1.tv/news/630-maikl-duglas-ta-ketrin-zeta-dzhons-vidvidali-pre-pati-festivalyu-traibeka |title=Архівована копія |accessdate=7 травня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140508031113/http://m1.tv/news/630-maikl-duglas-ta-ketrin-zeta-dzhons-vidvidali-pre-pati-festivalyu-traibeka |archivedate=8 травня 2014 |deadurl=yes }}</ref>.

== Фільмографія ==
{{main|Фільмографія Роберта Де Ніро}}

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Посилання ==
* [https://web.archive.org/web/20100113000636/http://blogs.amctv.com/amc_hollywood_icon_robert_de_niro/ AMC's Photo Gallery: Robert De Niro, Hollywood Icon]
* [https://web.archive.org/web/20060211002954/http://www.tiscali.co.uk/entertainment/film/biographies/robert_de_niro_biog.html Tiscali UK: Robert De Niro]
* {{Rotten-tomatoes|id=robert_de_niro|title=Robert De Niro}}
* [http://www.webvisionitaly.com/category.php?id=255&ref_genre=&ref_item=277 Robert De Niro Videography by NIAF]
* [http://www.telegraph.co.uk/arts/main.jhtml?xml=/arts/2008/08/09/bfdeniro109.xml Telegraph.co.uk] Article about [http://www.telegraph.co.uk/arts/main.jhtml?xml=/arts/2008/08/09/bfdeniro109.xml Robert De Niro]
* Finding Aids for Robert De Niro's [http://research.hrc.utexas.edu:8080/hrcxtf/view?docId=ead/00481.xml/ papers] and [http://research.hrc.utexas.edu:8080/hrcxtf/view?docId=ead/00482.xml/ costumes and props collection] at the [http://www.hrc.utexas.edu/ Harry Ransom Center] at the University of Texas at Austin
{{бібліоінформація|#BFFFBA}}
{{Премія «Оскар» за найкращу чоловічу роль}}
{{Премія «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану}}
{{Премія «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль — драма}}
{{Премія імені Сесіля Б. ДеМілля}}
{{Премія Гільдії кіноакторів США за внесок у кінематограф}}

{{DEFAULTSORT:Де Ніро Роберт}}

[[Категорія:Американські кіноактори]]
[[Категорія:Американські актори озвучування]]
[[Категорія:Американські театральні актори]]
[[Категорія:Американські сценаристи]]
[[Категорія:Уродженці Нью-Йорка]]
[[Категорія:Американські ресторатори]]
[[Категорія:Американці італійського походження]]
[[Категорія:Американці німецького походження]]
[[Категорія:Американці французького походження]]
[[Категорія:Нагороджені Президентською медаллю Свободи]]
[[Категорія:Діячі американської культури, що підтримали Україну]]
[[Категорія:Актори, які зіграли роль Диявола]]