Перегляд вихідного коду сторінки Самозарядна гвинтівка Токарєва

{{Infobox Weapon
|name= Самозарядна гвинтівка зр. 1938
|image= [[Файл:SVT-38 - Ryssland - AM.045576.jpg|300px]]
|caption= Самозарядна гвинтівка Токарєва
|origin={{USR}}
|type= [[самозарядна гвинтівка]]
<!-- Тип зброї -->
|is_ranged= yes
<!-- Історія служби -->
|service=
|used_by= [[РСЧА]], [[Фінляндія]], [[Вермахт]]
|wars= [[Радянсько-фінська війна (1939—1940)]], [[Друга світова війна]]
<!-- Історія створення -->
|designer= [[Токарєв Федір Васильович|Федір Васильович Токарєв]]
|design_date= 1938—1940 роки
|manufacturer=
|production_date=
|number= близько 1,6 мільйона
|variants= снайперський варіант, автоматичний карабін
<!-- Характеристики -->
|weight= 3,8 кг (без набоїв і багнета)
|length= 1226 мм без багнета, 1465 мм з багнетом
|part_length= 625 мм
|width=
|height=
|crew=
<!-- Стрілецька зброя -->
|cartridge= [[7,62×54 мм R]]
|caliber= 7,62 мм
|action= [[відведення порохових газів]]
|rate= 20—25 пострілів на хвилину
|velocity= 830 м/с
|range=1500 м<br/>400 м (ефективна)
|max_range= 800 м
|feed= коробчатий, знімний [[Магазин (зброя)|магазин]] на 10 [[патрон|набоїв]]
|sights=
<!-- Додаткова -->
|commons= Samozaryadnaya Vintovka Tokareva (SVT)
}}
'''7,62-мм самозарядні гвинтівки системи Токарєва зразка 1938 і 1940 років (СВТ-38, СВТ-40)''', а також '''автоматична гвинтівка Токарєва зразка 1940 року'''&nbsp;— модифікації радянської самозарядної гвинтівки, розробленої [[Токарєв Федір Васильович|Ф.&nbsp;В.&nbsp;Токарєвим]].

СВТ-38 була розроблена для заміни [[Автоматична гвинтівка Симонова|автоматичної гвинтівки Симонова]] і 26 лютого 1939 року прийнята на озброєння [[Червона армія|Червоної армії]]. Перша СВТ зразка 1938 року була випущена [[16 липня]] 1939 року. З [[1 жовтня]] 1939 року розпочався серійний випуск на [[Тульський збройовий завод|Тульському]], а з 1940 року&nbsp;— на [[Калашников (компанія)|Іжевському збройовому заводі]] в Удмуртії.

== Історія ==
За роки робіт [[Токарєв Федір Васильович|Ф.&nbsp;В.&nbsp;Токарєвим]] розроблені різні зразки [[автоматична зброя|автоматичних гвинтівок]] і карабінів з коротким ходом ствола: 1921, 1922, 1924, 1925, 1926, 1928, 1929&nbsp;рр., Частина з них брала участь у випробуваннях автоматичних гвинтівок 1926 і 1928 років.<ref>[http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2011/kalashnikov_6_2011.php Журнал «Калашников» №&nbsp;6/2011. Руслан Чумак «Я буду работать, пока дышу…» стр. 35]</ref> У 1930 році Ф.B. Токарев представив на випробування самозарядну гвинтівку з нерухомим стволом, перезарядження якої відбувається силою [[відведення порохових газів|відведених порохових газів]], слід за нею були представлені моделі 1931 і 1932&nbsp;рр. B 1933 конструктор встановлює газову камеру над стволом, переносить прицільну колодку з кришки [[ствольна коробка|ствольної коробки]] на її передню частину, замінює рамковий приціл секторним, збільшує ємність [[магазин (зброя)|магазина]] до 15 набоїв і робить його відокремлюваним. На базі цієї гвинтівки Токарєв в 1934 році розробив автоматичний карабін (надалі його основні технічні рішення були використані в СВТ-38). Після низки випробувань 1935—1936&nbsp;рр., в яких брали участь зразки гвинтівок Токарєва 1935 і 1936 років, на озброєння була прийнята [[автоматична гвинтівка Симонова]] (АВС-36)<ref>Д.&nbsp;Н.&nbsp;Болотин. История советского стрелкового оружия и патронов.&nbsp;— СПб: Полигон, 1995 г. стр. 67-74</ref>.

22 травня 1938 року наказом народного комісара оборони та народного комісара оборонної промисловості був оголошений конкурс на розробку самозарядної гвинтівки. Конкурсні випробування відбувались з 25 серпня по 3 вересня 1938 року. На них були представлені системи Токарєва, Симонова, Рукавішникова та ін., засновані на використанні відводу порохових газів. 20 листопада 1938 відбулися остаточні випробування. За їх підсумками 26 лютого 1939 на озброєння Радянської Армії була прийнята «7,62-мм самозарядна гвинтівка системи Токарєва зразка 1938 року (СВТ-38)»<ref name="Болотин 75">Д.&nbsp;Н.&nbsp;Болотин. История советского стрелкового оружия и патронов.&nbsp;— СПб: Полигон, 1995 г. стр. 75</ref>.

19 січня 1939 року Сімонов доповів ЦК ВКП(б) про те, що він усунув всі виявлені недоліки своєї гвинтівки. 20 травня 1939&nbsp;року було створено комісію для порівняння та оцінки у виробничо-економічному відношенні [[Самозарядний карабін Симонова|самозарядних гвинтівок Сімонова]] і Токарєва<ref name="Болотин 75"/>. Комісія дійшла висновку, що гвинтівка Симонова (СКС) простіша та дешевша у виготовленні, потребує менше металу і матеріалу. Питання про самозарядні гвинтівка розглядали на засіданні Комітету Оборони. На відміну від симоновської гвинтівка Токарєва вже двічі пройшла полігонні випробування, показавши непогані результати, і її виробництво почало розгортатись. 17 липня 1939 Комітет Оборони, керуючись прагненням швидше переозброїти Радянську Армію самозарядними гвинтівками за особистою вказівкою Сталіна, вирішив усі зусилля наркомату озброєння зосередити на виробництві СВТ-38. Зіграло роль і те, що Токарєва добре знав Сталін, ім'я Симонова йому мало що говорило<ref>Д.&nbsp;Н.&nbsp;Болотин. История советского стрелкового оружия и патронов.&nbsp;— СПб: Полигон, 1995 г. стр. 77</ref>.

