Перегляд вихідного коду сторінки Савінков Борис Вікторович

{{особа
|ім'я = 
|оригінал імені = 
|зображення = 
|розмір_зображення = 
|дата народження = 
|місце_народження = 
|дата_смерті = 
|місце_смерті = 
|поховання = 
|підданство = 
|громадянство = 
|Alma_mater = 
|відомий_(відома) = 
|рід_діяльності = 
|національність = 
|військове звання = 
|партія = 
|нагороди = <!--{{ряд 
 | {{шаблон вищої нагороди}}
}} -->
|премії = 
|звання = 
|жінка = 
|місце народження = 
|дата смерті = 
|місце смерті = 
|Ідеї = Соціал - націоналізм
}}
'''Борис Вікторович Савінков''' ([[31 січня|19 (31) січня]] [[1879]], [[Харків]]&nbsp;— [[7 травня]] [[1925]], [[Москва]])&nbsp;— російський політичний діяч, [[соціал-демократ]], потім один з лідерів партії [[есери|есерів]], керівник [[Бойова організація партії соціалістів-революціонерів|Бойової організації партії есерів]], учасник [[Білий рух|Білого руху]], [[письменник]] (прозаїк, публіцист, мемуарист).

Літературний псевдонім&nbsp;— В.Ропшин. Відомий також під псевдонімами «Б. Н.», Веніамін, Галлей Джемс, Крамер, Ксешинський, Павло Іванович, Деренталь, Роде Леон, Суботін Д. Е., Ток Рене, Томашевич Адольф, Чернецький Костянтин.

== Біографія ==

=== Початок діяльності ===
[[Файл:Savinkov_molod.jpg|thumb|Молодий Савінков, поліцейське фото]]
Батько, Віктор Михайлович,&nbsp;— товариш прокурора окружного військового суду в [[Варшава|Варшаві]], за [[лібералізм|ліберальні]] погляди звільнений у відставку, помер у психіатричній лікарні; мати, Софія Олександрівна, уроджена Ярошенко (1852/1855- 1923, Ніцца), сестра художника [[Ярошенко Микола Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Ярошенка]]&nbsp;— журналістка і драматург, авторка хроніки революційних поневірянь своїх синів (писала під псевдонімом С.&nbsp;А.&nbsp;Шевіль). Старший брат Олександр&nbsp;— соціал-демократ, був засланий у [[Сибір]], наклав на себе руки в якутському засланні у 1904; молодший, Віктор&nbsp;— офіцер російської армії (1916—1917), журналіст, художник, учасник виставок «Бубнового валета», масон. Сестри: Віра (1872—1942; у шлюбі Мягкова)&nbsp;— вчителька, критик, співробітник журналу «[[Русское багатство]]»; Софія (1887/1888-після 1938; у шлюбі Туринович)&nbsp;— есерка, емігрантка<ref>Сєрков А. И.&nbsp;Русское масонство. 1731—2000. Енциклопедичний словник. М.: РОССПЭН. 2001</ref>.

Савінков навчався в гімназії у [[Варшава|Варшаві]] (однокласник [[Каляєв Іван Платонович|І.&nbsp;П.&nbsp;Каляєва]]), потім у [[Петербурзький університет|Петербурзькому університеті]], з якого виключений за участь у студентських заворушеннях. Закінчував освіту в [[Німеччина|Німеччині]].

В [[1897]] заарештований у Варшаві за революційну діяльність. В [[1898]] входив до соціал-демократичної групи «Социалист» і «Рабочее знамя». В [[1899]] заарештований, незабаром звільнений. У тому ж році одружився з Вірою Глібовною Успенською, дочкою письменника [[Успенський Гліб Іванович|Г.&nbsp;І.&nbsp;Успенського]], мав від неї двох дітей. Друкувався в газеті «Робоча думка». В [[1901]] працював у групі пропагандистів у «Петербурзькому союзі боротьби за визволення робітничого класу». У 1901 заарештований, в [[1902]] висланий до [[Вологда|Вологди]].

=== Лідер Бойової організації ===
У червні [[1903]] Савінков тікає із заслання<ref name=vologda>[http://www.booksite.ru/fulltext/sta/raya/vol/ogda/13.htm Відомість ВГЖУ про розшук що зникли з Вологодської посилання Б.&nbsp;В.&nbsp;Савінкова]</ref> у [[Женева|Женеву]], де вступає в партію [[есери|есерів]] і входить до її Бойової організації. Бере участь у підготовці низки [[тероризм|терористичних актів]] на території Росії: вбивство міністра внутрішніх справ [[Плеве В'ячеслав Костянтинович|В.&nbsp;К.&nbsp;Плеве]], московського генерал-губернатора великого князя [[Сергій Олександрович|Сергія Олександровича]], замаху на міністра внутрішніх справ [[Дурново Іван Миколайович (міністр)|Дурново]] і на московського генерал-губернатора [[Дубасов Федір Васильович|Дубасова]].

