-

Сьогодні 25 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Ушневич Олег Михайлович: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
м (Імпортовано 1 версія)
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 41: Рядок 41:
}}
}}


'''Ушне́́вич Оле́г Миха́йлович''' ({{н}}[[20 червня]] [[1982]], місто [[Дрогобич]], [[Львівська область]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]] — {{†}}[[20 лютого]] [[2014]], [[Київ]], [[Україна]]) — громадський активіст. Активний учасник [[Євромайдан]]у. [[Герой України]]
'''Ушне́́вич Оле́г Миха́йлович''' ({{н}}[[20 червня]] [[1982]], місто [[Дрогобич]], [[Львівська область]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]] — {{†}}[[20 лютого]] [[2014]], [[Київ]], [[Україна]]) — громадський активіст. Активний учасник [[Євромайдан]]у. [[Герой України]].


== Біографія ==
== Біографія ==
Народився в сім'ї працівників Дрогобицького нафтопереробного заводу (теперішнє [[Галичина (нафтопереробний комплекс)|ВАТ НПК «Галичина»]]) Михайла та Євгенії Ушневич. У віці 2.5 роки мати Олега померла народивши йому молодшого брата, якого разом з Олегом, на перший час, на виховання забрала до себе бабуся Анна, батькова мати зі Сколе, учасниця бойових дій, зв'язкова УПА. Згодом батько одружився вдруге з жінкою Анною, яка замінила хлопцям матір. Олег разом з батьками і сестрою Мар' яною проживали в Дрогобичі, а Роман, будучи ще маленьким залишився в бабусі і тітки в Сколе. Навчався Олег в Дрогобицькій середній школі №14, потім – у Вищому професійному училищі №19 м Дрогобича, де здобув фах столяра-різьб’яра . А після - в Університеті Львівська Політехніка на заочній формі, на будівельника. Після закінчення навчання деякий час працював в м Сколе, а потім у торговому центрі "Метро" у місті Львові.  
Народився в сім'ї працівників Дрогобицького нафтопереробного заводу (теперішнє [[Галичина (нафтопереробний комплекс)|ВАТ НПК «Галичина»]]) Михайла та Євгенії Ушневич. У віці 2.5 роки мати Олега померла народивши йому молодшого брата, якого разом з Олегом, на перший час, на виховання забрала до себе бабуся Анна, батькова мати зі [[Сколе]], учасниця бойових дій, зв'язкова УПА. Згодом батько одружився вдруге з жінкою Анною, яка замінила хлопцям матір. Олег разом з батьками і сестрою Мар'яною проживали в Дрогобичі, а Роман, будучи ще маленьким залишився в бабусі і тітки в Сколе. Навчався Олег в [[Дрогобицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 14|Дрогобицькій середній школі № 14]], потім — у [[Вище професійне училище №19 (Дрогобич)|Вищому професійному училищі № 19 м Дрогобича]], де здобув фах столяра-різьб'яра . А після — в [[Національний університет «Львівська політехніка»|Університеті Львівська Політехніка]] на заочній формі, на будівельника. Після закінчення навчання деякий час працював в м Сколе, а потім у торговому центрі «Метро» у місті Львові.


