-
Корчовний Роман Михайлович: відмінності між версіями
ua>TohaomgBot м (Замінено закодовану відсотковим кодуванням частину URL-адреси на звичайні літери) |
м (Імпортовано 1 версія) |
(Немає відмінностей)
| |
Поточна версія на 05:04, 10 жовтня 2023
| Корчовний Роман Михайлович | |
|---|---|
 Молодший сержантШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Рома́н Миха́йлович Корчо́вний — молодший сержант, Збройні сили України.
Життєпис
Народився у м. Київ, навчався у СШ № 206 у Святошинському районі м. Києва. У 1988—1990 рр. був призваний на строкову службу Святошинський РВК м. Києва. Здобув вищу освіту юриста у Національній академії державної служби Україна. Працював у Конституційному суді України і Міністерстві Закордонних справ України.
Призваний за мобілізацією у вересні 2014-го, молодший сержант, ст.механік-водій, 3-й окремий танковий батальйон «Звіробій» — 169-й навчальний центр Сухопутних військ.
"Жила собі невеличка, але дуже щаслива родина у великому м. Києві. Мама, тато, дідусь і бабуся. Жили дружно і щасливо.
Кожного ранку я бачив усміхнені люблячі очі мами і тата.
Тато й мама працювали, я ходив до школи. Найбільш за все я любив вихідні — вони для мене були невеличкими святами. Прокидаючись зранку я знав, що мене очікує сюрприз підготовлений батьками. Тому що у суботу та неділю ми родиною завжди подорожували. І байдуже куди, чи це була поїздка до лісу, на річку, на екскурсію до іншого міста, в розважальний центр, в музей — ми були щасливою родиною.
Тато завжди навчав мене бути справжнім чоловіком. А ще мені подобалися наші з татом маленькі таємнички — зайва порція солодощів, морозива. Та саме головне, у нас з татом була спільна мрія, якій так і не судилося здійснитись, бо почалася війна. Ми разом хотіли: я — сестричку, а тато — донечку.
Мій татусь, як справжній чоловік, отримавши «повістку», пішов захищати нашу Батьківщину. Він дуже любив нас з мамою і оберігав від зайвих нервувань, тому навіть перебуваючи в зоні АТО, розповідав нам, що знаходиться на полігоні у Львівській області.
Татусь мав приїхати у відпустку на різдвяні свята та заразом відсвяткувати своє 45-річчя. Він завжди виконував свої обіцянки.
Та, на жаль, ця обіцянка була дуже болючою та гіркою.
5 січня ми з мамою не змогли дозвонитися до тата. Але був інший дзвінок… Після якого до нас приїхали двоє військових і повідомили, що серце мого тата зупинилося під час несення караульної служби.
Мого татуся поховали напередодні його дня народження.
З того самого часу моє щасливе дитинство скінчилося — нема вже таких веселих вихідних. А найболюче для мене — мамині очі. Вона, як і раніше всміхається мені, але я помічаю в її очах сум і сльози.[1]
5 січня 2015-го помер під час несення служби на бойовому посту — охороняв військове містечко — не витримало серце.
Після смерті лишилися батьки, донька Марина від попереднього шлюбу 1991 р.н., та дружина з сином Дмитром 2005 р.н., які проживають у Дніпровському районі м. Києва.
Похований 8 січня 2015-го на Берковецькому кладовищі.
Нагороди
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни
- нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (26.2.2015, посмертно).
- нагороджений відзнакою «Герой-Киянин» (2017 посмертно)[2]