Савінков стає заступником керівника Бойовий організації [[Азеф]]а, а після його викриття&nbsp;— керівником. В [[1906]] заарештований в [[Севастополь|Севастополі]] за доносом Азефа і засуджений до страти, але втік в [[Румунія|Румунію]].

У ніч після втечі Савінков написав наступне, віддруковане у великій кількості примірників повідомлення.

{{початок цитати}}
"У ніч на 16 липня, за постановою бойової організації партії соціалістів-революціонерів та за сприяння вольновизначеного 57 Литовського полку В.&nbsp;М.&nbsp;Сулятицького, звільнений з-під варти член партії соціалістів-революціонерів Борис Вікторович Савінков, що утримувався на головній фортечній гауптвахті.
:: Севастополь, 16 липня 1906"
{{кінець цитати}}

=== Еміграція ===
З Румунії через [[Угорщина|Угорщину]] переправляється в [[Базель]], потім у [[Гейдельберг]] ([[Німеччина]]). У Парижі взимку 1906—1907 року Савінков познайомився з [[Мережковський Дмитро Сергійович|Д.&nbsp;С.&nbsp;Мережковським]] та [[Гіппіус Зінаїда Миколаївна|З.&nbsp;М.&nbsp;Гіппіус]], що стали його літературними покровителями. Основний літературний псевдонім Савінкова&nbsp;— В.Ропшин&nbsp;— «подарувала» йому Гіппіус, яка раніше сама виступала під ним. В [[1909]] пише книгу «Спогади терориста», у тому ж році публікує повість «Кінь блідий», в [[1914]]&nbsp;— роман «Те, чого не було». Есери скептично сприйняли літературну діяльність Савінкова, вбачаючи в ній політичні памфлети, і вимагали його вигнання зі своїх рядів. У своїх спогадах [[Тютчев Микола Сергійович|М.&nbsp;С.&nbsp;Тютчев]] відзначає, що Савінков-літератор у мемуарах вбиває Савінкова-революціонера, не кажучи про якість і правдоподібність цих творів; наприклад, чого вартий пасаж, коли ''убитий'' [[Созонов Єгор Сергійович|Сазонов]] у нього «напівлежав на землі, спираючись рукою на камені». Разом з досить ґрунтовним аналізом М.&nbsp;Горбунова (Є.&nbsp;Є.&nbsp;Колосова) ці поради: М.&nbsp;С.&nbsp;Тютчева дають серйозну критичну оцінку як творчості, так і особистості цього, за словами великого князя [[Олександр Михайлович|Олександра Михайловича]], "спортсмена революції «<ref>Нотатки у» спогадах "про Б.&nbsp;В.&nbsp;Савінкову&nbsp;— Н.&nbsp;С.&nbsp;Тютчев. На засланні та інші спогади. Частина II. М. 1925</ref><ref>М. Горбунов (Е.&nbsp;Е.&nbsp;Колосов) «Савінков як мемуарист» / / «Каторга і заслання» 1928 №&nbsp;3-5</ref><ref>Великий князь Олександр Михайлович. Книга спогадів. М.: Современник. 1991</ref>.

Після викриття Азефа наприкінці [[1908]] Савінков довгий час не вірив у його провокаторську діяльність і виступав його захисником на есерівському «суді честі» в Парижі, намагався відродити Бойову Організацію (однак жодного успішного теракту в цей період організувати не вдалося) і займався цим аж до її розпуску в [[1911]], після чого виїхав до [[Франція|Франції]] і зайнявся насамперед літературною діяльністю. В [[1912]] від другого шлюбу з Євгенією Іванівною Зільберберг у Савінкова народився син Лев, згодом письменник, учасник інтербригад в Іспанії і [[Рух Опору|Руху Опору]]; після — масон, дотримувався прорадянських настроїв, збирався повернутися на батьківщину. Після початку [[Перша світова війна|Першої світової війни]] Савінков вступив добровольцем у французьку армію, брав участь у бойових діях в 1914—1918, був військовим кореспондентом для газет «Біржові відомості», «День», «Мова» з французького фронту. Роки війни Савінков провів з відчуттям політичної бездіяльності і почуттям, що у нього «перебиті крила» (з листа до [[Волошин Максиміліан Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Волошина]]).

