Коваленко Юрій Олександрович

Юрій Коваленко Коваленко Юрій Олександрович
Штаб-сержантШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:Однофамільці Юрій Олександрович Коваленко — український вчений, історик, археолог, учасник місії «Чорний тюльпан», краєзнавець, викладач, музикант, штаб-сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2023 році. Шаблон:External media

Життєпис

Юрій Коваленко народився 22 березня 1966 року в селі Некрасове Глухівського району (з 2020 року — Глухівської міської територіальної громади) Шосткинського району на Сумщині, де закінчив середню школу. Спочатку здобув фах електрика, потім навчався у закладі вищої освіти за спеціальністю психолога, а вже в дорослому віці навчався на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив за фахом археолога та музеєзнавця. Після 5-річної служби у совєцькій армії у 1987 році приєднався до археологічної експедиції, що працювала в Києві на Подолі. З 1988 року займався пошуковою діяльністю. Завдяки його групі, що входить до складу Всеукраїнського громадського об'єднання "Спілка «Народна пам'ять» було перепоховано тисячі воїнів, полеглих під час Другої світової війни.

Наприкінці 1980-х років став членом українських патріотичних організацій у Глухові, брав участь у перших проукраїнських мітингах, виступав на сцені з гітарою. У 1991 році Юрій Коваленко взяв участь у відомому музичному фестивалі «Червона рута», що проходив в Запоріжжі. Крім гітари, також грав на фортепіано та баяні. Був хористом камерного хору.

У 1992 році Юрій Коваленко в Глухові з однодумцями заснував пошуковий загін «Обеліск», що входив до Всеукраїнського об'єднання "Спілка «Народна пам'ять». В результаті проведених розкопок на місці табору військовополонених часів Другої світової в Глухові у 1994 році було організовано «Всеукраїнську вахту пам'яті». Зокрема, 1 жовтня 1994 року відбулося перепоховання загиблих на новоствореному меморіалі в урочищі Борок на околиці Глухова. Це була перша подібна акція в Україні, що набула загальнодержавного резонансу.

З 1999 року обіймав посаду завідувача науково-дослідного відділу Національного заповідника «Глухів». Учений та археолог-практик, з 2005 року брав участь у численних археологічних експедиціях, зокрема досліджував руїни спаленого московитами у 1708 році Батурина. Зокрема, відшукав у північній частині колишньої гетьманської фортеці місце розташування головного столичного храму — собору Живоначальної Трійці та його кладовища. Також ученому вдалося реконструювати зовнішній вигляд Батуринської фортеці, гетьманського будинку та замкової церкви. Крім того, він керував дослідженнями руїн Цитаделі Батуринської фортеці, розкопками заміської резиденції гетьмана Івана Мазепи на Гончарівці, разом з іншими вченими досліджував садибу генерального писаря Пилипа Орлика.

Активно досліджував минуле Глухова організувавши масштабні археологічні розкопки, зокрема — дослідження літописного давньоруського Глухова. На основі знайдених у колишній гетьманській столиці артефактів у 2008 році у Глухові був відкритий Музей археології. Юрій Коваленко був автором його концепції. Того ж року заповідник «Глухів» отримав статус національного. Зокрема, дослідник знайшов усипальницю Терещенків у Трьоханастасіївській церкві.

З початком війни на сході України в 2014 році як військовий археолог, брав участь у гуманітарній місії «Чорний тюльпан». Разом з колегами з ризиком для власного життя волонтери віднайшли та ідентифікували понад 150 тіл загиблих в боях за Іловайськ та Дебальцеве. Зібрані фахівцем факти та фотовідеофіксація злочину російських військ були використані у книзі «Іловайськ» сумського письменника Євгена Положія. За роботу у «Чорному тюльпані» був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України.

У грудні 2020 році Юрій Коваленко підписав контракт із ЗСУ і брав участь у бойових діях за Авдіївку в складі 58-ї окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського. Був нагороджений відзнаками Генштабу та командувача Об'єднаних сил. Перебуваючи на військовій службі у травні 2021 року, захистив кандидатську дисертацію на тему «Історична топографія Глухова доби Середньовіччя та ранньомодерного часу». Загалом, Юрій Коваленко — автор понад 70 наукових статей.

У перші години російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року брав участь у боях за Глухів. Потім у лютому-березні 2022 року брав участь у бойових діях у на Броварському напрямку та в Чернігівській області. Після звільнення Чернігівщини деякий час лікувався в шпиталі. А паралельно займався волонтерством: домовлявся про купівлю автомобілів для своєї бригади, сам переганяв машини. Потім працював у військоматі, але невдовзі знову повернувся на фронт — спочатку на південний, пізніше східний, де воював у найгарячіших точках війни. Обіймав військову посаду стрільця-снайпера. Загинув 14 березня 2023 року в ході запеклих боїв поблизу села Кузьмине Кремінської міської громади Сєвєродонецького району Луганської області від пострілу танка. Чин прощання відбувся 18 березня 2022 року в Глухові біля пам'ятника Березовському та Бортнянському. Поховали загиблого за його заповітом у рідному Некрасові на Глухівщині, де він народився й виріс.

Родина

У загиблого залишилися дружина (відома журналістка) Оксана Коваленко, яка зараз працює в Глухівській міській раді, та дві доньки вона — старша Леся та молодша Іванка. В ході повномасштабного російського вторгнення, старша донька подарувала батькам онучку Варвару. Вже після похорону 20 березня 2023 року дружина Оксана Коваленко перерахувала 40 тис. грн з дописом «від Юри Коваленка» на потреби захисників із 16-го окремого мотопіхотного батальйону «Полтава», в якому ніс військову службу він сам. Це були кошти, які люди перерахували на поховання загиблого Юрія Коваленка.

Нагороди

• Грамота Президента України «За гуманітарну участь в АТО» (2017);
• відзнака «За заслуги перед ЗСУ»,
• медаль УПЦ «За жертовність та любов до України».