Першим опанував випуск гвинтівок Тульський збройовий завод, що припинив у зв'язку з цим виробництво [[Гвинтівка Мосіна-Нагана|гвинтівок Мосіна-Нагана]]. При організації виробництва гвинтівки широко впроваджували автоматизацію, механізацію та потокове виробництво. Все це дало змогу у найстисліший термін, менше ніж за шість місяців, налагодити випуск гвинтівок Токарєва<ref>Д.&nbsp;Н.&nbsp;Болотин. История советского стрелкового оружия и патронов.&nbsp;— СПб: Полигон, 1995 г. стр. 78</ref>. 16 липня 1939  виготовлена перша гвинтівка Токарєва зразка 1938 року, з 25 липня почалось регулярне збирання гвинтівок малими партіями, а з 1 жовтня&nbsp;— валовий випуск. У 1940 році гвинтівки Токарєва почав виготовляти Іжевський збройовий завод замість знятих з виробництва автоматичних гвинтівок АВС-36<ref name="Болотин 79">Д.&nbsp;Н.&nbsp;Болотин. История советского стрелкового оружия и патронов.&nbsp;— СПб: Полигон, 1995 г. стр. 79</ref>.

=== Перше бойове застосування та модернізація ===
Перше бойове застосування самозарядної гвинтівки Токарєва сталось на Зимовій війні 1939–1940&nbsp;рр. На основі досвіду її бойового використання, а також військових і полігонних випробувань Комітет Оборони 13 квітня 1940 року ухвалив постанову про прийняття на озброєння Радянської Армії модернізованої гвинтівки Токарєва під найменуванням «7,62-мм самозарядна гвинтівка системи Токарєва зразка 1940 року (СВТ-40)». У червні 1940 року випуск СВТ-38 був припинений<ref name="Болотин 79"/>.

B процесі модернізації гвинтівки в неї були внесені деякі конструктивні й технологічні зміни, що покращили її бойові та експлуатаційні якості. Однак ряд недоліків, які вимагали для їх усунення істотної переробки, усунути не вдалось. Такими недоліками були: незручність регулювання газової системи, можливість загубити відокремлений магазин, чутливість до забруднення, запилення, густого мастила, високих і низьких температур<ref name="Болотин 79"/>. Також передбачалося зменшити вагу і габарити гвинтівки, проте незабаром з'ясувалося, що просте зменшення розмірів призводило до збою в роботі автоматики, тому розміри залишили незмінними, лише вкоротили [[багнет]]. Масу СВТ-40 вдалось знизити за рахунок тонших дерев'яних деталей і значної кількості додаткових отворів в кожусі.

З 1 липня 1940 почалося виготовлення самозарядної гвинтівки Токарєва зразка 1940 року з одночасним згортанням виробництва магазинних гвинтівок зразка 1891/30 року. B липні було виготовлено 3416 шт., В серпні&nbsp;— 8100, у вересні&nbsp;— 10700 і за 18 днів жовтня&nbsp;— 11960 шт.<ref name="Болотин 79"/>.

У 1940 розроблена і надійшла на озброєння [[снайперська гвинтівка]] СВТ-40, тоді ж було припинено виробництво снайперських магазинних гвинтівок [[Гвинтівка Мосіна|зразка 1891/30 років]]. Спеціально для СВТ був розроблений оптичний [[приціл ПУ]] зразка 1940 року<ref name="Калашников 53">{{Cite web |url=http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2001/6_2001.php |title=Журнал «Калашников» № 6/2001. Руслан Чумак «СВТ. Трудная судьба» стр. 53 |accessdate=10 жовтня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140826114605/http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2001/6_2001.php |archivedate=26 серпня 2014 |deadurl=yes }}</ref>. Снайперська самозарядна гвинтівка відрізнялась від основного зразка лише кронштейном з [[Оптичний приціл|оптичним прицілом]] і ретельнішою обробкою каналу ствола. Проте, в порівнянні зі снайперською гвинтівкою зразка 1891/30 років мала більше розсіювання, і всі спроби поліпшення купчастості снайперських СВТ-40 показали, що без докорінної переробки системи виконати цю задачу неможливо. Тому на початку 1942 року було відновлено виробництво магазинних снайперських гвинтівок зразка 1891/30 років, а з 1 жовтня 1942 року припинено випуск снайперських СВТ-40<ref name="Болотин 79"/>. За 1941 року було виготовлено 34 782 снайперських СВТ-40, за 1942 г.&nbsp;— 14210<ref name="Болотин 80">Д.&nbsp;Н.&nbsp;Болотин. История советского стрелкового оружия и патронов.&nbsp;— СПб: Полигон, 1995 г. стр. 80</ref>.

=== Автоматична гвинтівка ===
20 травня 1942 Державний Комітет Оборони СССР прийняв постанову про виробництво автоматичної гвинтівки Токарєва зразка 1940 року (АВТ-40), яка з липня почала надходити в діючу армію<ref name="Болотин 80"/>. АВТ-40 за своєю будовою була аналогічна СВТ-40, але завдяки наявності перемикача, роль якого виконував запобіжник, могла вести як поодинокий, так і безперервний вогонь. Автоматична гвинтівка Токарєва призначена для виконання тих же завдань, що і самозарядна гвинтівка, тому основним видом її вогню був поодинокий. Стрільба короткими чергами допускалася лише при недостатній кількості ручних кулеметів, а безперервним вогнем&nbsp;— у виняткових випадках в момент найбільшої напруги бою<ref name="Болотин 79"/>. АВТ-40 дозволяла частково компенсувати брак ручних кулеметів і [[Пістолет-кулемет|пістолетів-кулеметів]] на початку війни, але це був тимчасовий захід, оскільки при створенні гвинтівки Токарєва до неї не пред'являли вимоги щодо забезпечення інтенсивного автоматичного вогню<ref name="Болотин 80"/>.