=== 1917 рік. Диктатор, який не відбувся ===
[[Файл:Kerensky war minister.jpeg | thumb| right | 300px | Військовий міністр Керенський зі своїми помічниками. Зліва направо: полковник [[Барановський, Володимир Львович|В.&nbsp;Л.&nbsp;Баранівський]], генерал-майор [[Якубович, Григорій Андріанович|Якубович]], Б.&nbsp;В.&nbsp;Савінков, [[Керенський Олександр Федорович|А.&nbsp;Ф.&nbsp;Керенський]] і полковник [[Туманов Георгій Миколайович|Туманов]].]]
Після [[Лютнева революція|Лютневої революції]] [[1917]] Савінков повернувся [[9 квітня]] в Росію і відновив політичну діяльність: його призначили комісаром [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасового уряду]] у 8-ї армії. З [[28 червня]]&nbsp;— комісар Південно-Західного фронту. Савінков активно виступав за продовження війни до переможного кінця. Був «всією душею з Керенським» (лист від Гіппіус [[2 липня]]). Підтримав генерала [[Корнілов Лавр Георгійович|Корнілова]] в його рішенні [[8 липня]] ввести смертну кару на Південно-Західному фронті. У середині липня Савінков радив [[Керенський Олександр Федорович|Керенському]] замінити генерала [[Брусилов Олексій Олексійович|Брусилова]] Корніловим на посаді Главковерх, обґрунтовуючи це тим, що Корнілов заслужив довіру офіцерства.

У тому ж місяці Савінков став керуючим військового міністерства і товаришем військового міністра (військовим міністром був сам прем'єр Керенський) і реальним претендентом на повноту диктаторської влади в країні. Волошин у листі до нього стверджував, що доля зберігає Савінкова для «надзвичайної» ролі і що він скаже «одне з останніх слів в російській смуті».

[[27 серпня]] 1917 при [[Корніловської виступ|виступі Корнілова на Петроград]] був призначений військовим губернатором [[Петроград]]а і виконувачем обов'язків командувача військами Петроградського військового округу. Запропонував Корнілову підкорятися Тимчасовому уряду, але 30 серпня подав у відставку, не згодний зі змінами в політиці Тимчасового уряду.

Був викликаний до ЦК партії есерів для розгляду за так званою «корніловською справою». На засідання не з'явився, вважаючи, що партія більше не має «ані морального, ані політичного авторитету», за що і був [[9 жовтня]] виключений з партії. На Демократичній нараді [[22 вересня]] був обраний до Тимчасової Ради Російської Республіки (Передпарламент) як депутат від [[Кубанська область|Кубанської області]] і увійшов до складу її секретаріату.

=== Боротьба з більшовиками ===

[[Жовтнева революція|Жовтневу революцію]] зустрів вороже і вважав, що «Жовтневий переворот не більше як захоплення влади жменькою людей, можливий тільки завдяки слабкості і нерозумності Керенського». Намагався звільнити оточений [[Зимовий палац]], але козаки відмовилися захищати Тимчасовий уряд. Поїхав в [[Гатчина|Гатчину]], де був призначений комісаром Тимчасового уряду при загоні генерала [[Краснов Петро Миколайович|Краснова]]. Входив до антирадянської «Донської громадянської ради», утвореної генералом [[Алексєєв Михайло Васильович|Алексєєвим]]; займався формуванням [[Добровольча армія|Добровольчої армії]].

У лютому-березні [[1918]] створив у Москві на базі організації гвардійських офіцерів підпільний контрреволюційний «Союз захисту батьківщини і свободи», що включав близько 800 чоловік. Метою цієї організації було повалення Радянської влади, встановлення [[Військова диктатура|військової диктатури]] та продовження війни з Німеччиною. Було створено кілька воєнізованих угруповань. Наприкінці травня змову в Москві розкрили, багато її учасників заарештували.

Після придушення заколотів проти радянської влади в [[Ярославль|Ярославлі]], [[Рибінськ]]у і [[Муром]]і влітку 1918 сховався в зайняту повстанцями (військовополоненими чехами) [[Казань]], але там не залишився. Якийсь час перебував у загоні [[Каппель Володимир Оскарович|В.&nbsp;О.&nbsp;Каппеля]]. Потім приїхав в [[Уфа|Уфу]], деякий час розглядався як кандидат на пост міністра закордонних справ у складі Ради міністрів Тимчасового Всеросійського уряду (« [[Уфімська Директорія|Уфімської Директорії]]»). За дорученням голови Директорії [[Авксентьєв Микола Дмитрович|М.&nbsp;Д.&nbsp;Авксентьєва]] виїхав з військовою місією до [[Франція|Франції]] (довгим шляхом через [[Владивосток]], [[Японія|Японію]], [[Сингапур]] та [[Індія|Індію]]).

