-

Сьогодні 25 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Українсько-російські відносини у передвоєнний період: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>Submajstro
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 08:36, 7 жовтня 2023

У статті подані події про які відомо з відкритих джерел у період від проголошення незалежності України до початку російсько-української війни.

Поділ майна Радянської Армії

За час суперечки між Україною та Росією, у період невизначеності, з балансу Чорноморського флоту з різних причин списали 788 суден, які перевели до інших підрозділів флоту Росії[1].

час місце подробиці наслідки
1 грудня 1991 Україна Севастополь викрадення у нейтральні води (і далі у РФ) крейсера «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнецов» РФ викрадений крейсер не повернула і включила до складу Північного флоту[2][3][4]
cічень 1992 Україна Стрий викрадення на територію Білорусі (і далі у РФ) 6 бомбардувальників Ту-22М3 під виглядом навчань РФ викрадені літаки не повернула[5][6]
Україна Донузлав несанкціонований перехід корабля МПК-116 з Донузлава на головну базу ЧФ — в Севастополь РФ викрадений корабель не повернула[7][8]
21 липня 1992 акваторія Чорного моря перехід корабля ЧФ СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка із Криму в порт Одеси військові РФ пробували переслідувати корабель, Україна викрадений корабель не повернула[9]
13 лютого 1992 Україна Старокостянтинів викрадення 6 бомбардувальників Су-24 під час проведення планових тренувальних польотів РФ викрадені літаки не повернула[10][11]

У червні 1995 року в Сочі підписали ще одну важливу угоду, в якій було зафіксовано, що Україні залишиться 18,3% Чорноморського флоту, а Російській Федерації – 81,7% із числа кораблів та суден, зафіксованих станом на 3 серпня 1992 року, без урахування вже вкрадених Росією 788 суден[1].

Прикордонні та військові інциденти

У Криму

Перші широкомасштабні дії проти України датуються 1992 роком. Завдання-мінімум для росіян – не ділитися Чорноморським флотом. Цитата із наказу Івана Капітанця, першого заступника Головкома російського ВМФ:

К офицерам, мичманам, прапорщикам, создающим нездоровую обстановку в воинских коллективах, склонных к измене Родине и принятию присяги на верность Украине, применять суровые меры воздействия вплоть до увольнения с занимаемой должности и увольнения со службы

Особливий переполох викликало повідомлення від 22 лютого 1992 року. Тоді українську присягу склав 880-ий окремий батальйон морської піхоти – найкращий у з’єднанні за результатами попереднього, 1991-го року. Головний штаб ВМФ у Москві одразу видав директиву розформувати батальйон. У квітні 1992 року поблизу школи прапорщиків, де розмістилась організаційна група з формування ВМС України, почала чергувати машина з комплексом радіоелектронного придушення. Російські радисти перешкоджали зв’язку й вели радіоперехоплення.

Під охорону російської морської піхоти взяли штаб ВПС ЧФ і штаб Кримської бази у селищі Новоозерне – а тамтешній взвод охорони розформували через складання української присяги.

У ніч проти 8 квітня 1992 року у зв’язку зі складанням української присяги офіцерами штабу Кримської бази до Новоозерного ввели бойову техніку 361-го полку 126-ої дивізії берегової оборони ЧФ: 4 БТР і 2 мотострілецькі взводи з Євпаторії.

До озера Донузлав увійшли два ракетні катери й два корвети, заблокувавши кораблі, особовий склад яких склав українську присягу. При цьому наказ штабу флоту передбачав узяти під охорону бронетехніку й будівлю Євпаторійської місцевої ради, але командир 361-го полку його не виконав.

9 липня 1992 року склав українську присягу особовий склад військової комендатури Севастопольського гарнізону – пункту управління Головної бази. Це був удар у самісіньке серце проросійських сил. 10 липня о 12:25 у 810-ій бригаді морської піхоти зіграли бойову тривогу, яка перетворилася на бойову готовність «повна»: особовому складу видали бронежилети й набої. Російська десантно-штурмова група з 25 осіб увійшла до комендатури[12].

У вересні 1993 року відбулася сутичка між українськими піхотинцями й російською береговою охороною[12]. Звинувативши Україну в намаганні присвоїти собі Чорноморський флот, Росія запустила процес відокремлення Криму від України, роздаючи російські паспорти працівникам об'єктів Чорноморського флоту та ведучи антиукраїнську інформаційну кампанію по всій території Криму.