З 2010 року працював за кордоном. На [[Євромайдан|київському Майдані]] Олег Ушневич був із першого дня.<ref name="ППН">[http://droginfo.com.ua/content/view/5495/ Про полеглих наших Героїв…], Дрогобич Інфо, 21.02.2014</ref> Ймовірно, на певний час Олег Ушневич поїхав з Євромайдану, тому що газета «[[Факты и комментарии|Факти і коментарі]]» згадує про прибуття Олега в Київ разом з «Львівською сотнею Майдану» в трагічну ніч протистояння з [[18 лютого|18]] на [[19 лютого]] 2014 року<ref name="НОН">[http://fakty.ua/195761-nas-ostavalos-ne-bolshe-dvadcati-chelovek-kak-vdrug-poyavilas-lvovskaya-sotnya-slovno-sam-bog-poslal-etih-rebyat «Нас оставалось не больше двадцати человек, как вдруг появилась „Львовская сотня“. Словно сам Бог послал этих ребят»], Екатерина Копанева, «Факты и комментарии» №&nbsp;30 (4248), 20 февраля 2015 года</ref>.  
З 2010 року працював за кордоном. На [[Євромайдан|київському Майдані]] Олег Ушневич був із першого дня.<ref name="ППН">[http://droginfo.com.ua/content/view/5495/ Про полеглих наших Героїв…], Дрогобич Інфо, 21.02.2014</ref> Ймовірно, на певний час Олег Ушневич поїхав з Євромайдану, тому що газета «[[Факти та коментарі|Факти і коментарі]]» згадує про прибуття Олега в Київ разом з [[Самооборона Майдану#Структура (до 5 травня 2014 року)|«Львівською сотнею Майдану»]] в трагічну ніч протистояння з [[18 лютого|18]] на [[19 лютого]] 2014 року<ref name="НОН">[http://fakty.ua/195761-nas-ostavalos-ne-bolshe-dvadcati-chelovek-kak-vdrug-poyavilas-lvovskaya-sotnya-slovno-sam-bog-poslal-etih-rebyat «Нас оставалось не больше двадцати человек, как вдруг появилась „Львовская сотня“. Словно сам Бог послал этих ребят»], Екатерина Копанева, «Факты и комментарии» №&nbsp;30 (4248), 20 февраля 2015 года</ref>.
{{Головна|Протистояння в Україні 18—21 лютого 2014 року}}
{{Головна|Протистояння в Україні 18—21 лютого 2014 року}}
Ось як про прибуття «Львівської сотні» згадує майданівець, мешканець [[Кременчук]]а Андрій Шупик: {{Текст|Почалося!&nbsp;— Раптом закричав наш друг Вася.&nbsp;— Ідуть! Здається, «[[Тітушки]]» … Обернувшись, я побачив, як в нашу сторону рухаються чоловік сто з щитами і битами. Нас же в тому місці на [[Хрещатик]]у залишалося вже не більше двадцяти … Вони йшли швидко і впевнено. Долаючи біль у коліні, я нахилився, підняв якийсь камінь … Уже готовий був жбурнути, проте метрах в п'ятнадцяти від нас незнайомці чомусь зупинилися. «Хлопці, це ж наші!&nbsp;— Несподівано закричав Вася.&nbsp;— Подивіться на їхні обличчя. Такі обличчя можуть бути тільки у наших!» І дійсно. Начебто з битами, але очі добрі … «Хлопці, ви звідки?»&nbsp;— Крикнув я. Вперед, гримнувши щитами, вибігли четверо чоловіків років п'ятдесяти і … впали перед нами на коліна. «Брати! Пробачте, що так довго Їхали!» Це поспішала на підмогу «львівська сотня».<ref name="НОН" />{{oq|ru|Началось! — вдруг закричал наш друг Вася. — Идут! Кажется, «титушки» ... Обернувшись, я увидел, как в нашу сторону движутся человек сто со щитами и битами. Нас же в том месте на Крещатике оставалось уже не больше двадцати ... Они шли быстро и уверенно. Преодолевая боль в колене, я наклонился, поднял какой-то камень ... Уже готов был швырнуть, однако метрах в пятнадцати от нас незнакомцы почему-то остановились. «Ребята, это же наши! — неожиданно закричал Вася. — Посмотрите на их лица. Такие лица могут быть только у наших!» И действительно. Вроде бы с битами, но глаза добрые… «Хлопцы, вы откуда?» — крикнул я. Вперед, громыхнув щитами, выбежали четверо мужчин лет пятидесяти и ... упали перед нами на колени. {{lang-uk|«Брати! Пробачте, що так довго їхали!»}} Это спешила на подмогу «львовская сотня».}}}}
Ось як про прибуття «Львівської сотні» згадує майданівець, мешканець [[Кременчук]]а Андрій Шупик: {{Текст|Почалося!&nbsp;— Раптом закричав наш друг Вася.&nbsp;— Ідуть! Здається, «[[Тітушки]]» … Обернувшись, я побачив, як в нашу сторону рухаються чоловік сто з щитами і битами. Нас же в тому місці на [[Хрещатик]]у залишалося вже не більше двадцяти … Вони йшли швидко і впевнено. Долаючи біль у коліні, я нахилився, підняв якийсь камінь … Уже готовий був жбурнути, проте метрах в п'ятнадцяти від нас незнайомці чомусь зупинилися. «Хлопці, це ж наші!&nbsp;— Несподівано закричав Вася.&nbsp;— Подивіться на їхні обличчя. Такі обличчя можуть бути тільки у наших!» І дійсно. Начебто з битами, але очі добрі … «Хлопці, ви звідки?»&nbsp;— Крикнув я. Вперед, гримнувши щитами, вибігли четверо чоловіків років п'ятдесяти і … впали перед нами на коліна. «Брати! Пробачте, що так довго Їхали!» Це поспішала на підмогу «львівська сотня».<ref name="НОН" />{{oq|ru|Началось! — вдруг закричал наш друг Вася. — Идут! Кажется, «титушки» ... Обернувшись, я увидел, как в нашу сторону движутся человек сто со щитами и битами. Нас же в том месте на Крещатике оставалось уже не больше двадцати ... Они шли быстро и уверенно. Преодолевая боль в колене, я наклонился, поднял какой-то камень ... Уже готов был швырнуть, однако метрах в пятнадцати от нас незнакомцы почему-то остановились. «Ребята, это же наши! — неожиданно закричал Вася. — Посмотрите на их лица. Такие лица могут быть только у наших!» И действительно. Вроде бы с битами, но глаза добрые… «Хлопцы, вы откуда?» — крикнул я. Вперед, громыхнув щитами, выбежали четверо мужчин лет пятидесяти и ... упали перед нами на колени. {{lang-uk|«Брати! Пробачте, що так довго їхали!»}} Это спешила на подмогу «львовская сотня».}}}}
