-

Сьогодні 22 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Скуратівський Вадим Леонтійович: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>Halyna13
мНемає опису редагування
 
м (Імпортовано 1 версія)
(Немає відмінностей)

Версія за 16:06, 13 грудня 2022

Шаблон:Науковець Скураті́вський Вадим Леонтійович (5 жовтня 1941, Бакланова Муравійка, Куликівський район, Чернігівської області) — український мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

Доктор мистецтвознавства (1997), кандидат філологічних наук (1971), академік Національної академії мистецтв України (2004; член-кореспондент — з травня 2001 р.), член Спілки кінематографістів України (1990) та Асоціації українських письменників (1997).

Заслужений діяч мистецтв України (24 березня 2011)[1]

Біографія

Файл:Вадим Скуратівський.jpg
Вадим Скуратівський

Народився в сім'ї вчителів.

Закінчив (1965) Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (факультет романо-германської філології).

Кандидатська дисертація «Мистецькі проблеми у німецькому романі ХХ ст.»

Докторська дисертація «Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття».

1966–1969 — аспірант, 1969–1971 — викладач кафедри зарубіжної літератури, Київський університет ім. Т.Шевченка.

1971–1978 — редактор відділу критики, журнал «Всесвіт» (залишив роботу за звинуваченням у «націоналістичних ухилах»).

Впродовж 1978–1980 років не мав постійного місця роботи, читав лекції в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, по лінії Бюро пропаганди радянського кіномистецтва та Товариства «Знання».

1980–1982 — молодший науковий працівник, НДІ психології України.

1982–1985 — заступник директора з наукової роботи, Літературно-меморіальний музей Лесі Українки.

Вересень 1985 р. — вересень 1986 р. — старший викладач кафедри філології, Київ. держ. інститут театр. мист. ім. І.Карпенка-Карого.

1986–1988 — викладач кафедри літератури, Київський державний інститут культури.

З вересня 1988 р. — старший викладач, з 1991 р. — доцент кафедри кіно і телебачення, з 1998 р. — професор кафедри телережисури Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого .

З 1991 р. — редактор відділу науки і культури журналу «Сучасність».

1992–1994 — член колегії Міністерства культури України.

1995 року читав курс української історії та історії української культури в Женевському університеті.

З 1997 р. — доцент кафедри історії та культурології у Національному університеті «Києво-Могилянська академія»

З 1998 року веде авторську рубрику «Монологи» в газеті «Столичные новости».

Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».[2]

Автор книг

  • Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст. (1972)
  • Поет-патріот Шандор Петефі (1972)
  • Українське бароко (1995, комп'ютерний варіант)
  • Етюди з світової літератури (1995),
  • Історія та культура. — К.: Поезія, 1996
  • Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття: Генеза. Структура. Функція, тт. 1-2. Ч. 1 , наук. ред. О. Мусієнко // К. : Іван Федоров, 1997. SBN 966-7116-21-2; Ч. 2, [рецензент О. С. Мусієнко]. – К. : КМЦ «Поезія», 1997. ISBN 966-95130-1-4.
  • Проблема авторства «Протоколов сионских мудрецов». — К.: Дух і літера, 2001
  • З кінознавчого записника: Статті в журналі «Кіно-Театр». — К.: Арт Книга, 2017. — 184 с. (Сер.: Кінематографічні студії, вип. 7)

Автор понад 1000 публікацій з історії української, російської та західних літератур, загальної історії, філософії історії, історії кіна та театру.[3] [4] [5]

Доробок у сфері кіно та телебачення

Був автором-ведучим циклів телепередач «Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» (ТРК «Студія „1+1“», 1997—1998), «Бачу землю» (2002, 1-й Національний).

Знявся в ігрових фільмах: «Родимка», к/м (1991), «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ» (1994), «Посмішка звіра» (1997—1999), «Шум вітру» (2002) та ін.

Ґран-прі актора за найкращу чоловічу роль в номінації «Непрофесійний виконавець ролі» фестивалю «Стожари» (1995; худ. фільм «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ», за Францом Кафкою).

Громадська позиція

Разом з патріотами підтримав Революцію гідності й дав аналітичну оцінку подіям на Майдані, вважаючи їх рятівними не тільки для демократії в Україні, а й для всього світу.[6]

У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[7].

Див. також

Джерела та література

Посилання

Примітки

Шаблон:Бібліоінформація

  1. ↑ http://www.president.gov.ua/documents/13304.html

  2. ↑ http://www.radiosvoboda.org/content/article/24422199.html

  3. ↑ http://www.bbc.co.uk/ukrainian/indepth/story/2004/10/041027_skurativsky_int.shtml

  4. ↑ http://www.bulvar.com.ua/arch/2008/2/478d2457dfaeb/

  5. ↑ http://zn.ua/CULTURE/intellektual_na_avanstsene_istorii_izvestnomu_uchenomu,_pedagogu,_ublitsistu_vadimu_skuratovskomu__6-25931.html

  6. ↑ Н. Мусієнко. Мистецтво Майдану.— К. : Майстер-принт, 2015, ст. 44. ISBN 978-617-7110-36-0 [1]
  7. ↑ https://www.europeanfilmacademy.org/Free-Oleg-Sentsov.465.0.html

Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Скуратівський_Вадим_Леонтійович&oldid=2683