У травні 1994 року країна ввела на територію Криму велику кількість (близько 60 тисяч) солдатів Національної гвардії та прикордонних військ, після чого ситуація стабілізувалася. 10 червня 1994 Україна та Росія домовилися про поділ Чорноморського флоту[13][14].

Після підписання у 1997 році угоди про статус та умови перебування Чорноморського флоту на території України, ці домовленості систематично порушувалися. До 2005 року Севастополь патрулювали російські патрулі і служба військової автоінспекції ЧФ РФ, що не було передбачено законами України[15].

За межами Криму

З початку січня 1994 року за наказом штабу російського ЧФ почали відключати навігаційні вогні й світлові знаки у північно-східній частині Чорного моря. Судноплавство до портів України стало неможливим. Одночасно вивозили гідрографічне обладнання.

8 квітня 1994 року стався черговий конфлікт між Чорноморським флотом і ВМС України, коли на гідрографічному суді ЧФ «Челекен» намагалися вивезти радіонавігаційне обладнання з Одеси. Вранці 9 квітня зупинити «Челекен» відправили українські прикордонні катери. У повітря були підняті чотири штурмовики Су-25. У відповідь з Севастополя на зустріч судну-втікачеві вийшла ціла корабельна ударна група ЧФ. Конфлікт ставав все більш небезпечним, і, щоб уникнути відкритого зіткнення, в Києві вирішили перевірити судно в Севастополі. Але там росіяни перевантажили все обладнання на інші судна, і українці не змогли довести факт пограбування[16].

Однак командування ЧФ прорахувалося. На цей момент уже вивели до Росії 98-у гвардійську повітрянодесантну дивізію – і баланс сил у південних областях України змінився. Українські десантники захопили 318-й дивізіон кораблів консервації в Одесі, який чинив збройний опір під час подій з «Челекеном». «Дивізіон застосував зброю і виступив проти української влади, тому його дні були скінчені», – говорив командувач ВМС Володимир Безкоровайний.

За кілька тижнів на об’єктах флоту по всьому Північному Причорномор’ю підняли українські прапори. Росіяни відступили до Криму[17].

час місце подробиці наслідки
24 квітня 2000 акваторія Чорного моря стрільби ЧФ РФ з мису Херсонес, випущена ракета П-35Б з БРК «Редут» влучила в правий борт судна «Верещагіно» командування ЧФ РФ поклало вину за інцидент на капітана цивільного корабля[18]
4 жовтня 2001 акваторія Чорного моря російський літак Ту-154, що виконував рейс Тель-Авів — Новосибірськ, ймовірно був збитий ракетою 5В28 Україна не визнала вину, станом на 2023 рік юридичне рішення відсутнє[19]
29 вересня — 23 жовтня 2003 Україна острів Тузла Росія відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса збереження українського контролю, Росія не визнала правовий статус острова[20]
17 липня 2013 акваторія Азовського моря таран баркаса з українськими рибалками катером берегової охорони ФСБ, 4 загиблих Росія відмовилася від проведення спільного розслідування, єдиного вцілілого звільнено[21][22]

20 лютого 2014 вказана дата як дата початку нападу на Україну та анексії Криму у медалях Міністерства оборони РФ, впроваджених 21 березня 2014 року[23].

  • Разітєльний переслідує СКР-112.jpg

    СКР ЧФ «Разітєльний» переслідує СКР-112

Вплив Росії у політичних процесах

Розпад радянського режиму

У останні роки існування радянського режиму, коли внаслідок перебудови впроваджувалася політика гласності та демократизація суспільного життя, радянські військові та спецпризначенці мали нищити в Західній Україні символіку, що стосувалася періоду національно-визвольної боротьби. Відомо про спроби затримання організаторів несакціонованих владою зібрань, вандалізм та підривання на памʼятників[13][14].

19 листопада 1990 року був підписаний договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою, де підкреслювалося що він базувався на деклараціях про суверенітет обох сторін[24][25].


1991-1993

Від початку існування незалежної України, Росія фінансувала і підтримувала численні проросійські партії та організації, які протягом 1991-2013 виступали проти вступу України до НАТО, ЄС, СОТ, проти реабілітації воїнів ОУН-УПА, підтримували культ 9 травня та декларувала прихильність до «східнослов'янської культури» й канонічного православ'я, бачачи Україну в союзі з Росією й Білоруссю[26].

