-

Сьогодні 25 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Самойленко Юрій Олегович: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>Ahatanhel
Немає опису редагування
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 21:45, 8 жовтня 2023

Юрій Олегович Самойленко
UA-OF1-SLT-GSB-H(2015).png Старший лейтенантШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Юрій Олегович Самойленко (позивний «Янів»; 13 грудня 1987, м. Обухів, Київська область — 10 вересня 2022) — український доброволець, старший лейтенант, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився в місті Обухів Київської області. Навчався в ЗОШ № 5, у старших класах перейшов навчатися до Обухівського ліцею № 1 ім. А. Малишка[1].

2006 року вступив до Міжрегіональної Академії управління персоналом, яку закінчив 2011 року за спеціальністю «менеджмент організацій місцевого самоврядування».

Деякий час працював у торгівлі, а згодом пішов на контрактну службу у військову частину в Підгірцях Обухівського району[2].

2014 року став добровольцем у батальйоні міліції особливого призначення «Золоті ворота».

Під час служби в батальйоні познайомився і почав зустрічатися з майбутньою дружиною Анаста­сією Цебринською, яка також служила в батальйоні. У 2016 році пара одружилася[3]. Згодом у сім'ї народилася донька Оленка[1].

2016 року звільнився та вступив до Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського, де вчився й проходив підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу. Працював інструктором зі стрільби у тирі[1].

Згодом підписав контракт в ЗСУ, служив у 135 батальйоні територіальної оборони Обухівського району. Після початку повномасштабного російського вторгнення став лідером групи футбольних хуліганів клубу Арсенал-Київ, відомих своїми лівими антифашистськими поглядами, які пішли служити в теробороні[4][5][6][7]. Сам Юрій був давнім учасником антифашистського руху[8][9].

Влітку 2022 року перевівся до 6-го батальйону Добровольчого українського корпусу, де служив на посаді заступника командира батальйону, а згодом — командира роти[1].

Брав участь у Балаклійському прориві, на одному з бойових завдань 9 вересня отримав кульове поранення у живіт. Був евакуйований до лікарні, де його прооперували, але 10 вересня о 01:40 серце зупинилося[1].

Посмертно нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня[10].

Примітки

Шаблон:Учасники РУВ