Був у [[масони|масонських]] ложах в Росії (з 1917) і в еміграції (з 1922)<ref>''Берберова Н.''Люди і ложі. Російські масони XX століття.&nbsp;— М., 1997</ref><ref name="ReferenceA">ОА КДБ СРСР, ф.1, оп.27, д.12497, л.233-241&nbsp;— Сюрте Женераль (французька служба безпеки), секретна записка і список</ref><ref name="ReferenceB">''сувоїв Н.''Масонство в російської еміграції.&nbsp;— Сан-Пауло, 1966</ref><ref>Архів Гуверівського інституту (США), фонд Б.&nbsp;І.&nbsp;Миколаївського</ref><ref>''Первушин Н.''Російські масони і революція / / Нове російське слово, 01.08.1986</ref>. Масоном був і його брат Віктор<ref name="ReferenceA"/><ref name="ReferenceB"/>. Савінков був членом лож «Братство і Братство народів», «Теба», входив у попередній комітет із заснування російських лож в Парижі.

В [[1919]] вів переговори з урядами [[Антанта|Антанти]] про допомогу білому рухові. Савінков шукав усіляких союзників&nbsp;— зустрічався особисто з [[Пілсудський Юзеф|Пілсудським]] та [[Черчилль Вінстон|Черчиллем]]. Під час [[Радянсько-польська війна (1919-1921)|радянсько-польської війни 1920 року]] був головою «Російського політичного комітету» у Варшаві (куди приїхав на запрошення гімназійного товариша Юзефа Пілсудського), брав участь у підготовці антирадянських військових загонів "[[зелені повстанці|зелених]]" під командуванням [[Булак-Балахович Станіслав Никодимович|С.&nbsp;Н.&nbsp;Булак-Балаховича]]. Разом з Мережковським видавав у Варшаві газету «За свободу». Висланий у жовтні [[1921]] з Польщі.

Відтак покінчив з білим рухом і шукав зв'язків з націоналістичними течіями. Не випадковий його інтерес до [[Муссоліні Беніто|Муссоліні]], з яким він зустрічався в [[1922]]—[[1923]]. Проте врешті-решт Савінков виявився в повній політичній ізоляції, в тому числі і від есерів. У цей час він зайнявся роботою над повістю «Кінь вороний», осмислюючи підсумки [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війни]].

=== Приїзд до СРСР, арешт і загибель ===
[[Файл:Boris Savinkov in the court Oct 1926.jpg | thumb|left | 200px | Борис Савінков 1924. Воєнна колегія Верховного трибуналу Радянського Союзу.]]

На початку серпня 1924 Савінков нелегально приїхав в [[СРСР]], куди його заманили в результаті розробленої [[ОДПУ|ОГПУ]] [[операція «Трест»|операції «Трест»]]. 16 серпня в [[Мінськ]]у був заарештований разом зі своєю останньою коханою Любов'ю Юхимівною Дікгоф та її чоловіком. На суді Савінков визнав свою провину і поразку в боротьбі проти Радянської влади. Свої покази він почав так: {{початок цитати}}
"Я, Борис Савінков, колишній член Бойовий організації Партії соціалістів-революціонерів, друг і товариш Єгора Сазонова та Івана Каляєва, учасник убивств Плеве, великого князя Сергія Олександровича, учасник багатьох терористичних актів, людина, все життя працював тільки для народу, в ім'я його, звинувачуюся нині робітничо-селянської владою в тому, що йшов проти російських робітників і селян зі зброєю в руках ".
{{кінець цитати}}

[[Військова колегія Верховного суду СРСР]] [[29 серпня]] 1924 засудила його до вищої міри покарання&nbsp;— розстрілу. Верховний суд клопотав перед Президією [[ЦВК СРСР]] про пом'якшення вироку. Клопотання було задоволено, розстріл замінено позбавленням волі на 10 років.

У в'язниці Савінков мав можливість займатися літературною працею, за деякими даними, мав готельні умови. У цей час він пише такі слова: {{початок цитати}}
"Після тяжкої і тривалої кривавої боротьби з вами, боротьби, в якій я зробив, можливо, більше, ніж багато інших, я вам кажу: я приходжу сюди і заявляю без примусу, вільно, не тому, що стоять з гвинтівкою за спиною: я визнаю беззастережно Радянську владу і ніяку іншу. "
{{кінець цитати}}

Савінков написав і послав листи деяким керівникам білої еміграції із закликом припинити боротьбу проти Радянського Союзу.

