-
Чуб (зачіска): відмінності між версіями
ua>A.sav м (clean up, typo за допомогою AWB) |
(Немає відмінностей)
|
Версія за 14:53, 8 жовтня 2022
Чу́б, чупри́на — чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові. Одні з найперших згадок про чуб є у візантійських описах князя Святослава Ігоровича.
Поширення
Була поширена у євразійських кочовиків, а також народів, що виводили від них своє походження. У середньовіччі її носили тюрки й татари, а в ранньому новому часі — татари, турки, русини, поляки. В Османській імперії чуб був зачіскою яничарів. У Речі Посполитій був атрибутом «сарматської моди» й мав поширення серед шляхти і козаків.
На теренах Східної Європи найдовше зачіска носилася в Україні: до кінця XVIII століття серед січового козацтва (як ознака приналежності до Січі), а до 1-ї половини XIX століття — українських міщан (як символ приналежності до козацького народу). Інші назви — чуприна, оселедець (російська назва від Катерини ІІ), хохол (московська назва шляхетсько-козацької зачіски в XVII—XIX століттях й зневажлива назва українців, що від неї походить).
Історія
Одні з найперших згадок про чуб знаходяться у візантійських описах князя Святослава Ігоровича, при цьому така зачіска розглядається як ознака знатного походження. Зокрема відомий візантійський історик-хронист Лев Диякон таким чином зображує київського князя[1]:
Відомо, що тюрки-кизилбаші голили бороди, відпускали довгі азербайджанські вуса, а на голеній голові залишали чуб.[2] За словами агента Московської компанії Лайонеля Племтрі, який побував в Сефевідській імперії в 1568—1574 рр., довжина чуба в кизилбашів могла досягати 2 футів (~ 61 см), а її власники вірили в те, що за допомогою нього вони легше перенесуться на небо, коли помруть.[3]
Також широко поширеною чуприна була за часів козаків, ставши одним з основних елементів опису козака в образотворчому мистецтві та літературі:
Питалися козака:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»
«А причина то така:
Як на війні згину -
Мене ангел понесе
В небо за чуприну»
Козацька зачіска
Чуб та чуприну зазвичай розглядають як два окремі види зачіски. Чуб підстригався так: над лобом на скронях і на потилиці волосся голилося чи стриглося при тілі, і тільки серед голови залишалося на долоню широке, кругле пасмо довгого волосся. Те волосся розчісували на всі боки і підстригали кругом — вище над лобом, а нижче на потилиці. Таким чином голені місця прикривалися чубом і здавалося, що голова вся у волоссі; тільки коли чуб закочувався вітром, то голий череп відкривався, і від того обличчя людини робилося дико-величним і войовничим.
Зовсім інакше підстригалася чуприна. Вся голова голилася чи стриглася при тілі, над самим же лобом лишали кругле пасмо волосся пальців у три ширини. Волосся те часом відростало у довгу косу, яку можна було зачесати на лівий бік, або обвести кругом голови і замотати за ліве вухо, або просто довести до нього і замотати. Частіше, коли вона була не дуже довга, тільки спускалася на вухо і кінець її теліпався на плечі. Вважалося, що така коса надає лицю дуже войовничий вигляд та оригінальну красу.[5] Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди[6]. В Україні існував навіть спеціальний термін «чуприндир» — хоробрий, як запорожець, що носить чуприну на голові[7].
Щоб отримати право поголити чуприну згідно козацького звичаю, молодики повинні були пройти ряд випробовувань.[8]
Галерея
Турки
Борці делі
Скульптура турка[9] в складі пам'ятника Великому Магістрові Ніколо Коттонеру з Мальтійського собору
Ян ІІІ Собеський над яничаром
Азербайджанці
Азербайджанець з Карабаху під час траурної ходи з традиційною зачіскою "кекіл".
Шляхта
король Стефан Баторій
князь Дмитро Вишневецький
князь Ярема Вишневецький
князь Єжи Оссолінський
Козаки
Уявні образи
Див. також
Примітки
Джерела та література
- Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. — К.: Наукова думка, 1990. — Т.1 Шаблон:Ref-uk
Посилання
- Шаблон:УМЕ10
- «Оселедець», або чуприна // Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Т. 2. / Олекса Воропай. — Мюнхен, 1958. — C. 232.
- Українські чоловічі зачіски
- Левержет // Шаблон:УМЕ6
- Оселедець // Етимологічно-семантичний словник української мови. Т. 3: М — О / Митрополит Іларіон. — Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1982. — С. 394—395.
- ↑ Гальвар Чйон. «Русь вікінгів» — Кай Гансен, Ставангер, 2009. ISBN 978-82-91640-41-9, стор. 47
- ↑ Шаблон:Cite book
- ↑
http://www.vostlit.info/Texts/rus12/Benister/text.phtml?id=7649
- ↑ Руданський С. «Твори в трьох томах» — К.:Наукова думка
- ↑ «Чуб і чуприна» Український Світ.- 1996. — № 1-3
- ↑ Яворницький д. І. «Історія запорізьких козаків». — Львів: Світ,1990
- ↑ Стороженко О. «Марко Проклятий. Оповідання» — К.:Дніпро,1998
- ↑
https://gaydamaki.com.ua/yak-v-rivnomu-spasivtsiam-chuby-vystryhaly
- ↑ George Percy Badger. Description of Malta and Gozo. - Malta, Printing and litographi by M. Weiss, 1838. - p. 160.