8 грудня 1991 року тодішніми президентами Леонідом Кравчуком, Борисом Єльциним та Головою Верховної Ради Республіки Білорусь Станіславом Шушкевичем у Біловезькій Пущі була підписана Біловезька угода, яким констатовано припинення існування Союзу РСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Окрема угода була укладена щодо здійснення єдиного контролю над наявною в державах ядерною зброєю – у грудні 1991 року в Алма-Аті Кравчук, Єльцин, Шушкевич та Назарбаєв підписали угоду «Про спільні заходи щодо ядерної зброї», внаслідок чого тактичну ядерну зброю зобовʼязалися вивезти до Росії з територій України, Білорусі та Казахстану до 1 липня 1992 року. Кількість вивезених ракет – невідома[27].

У 1990-х, майбутні російські президенти Володимир Путін і Дмитро Медведєв тривалий час працювали в команді Анатолія Собчака[28], який ще в 1992 році публічно виступав за відторгнення Криму і критикував Україну за розвиток сильної армії для захисту незалежності країни[29]. Також 1992 року Верховна Рада Російської Федерації постановила, що передача Криму до складу Української РСР нібито була незаконною[30][31].

23 червня 1992 року в місті Дагомис була укладено угода між Україною і Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин[32].

У червні 1993 року на з'їзді у Донецьку була створена проросійська політична партія лівого спрямування — КПУ (ліквідована у 2015)[33].

3 вересня 1993 року було укладено чотири міжнародних документи, укладені Україною та РФ за підсумками переговорів у передмісті Ялти — Масандрі.

  • протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту[34]
  • основні принципи утилізації ядерних боєзарядів стратегічних ядерних сил, що дислоковані в Україні
  • угода між Урядом Російської Федерації та Урядом України про утилізацію ядерних боєзарядів
  • угода між Україною та Російською Федерацією про порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів Стратегічних Сил, розташованих на їхніх територіях

Угоди стосувалися врегулювання проблем поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР та утилізації ядерної зброї, що знаходилася на території України[35][36][37].

1994-1998

У квітні 1996 року була утворена ПСПУ, проросійська партія лівого спрямування (ліквідована у 2022)[38].

30-31 травня 1997 року відбувся перший візит президента Російської Федерації до України — Борис Єльцин разом із Леонідом Кучмою підписали договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією — угоду між Україною і Російською Федерацією, в якій закріплювалися принцип стратегічного партнерства, визнання непорушності наявних кордонів, повага до територіальної цілісності та взаємні зобов'язання не використовувати свою територію на шкоду безпеці один одного. Цей договір припиняв дію попереднього договору між УРСР і РРФСР 1990-ого року[39][40][41][42][43].

1999-2004

25 березня 1999 року В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. В'ячеслав Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прессекретар лідера НРУ Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Колишній заступник генпрокурора Микола Голомша заявив, що Чорновола добили, ймовірно, кількома ударами кастета. Соратники В'ячеслава Чорновола та його син Тарас Чорновіл, патріотично налаштована громадськість вважають його загибель політичним убивством напередодні майбутніх президентських виборів[1].

18 квітня 2000 року відбувся перший візит Володимира Путіна до України, а 18 липня того ж року другий[44][45].

21 квітня 2001 року послом Російської Федерації в Україні став Віктор Черномирдін. 12 листопада 2001 року відбувся черговий візит Путіна[46]. Того ж року він був в Україні у липні, серпні та грудні[47][48][49].

6 жовтня 2002 відбувся єдиний у 2002 році візит Путіна[50]. У 2002 році США звинуватили Україну в поставках станцій радіотехнічної розвідки «Кольчуга» до Іраку, після чого США заморозили фінансову допомогу Україні (йшлося загалом про 54 млрд доларів) і пригрозили санкціями у випадку, якщо продаж «Кольчуг» вдасться довести. Леонід Кучма – скомпрометований не лише скандалом із розвідувальними станціями, а й убивством Георгія Ґонґадзе – став міжнародним ізгоєм. Значною мірою, саме цей скандал змусив Кучму до обрання «східного вектору» міжнародної політики. Путін і сателіти Росії залишились єдиними партнерами Президента Кучми, а отже й України[51].

