-
В: відмінності між версіями
м (Імпортовано 1 версія) |
м (Імпортовано 1 версія) |
||
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) | |||
| Рядок 17: | Рядок 17: | ||
== Використання == | == Використання == | ||
В — третя літера [[українська абетка|української]] абетки. У сучасній українській мові цією літерою позначають переважно [[ | В — третя літера [[українська абетка|української]] абетки. У сучасній українській мові цією літерою позначають переважно [[губно-зубний апроксимант]] [ʋ], який, на відміну від [[Російська мова|російської мови]], не співвідноситься з губно-зубним [f], а на початку слова перед приголосним, після голосного та в кінці слова переходить у дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант [[Дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант|[w]]] (''він ўзяў, вона ўзяла, воўк''). Інші [[алофон]]и — [β], [v], [ⱱ̟] / [ⱳ], [ⱱ]. | ||
Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «третій»: ложа «В», пункт «В» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-В клас, будинок 8-В тощо | Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «третій»: ложа «В», пункт «В» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-В клас, будинок 8-В тощо | ||
Поточна версія на 07:16, 7 жовтня 2023
Шаблон:Кирилиця В («ве») — літера кириличної абетки. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі.
Історія
За формою накреслення це видозмінений варіант літери 
(«віди») старослов'янської кириличної абетки, що походить від грецького β («бета», у середньогрецькому читанні — «віта»). Назва, очевидно, походить від староцерковнослов'янського вѣдѣ («я знаю», «я знав»), яке являє собою застиглу архаїчну форму перфекта дієслова вѣсти — пор. Шаблон:Lang-el, дав.-інд. vḗda, авест. vaēda, Шаблон:Lang-got[1][2].
У глаголиці має накреслення 
. Числове значення у кириличній цифірі — 2 (в̃), у глаголичній — 3.
Різна вимова латинського B і слов'янського В зумовлена тим, що латинська абетка виникла на основі грецької близько VI ст. до н. е., коли Β означала звук [b], а в період створення слов'янської кириличної абетки в IX ст. н. е. греки вимовляли Β як [v] («віта»).
У давньоруській і староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «В» вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.
У 16 столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.
Використання
В — третя літера української абетки. У сучасній українській мові цією літерою позначають переважно губно-зубний апроксимант [ʋ], який, на відміну від російської мови, не співвідноситься з губно-зубним [f], а на початку слова перед приголосним, після голосного та в кінці слова переходить у дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант [w] (він ўзяў, вона ўзяла, воўк). Інші алофони — [β], [v], [ⱱ̟] / [ⱳ], [ⱱ].
Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «третій»: ложа «В», пункт «В» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-В клас, будинок 8-В тощо
Звук
В українському письмі літера В може позначати різні звуки, залежно від позиції в слові.
- [β] (б-в) — дзвінкий губно-губний фрикативний
- [ʋ] (в) — дзвінкий губно-зубний апроксимант
- [v] (твердий в) — дзвінкий губно-зубний фрикативний
- [ⱱ̟] / [ⱳ] (в) — губно-губний одноударний
- [w] (в) — дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант
- [ⱱ] (в) — дзвінкий губно-зубний одноударний
Прийменник
В українській мові існує слово, що складається з одної цієї літери — прийменник «в», який є фонетичним варіантом прийменника «у» (рідше трапляються форми «ув», зі знах. і місц. відмінками вживаються також «уві», «вві», «ві», церк.-слов. «во»). Він має значну кількість значень, означаючи і місцеперебування (у лісі), і напрямок (у ліс), і посідання (у мене), і початок дії (у танець). Колись цей прийменник міг вживатися у значенні «біля», «поруч»: «Два брати, грізні ісполини ..стояли у ворот» (І. П. Котляревський); «А вона, безталанночка, поклонилась та й стала в порога, як чужа» (Марко Вовчок)[3][4].
З граматичного й етимологічного погляду в прийменнику «в/у» можна виділити два різних праслов'янських прийменники. Один, найбільш поширений, вживається з місцевим і знахідним відмінками і походить від Шаблон:Lang-x-slav (Шаблон:Lang-orv), у якому початкове *v- має протетичне походження, а *ъn вважається спорідненим з Шаблон:Lang-grc, Шаблон:Lang2, Шаблон:Lang-de. Втрата прикінцевого *n сталася внаслідок закону відкритого складу майже у всіх позиціях, зберігся він тільки на початку деяких займенників (у них, у ньому, у неї). Другий прийменник трапляється у сполученні з родовим відмінком (у мене, Шаблон:Comment у воріт, у порога) і веде походження від Шаблон:Lang-x-slav (Шаблон:Lang-orv) < Шаблон:Lang-x-ie[5].
Таблиця кодів
| Кодування | Регістр | Десятковий код |
16-ковий код |
Вісімковий код |
Двійковий код |
|---|---|---|---|---|---|
| Юнікод | Велика | 1042 | 0412 | 002022 | 00000100 00010010 |
| Мала | 1074 | 0432 | 002062 | 00000100 00110010 | |
| ISO 8859-5 | Велика | 178 | B2 | 262 | 10110010 |
| Мала | 210 | D2 | 322 | 11010010 | |
| KOI-8 | Велика | 247 | F7 | 367 | 11110111 |
| Мала | 215 | D7 | 327 | 11010111 | |
| Windows-1251 | Велика | 194 | C2 | 302 | 11000010 |
| Мала | 226 | E2 | 342 | 11100010 |
Див. також
- B (латиниця) — схожа за виглядом літера латинської абетки.
- Бета (літера) — літера грецької абетки від якої утворено літеру В.
Примітки
Джерела
Література
- Шаблон:УРЕ
- Півторак Г. П. В // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.