За офіційною версією, [[7 травня]] [[1925]] в будівлі ВЧК на Луб'янці Савінков покінчив життя самогубством, кинувшись в сходовий проліт з п'ятого поверху. Існує версія, згідно з якою насправді Савінкова убили співробітники ВЧК (цю версію, зокрема, наводить [[Солженіцин, Олександр Ісайович|Олександр Солженіцин]] у книжці "[[Архіпелаг ГУЛАГ]]").

=== Сім'я ===
* Батько — Віктор Михайлович Савінков,&nbsp;— товариш прокурора окружного військового суду в [[Варшава|Варшаві]], за [[лібералізм|ліберальні]] погляди звільнений у відставку, помер у психіатричній лікарні; мати, Софія Олександрівна, уроджена Ярошенко (1852/1855- 1923, Ніцца), сестра художника [[Ярошенко Микола Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Ярошенка]]&nbsp;— журналістка і драматург, авторка хроніки революційних поневірянь своїх синів (писала під псевдонімом С.&nbsp;А.&nbsp;Шевіль). Старший брат Олександр&nbsp;— соціал-демократ, був засланий у [[Сибір]], наклав на себе руки в якутському засланні у 1904; молодший, Віктор&nbsp;— офіцер російської армії (1916—1917), журналіст, художник, учасник виставок «Бубнового валета», масон. Сестри: Віра (1872—1942; у шлюбі Мягкова)&nbsp;— вчителька, критик, співробітник журналу «[[Русское багатство]]»; Софія (1887/1888-після 1938; у шлюбі Туринович)&nbsp;— есерка, емігрантка<ref>Сєрков А. И.&nbsp;Русское масонство. 1731—2000. Енциклопедичний словник. М.: РОССПЭН. 2001</ref>.

* Мати — Софія Олександрівна, уроджена Ярошенко (1852/1855- 1923, Ніцца), сестра художника [[Ярошенко Микола Олександрович|Миколи Ярошенка]]&nbsp;— журналістка і драматург, авторка хроніки революційних поневірянь своїх синів (писала під псевдонімом С.&nbsp;А.&nbsp;Шевіль).

* Дядько — [[Ярошенко Микола Олександрович|Микола Олександрович Ярошенко]](1 (13) грудня 1846, [[Полтава]], Полтавська губернія, Російська імперія — 25 червня (7 липня) 1898, [[Кисловодськ]], Російська імперія) — український маляр-жанрист, художник-[[Товариство пересувних художніх виставок|передвижник]], [[генерал]]-[[Артилерія|артилерист]].

* Старший брат Олександр&nbsp;— соціал-демократ, був засланий у [[Сибір]], наклав на себе руки в якутському засланні у 1904.

* Молодший брат Віктор&nbsp;— офіцер російської армії (1916—1917), журналіст, художник, учасник виставок «Бубнового валета», масон.

* Сестра Віра (1872—1942; у шлюбі Мягкова)&nbsp;— вчителька, критик, співробітник журналу «[[Русское багатство]]».

* Сестра Софія (1887/1888-після 1938; у шлюбі Туринович)&nbsp;— есерка, емігрантка<ref>Сєрков А. И.&nbsp;Русское масонство. 1731—2000. Енциклопедичний словник. М.: РОССПЭН. 2001</ref>.



* Перша дружина — Віра Глібівна Успенська (1877—1942), дочка письменника [[Успенський Гліб Іванович|Гліба Успенського]], сестра Бориса Успенського, який також був задіяний у терористичній діяльності. З 1935 на засланні. Після звільнення померла від голоду в блокадному Ленінграді.

* Тесть — [[Успенський Гліб Іванович|Гліб Іванович Успенський]] (нар. 13 (25) жовтня 1843, Тула — пом. 24 березня (6 квітня) 1902, Петербург) — видатний російський письменник, народник.

* Син — Віктор Борисович Успенський (Савінков) (1900—1934) арештований разом з 120 заручникмаи за вбивство Кірова, 29 грудня суд присудив вищу міру, разстріляний.

* Дочка — Тетяна Борисівна Успенська-Борисова (Савінкова) (1901—?)


* Друга дружина — Євгенія Іванівна Зільберберг (нар. 1883/5, Єлисаветград, пом. 1942, Нейі-сюр-Сен, Франція), сестра терориста Лева Зільберберга. Савінков був її другим чоловіком.

* Швагро — [[Лев Іванович Зільберберг]] (1880-1907) - діяч партії соціалістів-революціонерів, член її "[[Бойова організація партії соціалістів-революціонерів|Бойової організації]]", учасник низки [[Бойова організація партії соціалістів-революціонерів|терористичних актів]], [[Повішення|повішений]] за вироком військово-польового суду в [[Петропавлівська фортеця|Петропавлівській фортеці]].