2003 рік оголошено Роком Росії в Україні[52]. 28 січня 2003 року був підписаний договір про українсько-російський державний кордон, спірною ділянкою залишалося Азовське море та Керченська протока. Наприкінці року, 24 грудня, був підписаний договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки[53][54]. Путін відвідував Україну 2003 року чотири рази, у січні, квітні-травні, вересні та грудні[55][56][57][58].

Як заявив полковник ФСБ Ігор Гіркін, російська влада ще у 2000-х роках розпочала спроби встановлення економічного контролю над Україною, щоб «купити її з тельбухами». За його інформацією, для цього Путін дозволив російським олігархам та чиновникам скупити значну частину всієї української власності[59].

У 2004 році Путін відвідав Україну сім разів, з яких двічі безпосередньо перед президентськими виборами, 26-28 жовтня та 12 листопада[60][61][62][63][64][65][66]. У липні Кучма вилучив із воєнної доктрини тезу про те, що вступ у НАТО і Європейський Союз є кінцевою метою політики євроатлантичної і європейської інтеграції[67].

Зі старту передвиборчої кампанії відразу ж чітко окреслилась тенденція до застосування адмінресурсу на користь провладного кандидата[68]. Передвиборчу кампанію Януковича вів російський політолог Гліб Павловський, який прибув до Києва на чолі цілої бригади російських радників та політтехнологів. У 2006 році Павловському заборонили в'їзд на територію України протягом 5 років через діяльність, яка суперечить національним інтересам країни[69]. Під час передвиборчої кампанії та напередодні виборів у храмах Московського патріархату священники через тиск влади та церковного керівництва проводили агітацію за кандидата на посаду Президента В. Януковича[70].

5 вересня 2004 року сталося отруєння тодішнього кандидата у президенти Віктора Ющенка, до якого згодом було виявлено причетність російських спецслужб[71][72]. Незважаючи на численні фальсифікації президент Володимир Путін вітав тодішнього премʼєр-міністра Віктора Януковича з перемогою на виборах двічі, 22 (ще до оголошення офіційних результатів) та 25 листопада[73][74].


  • Протести 6 лютого 2001 під час акції Україна без Кучми

    Протести 6 лютого 2001 під час акції Україна без Кучми

  • Мітинг опозиційних сил біля пам'ятника Тарасу Шевченку в Києві 9 березня 2003

    Мітинг опозиційних сил біля пам'ятника Тарасу Шевченку в Києві 9 березня 2003

2005-2009

19 березня 2005 року відбувся візит Путіна до України де він зустрівся із тодішніми президентом Віктором Ющенком, премʼєр-міністром Юлією Тимошенко, спікером Володимиром Литвином та митрополитом УПЦ МП Володимиром Сабоданом[75].

22 грудня 2006 року Путін відвідав Україну де зустрівся із тодішнім премʼєр-міністром Віктором Януковичем[76].

У листопаді 2007 року відбувалися кримсько-татарські протести проти тодішньої влади АРК, що складалася з представників проросійської Партії регіонів[77][78].

У липні 2009 року Україну вперше відвідав у якості патріарха РПЦ Володимир Гундяєв[79].


2010-2012

У січні-лютого 2010 року на президентських виборах переміг проросійський кандидат Віктор Янукович. 21 квітня 2010 року у Харкові між тодішніми президентами Януковичем та Медведєвим була підписана угода між Україною і Російською Федерацією, згідно з якою термін перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі подовжено з 2017 до 2042 року (у березні 2021 року стало відомо що Служба безпеки України перевірить чи була державною зрадою ратифікація 236 народними депутатами угод а також повідомили про підозру в держзраді тодішньому премʼєр-міністру Миколі Азарову, а у липні 2022 року Міністрам закордонних справ та юстиції часів президентства Віктора Януковича Костянтину Грищенку та Олександру Лавриновичу повідомили про підозру у держзраді)[80][81].

Впродовж липня 2010 року проходив другий візит російського патріарха Гундяєва[82]. У серпні новим послом Російської Федерації в Україні став Михайло Зурабов[83]. У листопаді того ж року відбувався ще один візит Гундяєва, а наступні візити відбулися у травні, липні, вересні та жовтні 2011 року[84][85][86][87][88].

9 травня 2011 низка проросійських організацій спробувала провести демонстрацію у Львові[89].