Зміна режиму вогню призвела до пониження тривкості деталей гвинтівки і збільшенню кількості затримок, в тому числі таких серйозних, як поперековий розрив і не витягування стріляної гільзи, недозакриття затвора і осічки. Причиною таких затримок була недостатня жорсткість ствола і ствольної коробки і непридатність конструкції ударно-спускового механізму для автоматичної стрільби. За купчастістю бою автоматична гвинтівка при стрільбі одиночним вогнем поступалась навіть карабіну зразка 1938 року, а при стрільбі короткими чергами і безперервним вогнем&nbsp;— пістолетів-кулеметів Шпагіна зр. 1941 і Судаєва зр. 1943 років. Крім того, вона зберегла всі недоліки, властиві самозарядній гвинтівці. B донесеннях з фронтів Другої світової війни зазначалось, що «як самозарядні (СВТ-40), так і автоматичні (АВТ-40) гвинтівки використовуються в бойових умовах недостатньо, що війська пояснюють складністю конструкції, недостатньою надійністю і влучністю самозарядних і автоматичних гвинтівок». Зважаючи на зазначені недоліки виробництво самозарядних гвинтівок системи Токарєва починаючи з 1942 року стрімко скоротилось. Якщо в 1941 році було випущено 1031861 гвинтівок, то в 1942 році лише 264148<ref name="Болотин 80"/>.

Працюючи над удосконаленням своєї системи, Токарєв поліпшив окремі деталі гвинтівки, однак позбутися основних вад системи йому так і не вдалося. 3 січня 1945 вийшла постанова Державного Комітету Оборони СРСР про зняття з виробництва СВТ-40 і АВТ-40<ref name="Болотин 80"/> (лише на 2 тижні раніше, ніж аналогічна постанову по гвинтівках зр. 1891/30 рр.<ref>{{Cite web |url=http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2001/6_2001.php |title=Журнал «Калашников» № 6/2001. Руслан Чумак «СВТ. Трудная судьба» стр. 54 |accessdate=10 жовтня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140826114605/http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2001/6_2001.php |archivedate=26 серпня 2014 |deadurl=yes }}</ref>). Однак наказу про зняття з озброєння СВТ-40 досі нема<ref>[http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2011/kalashnikov_6_2011.php Журнал «Калашников» №&nbsp;6/2011. Руслан Чумак «Я буду работать, пока дышу…» стр. 37]</ref>.

=== Самозарядний карабін ===
Також Токарев проводив роботи зі створення самозарядних карабінів. У січні 1940 на полігонних випробуваннях були представлені самозарядний карабін, спроектований Токарєвим на основі СВТ-38, і карабін конструкції Сімонова. Обидва зразка були визнані недопрацьованими. B вересні 1940 Токарев на базі СВТ-40 розробив карабін з перемикачем для автоматичної стрільби '''(АКТ-40)'''<ref name="Болотин 80"/>. В жовтні 1940 року пройшли повторні випробування карабінів Токарєва і Симонова, зброя знову не витримала висунутих вимог<ref>[http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2011/kalashnikov_8_2011.php Журнал «Калашников» №&nbsp;8/2011. Руслан Чумак «Самозарядные и автоматические карабины Токарева. В разных вариантах» стр. 24]</ref>. Про ефективність автоматичного вогню з АКТ-40 може говорити той факт, що в полігонних умовах розсіювання влучень на відстані 100 метрів при стрільбі з упору складало при одиночному вогні близько 9&nbsp;см, а при автоматичному вогні&nbsp;— від 70 (короткими чергами) до 100 см (довгими чергами) для серій по 20 пострілів<ref>Попенкер М. Р., Милчев М.&nbsp;Н.&nbsp;Вторая мировая: Война оружейников. М.: Яуза, Эксмо, 2008. стр. 647</ref>.

Автоматичні карабіни Токарєва на озброєння Червоної Армії офіційно не приймали, проте до початку радянсько-нацистської війни протягом 1940–1941&nbsp;рр. Тульським збройовим заводом №&nbsp;314 було випущено кілька сотень карабінів Токарєва моделі 1940 року. Ці карабіни випускали в самозарядному, автоматичному і снайперському варіантах (снайперські могли бути і самозарядними, і автоматичними). Карабіни могли відрізнятись кількістю отворів у верхньому кожусі&nbsp;— 4 або 5, а в ствольній накладці могло бути 1 або 2 отвори. Автоматичні варіанти мали виріз на правій стороні ложі для головки запобіжника-перемикача (як у АВТ-40). У 1941 році була випущена невелика партія автоматичних і самозарядних снайперських карабінів в подарунковому виконанні. Відомо, що в лютому 1941 року один карабін був вручений першому секретареві Тульського Обкому ВКП (б) В.&nbsp;Г.&nbsp;Жаворонкові, інший&nbsp;— Маршалу СРСР [[Ворошилов Климент Єфремович|К.&nbsp;Є.&nbsp;Ворошилову]]<ref>[http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2011/kalashnikov_8_2011.php Журнал «Калашников» №&nbsp;8/2011. Руслан Чумак «Самозарядные и автоматические карабины Токарева. В разных вариантах» стр. 25]</ref>.

Після евакуації заводу №&nbsp;314 в листопаді 1941 року в місто Медногорськ самозарядні і автоматичні карабіни продовжували випускати невеликими партіями щонайменше до 1943 року включно. Карабіни Токарєва в деякій кількості були присутні у військах, самозарядний карабін був прийнятий на озброєння Вермахту під індексом '''SiGewehr 259/2(r)'''. Також під час війни з гвинтівок СВТ-40 і АВТ-40, що вийшли з ладу, виготовляли сурогатні карабіни<ref>[http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2011/kalashnikov_8_2011.php Журнал «Калашников» №&nbsp;8/2011. Руслан Чумак «Самозарядные и автоматические карабины Токарева. В разных вариантах» стр. 26]</ref>.