* Син — Лев Борисович Савінков (1912—1987), поет, прозаїк, журналіст. В часи [[Громадянська війна в Іспанії|Громадянської війни в Іспанії]] — капітан [[Громадянська війна в Іспанії|республиканської армії]], був тяжко поранений (його згадує [[Ернест Хемінгуей|Ернест Хемінгвей]] в романі «[[По кому подзвін]]» (1940)). В [[Друга світова війна|Другу Світову війну]] воював у [[Рух Опору у Франції|Русі Опору]] у Франції. Після 1945 р. працював (можливо, був завербований радянськими спецслужбами) з [[Французька комуністична партія|прорадянськими організаціями]]. Похований на цвинтарі [[Сент-Женев'єв-де-Буа (цвинтар)|Сент-Женев'єв-де-Буа]].

== Савінков як письменник ==

Літературним творчістю Савінков почав займатися з 1902 року. Його перші оповідання 1902—1903&nbsp;рр.. виявляють вплив [[Станіслав Пшибишевського|Станіслава Пшибишевського]] і викликали негативний відгук [[Максим Горький|Максима Горького]]. Вже в 1903 році у Савінкова (оповідання «В сутінках») з'являється його лейтмотив&nbsp;— революціонер, який відчуває огиду до своєї діяльності, що відчуває гріховність вбивства. Згодом Савінков-літератор буде постійно сперечатися з Савінковим-революціонером, а два боки його діяльності впливати один на одного (так, відторгнення есерами свого колишнього вождя пов'язано багато в чому саме з його літературною творчістю).

У 1905—1909 Савінков виступає як мемуарист, автор написаних за гарячими слідами нарисів про товаришів з БО і знамениті теракти; ці нариси склали основу книги «Спогади терориста» (перша повна публікація&nbsp;— 1917—1918, перевидавалася неодноразово).

У 1907 році паризьке знайомство з Мережковським визначає всю подальшу літературну діяльність Савінкова. Він знайомиться з їхніми релігійними ідеями та поглядами на революційне насильство. Під впливом Мережковського (і при ґрунтовній редактурі Гіппіус, що запропонувала псевдонім «В.&nbsp;Ропшін» і заголовок) написано його першу повість «Кінь блідий» (опублікована в 1909). В основі сюжету&nbsp;— реальні події: вбивство Каляєвим (під керівництвом Савінкова) великого князя [[Сергій Олександрович|Сергія Олександровича]]. Подіям додано сильне [[Апокаліпсис|апокаліптичне]] забарвлення (задане назвою), проводиться психологічний аналіз узагальненого типу терориста, близького до «сильної людини» [[Ніцше]], але отруєного рефлексією; стилістика книги відображає вплив [[модернізм]]у. Повість викликала різку критику есерів, які визнали образ головного героя наклепницьким (це живилося і тим, що Савінков до останнього виступав захисником викритого наприкінці 1908 Азефа).

Роман Савінкова «Те, чого не було» (1912—1913, окреме видання&nbsp;— 1914; знову схожа реакція радикальної критики і товаришів по партії) вже враховує тематику провокації, слабкості вождів революції і гріховності терору; головний герой&nbsp;— «каянник терорист».

У 1910-ті роки Савінков епізодично виступає як поет, друкуючи в ряді журналів та збірників; його вірші варіюють ніцшеанське мотиви ранньої прози. За життя він не зібрав своїх віршів; посмертну збірку «Книга віршів» (Париж, 1931) видала Гіппіус. Владислав Ходасевич, у цей період літературний ворог Гіппіус, визнав, що у віршах Савінкова «трагедію терориста зведено до істерики середнього невдахи»; але і близький за естетичними поглядами Мережковський Георгій Адамович констатував «змізернілий [[байронізм]]» і «охолоджений склад» поезії Савінкова.

У 1914—1923 Савінков друкував майже виключно публіцистику і нариси: «У Франції під час війни» (1916—1917), «З діючої армії» (1918), «До справи Корнілова» (1919), «За батьківщину і свободу», «Боротьба з більшовиками», «На шляху до „третьої“ Росії» (1920), «Напередодні нової революції», «Російська народна добровольча армія в поході» (1921). Після закінчення бурхливих подій Савінков у Парижі («забившись у щілину», за власним визнанням) написав повість «Кінь вороний» (1923). Це продовження «Коня блідого», з тим же головним героєм (який перетворився на «полковника») і тією ж апокаліптичною символікою; дія відбувається в роки громадянської війни, зображено походи Булак-Балаховича і тилову антибільшовицьку боротьбу.