3 липня 2012 року, після ухвалення Верховною Радою закону «Про засади державної мовної політики», на Європейській площі під Українським домом зібрався мітинг на підтримку української мови, деякі з учасників акції оголосили голодування. Частина протестувальників залишилася на ніч. На наступний день між мітингувальниками та співробітниками спецпідрозділу «Беркут», стягнутими на місце подій, відбулися зіткнення зі застосуванням сльозогінного газу. 8 липня, попри акції протесту, що проходили не тільки в Києві, а й у ряді інших міст України, Президент України Янукович підписав скандальний русифікаторський закон[90].

12 липня 2012 року відбувся візит Путіна до України, а наприкінці місяця відбувся черговий візит російського патріарха Гундяєва до України[91][92].


2013

27 липня 2013 року відбувся черговий візит Путіна, на урочистості присвячені 1025-ліття Хрещення Київської Русі[93].

20 грудня 2013 року Російський державний Фонд національного добробуту викупив облігації Уряду України на суму 3 млрд доларів у борг (відомий як «борг Януковича»). Кошти були отримані 24 грудня 2013 року, і їх вистачило на три дні, до 27 грудня 2013. Як заявив тодішній прем'єр-міністр Микола Азаров, грошей вистачило на три дні, їх начебто було використано на «погашення боргів із соціальних зобов'язань». Згодом стало зрозуміло, що майбутніх траншів кредиту не буде, а під «соціальними зобов'язаннями» Микола розумів оплату Газпрому за поставлений в Україну газ: «Російський кредит на 3 млрд доларів, отриманий Україною в грудні минулого року, був відразу ж направлений назад до РФ як розрахунок за російський газ» — заявив 8 квітня 2014 року голова НБУ Степан Кубів в ефірі Першого національного телеканалу[94][95].

23 лютого 2014 був відкликаний (до червня 2014) посол Російської Федерації в Україні Зурабов[96]. У лютому-березні відбулися одні з останніх масових кримсько-татарські протести проти російської анексії Криму[97].


Русифікація та навʼязування російської ідеології

У Севастополі з 1992 по 2005 рік ЧФ РФ проводив інтенсивне «завантаження» міста російською державною символікою та історичною атрибутикою. Свої дії флот не узгоджував ні з Урядом України, ні з органами місцевої влади. В цей період відкрито 13 пам’ятників, 6 пам’ятних знаків і 22 меморіальних дошки, присвячених особам і подіям російської історії, розміщено російські прапори. «Узгодження» цих дій проводилось тільки на місцевому рівні, вже після їх офіційного відкриття, а дещо залишилось не узгодженим взагалі. ЧФ в 1995 році не погоджувався з навчанням їх дітей за українськими програмами, тому наполягав на створенні для себе окремої школи для дітей офіцерів і мічманів ЧФ РФ. Таку школу флоту в Севастополі збудував мер Москви Лужков. Але, згодом, ЧФ РФ переглянув свою позицію[98].

Цитати російських високопосадовців та політиків стосовно України

Гундяєв Володимир Михайлович
Жириновський Володимир Вольфович
Лужков Юрій Михайлович
Путін Володимир Володимирович

Економіка

Доведення до банкрутства підприємств

У 2013 році припинив діяльність Львівський автобусний завод що перебував з 2001 року у власності російського бізнесмена Ігоря Чуркіна[99]. 6 травня 2014 року Державна виконавча служба України видала постанову про арешт майна заводу-боржника[100][101].

Торгові війни
Українсько-російський газовий конфлікт 2005—2006
час березень 2005 — 4 січня 2006
подробиці економічне протистояння між компаніями «Газпром» та «Нафтогаз» щодо умов постачання і транзиту газу
наслідки у ніч на 1 січня РФ зупинила постачання газу, 4 січня було підписано договір, за яким закінчувалася практика оплати транзитом за постачання газу і ці дві речі стали розглядатися окремо, погоджено нову ціну за постачання газу у $95/1000 м³
Сирна війна
час січень — червень 2012
подробиці торговельно-економічне протистояння між Україною та Росією внаслідок боротьби за російський ринок збуту сиру, було використане як інструмент економічного тиску
наслідки незалежна експертиза 4 дослідних лабораторій РФ та України не виявила рослинних олій в заборонених до експорту в Росію українських твердих сирах, орієнтовні втрати від невиконаного експорту склали біля 300 млн доларів[102][103][104][105][106]
Шоколадна війна
час серпень — грудень 2013
подробиці торговельно-економічне протистояння між Україною та Росією, викликане забороною продажів у Росії продукції української кондитерської компанії «Roshen», було використане як інструмент економічного та політичного тиску
наслідки Росія не змогла надати доказів, проти виступив Таджикистан, згодом Молдова, Киргизстан, Білорусь і Казахстан заявили про цілковиту безпечність продукції Рошен, після чого Росія пом'якшила свою позицію[107][108][109][110][111][112][113][114][115][116][117]

