-
Ч: відмінності між версіями
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
ua>Пан Денис (Лексема присутня не збігається з лексичним значенням слова наявний. Цебто в цьому реченні: «Присутня в усіх кириличних абетках». Присутній — це про знаходження когось у певному місці, у конкретному місці. Ми не можемо сказати: «Ця буква присутня в алфавіті», бо буква не жива істота.) |
м (Імпортовано 1 версія) |
||
| (Не показано 2 проміжні версії 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Кирилиця | {{Кирилиця | ||
|Заголовок=Літера Ч | |Заголовок=Літера Ч | ||
|Зображення= | |Зображення=Cyrillic_letter_Che.png | ||
}} | }} | ||
'''Ч''', '''ч''' («че») — [[літера]] [[кирилиця|кирилиці]]. У мовах, що її використовують, позначає [[глухий заясенний африкат]] [t͡ʃ], [[глухий ясенно-твердопіднебінний африкат]] [t͡ɕ] або [[глухий ретрофлексний африкат]] [ʈ͡ʂ]. Наявна в усіх кириличних абетках. | '''Ч''', '''ч''' («че») — [[літера]] [[кирилиця|кирилиці]]. У мовах, що її використовують, позначає [[глухий заясенний африкат]] [t͡ʃ], [[глухий ясенно-твердопіднебінний африкат]] [t͡ɕ] або [[глухий ретрофлексний африкат]] [ʈ͡ʂ]. Наявна в усіх кириличних абетках. | ||
| Рядок 24: | Рядок 24: | ||
== Мови == | == Мови == | ||
[[Файл:Azbuka Fedorova 2.png|200px|міні|Літери кирилиці включно з | [[Файл:Azbuka Fedorova 2.png|200px|міні|Літери кирилиці включно з «Ч» в «[[Буквар Івана Федорова|Букварі]]» Івана Федорова (1574)]] | ||
{{main|Абетки на основі кирилиці}} | {{main|Абетки на основі кирилиці}} | ||
| Рядок 53: | Рядок 53: | ||
|[[таджицька мова|таджицька]] || /t͡ʃ/ || 29 | |[[таджицька мова|таджицька]] || /t͡ʃ/ || 29 | ||
|- | |- | ||
|[[українська мова|українська]] || / | |[[українська мова|українська]] || [[глухий ретрофлексний африкат|/ʈ͡ʂ/]]<ref>{{harvcoltxt|Press|Pugh|1999|p=19}}, {{harvcoltxt|Press|Pugh|1999|p=23}}</ref> || 28 | ||
|- | |- | ||
|[[чорногорська мова|чорногорська]] || /t͡ʃ/-/ʈ͡ʂ/ || 30 | |[[чорногорська мова|чорногорська]] || /t͡ʃ/-/ʈ͡ʂ/ || 30 | ||
| Рядок 72: | Рядок 72: | ||
=== Українська === | === Українська === | ||
У [[давньоруська мова|давньоруській мові]] '''ч''' позначав [[м'який приголосний|м'який]] шиплячий приголосний, [[глухий ясенно-твердопіднебінний африкат]] /t͡ɕ/<ref name="Жов311">{{harvcoltxt|Жовтобрюх|Русанівський|Скляренко|1979|p=311}}</ref>. Через цю особливість в тогочасній орфографії спеціальне вказування його [[палаталізація|палатальної]] вимови не було обов'язковим<ref name="Жов311"/>. Тому поряд з '''[[ѥ]]''', '''[[ѧ]]''', '''[[ю]]''' після '''ч''' писали також '''є''', '''а''', '''у'''. Наприклад, ''чѧдо''—''чадо'' [ | У [[давньоруська мова|давньоруській мові]] '''ч''' позначав [[м'який приголосний|м'який]] шиплячий приголосний, [[глухий ясенно-твердопіднебінний африкат]] /t͡ɕ/<ref name="Жов311">{{harvcoltxt|Жовтобрюх|Русанівський|Скляренко|1979|p=311}}</ref>. Через цю особливість в тогочасній орфографії спеціальне вказування його [[палаталізація|палатальної]] вимови не було обов'язковим<ref name="Жов311"/>. Тому поряд з '''[[ѥ]]''', '''[[ѧ]]''', '''[[ю]]''' після '''ч''' писали також '''є''', '''а''', '''у'''. Наприклад, ''чѧдо''—''чадо'' [t͡ɕadɔ], ''чюдити''—''чудити'' [t͡ɕudɪtɪ]<ref name="Жов311"/>. У пізньому середньовіччі й новому часі в староукраїнській мові відбулася часткова депалаталізація шиплячих, внаслідок чого '''ч''' перетворився на /t͡ʃ/<ref>{{harvcoltxt|Жовтобрюх|Русанівський|Скляренко|1979|p=311-3}}</ref>. | ||
