Терпило Данило Ількович

Данило Терпило (отаман Зелений; , Трипілля — †  кінець листопада 1919, Стрітівка) — український громадський діяч, революціонер і повстанський отаман Російської імперії, а згодом України.

Життєпис

Народився 16 (28 грудня) 1886 року в селі Трипіллі (тепер Обухівського району Київської області). Закінчив церковнопарафіяльну школу і двокласне земське училище. Навчався в Житомирській школі прапорщиків.

Під час революції 1905—1907 років став членом гуртка соціалістів-революціонерів, який очолював з 1906 року. Вперше арештований 1907 року. Просидів у в'язниці три місяці. Вдруге арештований 22 вересня 1908 року за антиурядову діяльність і засланий у Холмогори Архангельської губернії на три роки. Брав участь у першій світовій війні: у 1914–1917 роках мобілізований до російської армії. Проходив службу на Західному фронті при штабі XXXV корпусу.

У 1917 році повернувся в Україну. 1917 року навчався в Житомирській школі прапорщиків, де в той час викладав сотник Никифор Авраменко.

Після Жовтневого перевороту трипільці визнали владу Центральної Ради. Відновлена Іваном Гавришем та Данилом Терпилом Трипільська організація соціалістів-революціонерів мала великий вплив на околиці: Трипільську, Черняхівську, Германівську, Обухівську та Великодмитрівську волості. В той час Данило Терпило з товаришами і закладали мережу майбутнього повстанського руху: структура війська, старшини, зброя, місця збору, агентура, оповіщення та все інше, що входить в поняття забезпечення мобілізаційної готовності.

Проти гетьмана

У березні 1918 року в Трипілля зайшли німці та війська Української Держави. Ліберально налаштована українська інтелігенція зайняла антигетьманську позицію.

Агітував за Центральну Раду. У листопаді 1918 брав участь у повстанні проти гетьманського уряду на Трипільщині. 21 листопада вояки Данила Терпила розгромили Трипільську гетьманську варту. Тоді його загін становив близько 4000 селян.

В листопаді 1918 року, визнавши верховенство Директорії УНР, створює трьохтисячну I Дніпровську повстанську дивізію, яка спільно із загонами Петлюри та січових стрільців в грудні 1918 року займає Київ.

Проти Петлюри

В грудні розпустив дивізію. 22 січня 1919 з Києва відправлено загін Січових стрільців на чолі з сотником Думіним на придушення бунту отамана Зеленого (Д. Терпила), якій відмовився виступити на фронт у район Чернігова. В січні 1919 знову збирає армію та співпрацює з червоними, проте після спроби червоних реформувати загони Зеленого на зразок Червоної Армії, змінює рішення.

На початку січня 1919 р. із середовища партій, що входили до складу уряду Директорії, виділилися фракції: з УСДРП — «незалежники», а з УПСР — ліві есери. Всі вони визнали Радянську владу в Україні. В Трипіллі на повітовому селянсько-козачому з'їзді Зелений заявив, що його устрімлення розійшлися з політикою Директорії і він вступає з нею в конфронтацію. Після з'їзду повстанці навколишніх волостей почали збиратися в Трипіллі. Через кілька днів у Григорівці було скликано другий повітовий з'їзд, на який прибуло 80 делегатів. З'їзд обрав повітовий виконком і командиром загону затвердив Зеленого. Пізніше загін було найменовано — Перша Київська Радянська дивізія.

Проти більшовиків

5 лютого 1919 року більшовики зайняли Київ, почався грабунок Київщини більшовицькими продзагонами, що штовхнуло українське село до опору. В квітні 1919 року, спираючись на підтримку населення Терпило розпочав боротьбу з російською комуністичною окупаційною владою, яка ще в березні оголосила його поза законом.

Він займає Трипілля та вбиває там більшовицьких агітаторів. Отаман Зелений увійшов до підпільного Всеукраїнського ревкому, який очолював Олександр Грудницький, а до складу ревкому входили отамани Ангел та Соколовський. Зелений став військовим комісаром ревкому. У зверненні «До селян і робітників України» наголошувалося: «Ми домагаємося такого: — Україна мусить бути незалежною…».

Погруддя отамана Зеленого у Трипіллі

8-10 квітня 1919 Зелений разом з отаманами Струком, Соколовським та Бурлакою на короткий час оволоділи Києвом, підтримавши Куренівське повстання проти більшовиків. Повстанці значною мірою паралізували більшовицькі структури на Київщині.