Див. також

Примітки

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 https://grnt.media/analytics/yak-ukrayina-vtrachala-oboronozdatnist/

  2. ↑ Шаблон:Книга
  3. ↑ Шаблон:Книга
  4. ↑ Беды и напасти авианосца «Адмирал Кузнецов» Николаевские новости. Сергей Гаврилов. 8.01.2014 Шаблон:Ref-ru
  5. ↑ https://e-news.su/mnenie-i-analitika/317755-19-let-nazad-na-ukraine-byl-likvidirovan-posledniy-tu-160.html

  6. ↑ https://wikiwand.com/uk/260-й_важкий_бомбардувальний_авіаційний_полк_(Україна)

  7. ↑ https://www.ukrmilitary.com/2018/07/perehid-skr112-21-lypnya-1992.html

  8. ↑ https://riavrn.ru/news/glava-povorinskogo-rayona-ugnal-korabl-i-privel-ego-v-sevastopol/

  9. ↑ https://www.ukrmilitary.com/2018/07/perehid-skr112-21-lypnya-1992.html

  10. ↑ https://www.ukrmilitary.com/2019/06/rozkradannya-zvit-1.html

  11. ↑ https://mil.in.ua/uk/blogs/konspektyvno-pro-ukrayinski-su-24/

  12. ↑ 12,0 12,1 https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/10/38319/

  13. ↑ 13,0 13,1 https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/10/38319/

  14. ↑ 14,0 14,1 https://www.ukrmilitary.com/2016/05/7-diviziya-ngu.html

  15. ↑ https://www.pravda.com.ua/articles/2005/08/15/3012439/

  16. ↑ http://fraza.ua/analytics/276648-zabytaja-vojna-za-chernomorskij-flot-

  17. ↑ https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/10/38319/

  18. ↑ https://mil.in.ua/uk/articles/obstril-rosiyanamy-tsyvilnogo-ukrayinskogo-sudna-v-2000-mu-rotsi/

  19. ↑ https://glavcom.ua/publications/aviakatastrofi-nad-chornim-morem-chi-prikriv-kuchma-putina-15-rokiv-tomu-384412.html

  20. ↑ https://armyinform.com.ua/2022/09/29/u-czej-den-19-rokiv-tomu-rosiya-sprovokuvala-konflikt-shhodo-ostrova-tuzla/

  21. ↑ https://www.radiosvoboda.org/a/25160457.html
  22. ↑ https://www.ukrinform.ua/rubric-society/1528462-vtsililiy_u_azovskomu_mori_ribalka_kage_shcho_iih_navmisne_taranili_1851041.html

  23. ↑ http://www.sammler.ru/index.php?showtopic=142324

  24. ↑ https://zakon.rada.gov.ua/go/643_011

  25. ↑ https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2305560-persij-dogovir-z-rosieu-girkij-prismak-polinu.html

  26. ↑ http://dx.doi.org/10.1515/phw-2020-16305
  27. ↑ https://grnt.media/analytics/yak-ukrayina-vtrachala-oboronozdatnist/

  28. ↑ https://www.spiegel.de/international/world/the-anointed-one-tracking-the-rise-of-putin-s-crown-prince-a-537864.html
  29. ↑ Нина Зверева. Передача Без ретуши (РТР, 1992). ТПО «Республика». Анатолий Собчак (Відео). цитати:
    хв: сек цитата
    0:16 Эта идея Содружества [СНГ] понадобилась [Украине] только для того, чтобы использовать эту идею как определенную передышку чтоб создать свою собственную армию.
    4:55 …Даже если предположить такую нелепость что Крым это территория Украины.
    6:44 Я противник решать какие-либо территориальные конфликты силой… Но здесь и нельзя упускать время. Нельзя допускать чтоб Украина создала такую армию, которую если она создаст, то она обязательно пустит в ход.
    9:46 Меня очень беспокоит… то что Украина связывает свою независимость… главным образом с созданием мощных вооруженных сил.
  30. ↑ Караичев Д.Н. Формирование в российской научной историографии юридической концепции об антиконституционном характере передачи Крымской области в 1954 г. из состава РСФСР в состав Украинской ССР / Д.Н. Караичев. — М. : КнигИздат, 2019. — 126 с. (посилання на повний текст)
  31. ↑ Постановление ВС РФ от 21.05.1992 № 2809-I
  32. ↑ https://zakon.rada.gov.ua/go/643_018

