-
Ігнатенко Ігор Павлович: відмінності між версіями
ua>InternetArchiveBot (Виправлено джерел: 4; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.7) |
м (Імпортовано 1 версія) |
||
| (Не показано 2 проміжні версії 2 користувачів) | |||
| Рядок 11: | Рядок 11: | ||
| прізвисько = «Батя», «Цум» | | прізвисько = «Батя», «Цум» | ||
| країна = {{UKR}} | | країна = {{UKR}} | ||
| вид збройних сил = {{ | | вид збройних сил = {{fСВ ЗСУ}} | ||
| рід військ = {{InМЕХ Укр}} | | рід військ = {{InМЕХ Укр}} | ||
| роки служби = 2014—2019 | | роки служби = 2014—2019 | ||
Поточна версія на 21:28, 8 жовтня 2023
| Ігор Ігнатенко | |
|---|---|
 Старший сержантШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці І́гор Па́влович Ігна́тенко ( — Шаблон:ДС) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни[1].
Життєпис
Народився 1963 року у місті Каменськ-Шахтинський (Ростовська область, РРФСР). Мешкав у місті Василівка (Запорізька область). Його батько — росіянин, мама — українка; 1992-го Ігор переїхав в Україну та отримав громадянство. Займався фермерством, засновник та керівник Фермерського господарства «Кош». З 1992 року брав участь у відродженні традицій запорізького козацтва; курінний отаман Великолузького куреня Василівського району. У 2000-х роках був керівником Василівської міської організації політичної партії «Вперед, Україно!».
Активний учасник Революції Гідності. Пішов на фронт з Майдану — до батальйону НГУ «Донбас». З 2015 року служив у 37-му батальйоні «Запоріжжя». У червні 2018-го перейшов до 93-ї бригади; старший сержант, номер обслуги гранатометного взводу. Воював у Пісках, за Станицю Луганську, Гранітне, біля Авдіївки та шахти Бутівки.
12 квітня 2019 року надвечір противник відкрив вогонь з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї по ВОП позиції шахта «Бутівка» — з одночасним висуванням групи піхоти. Українські захисники заблокували терористів за кількасот метрів від своїх позицій; противник застосував міномети калібру 82 мм, близько 17:15 внаслідок вибуху однієї з мін старший сержант Ігор Ігнатенко зазнав поранення, не сумісні з життям.
18 квітня 2019-го похований у Василівці; уздовж шляху слідування поховального кортежу чергували василівчани з національними прапорами.
Без Ігоря лишилися дружина та двоє дорослих синів[2].
Нагороди та вшанування
- Указом Президента України № 469/2019 від 27 червня 2019 року за «особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[3]