Остання книга Савінкова&nbsp;— написані у в'язниці Луб'янки «Оповідання»&nbsp;— сатирично зображують життя російських емігрантів.

=== Література ===
* ''Кінь блідий'' (''Pale steed'', 1909, {{lang-ru|Конь бледный}})
* ''Те, чого не було'' (''That what haven't been'', 1912 {{lang-ru|То, чего не было}})
* ''Спогади терориста'' (''Memoirs of a terrorist'', 1917, {{lang-ru|Воспоминания террориста}})
* ''Кінь вороний'' (''Black steed'' (novel), 1923 {{lang-ru|Конь вороной}})

== Борис Савінков в культурі ==

=== Борис Савінков у художній літературі ===

Савінков&nbsp;— прототип террориста Дудкіна в «Петербурзі» [[Андрій Бєлий|Андрія Бєлого]], Високова в «Житті і гибелі Миколи Курбова» [[Ілля Еренбург|Іллі Еренбурга]], виведений під власним ім'ям у документальній белетристиці [[Олексій Ремізов|Олексія Ремізова]] и [[Роман Гуль|Романа Гуля]].

=== У фільмах ===
Діяльності Савінкова присвячений фільм 1969 року «[[Крах (фільм)|Крах]]» та міні-серіал 1981 року «Синдикат-2». Також Савінков показаний у фільмі «Незабутній 1919 рік» (1951), у фільмі «Надзвичайне доручення» (1966), в міні-серіалі «20 грудня» (1981) і в серіалі «[[Імперія під ударом (телесеріал)|Імперія під ударом ]]»(2000). У телевізійному міні-серіалі «Операція"Трест"» (1967) неодноразово озвучується різна інформація про Савінкова (його діяльність після жовтневої революції, арешт, визнання на суді радянської влади та ін.). У 2004 році [[Шахназаров Карен Георгійович|Карен Шахназаров]] зняв фільм «[[Вершник на ім'я Смерть (фільм)|Вершник на ім'я Смерть]]» за мотивами книг Савінкова «Спогади терориста» і «Кінь блідий». У 2006 році вийшов серіал Юрія Кузіна [[Столипін... Невивчені уроки (телесеріал)|«Столипін … Невивчені уроки»]], заснований багато в чому на автобіографічному творі Савінкова «Спогади терориста».

==== Втілення в кінематографі ====
* Зігфрід Шуренберг («Lockspitzel Asew», Німеччина, 1935)
* Дмитро Дудніков («[[Виборзька сторона (фільм)|Виборзька сторона]]», 1938)
* [[Санаєв Всеволод Васильович|Всеволод Санаєв]] («[[Незабутній 1919 рік]]», 1951)
* Володимир Еренберг («В дні Жотня», 1958)
* [[Соколовський Семен Григорійович|Семен Соколовський]] («[[Надзвичайне доручення]]», 1965)
* [[Самойлов Володимир Яковлевич|Володимир Самойлов]] («[[Крах (фільм)|Крах]]», 1968)
* Сергій Полєжаєв («[[Петерс (фільм)|Петерс]]», 1972)
* Кристіан Ріст («Azev: le tsar de la nuit», Франція, 1975)
* Георгій Шахет («[[Ходіння по муках (фільм, 1977)|Ходіння по муках]]», 1977)
* [[Пороховщиков Олександр Шалвович|Олександр Пороховщиков]] («[[Крах операції «Терор»|Крах операції „Терор“]]», 1980)
* [[Головін Володимир Іванович|Володимир Головін]] («[[20 грудня (фільм)|20 грудня]]», 1981)
* [[Лебедєв Євгеній Олексійович|Євгеній Лебедєв]] («[[Синдикат-2 (фільм)|Синдикат-2]]», 1981)
* Клайв Меррісон («Рейлі: король шпигунів», 1983)
* Георгій Тараторкін («Породження пекла» (рос. «Исчадье ада»), 1991)
* [[Серебряков Олексій Валерійович|Олексій Серебряков]] («Імперія під ударом», 2000)
* [[Панін Андрій Володимирович|Андрій Панін]] («[[Вершник на ймення Смерть]]», 2004)
* Олексій Девотченко («Столипін... Невивчені уроки» (рос. «Столыпин… Невыученные уроки»), 2006)
* Олександр Галібін («Ходіння по муках», 2017)

=== В музиці ===
Існують різножанрові музичні твори, присвячені Борису Савінкову <ref name=playlist>[https://www.youtube.com/watch?v=CSqppHHiTSo&list=PLWOYZg3hmxO4zj0amTLNTs2EmTTvPzhe6 Playlist about Boris Savinkov.]</ref>:

* "Последний Патрон"  —  Борис Савинков 
(1999, [[Тюмень]], Ігор "Джеф" Жевтун) {{YouTube|id=htFIneBo-Dc}}.