  33. ↑ http://www.drsu.gov.ua/party

  34. ↑ http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/643_054

  35. ↑ http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/643_131

  36. ↑ http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/643_132

  37. ↑ http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/643_054

  38. ↑ https://www.rudenko.kiev.ua/parties/pspu

  39. ↑ Антон Бутейко. Перший договір з Росією - гіркий присмак полину. Ukrinform (blogs). 15.09.2017
  40. ↑ ДОГОВІР між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (Документ 643_011). Верховна Рада України.
  41. ↑ Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання - Том 1: 1990-1991 рр. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001.
  42. ↑ Олена Любовець. Фантомні болі Імперії. Чи могла Україна втратити Крим у 1990-х . Історична правда (дочірній проект «Української правди»). 17 червня 2014
  43. ↑ https://www.radiosvoboda.org/a/velykyi-dohovir-rosiya-ukrayina-viyna/31887879.html
  44. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45687

  45. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45642

  46. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45706

  47. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45681

  48. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45718

  49. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45724

  50. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45463

  51. ↑ https://grnt.media/analytics/yak-ukrayina-vtrachala-oboronozdatnist/

  52. ↑ http://www.golos.com.ua/article/248531

  53. ↑ https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2004/01/040123_ukr_rus_year

  54. ↑ https://zakon.rada.gov.ua/go/643_157

  55. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45470

  56. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45485

  57. ↑ https://tass.ru/info/1377151

  58. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45509

  59. ↑ Хроника войны 2022. И. Стрелков, М.Климов — Неприятности с «хаймарсами». Стрелков онлайн 14.07.22. (Відео / Тільки аудіо) Починаючи з 1 години 40 хвилин 43 секунди. Першоджерело: телеграм-канал Гіркіна. Транскрипція: [Вместо военного вторжения] Украину собирались купить с потрохами. И более того, с потрохами покупали. Еще до 14 года. Еще в нулевых годах, немного касаясь по службе [в ФСБ] вопросов Украины, я задавал людям, находящимся в теме, вопрос: а почему мы вообще ничего на этом направлении не делаем. И получал совершенно искренний на голубом глазу ответ такого рода: а не надо ничего делать мы там всё уже купили. Путин разрешил высшим [российским] чиновникам скупать там собственность…, и скоро половина всей собственности на Украине будет принадлежать российским олигархам и олигархам-чиновникам
  60. ↑ https://lenta.ru/news/2004/05/24/meeting/

  61. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45529

  62. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45532

  63. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45537

  64. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45539

  65. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45521

  66. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45514

  67. ↑ https://grnt.media/analytics/yak-ukrayina-vtrachala-oboronozdatnist/

  68. ↑ https://www.oporaua.org/article/vybory/election_history/23049-istoriia-viboriv-tretogo-prezidenta-v-2004-rotsi-ukrayina-obirala-u-tri-turi

  69. ↑ https://detector.media/infospace/article/208396/2023-02-27-pomer-rosiyskyy-polittekhnolog-odyn-z-avtoriv-temnykiv-u-2003-2004-rokakh-glib-pavlovskyy/

  70. ↑ https://www.helsinki.org.ua/articles/tserkovni-taryfy-za-yanukovycha-odyn-bezkoshtovnyj-moleben-za-yuschenka-dva-misyatsi-vidluchennya-vid-svyatoho-prychastya/

  71. ↑ https://www.radiosvoboda.org/a/30148147.html
  72. ↑ https://news.obozrevatel.com/ukr/politics/evroparlament-viznav-scho-yuschenka-otruili-rosiyani-deputat-poyasniv-nyuansi.htm

  73. ↑ https://www.radiosvoboda.org/a/923375.html
  74. ↑ https://www.pravda.com.ua/articles/2005/11/15/3017827/

  75. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45550

  76. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/45607

  77. ↑ https://www.radiosvoboda.org/a/972824.html
  78. ↑ https://www.pravda.com.ua/news/2007/11/9/3316745/index.amp