Гвинтівки Токарєва не мали великого успіху насамперед через складність, що створювало труднощі як для у виробництві, так і при експлуатації в польових умовах<ref>1000 образцов стрелкового оружия / Под общ. ред. Д. Миллера. Смоленск: Русич, 2004. стр. 285</ref>. Гвинтівка Токарєва вимагала належного поводження, що в умовах масового призову було неможливим, крім того вона не була позбавлена конструктивних вад, які так і не були усунені до зняття її з виробництва. Однак в руках більш підготовлених користувачів&nbsp;— снайперів і морських піхотинців, гвинтівка демонструвала гарні результати. СВТ-40 була трохи легша, ніж [[M1 Гаранд]], але помітно поступалась надійністю, а німецька самозарядна гвинтівка G43(W) мала аналогічну СВТ систему відведення порохових газів.

== Конструкція ==

Гвинтівка працює за принципом відведення порохових газів з каналу ствола з коротким ходом газового поршня. Замикання здійснюється перекосом затвора у вертикальній площині. Ложа складова. [[Ударно-спусковий механізм]]&nbsp;[[курок|куркового типу]]. Запобіжник блокує спусковий гачок. Магазин коробчатий, дворядний, відокремлюваний, на 10 набоїв. Передбачена можливість споряджати магазин, не відділяючи його від гвинтівки, з двох штатних обойм до [[Гвинтівка Мосіна|гвинтівки Мосіна]]. Прицільні пристрої відкриті, складаються з мушки з намушником й цілика, регульованого по дальності. СВТ забезпечена газовим регулятором, що дозволяє змінювати обсяг газів, що відводяться з каналу ствола. Встановлене [[дулове гальмо]]. У СВТ-40 пізнього випуску дуловий пристрій аналогічний АВТ-40<ref>{{Cite web |url=http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2001/6_2001.php |title=Журнал «Калашников» № 6/2001. Руслан Чумак «СВТ. Трудная судьба» стр. 52 |accessdate=10 жовтня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140826114605/http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2001/6_2001.php |archivedate=26 серпня 2014 |deadurl=yes }}</ref>. В комплект гвинтівки входив клинковий багнет-ніж, що носиться в піхвах на поясі і примикається до гвинтівки тільки у випадку потреби.

При стрільбі в положенні лежачи гвинтівку рекомендується підтримувати на долоні лівої руки попереду магазина, а при стрільбі в положенні з коліна, сидячи і стоячи утримувати лівою рукою за магазин. Добре натренований стрілець при заздалегідь наповнених патронами магазинах може зробити до 25 пострілів за хвилину, а при спорядженні магазина за допомогою обойм&nbsp;— до 20 пострілів на хвилину.

=== Прилад для безшумної стрільби ===

У квітні 1941 року проходив полігонні випробування «Глушник звуку пострілу до СВТ-40». Він був спроектований для стрільби звичайними гвинтівковими набоями з надзвуковою швидкістю кулі, а не під спеціальні набої із зменшеною швидкістю кулі, як гвинтівковий «Браміт». Глушник практично не змінював початкову швидкість кулі і [[Купчастість бою зброї|купчастість бою]], але і майже не впливав на погашення звуку і спалаху при пострілі. Крім того, порохові гази після пострілу не повністю виходять через ствол, а затримувані глушником, частково виходять назад і в момент відкриття затвора можуть вдарити стрільця по обличчю (такий ефект спостерігається і в сучасній зброї при стрільбі чергами з ПБС). В ході випробувань глушник був серйозно пошкоджений, і його не стали допрацьовувати<ref>[http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2013/kalashnikov_8_2013.php Журнал «Калашников» №&nbsp;8/2013. Руслан Чумак «ПБС для СВТ. Глушитель звука к винтовке Токарева» стр. 61]</ref>.

Сьогодні подібні глушники називають «тактичними», вони застосовуються спецпідрозділами на снайперських та штурмових гвинтівках, і навіть кулеметах. Як приклад можна привести гвинтівку СВУ<ref>[http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2013/kalashnikov_8_2013.php Журнал «Калашников» №&nbsp;8/2013. Руслан Чумак «ПБС для СВТ. Глушитель звука к винтовке Токарева» стр. 62]</ref>.

== Історія використання ==
[[Файл:RIAN archive 613474 Red Army men attacking.jpg|thumb|right|Червоноармійці з СВТ. 1941]]
На початку 1940-х років самозарядна гвинтівка повинна була стати основною особистою зброєю радянської [[Піхота|піхоти]]. Так, в стрілецькій [[Дивізія|дивізії]] РСЧА згідно зі штатом №&nbsp;04/400-416 від 5 квітня 1941<ref>[http://www.rkka.ru/org/str/0441.html Штат стрелковой дивизии №&nbsp;04/400-416 от 5 апреля 1941&nbsp;г.]</ref> належало мати 3307 самозарядних гвинтівок і 6992 неавтоматичні гвинтівки і [[карабін]]и, при цьому в стрілецькій [[Рота (армія)|роті]]&nbsp;— 96 і 27 відповідно, а в стрілецькому відділенні&nbsp;— тільки самозарядні гвинтівки (8 штук).

За довоєнним планом в 1941 році передбачалось випустити 1,8 млн СВТ, в 1942&nbsp;— 2&nbsp;млн.<ref name="isaev">Исаев А. В. «Антисуворов. Десять мифов Второй мировой»&nbsp;— М.: Эксмо, Яуза, 2004</ref> До початку війни було виготовлено понад 1 млн СВТ, і багато частини і з'єднань першої лінії, в основному в західних військових округах, отримали штатну кількість самозарядних гвинтівок. У 1942 році їх виробництво, проте, склало лише 264 тисячі (і 14,2 тисячі снайперських гвинтівок). Виробництво було припинено за наказом ДКО в [[1945|1945 році]].