Зі спогадів активіста Євромайдану тернопільчанина Олексія:
Зі спогадів активіста Євромайдану тернопільчанина Олексія:
{{Текст|Під час чергової спроби прорвати барикаду під ноги впала газова граната. Пам'ятаю вибух, а далі&nbsp;— темрява. Знепритомнів. Прийшовши до тями, побачив, що ... горю. На мені палав одяг, а я не міг встати. Зрозумів, що або зараз згорю, або затопчуть наступаючі силовики. Раптом хтось схопив мене за руки і кудись потяг. Я не бачив його обличчя. Помітив тільки, що людина без бронежилета. Він погасив на мені вогонь, затягнув в укриття і, переконавшись, що я в безпеці, побіг назад на барикади.<ref name="НОН" />{{oq|ru|Во время очередной попытки прорвать баррикаду под ноги упала газовая граната. Помню взрыв, а дальше&nbsp;— темнота. Потерял сознание. Очнувшись, увидел, что ... горю. На мне пылала одежда, а я не мог встать. Понял, либо сейчас сгорю, либо затопчут наступающие силовики. Вдруг кто-то схватил меня за руки и куда-то потащил. Я не видел его лица. Заметил только, что человек без бронежилета. Он потушил на мне огонь, затащил в укрытие и, убедившись, что я в безопасности, побежал обратно на баррикады.}}}}
{{Текст|Під час чергової спроби прорвати барикаду під ноги впала газова граната. Пам'ятаю вибух, а далі&nbsp;— темрява. Знепритомнів. Прийшовши до тями, побачив, що ... горю. На мені палав одяг, а я не міг встати. Зрозумів, що або зараз згорю, або затопчуть наступаючі силовики. Раптом хтось схопив мене за руки і кудись потяг. Я не бачив його обличчя. Помітив тільки, що людина без бронежилета. Він погасив на мені вогонь, затягнув в укриття і, переконавшись, що я в безпеці, побіг назад на барикади.<ref name="НОН" />{{oq|ru|Во время очередной попытки прорвать баррикаду под ноги упала газовая граната. Помню взрыв, а дальше&nbsp;— темнота. Потерял сознание. Очнувшись, увидел, что ... горю. На мне пылала одежда, а я не мог встать. Понял, либо сейчас сгорю, либо затопчут наступающие силовики. Вдруг кто-то схватил меня за руки и куда-то потащил. Я не видел его лица. Заметил только, что человек без бронежилета. Он потушил на мне огонь, затащил в укрытие и, убедившись, что я в безопасности, побежал обратно на баррикады.}}}}
Як пізніше дізнався Олексій, цим невідомим був Олег Ушневич. Та подякувати своєму рятівникові він не встиг<ref name="НОН" />. [[20 лютого]] 2014 року Олег Ушневич загинув від двох куль [[снайпер]]а, які влучили в [[серце]]. Тіло було перенесено і ідентифіковано в готелі «Україна». Похований у місті [[Сколе]]<ref>[http://ukrainka.org.ua/node/1959 Сколівщина поховала Героя України Олега Ушневича, поряд з могилою одного з провідників ОУН Михайла Луцика [https://www.google.com/url?sa=t&source=web&rct=j&url=https://esu.com.ua/search_articles.php%3Fid%3D59415&ved=2ahUKEwi4vLDr1L3yAhVGpIsKHSHKCVAQFnoECAMQAQ&usg=AOvVaw11a8ChSfK2BPqRkltXz5SL&cshid=1629395947230 ]</ref>. Згідно інформації на сторінці в соціальній мережі «[[ВКонтакті|Вконтакті]]»,Олег не входив ні в яку політичну партію, але щиро підтримував ВО “Свобода”, чиї ідеї, програма захисту українців, та їхня послідовність були близькі його власним переконанням. А ще хлопець був переконаний, що він та всі інші люди вийшли на Майдан не за Європу, не проти когось, чи за когось конкретного, а за краще майбутнє наших українських дітей - так він висловився під час подій революції Гідності на своїй сторінці в соц мережах, це підтвердив брат Олега Роман Ушневич&nbsp;— депутат Сколівської міської ради від [[Всеукраїнське об'єднання «Свобода»|ВО "Свобода"]]<ref name="test">[http://vk.com/id58567139 Сторінка Олега Ушневича у ВК].</ref>.
Як пізніше дізнався Олексій, цим невідомим був Олег Ушневич. Та подякувати своєму рятівникові він не встиг<ref name="НОН" />. [[20 лютого]] 2014 року Олег Ушневич загинув від двох куль [[снайпер]]а, які влучили в [[серце]]. Тіло було перенесено і ідентифіковано в готелі «Україна». Похований у місті [[Сколе]]<ref>[http://ukrainka.org.ua/node/1959 Сколівщина поховала Героя України Олега Ушневича, поряд з могилою одного з провідників ОУН Михайла Луцика [https://www.google.com/url?sa=t&source=web&rct=j&url=https://esu.com.ua/search_articles.php%3Fid%3D59415&ved=2ahUKEwi4vLDr1L3yAhVGpIsKHSHKCVAQFnoECAMQAQ&usg=AOvVaw11a8ChSfK2BPqRkltXz5SL&cshid=1629395947230 ]</ref>. Згідно інформації на сторінці в соціальній мережі «[[ВКонтакті|Вконтакті]]», Олег не входив ні в яку політичну партію, але щиро підтримував ВО «Свобода», чиї ідеї, програма захисту українців, та їхня послідовність були близькі його власним переконанням. А ще хлопець був переконаний, що він та всі інші люди вийшли на Майдан не за Європу, не проти когось, чи за когось конкретного, а за краще майбутнє наших українських дітей&nbsp;— так він висловився під час подій революції Гідності на своїй сторінці в соц мережах, це підтвердив брат Олега Роман Ушневич&nbsp;— депутат Сколівської міської ради від [[Всеукраїнське об'єднання «Свобода»|ВО «Свобода»]]<ref name="test">[http://vk.com/id58567139 Сторінка Олега Ушневича у ВК].</ref>.