  79. ↑ https://www.bbc.com/russian/international/2009/07/090724_kirill_visit_ukraine

  80. ↑ https://www.bbc.com/ukrainian/62293858
  81. ↑ https://www.pravda.com.ua/news/2021/03/11/7286287/

  82. ↑ https://risu.ua/zavershivsya-vizit-patriarha-moskovskogo-i-vsiyeji-rusi-kirila-do-ukrajini_n39030

  83. ↑ https://lenta.ru/news/2009/08/13/sign/

  84. ↑ https://risu.ua/neyubileynyy-vizit_n42682

  85. ↑ https://risu.ua/patriarha-kirila-v-travni-chekayut-u-doneckiy-yeparhiji-upc-ta-v-harkovi-onovleno_n46439

  86. ↑ https://risu.ua/cogodni-z-tridennim-vizitom-v-ukrajinu-pribuvaye-patriarh-moskovskiy-kiril_n49243

  87. ↑ https://risu.ua/patriarh-kiril-14-veresnya-pribuv-do-luganska_n50689

  88. ↑ https://risu.ua/sogodni-na-bukovinu-z-dvodennim-vizitom-pribuvaye-patriah-kiril_n51103

  89. ↑ https://galinfo.com.ua/photo/9_travnya_u_lvovi_87405.html

  90. ↑ https://www.radiosvoboda.org/a/30704043.html
  91. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/15980

  92. ↑ https://risu.ua/viktor-yanukovich-u-krimu-proviv-zustrich-z-patriarhom-moskovskim-i-vsiyeji-rusi-kirilom_n57966

  93. ↑ http://kremlin.ru/events/president/trips/18965

  94. ↑ http://zn.ua/ECONOMICS/glava-nbu-otchitalsya-kuda-delis-3-milliarda-dollarov-rossiyskogo-kredita-142869_.html

  95. ↑ http://economics.unian.net/finance/866738-ukraina-razmestila-evrobondyi-na-3-mlrd-doll-na-2-goda-po-stavke-kupona-5.html

  96. ↑ https://ria.ru/20140605/1010818209.html

  97. ↑ https://www.radiosvoboda.org/a/29063350.html

  98. ↑ https://www.pravda.com.ua/articles/2005/08/15/3012439/

  99. ↑ https://wz.lviv.ua/economy/124673-komu-vyhidne-bankrutstvo-laza

  100. ↑ http://zaxid.net/news/showNews.do?areshtovani_budivli_lazu_vistavili_na_povtorniy_auktsion&objectId=1352221

  101. ↑ https://www.radiosvoboda.org/a/1375713.html
  102. ↑ В Онищенка з'явилися серйозні претензії до українського сиру
  103. ↑ https://www.unian.ua/politics/630867-ukrajina-rosiya-naslidki-sirnoji-viyni.html

  104. ↑ МЗС та українські експортери сиру дійшли згоди
  105. ↑ https://podrobnosti.ua/841009-onischenko-uveren-chto-situatsija-s-ukrainskimi-syrami-povtoritsja.html
  106. ↑ Украина не выполняет "сырные" договоренности - Роспотребнадзор (рос.)
  107. ↑ http://www.ng.ru/cis/2013-08-05/1_chocolate.html

  108. ↑ http://ua.dmitryfirtash.com/event/963

  109. ↑ http://www.pravda.com.ua/news/2013/08/14/6996036/

  110. ↑ http://nr2.ru/kiev/451863.html

  111. ↑ Россия фактически закрыла границу для украинских товаров . Подробности. 14.08.2013 Шаблон:Ref-ru
  112. ↑ http://podrobnosti.ua/economy/2013/08/29/926698.html

  113. ↑ http://zn.ua/ECONOMICS/ukrainskie-laboratorii-ne-nashli-v-shokolade-roshen-kancerogenov-126998_.html

  114. ↑ http://nr2.ru/kiev/452995.html

  115. ↑ http://kloop.kg/blog/2013/08/05/ky-rgy-zstan-proverit-vse-ukrainskie-konfety-posle-zapreta-na-roshen-v-rossii/

  116. ↑ http://naviny.by/rubrics/economic/2013/08/02/ic_news_113_422208/

  117. ↑ https://ms.detector.media/oglyad-zmi/post/3152/2013-08-22-kordon-u-shokoladi/

Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Українсько-російські_відносини_у_передвоєнний_період&oldid=4616