Радянські самозарядні гвинтівки, не поступались американській [[M1 Гаранд|M1 Garand]] і явно перевершували пізніші німецькі G.41(M) і G.41(W), та заслужили досить високу оцінку іноземних фахівців. Наявність значної кількості автоматичних гвинтівок у радянських військових стало несподіванкою для німців на початку війни (німецький солдат писав додому влітку 1941 року: «Росіяни поголовно озброєні ручними кулеметами»<ref name="isaev"/>). При облозі Брестської фортеці німецька піхота не могла наблизитись на відстань вогню своїх пістолетів-кулеметів, поки у захисників не скінчились набої<ref name="Калашников 53"/>. Командувач 2-й танковою армією Г. Гудеріан в доповіді про досвід бойових дій на Східному фронті від 7 листопада 1941 зазначив: «Її [радянської піхоти] озброєння гірше німецької, за винятком автоматичної гвинтівки.»<ref>[http://www.kommersant.ru/doc/1655094 «У руководства и армии недостаточно подготовки и сообразительности». Журнал «Коммерсантъ Власть», №&nbsp;24 (928), 20.06.2011]</ref>

Поряд з іншими трофейними зразками, СВТ були прийняті на озброєння [[Вермахт]]у. Потрапивши до рук фінських військових, СВТ-40 стала основою для гвинтівки Таракі (в серію не запущеної)<ref>[http://www.jaegerplatoon.net/RIFLES4.htm FINNISH ARMY 1918–1945 WEBSITE]</ref>. У Червоній Армії, однак, переозброєння ними під час війни було згорнуто з цілком об'єктивних причин. Головною з них була нетехнологічність виробництва: як зазначав нарком озброєння [[Устинов Дмитро Федорович|Д.&nbsp;Ф.&nbsp;Устинов,]] СВТ-38 складалася з 143 деталей (з них 22 пружини), для виробництва яких були потрібні 12 марок сталі (в тому числі дві спеціальні)<ref>Д.&nbsp;Ф.&nbsp;Устинов. Во имя Победы. М., Воениздат, 1988; стр.189</ref>. Цим пояснюється висока собівартість СВТ (вище, ніж ручного кулемета ДП і на порядок вище [[Гвинтівка Мосіна|гвинтівки зр. 1891/30 р]])<ref>[http://www.rkka.ru/handbook/voor/nkv.htm Прейскурант отпускных цен на оборонную продукцию, изготовляемую наркоматом вооружений на 1939 год.]</ref>. В умовах воєнних поразок 1941–1942 років, евакуації промисловості, нестачі кваліфікованих кадрів і зростання потреб фронту в зброї це було абсолютно неприйнятно, і від її виробництва довелося відмовитися на користь простіших і дешевших зразків&nbsp;— [[Магазинна зброя|магазинної гвинтівки]] і пістолетів-кулеметів. Крім того, як і будь-яка автоматична зброя, СВТ вимагала ретельнішого догляду та акуратного поводження, ніж звичайна гвинтівка (тому СВТ довше залишалась на озброєнні флотських частин, куди призивалися технічно грамотніші бійці). Швидко навчити цим навичкам величезну кількість призовників воєнного часу, які зазвичай не мали справи із складною технікою, було важко. У мирний довоєнний час перевірки часто-густо виявляли у військах випадки, що не лише рядові бійці, а й командири погано знають пристрій самозарядної гвинтівки, іноді навіть не вміють її розбирати і чистити. Більшість з СВТ, що були у військах, була втрачена в 1941–1942 роках. Таким чином, ця гвинтівка не зіграла істотної ролі в ході військових дій. [Посилання на джерело відсутнє]

Аналогічна ситуація склалась і в більшості інших країн-учасниць війни, за винятком США, де ще в 1939 році основною зброєю піхоти була прийнята самозарядна гвинтівка Гаранда, якою були озброєні практично поголовно частини, що брали участь в бойових діях, і, частково, Німеччини, де увага була зосереджена на розробці «Штурмгевер»&nbsp;— нового класу зброї під проміжний набій.

До кінця Другої світової війни в СРСР запанувала думка, що автоматична гвинтівка під штатний гвинтівковий набій як основна зброя піхотинця зжила себе, і почалося впровадження зброї під проміжний набій. При цьому в США і на Заході взагалі ще тривалий час після закінчення Другої світової війни (до середини 1960-х років і прийняття НАТО 5,56-мм малоімпульсного проміжного набою) панувала концепція точної самозарядної і автоматичної зброї під потужний гвинтівковий набій, аналогічного радянським довоєнним АВС і СВТ, як приклади якого можна назвати M14, BM 59, G3, FN FAL, L1A1 та інші зразки. Значна частина з них перебуває на озброєнні досі, хоча і у інших ролях. Більш того, створюються і нові зразки цього класу&nbsp;— наприклад автоматична гвинтівка FN SCAR H, призначена для загонів спеціального призначення USSOCOM.