== Нагороди ==
== Нагороди ==
Рядок 61: Рядок 61:


[[22 грудня]] [[2014]] року в [[Дрогобич|Дрогобичі]] на фасаді будівлі Вищого професійного училища № 19, відкрито меморіальну дошку Олегу Ушневичу, [[Борис Ігор Володимирович|Ігорю Борису]] та [[Ісик Іван Васильович|Івану Ісику]].<ref>{{Cite web|title=Меморіальні дошки Героям у ЗПТО Львівщини|url=https://heroipto.lviv.ua/Меморіальні-дошки-Героям-у-ЗПТО-Львів/|website=Сайт пам'яті|date=2020-02-26|accessdate=2020-04-24|language=uk}}</ref>
[[22 грудня]] [[2014]] року в [[Дрогобич|Дрогобичі]] на фасаді будівлі Вищого професійного училища № 19, відкрито меморіальну дошку Олегу Ушневичу, [[Борис Ігор Володимирович|Ігорю Борису]] та [[Ісик Іван Васильович|Івану Ісику]].<ref>{{Cite web|title=Меморіальні дошки Героям у ЗПТО Львівщини|url=https://heroipto.lviv.ua/Меморіальні-дошки-Героям-у-ЗПТО-Львів/|website=Сайт пам'яті|date=2020-02-26|accessdate=2020-04-24|language=uk}}</ref>
Пам'яті Героя Небесної сотні — Олега Ушневича присвячена частина експозиції [[Історико-краєзнавчий музей «Сколівщина»|історико-краєзнавчого музею «Сколівщина»]] у місті Сколе.<ref>{{Cite web | url = https://skole-rada.gov.ua/istorikokraeznavchij-muzej-skolivschina-22-52-02-19-04-2021/ | title = Історико-краєзнавчий музей «Сколівщина» | publisher = Сколівська міська рада| author = | date = | access-date = 2023-05-12 | language = }}</ref>


