-

Сьогодні 25 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Рудницький Сергій Миколайович: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>Андрій Гриценко
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 21:45, 8 жовтня 2023

Сергій Рудницький
Рудницький Сергій Миколайович
UA-OR7-MSGT-GSB-H(2015).png Головний сержантШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:Однофамільці Сергій Миколайович Рудницький — головний сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, що відзначився під час російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Життєпис

Сергій Рудницький народився 2 січня 1978 року в селищі Онуфріївці (з 2020 року — Онуфріївської селищної громади Олександрійського району) Кіровоградської області. Після закінчення 9-ти класів Онуфріївської загальноосвітньої школи вступив до Бобринецького сільськогосподарського технікуму імені В. Порика. Потім навчався в Харківському національному аграрному університеті імені В. В. Докучаєва на факультеті захисту рослин. З початком війни на сході України в 2014 році ніс військову службу у добровольчому батальйоні патрульної служби поліції особливого призначення «Кіровоград». На початку 2015 року був призваний по мобілізації до лав ЗСУ в складі 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-шої окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ, ніс військову службу в АТО на сході України. Обіймав військові посади навідника, командира відділення аеромобільного десантного взводу. У 2016 році отримав поранення, але продовжив службу за контрактом. Сергій Рудницький був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в АТО» та грамотою до неї. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну був мобілізований та перебував на передовій. Указом Президента України від 5 квітня 2022 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Брав участь у боях на Луганщині. Обіймав посаду головного сержанта роти вогневої підтримки. Під час чергового артилерійського обстрілу ворога він отримав поранення, не сумісні з життям. Загинув 7 листопада 2022 року поблизу селища Білогорівка Сєверодонецького району Луганської області. Похований 11 листопада 2022 року в рідному селищі[1][2][3].

Родина

У загиблого залишились дружина та два сини: Едуард — курсант Одеської військової академії й Тимофій (нар. 2019), а також батьки.

Нагороди

  • орден «За мужність» III ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[4].

Примітки

Джерела

Шаблон:Ukr-mil-bio-stub

Шаблон:Учасники РУВ