== Варіанти і модифікації ==
* '''самозарядна гвинтівка (СВТ-38)'''&nbsp;— вага гвинтівки з багнетом і магазином 4,9 кг (на 0,6&nbsp;кг більше ваги гвинтівки зр. 1940&nbsp;р.; важчий багнет, ложа і ряд інших дрібних деталей). Довжина гвинтівки з багнетом 1560 мм (більше загальної довжини гвинтівки зр. 1940 на 85&nbsp;мм; довший багнет). Відсутній бортик клямки багнета, тому при відбиванні штикового удару треба намагатись уникати нанесення ударів по засувці; інакше можливе зіскакування багнета з гвинтівки. Клямка магазина представляє одне ціле зі своєю нижньою частиною (немає віджимного хвоста); тому необхідно звертати більше уваги на усунення випадкових натискань на хвіст засувки щоб уникнути випадання магазину з вікна ствольної коробки. Магазин має трохи більшу довжину та інше кріплення кришки, ніж у СВТ-40. Курок відрізняється від курка гвинтівки зр. 1940 тільки обрисом головки.
* '''самозарядна гвинтівка (СВТ-40)'''&nbsp;— модифікація з укороченим багнетом, прийнята на озброєння 13 квітня 1940 року з урахуванням досвіду масового виробництва і бойового застосування протягом [[Радянсько-фінська війна|радянсько-фінської війни 1939–1940 років]]. Маса гвинтівки була знижена на 600 грам, в конструкцію внесли зміни, що підвищили технологічність виробництва і надійність в експлуатації. На ранніх випусках дулове гальмо таке ж, як і на моделі 1938 року.
* '''снайперська гвинтівка (СВТ-40)'''&nbsp;— розроблена і прийнята на озброєння в 1940 році, відрізнялась вищою якістю обробки каналу ствола і наявністю знімного кронштейна для оптичного прицілу ПУ<ref>А.&nbsp;И.&nbsp;Благовестов. То, из чего стреляют в СНГ: Справочник стрелкового оружия. / под общ.ред. А.&nbsp;Е.&nbsp;Тараса. Минск, «Харвест», 2000. стр.381-382</ref>, всього було виготовлено 48992 шт. Перехрестя прицілу складається двох горизонтальних і однієї вертикальної ліній, званих вирівнюючими і прицільним пеньком. Снайперською СВТ-40 користувалась Герой Радянського Союзу лейтенант [[Павліченко Людмила Михайлівна|Людмила Павличенко]].
* '''автоматична гвинтівка (АВТ-40)'''&nbsp;— автоматична гвинтівка точно такого ж зовнішнього вигляду, але тільки з незначною зміною в пристрої спускового механізму. За вагою та розміром АВТ-40 не відрізняється від СВТ-40. Роль перекладача в цих гвинтівках виконує прапорець запобіжника, який окрім двох положень («запобіжник включений» і «вогонь») може займати ще й третє, що дозволяє вести вогонь чергами. Поширення вона не отримала, і, за деякими відомостями<ref>{{Cite web |url=http://www.gewehr.ru/2007/04/17/vintovki_tokareva_svt38_svt40_avt40.html |title=Винтовки Токарева (СВТ-38, СВТ-40, АВТ-40) |accessdate=2014-10-10 |archive-date=2009-08-19 |archive-url=https://web.archive.org/web/20090819091610/http://www.gewehr.ru/2007/04/17/vintovki_tokareva_svt38_svt40_avt40.html }}</ref>, була знята з озброєння в 1942 році. (Проте наприкінці 2012 року в продаж надійшли гвинтівки АВТ-40 виробництва 1943–1945 року як мисливський карабін СВТ-О, що спростовує це твердження. Режим автоматичного вогню в мисливській модифікації був заблокований, відповідно до російського законодавства, тим не менш, відповідне положення перекладача збереглося, як і інші ознаки автомата, зокрема, буква «А», вибита на прикладі.)<ref>[http://popgun.ru/files/g/164/orig/2918151.jpg АВТ-40 1943г. выпуска], [http://popgun.ru/files/g/164/orig/6855295.jpg АВТ-40 1944г. выпуска]</ref> Нормальним видом вогню є одиночний. Стрільби безперервним автоматичним вогнем дозволяється вести при нестачі ручних кулеметів. Нормальним видом автоматичного вогню є вогонь короткими чергами по 3-5 пострілів. У виняткових випадках, в момент відбиття атаки і при інших видах напруженого бою дозволяється вести безперервний автоматичний вогонь до повного вичерпання набоїв з магазину, але тривалість такого вогню не повинна перевищувати 30 пострілів (3 магазина поспіль), для уникнення перегріву ствола. Добре натренований стрілець може виконати: 40-50 прицільних пострілів за хвилину короткими чергами (на відстані до 300 м), 70-80 пострілів за хвилину безперервним вогнем (до 200 м), не рахуючи часу на спорядження магазинів.
: 
:* під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]], самозарядні гвинтівки СВТ-38 і СВТ-40 переробляли на автоматичні в майстерні партизанського з'єднання А.&nbsp;П.&nbsp;Бринського<ref>А.&nbsp;И.&nbsp;Залесский. В партизанских краях и зонах. М., изд-во социально-экономической литературы, 1962. стр.361</ref>
* '''автоматичний карабін (АКТ-40)'''<ref name="карабин">Артиллерийское управление РККА, под наблюдением полковника Глазатова В. В. ''7,62-мм автоматический карабин системы Токарева: краткое описание.'' Государственное Военное издательство Наркомата обороны Союза ССР, 1938 год. Для служебного пользования.</ref>, що мав можливість ведення вогню безперервними чергами. Нормальним видом вогню є одиночний, стрільбу чергами і безперервним вогнем можна вести у виняткових випадках (при відбитті атаки, при нестачі кулеметів, тощо). Приціл секторний, відкритий, на ньому насічені 10 ділень, кожне ціною 100&nbsp;м. Встановлене дулове гальмо, газовий регулятор. Магазин дворядний, на 10 набоїв. Для стрільби з автоматичного карабіна застосовують набої: з легкої кулею зр. 1908/30 р, з бронебійною кулею зр. 1930 і з трасуючою кулею.
* '''мисливський самозарядний карабін (ОСК-88)'''&nbsp;— під цим найменуванням СВТ-40 зі знятим кріпленням для багнета (конверсійний варіант) знаходиться в цивільному обігу як мисливська нарізна зброя<ref>[http://www.kalibr.tv/index.php?option=com_content&amp;view=article&amp;id=234:osk&amp;catid=58:n-guns-&amp;Itemid=182 Николай Дергачев, Александр Кудряшов. «ОСК-88: тест, опоздавший на 60 лет» // журнал «Калибр», №&nbsp;1, 2003&nbsp;г.]</ref>.