== Галерея ==
== Галерея ==
Рядок 84: Рядок 86:
{{Герої України}}
{{Герої України}}


[[Категорія:Народились 20 червня]]
[[Категорія:Народились 1982]]
[[Категорія:Померли 20 лютого]]
[[Категорія:Померли 2014]]
[[Категорія:Уродженці Дрогобича]]
[[Категорія:Уродженці Дрогобича]]
[[Категорія:Персоналії:Сколівський район]]
[[Категорія:Померли в Києві]]
[[Категорія:Померли в Києві]]
[[Категорія:Учасники Євромайдану]]
[[Категорія:Поховані у Сколе]]
[[Категорія:Поховані в Сколівському районі]]

Поточна версія на 12:11, 15 жовтня 2023


Ушне́́вич Оле́г Миха́йлович (Шаблон:Н20 червня 1982, місто Дрогобич, Львівська область, УРСР — Шаблон:†20 лютого 2014, Київ, Україна) — громадський активіст. Активний учасник Євромайдану. Герой України.

Біографія

Народився в сім'ї працівників Дрогобицького нафтопереробного заводу (теперішнє ВАТ НПК «Галичина») Михайла та Євгенії Ушневич. У віці 2.5 роки мати Олега померла народивши йому молодшого брата, якого разом з Олегом, на перший час, на виховання забрала до себе бабуся Анна, батькова мати зі Сколе, учасниця бойових дій, зв'язкова УПА. Згодом батько одружився вдруге з жінкою Анною, яка замінила хлопцям матір. Олег разом з батьками і сестрою Мар'яною проживали в Дрогобичі, а Роман, будучи ще маленьким залишився в бабусі і тітки в Сколе. Навчався Олег в Дрогобицькій середній школі № 14, потім — у Вищому професійному училищі № 19 м Дрогобича, де здобув фах столяра-різьб'яра . А після — в Університеті Львівська Політехніка на заочній формі, на будівельника. Після закінчення навчання деякий час працював в м Сколе, а потім у торговому центрі «Метро» у місті Львові.