Загони Зеленого отримали назву «Першої Київської дивізії». Тоді ж було утворено на Васильківщині й «Другу Київську повстанську дивізію» (отаман Марко Шляховий). Ці дві дивізії були зведені в «Перший повстанський кіш», який очолив отаман Зелений. І вже влітку район Трипілля-Васильків- Мотовилівка-Кагарлик повністю перейшов до рук повстанців. На початку травня до отамана Зеленого приєднався отаман Ангел з невеликим загоном, зазнавши поразки від більшовиків на Чернігівщині.

Більшовицька влада кинула в травні 1919 року проти повстанців зведений загін числом у 21 тисячу вояків Червоної Армії. Червоні задіяли проти повсталих навіть Дніпровську флотилію. До 14–16 травня отамана вибили зі свого району, а його армія розійшлася по домівках, скоротившись до двох тисяч, та розпалася на дрібні загони. В кінці травня 1919 року Раднарком України оголосив про винагороду за голови Зеленого та Ангела, живих чи мертвих, у сумі 50 тис. рублів. Зелений і Ангел на початку червня 1919 року перебралися на лівий берег Дніпра через вітачівський дерев'яний міст у районі Обухова і розпустили козаків. Було поширено чутки, що Зеленого і Ангела зарубали козаки. В Переяславі поріділі загони Зеленого з'єдналися з військами отамана Григор'єва.

Але вже в ніч з 26 на 27 червня 1919 року червоні були вибиті з Трипілля 1-м полком Підкови (полковник Максим Удод) та 2-им полком під керівництвом Максима Терпила — двоюрідного брата Зеленого.

Зелений воював проти більшовиків на території Васильківського, Фастівського, Ржищевського, Обухівського та Переяславського повітів сучасної Київської області, а також на території Чернігівської, Полтавської і Подільської губерній.

У Переяславі 15 липня 1919 р. отаман Зелений урочисто, в присутності місцевого люду та свого війська, скасував Переяславську угоду 1654 року про «возз'єднання» з Московією. В цей час його сили вимірювались близько 30 тисяч козаків і старшин.

Див. також: Трипільський похід 1919

Проти Денікіна

31 серпня 1919 року білогвардійці Денікіна захопили Київ. У вересні 1919 року Зелений з одним із загонів відбув до Кам'янець-Подільського, де разом з Ангелом та делегацією від отамана Гаврашенка 17 вересня зустрічався з урядовцями Директорії і особисто з Симоном Петлюрою. Повстанці вимагали надання боєприпасів та негайного початку наступу на денікінців. Після цього отаман Зелений провів у своїх військах нараду, де було ухвалено визнання Української Директорії за верховну владу.

Всю осінь отаман Зелений воював з денікінцями, очоливши велику партизанську армію, в якій нараховувалося до 30 тисяч вояків. Зоною діяльності партизанських зелених загонів стали Чигиринський, Черкаський, Канівський і Звенигородський повіти. Зелені вибили денікінців з Кагарлика, а 11 жовтня 1919 року їм вдалося на деякий час захопити і Київ.

У жовтні 1919 року Зелений вступив у бій з денікінцями і був тяжко поранений: бій стався неподалік Канева. Дорогою до Трипілля отаман помер у селі Стрітівка. За іншими менш вірогідними версіями отамана Зеленого вбили поплічники.

Похований у Трипіллі на березі річки Красної на кутку Заброди. Могила не збереглася.

Вшанування пам'яті

• В його рідному Трипіллі йому встановлений пам'ятник.
• Вулиця Отамана Зеленого у Борисполі.
• Вулиця Отамана Зеленого у Києві
• Вулиця Отамана Зеленого у Обухові
• Вулиця Отамана Зеленого у Трипіллі
• Дума про отамана Зеленого
• Пісня про отамана Зеленого

Посилання

• Роман Коваль. «Отаман Зелений» (видання третє, доповнене, виправлене). — К: Наш Формат, 2014. — 560 с. — ISBN 978-966-97405-3-3.
• Клим Поліщук. «Отаман Зелений». — Львів, 1922, вид. «Русалка».  — 140 с.

Джерела

• О. Д. Бойко. Зелений // Шаблон:ЕІУ
• Р. М. Коваль. Зелений // Шаблон:ЕСУ

• Отаман Зелений. Той, хто скасував Переяславський договір 1654 року..
• Герої не вмирають. Про отамана Зеленого і повстанський рух..
• ЛЕГЕНДАРНИЙ ТРИПІЛЕЦЬ — ОТАМАН ЗЕЛЕНИЙ
• «Отаман Зелений» — спроба нового бачення