== Технічні дані ==
'''СВТ-40'''<ref name="НСД-38">Наставление по стрелковому делу (НСД-38). Самозарядная винтовка обр. 1940 г. (Военное Издательство Народного Комиссариата Обороны Союза ССР. 1940)</ref>
* Вага з магазином (без багнета): 3,9 кг
* Вага з магазином і багнетом: 4,3 кг
* Довжина без багнета: 1226 мм
* Повна довжина (з багнетом): 1465 мм
* Довжина нарізної частини ствола: 555 мм
* Число нарізів: 4
* Початкова швидкість кулі: 830 м/с
* Прицільна дальність: 1500 м
* Гранична дальність польоту кулі сягає 3200 м
* Ємність магазина: 10 набоїв

'''7,62-мм автоматичний карабін системи Токарєва'''<ref name="карабин"/>
* Вага з багнетом і магазином на 10 набоїв: 4,1 кг
* Вага без магазина і багнета: 3,5 кг
* Вага магазина на 10 набоїв (без набоїв): 0,3 кг
* Вага магазина з набоями: 0,527 кг
* Вага багнета з піхвами: 0,3 кг
* Загальна довжина без багнета: 1045 мм
* Загальна довжина з багнетом: 1313 мм
* Довжина прицільної лінії: 407 мм
* Довжина ствола: 468 мм
* Довжина нарізної частини ствола: 396 мм
* Число нарізів: 4
* Довжина ходу рухливих частин: 105 мм
* Технічна скорострільність: близько 700 пострілів/хв.
* Початкова швидкість кулі: 790 м/с
* Прицільна дальність: 1000&nbsp;м.
* Ємність магазина: 10 набоїв

== Оцінка ==
СВТ-40 користувались протягом [[Радянсько-фінська війна|Радянсько-фінської війни 1940]] і Другої світової війни, в ряді підрозділів вона була основною індивідуальною зброєю піхоти, але в більшості випадків видавалася в тільки частини найліпше підготовлених солдатів<ref name="Попенкер 597">Попенкер М. Р., Милчев М.&nbsp;Н.&nbsp;Вторая мировая: Война оружейников. М.: Яуза, Эксмо, 2008. стр. 597</ref>. У перший рік війни проти нацистів гвинтівка Токарєва була єдиним масовим зразком індивідуальної автоматичної зброї, поки не було розгорнуто виробництво пістолетів-кулеметів<ref name="Калашников 36">[http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2011/kalashnikov_6_2011.php Журнал «Калашников» №&nbsp;6/2011. Руслан Чумак «Я буду работать, пока дышу…» стр. 36]</ref>.

Самозарядна гвинтівка вимагає до себе уважнішого ставлення, ніж проста магазинна гвинтівка. У перші місяці війни загинула або була взята в полон велика частина рядового складу Червоної Армії, яка вміла грамотно експлуатувати СВТ. Більшість з призваних резервістів старших вікових груп не розуміло ні пристрою гвинтівки, ні потреби ретельно стежити за нею і дотримуватись правил змащення<ref name="Калашников 55">{{Cite web |url=http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2001/6_2001.php |title=Журнал «Калашников» № 6/2001. Руслан Чумак «СВТ. Трудная судьба» стр. 55 |accessdate=10 жовтня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140826114605/http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2001/6_2001.php |archivedate=26 серпня 2014 |deadurl=yes }}</ref>. Тому в Червоній Армії гвинтівка Токарєва заслужила славу не надто надійної зброї, чутливої до забруднення та морозів. Тим не менш, багато підрозділів і окремі солдати Червоної армії, що мали достатню підготовку, зокрема&nbsp;— морська піхота, вельми успішно застосовували СВТ аж до кінця війни<ref name="Попенкер 598">Попенкер М. Р., Милчев М.&nbsp;Н.&nbsp;Вторая мировая: Война оружейников. М.: Яуза, Эксмо, 2008. стр. 598</ref>. І у військах противника СВТ використовували набагато грамотніше, що дозволило згладити її вроджені вади<ref>{{Cite web |url=http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2001/6_2001.php |title=Журнал «Калашников» № 6/2001. Руслан Чумак «СВТ. Трудная судьба» стр. 56 |accessdate=10 жовтня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140826114605/http://www.kalashnikov.ru/Kalasnikov/Arhiv_Kalashnikov/2001/6_2001.php |archivedate=26 серпня 2014 |deadurl=yes }}</ref>. Фіни і німці вельми цінували трофейні СВТ, німці навіть прийняли цю гвинтівку як зброю обмеженого стандарту і видавали захоплені у вигляді трофеїв СВТ своїм військам. Американці після війни також досить високо відгукувались про СВТ-40<ref name="Попенкер 597"/>.

Після потрапляння СВТ-38 до рук фінів з'явилась експериментальна гвинтівка «Таракі», названої за прізвищами розробників&nbsp;— Н. Талвенхеймо, О. Паронен і Н. Койвула. Практично копіюючи радянський прототип, фінська система відрізнялася рядом нововведень. Удосконалення полягали в покращеному кріпленні ствольної коробки до ложі, використанні цільної потовщеної ложі, установці товстостінного ствола, введення захисних бортиків для прицілу, а також спрощення надульника з перетворенням дульного гальма на окрему деталь. Було покращено розташування антабок, мушка замінена на регульовану по вертикалі і горизонталі<ref name="Попенкер 598"/>. Оскільки з початком Нацистсько-радянської війни до рук фінів стали потрапляти СВТ-40 (17000 тільки за 1941 рік), а можливості фінської промисловості завжди були скромними, від серійного виробництва Таракі вирішено було відмовитись<ref>Попенкер М. Р., Милчев М.&nbsp;Н.&nbsp;Вторая мировая: Война оружейников. М.: Яуза, Эксмо, 2008. стр. 599</ref>.

Ненадійність СВТ у фронтових умовах можна пояснити декількома чинниками. По-перше, низькою загальною підготовкою основної маси солдатів піхоти Червоної армії і низьким рівнем обслуговування зброї в умовах фронту (включаючи неякісні та/або невідповідні мастильні матеріали, відсутність морозостійких мастил, неправильне змащення зброї, неправильне встановлення положення газового регулятора). По-друге, порох, що надходив із США, мав присадки, що забезпечували тривале збереження набоїв і що зберігали ствол від корозії, але викликали посилене утворення нагару у газовідводних сполученнях гвинтівки. Автоматика гвинтівки працює на короткому ході поршня, і тому необхідне часте чищення. Відкрита газова камера кулеметів ДП-27 і ДПМ була менше схильна до засмічення продуктами згоряння ленд-лізовскіх порохів<ref name="Попенкер 597"/>. Американський порох також мав відмінну від вітчизняних криву тиску в стволі, що також не могло не позначитись на стабільності роботи зброї з набоями, споряджених різними сортами пороху без належного регулювання газовідводного вузла<ref name="Попенкер 598"/>. Крім того, в умовах війни було неминуче зниження якості виготовлення гвинтівок. Конструкція гвинтівки не мала резерву міцності, що дозволяла би компенсувати витрати виробництва воєнного часу<ref name="Калашников 55"/>.