З 2010 року працював за кордоном. На київському Майдані Олег Ушневич був із першого дня.[1] Ймовірно, на певний час Олег Ушневич поїхав з Євромайдану, тому що газета «Факти і коментарі» згадує про прибуття Олега в Київ разом з «Львівською сотнею Майдану» в трагічну ніч протистояння з 18 на 19 лютого 2014 року[2]. Шаблон:Головна Ось як про прибуття «Львівської сотні» згадує майданівець, мешканець Кременчука Андрій Шупик: Шаблон:Текст Зі спогадів активіста Євромайдану тернопільчанина Олексія: Шаблон:Текст Як пізніше дізнався Олексій, цим невідомим був Олег Ушневич. Та подякувати своєму рятівникові він не встиг[2]. 20 лютого 2014 року Олег Ушневич загинув від двох куль снайпера, які влучили в серце. Тіло було перенесено і ідентифіковано в готелі «Україна». Похований у місті Сколе[3]. Згідно інформації на сторінці в соціальній мережі «Вконтакті», Олег не входив ні в яку політичну партію, але щиро підтримував ВО «Свобода», чиї ідеї, програма захисту українців, та їхня послідовність були близькі його власним переконанням. А ще хлопець був переконаний, що він та всі інші люди вийшли на Майдан не за Європу, не проти когось, чи за когось конкретного, а за краще майбутнє наших українських дітей — так він висловився під час подій революції Гідності на своїй сторінці в соц мережах, це підтвердив брат Олега Роман Ушневич — депутат Сколівської міської ради від ВО «Свобода»[4].

Нагороди

Вшанування пам'яті

15 лютого 2015 року у місті Сколе встановили меморіальну дошку на честь Олега Ушневича.[7].

22 грудня 2014 року в Дрогобичі на фасаді будівлі Вищого професійного училища № 19, відкрито меморіальну дошку Олегу Ушневичу, Ігорю Борису та Івану Ісику.[8]

Пам'яті Героя Небесної сотні — Олега Ушневича присвячена частина експозиції історико-краєзнавчого музею «Сколівщина» у місті Сколе.[9]

Галерея

  • Дрогобичани в молитві за загиблими на Майдані, серед котрих троє з Дрогобиччини

    Дрогобичани в молитві за загиблими на Майдані, серед котрих троє з Дрогобиччини

  • Молитва в Дрогобичі 20 лютого 2014 року за вбитими на Євромайдані

    Молитва в Дрогобичі 20 лютого 2014 року за вбитими на Євромайдані

  • Поминальна молитва в Дрогобичі за вбитими на Євромайдані

    Поминальна молитва в Дрогобичі за вбитими на Євромайдані

  • Поминальні свічки від дрогобичан в спомин душ людей, вбитих на Євромайдані. Дрогобич, площа Ринок перед ратушею, 20.02.2014

    Поминальні свічки від дрогобичан в спомин душ людей, вбитих на Євромайдані. Дрогобич, площа Ринок перед ратушею, 20.02.2014

  • пам'ятний знак на місці загибелі Олега Ушневича

    пам'ятний знак на місці загибелі Олега Ушневича

Примітки

Посилання

Джерела

Шаблон:Список загиблих учасників Євромайдану Шаблон:Герої України

  1. ↑ Про полеглих наших Героїв…, Дрогобич Інфо, 21.02.2014
  2. ↑ 2,0 2,1 «Нас оставалось не больше двадцати человек, как вдруг появилась „Львовская сотня“. Словно сам Бог послал этих ребят», Екатерина Копанева, «Факты и комментарии» № 30 (4248), 20 февраля 2015 года
  3. ↑ Сколівщина поховала Героя України Олега Ушневича, поряд з могилою одного з провідників ОУН Михайла Луцика [https://www.google.com/url?sa=t&source=web&rct=j&url=https://esu.com.ua/search_articles.php%3Fid%3D59415&ved=2ahUKEwi4vLDr1L3yAhVGpIsKHSHKCVAQFnoECAMQAQ&usg=AOvVaw11a8ChSfK2BPqRkltXz5SL&cshid=1629395947230
  4. ↑ Сторінка Олега Ушневича у ВК.
  5. ↑ Шаблон:УПУ
  6. ↑ Патріарх Філарет нагородив почесними медалями родичів героїв Небесної сотні // ТСН, 5 липня 2015
  7. ↑ У місті Сколе встановили пам'ятний знак на честь Героя України Олега Ушневича, 15 лютого 2015 року
  8. ↑ https://heroipto.lviv.ua/Меморіальні-дошки-Героям-у-ЗПТО-Львів/

  9. ↑ https://skole-rada.gov.ua/istorikokraeznavchij-muzej-skolivschina-22-52-02-19-04-2021/

Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Ушневич_Олег_Михайлович&oldid=30276