В сучасній українській мові '''ч''' ([че]/[t͡ʃe])— 28-а літера абетки. Вона позначає глухий заясенний африкат /t͡ʃ/, [[твердий приголосний|твердий]] [[шиплячий приголосний]]. В індивідуальній вимові та діалектах також зустрічається м'який шиплячий /t͡ɕ/ ([[галицько-буковинська група говорів]], [[степовий говір]], [[слобожанський говір]]). Має [[Акустична пара|акустичною парою]] [[дзвінкий приголосний|дзвінкий]] ''[[Дзвінкий заясенний африкат|дж]]'' [d͡ʒ]<ref>{{harvcoltxt|Press|Pugh|1999|p=26}}</ref>. | В сучасній українській мові '''ч''' ([че]/[t͡ʃe])— 28-а літера абетки. Вона позначає глухий заясенний африкат /t͡ʃ/, [[твердий приголосний|твердий]] [[шиплячий приголосний]]. В індивідуальній вимові та діалектах також зустрічається м'який шиплячий /t͡ɕ/ ([[галицько-буковинська група говорів]], [[степовий говір]], [[слобожанський говір]]). Має [[Акустична пара|акустичною парою]] [[дзвінкий приголосний|дзвінкий]] ''[[Дзвінкий заясенний африкат|дж]]'' [d͡ʒ]<ref>{{harvcoltxt|Press|Pugh|1999|p=26}}</ref>. | ||
* [[Асиміляція (мовознавство)|Асиміляція]] | * [[Асиміляція (мовознавство)|Асиміляція]] | ||
# | # Сполучення '''дч''' ([д] + [ч] / [d] + [t͡ʃ]) вимовляється як '''джч''' ([д͡жч] / [d͡ʒt͡ʃ])<ref>{{harvcoltxt|Жовтобрюх|1965|p=149}}</ref> | ||
#: Наприклад: ''відчинити'' [vʲid͡ʒt͡ʃɪnˈɪ̞tɪ]. | #: Наприклад: ''відчинити'' [vʲid͡ʒt͡ʃɪnˈɪ̞tɪ]. | ||
# Сполучення '''зч''' ([з] + [ч] / [z] + [t͡ʃ]) вимовляється як '''жч''' ([жч] / [ʒt͡ʃ])<ref name="Ж9">{{harvcoltxt|Жовтобрюх|1965|p=149}}</ref><ref name="Press38">{{harvcoltxt|Press|Pugh|1999|p=38}}</ref> у середині слова, а на початку слова — як '''шч''' ([шч] / [ʃt͡ʃ])<ref name="Ж9"/>. | # Сполучення '''зч''' ([з] + [ч] / [z] + [t͡ʃ]) вимовляється як '''жч''' ([жч] / [ʒt͡ʃ])<ref name="Ж9">{{harvcoltxt|Жовтобрюх|1965|p=149}}</ref><ref name="Press38">{{harvcoltxt|Press|Pugh|1999|p=38}}</ref> у середині слова, а на початку слова — як '''шч''' ([шч] / [ʃt͡ʃ])<ref name="Ж9"/>. | ||
#: Наприклад: ''безчесний'' [beʒt͡ʃtˈesnɪj], зчистити [ʃt͡ʃˈɪstɪ̞tɪ]. | #: Наприклад: ''безчесний'' [beʒt͡ʃtˈesnɪj], зчистити [ʃt͡ʃˈɪstɪ̞tɪ]. | ||
# | # Сполучення '''стч''' ([с] + [т] + [ч] / [s] + [t] + [t͡ʃ]) вимовляється як '''шч''' ([шч] / [ʃt͡ʃ]). | ||
#: Наприклад: ''невістчин'' [nevʲˈiʃt͡ʃɪ̞n]. | #: Наприклад: ''невістчин'' [nevʲˈiʃt͡ʃɪ̞n]. | ||
# Сполучення '''тч''' ([т] + [ч] / [t] + [t͡ʃ]) вимовляється як довге '''ч''' ([ч:] / [t͡ʃː])<ref name="Press38"/><ref name="Ж9"/>. | # Сполучення '''тч''' ([т] + [ч] / [t] + [t͡ʃ]) вимовляється як довге '''ч''' ([ч:] / [t͡ʃː])<ref name="Press38"/><ref name="Ж9"/>. | ||
#: Наприклад: ''вітчизна'' [vit͡ʃːɪzna], ''квітчати'' [kvit͡ʃːˈatɪ]. | #: Наприклад: ''вітчизна'' [vit͡ʃːɪzna], ''квітчати'' [kvit͡ʃːˈatɪ]. | ||
# | # Сполучення '''чн''' ([ч] + [н] / [t͡ʃ] + [n]) вимовляється як '''шн''' ([шн] / [ʃn]) у деяких народно-побутових словах. | ||
#: Наприклад: ''сонячний'' [sˈonʲaʃnɪj], молочний [mɔlˈoʃnnɪj]. | #: Наприклад: ''сонячний'' [sˈonʲaʃnɪj], молочний [mɔlˈoʃnnɪj]. | ||
# | # Сполучення '''чс''' ([ч] + [с'] / [t͡ʃ] + [sʲ]) вимовляється як м'яке '''цс''' ([ц'с'] / [t͡sʲsʲ])<ref name="Ж9"/>. | ||
#: Наприклад: ''не морочся'' [ne morˈot͡sʲsʲa]. | #: Наприклад: ''не морочся'' [ne morˈot͡sʲsʲa]. | ||
# Сполучення '''чц''' ([ч] + [ц'] / [t͡ʃ] + [t͡sʲ]) вимовляється як довге м'яке '''ц''' ([ц':] / [t͡sʲː])<ref name="Ж9"/><ref>{{harvcoltxt|Press|Pugh|1999|p=36, 38}}</ref>. | # Сполучення '''чц''' ([ч] + [ц'] / [t͡ʃ] + [t͡sʲ]) вимовляється як довге м'яке '''ц''' ([ц':] / [t͡sʲː])<ref name="Ж9"/><ref>{{harvcoltxt|Press|Pugh|1999|p=36, 38}}</ref>. | ||
Поточна версія на 08:36, 7 жовтня 2023
Шаблон:Кирилиця Ч, ч («че») — літера кирилиці. У мовах, що її використовують, позначає глухий заясенний африкат [t͡ʃ], глухий ясенно-твердопіднебінний африкат [t͡ɕ] або глухий ретрофлексний африкат [ʈ͡ʂ]. Наявна в усіх кириличних абетках.