Радянські самозарядні гвинтівки відрізнялись хорошою влучністю стрільби, СВТ валового випуску на відстанях до 600&nbsp;м не поступалась по купчастості стрільби карабіну зр. 1938 року<ref name="Калашников 55"/>. Снайперський варіант СВТ-40 через більш пологий крок нарізів поступався по купчастості та ефективної дальності стрільби важкою кулею снайперській гвинтівці Мосіна зразка 1891/30 рр.<ref name="Попенкер 598"/>. Однак снайпер, озброєний СВТ-40, отримав можливість швидко зробити другий прицільний постріл, щоб добити ціль, що трохи компенсувало низьку дальність стрільби<ref name="Калашников 55"/>. Відомий радянський снайпер Людмила Михайлівна Павличенко, особистий рахунок якої склав 309 знищених гітлерівців, воліла використовувати снайперський варіант СВТ-40. До середини війни снайперська СВТ-40 була замінена у виробництві застарілою і менш скорострільною, але точнішою на великих відстанях стрільби гвинтівкою Мосіна<ref name="Попенкер 598"/> (навіть сучасніша гвинтівка СВД поступається снайперській гвинтівці зр. 1891/30 рр. по точності бою<ref name="Калашников 55"/>).

Рішення виготовляти СВТ в автоматичному варіанті (АВТ-40) остаточно підірвало авторитет гвинтівки. Ствольна коробка, що не пристосована до такого навантаження, попросту деформувалася при стрільбі чергами. Очевидно, що у військах зловживали автоматичним режимом вогню, який необхідно було застосовувати лише в напружені моменти бою<ref name="Калашников 55"/>.

У підсумку, досвід експлуатації гвинтівок Токарєва допоміг в розробці післявоєнного індивідуальної автоматичної зброї, яка мала бути дуже простою і вкрай невибагливою ([[Автомат Калашникова]])<ref name="Калашников 36"/>.

== Застосування ==
* {{USR}}
* {{Країна з прапорцем|Фінляндія}}&nbsp;— трофейні СВТ перебували на озброєнні фінської армії з 1939 по 1958 рік.
* {{Країна з прапорцем|Третій Рейх}}&nbsp;— трофейні СВТ в значній кількості перебували на озброєнні вермахту і окремих «східних» частин під найменуванням ''Selbstladegewehr 258 (r)'' (СВТ-38) і ''Selbstladegewehr 259 (r)'' (СВТ-40).
* {{Країна з прапорцем|Чехословаччина}} — 1-й окремий Чехословацький піхотний батальйон під командуванням [[Людвік Свобода|Л. Свободи]] отримав СВТ в січні 1942 року<ref>Армии стран Варшавского договора. (справочник) / А.&nbsp;Д.&nbsp;Вербицкий и др. М., Воениздат, 1985. стр.173</ref>, надалі гвинтівки отримали інші підрозділи Чехословацького армійського корпусу<ref>Они сражались с фашизмом / сб., сост. В.&nbsp;Р.&nbsp;Томин. М., Политиздат, 1988. стр.10</ref>
* {{Країна з прапорцем|Польща}}&nbsp;— деяка кількість СВТ надійшла на озброєння частин Війська Польського. Також після війни частинами почесної варти деякий час використовувалися гвинтівки АВТ-40 (пізніше були замінені карабінами СКС).
* {{Країна з прапорцем|Україна}}<ref>{{Cite web|title=https://twitter.com/CalibreObscura/status/1510774283731148807|url=https://twitter.com/CalibreObscura/status/1510774283731148807|website=Twitter|accessdate=2023-02-15|language=uk}}</ref>

== Примітки ==
{{reflist}}

== Література ==
* Наставление по стрелковому делу (НСД-38). Самозарядная винтовка обр. 1940&nbsp;г.&nbsp;— М.:Военное издательство НКО СССР, 1940 г.
* Д.&nbsp;Н.&nbsp;Болотин. История советского стрелкового оружия и патронов.&nbsp;— СПб: Полигон, 1995 г.&nbsp;— 303 с.
* А.&nbsp;Б.&nbsp;Жук. Стрелковое оружие. Револьверы, пистолеты, винтовки, пистолеты-пулемёты, автоматы. М: Военное издательство, 1992 г.&nbsp;— 707 с.
* Попенкер М. Р., Милчев М.&nbsp;Н.&nbsp;Вторая мировая: Война оружейников. М.: Яуза, Эксмо, 2008.&nbsp;— 768 с.
* А. Вобленко. [http://zbroya.com.ua/mag/2000/2000-1/2000_1_2.htm СВТ&nbsp;— из армейской в охотничью] // журнал «Оружие и охота», №&nbsp;1, 2000
* Автоматический карабин системы Токарева. Краткое описание.&nbsp;— М.:Военное издательство НКО СССР, 1938 г.

== Див. також ==

* [[M1 Garand]]
* [[FG-42]]
* [[Автоматична гвинтівка Симонова]]
* [[Самозарядний карабін Симонова]]
* [[Автомат Токарєва]]

{{Стрілецька зброя СРСР}}

[[Категорія:Гвинтівки СРСР]]
[[Категорія:Самозарядні гвинтівки]]
[[Категорія:Гвинтівки Другої світової війни]]
[[Категорія:Зброя Корейської війни]]
[[Категорія:Стрілецька зброя російсько-української війни]]
[[Категорія:Вогнепальна зброя з коротким ходом поршня]]