* "Горгаз"  —  Савинков  
([[Сергієв Посад]]) {{YouTube|id=Xr73HsLdQ9Q}}.

* "Insolentia"  —  Савинков    ("Горгаз" cover) {{YouTube|id=6JD1dtaax6I}}.

* "Дезертиры"  —  Савинков  
(на вірші О.[[Широпаєв Олексій Олексійович|Широпаєва]]) {{YouTube|id=H5umPJnnxOY}}.

* "Окоп"  —  Савинков  <ref name=okop>[https://www.metal-archives.com/bands/%D0%9E%D0%BA%D0%BE%D0%BF/3540520813 "Окоп" at metal-archives.]</ref> {{YouTube|id=rbBL18pbsx0}}.



Також існують пісні на вірші Бориса Савінкова <ref name=playlist>[https://www.youtube.com/watch?v=CSqppHHiTSo&list=PLWOYZg3hmxO4zj0amTLNTs2EmTTvPzhe6 Playlist about Boris Savinkov.]</ref>:

* "Виселица"  —  Который звал себя Я 
(Панк-рок гурт, близький до [[Націонал-більшовицька партія|НБП]]<ref name=vis>[https://www.discogs.com/artist/3895369-%D0%92%D0%B8%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%86%D0%B0 Виселица at Discogs.]</ref>) {{YouTube|id=zBjVu4hkgu8}}.

* "Виселица"  —  Радость {{YouTube|id=tooVChNMEDg}}.

* "Виселица"  —  Нет Родины {{YouTube|id=ak7Pu4RBa1o}}.

* Александр Кампен   —  Небесный град  
(музика  —  Ігоря Шептала) {{YouTube|id=-QnmLPRFyFk}}.

* "Нагноение"  —  Сны   {{YouTube|id=Gd0IGflPz0A}}.

* "Нагноение"  —  Гильотина  {{YouTube|id=2WCIIL7zZDE}}. 

* "Нагноение"  —  Благослови мою смерть  {{YouTube|id=-IjS74Ofbnw}}. 

* "Нагноение"  —  А он висел...  {{YouTube|id=fRaII9JdMU0}}. 

* "Нагноение"  —  Безумие  {{YouTube|id=Uc01gLsY2lc}}. 

* "Нагноение"  —  Радость от убийства  {{YouTube|id=r6HxV-rnd2I}}. 

("Нагноение" - московський [[Треш-метал|треш метал]] гурт<ref name=nagn>[https://www.metal-archives.com/albums/%D0%9D%D0%B0%D0%B3%D0%BD%D0%BE%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5/%D0%91%D0%B5%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B8%D0%B5_13/376232 Нагноение at Metal-archives.]</ref><ref name=nagn1>[https://www.discogs.com/artist/2640288-%D0%9D%D0%B0%D0%B3%D0%BD%D0%BE%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5 Нагноение at Discogs.]</ref>.)

== Джерела та література ==
* ''Волковинський В. М.'' [http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1290-5/978-966-00-1290-5.pdf Савінков Борис Вікторович] // {{ЕІУ|9|417}}

== Посилання ==
* [http://leksika.com.ua/10561127/legal/savinkov Савинков] // {{Юридична енциклопедія|5}}
* [http://lib.ru/MEMUARY/1917-1924/SAWINKOW/ Савінков] на lib.ru
* [http://az.lib.ru/s/sawinkow_b_w/ Савинков, Борис Викторович] на http://az.lib.ru/
* [http://www.arcto.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=1115 Борис Савинков: Мистика русского террора. Радиоперформанс Александра Дугина из цикла Finis Mundi]
* [https://web.archive.org/web/20091110232226/http://www.nork.ru/creation/savinkov.html С. Властьев «Когда воин в поле один: читая Савинкова» (журнал «Свинец Сатурнианца #II&nbsp;— Солнце и Сталь #418»)]

== Виноски ==
{{reflist}}

{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Уродженці Харкова]]
[[Категорія:Французькі військовики Першої світової війни‎]]
[[Категорія:Російські терористи]]
[[Категорія:Масони]]
[[Категорія:Російські письменники]]
[[Категорія:Письменники-самогубці]]
[[Категорія:Російська еміграція часів імперії]]
[[Категорія:Члени партії соціалістів-революціонерів]]
[[Категорія:Члени Бойової організації партії соціалістів-революціонерів]]
[[Категорія:Самогубці, які кинулися з висоти]]