Історія
Ч належить до нових літер кирилиці. Ймовірно зразком для створення цієї літери стала грецька літера Υ (іпсилон)[1]. Також можливо, що ч походить від гебрейської літери צ / ץ (цаді).
Франциск Скорина для літери ч використовував грецьку літеру Ϙ ϙ, Ϟ ϟ «коппа» у варіанті написання Ҁ, ҁ.
- старословянська — «чрьвь»
. 27-а літера абетки. - церковнослов'янська — «чѣрвь» . 26-а літера абетки.
Числове значення ч в кирилиці — 90 (з XIV століття), в глаголиці — 1000[1].
В абетці української мови
У сучасній українській мові — 28-а літера абетки, позначає глухий заясенний африкат (глухий передньоязиковий шумний). Може бути твердим (час, сич) і м'яким (чіп, ніччю).
Звуки
- [t͡ʃ] (ч) — глухий піднебінно-ясенний (заясенний) африкат
- [ʈ͡ɕ] (м'який ч) — глухий ясенно-твердопіднебінний африкат
- [ʈ͡ʂ] (твердий ч) — глухий ретрофлексний африкат
Мови
Літери кирилиці включно з «Ч» в «Букварі» Івана Федорова (1574)
| Мова | МФА | № в абетці |
|---|---|---|
| білоруська | /ʈ͡ʂ/ | 26 |
| болгарська | /t͡ʃ/ | 24 |
| казахська | /t͡ɕ/[2] | 24 |
| киргизька | /t͡ʃ/ | 28 |
| кримськотатарська | /t͡ʃ/ | 25[3] |
| македонська | /t͡ʃ/ | 29 |
| монгольська | /t͡ʃ/[4] | 27 |
| російська | /t͡ɕ/ | 25 |
| сербська | /t͡ʃ/-/ʈ͡ʂ/ | 28 |
| таджицька | /t͡ʃ/ | 29 |
| українська | /ʈ͡ʂ/[5] | 28 |
| чорногорська | /t͡ʃ/-/ʈ͡ʂ/ | 30 |
Російська
В сучасній російській мові ч ([ч'е]/[t͡ɕe]) — 25-а літера абетки. Вона позначає глухий ясенно-твердопіднебінний африкат /t͡ɕ/, м'який шиплячий приголосний. У діалектах та індивідуальній вимові також зустрічаються тверді [t͡ʃ] і [ʈ͡ʂ].
- Сполучення жч, здч, зч, сч, шч, стч вимовляються як довгий звук /ɕː/ [ш̅’] (подібно «щ»).
- Наприклад: счастье [ˈɕːæsʲtʲjə], извозчик, мужчина.
- Сполучення чн інколи вимовляється як шн ([шн] / [ʂn])
- Наприклад: конечно, нарочно.
- Сполучення чт інколи вимовляється як шт ([шт] / [ʂt])
- Наприклад: чтобы, ничто.
- Сполучення тч і подвоєне чч вимовляється як ттч ([ттч] / [tːɕ])
- Наприклад: отчество, ничто.
Українська
У давньоруській мові ч позначав м'який шиплячий приголосний, глухий ясенно-твердопіднебінний африкат /t͡ɕ/[6]. Через цю особливість в тогочасній орфографії спеціальне вказування його палатальної вимови не було обов'язковим[6]. Тому поряд з ѥ, ѧ, ю після ч писали також є, а, у. Наприклад, чѧдо—чадо [t͡ɕadɔ], чюдити—чудити [t͡ɕudɪtɪ][6]. У пізньому середньовіччі й новому часі в староукраїнській мові відбулася часткова депалаталізація шиплячих, внаслідок чого ч перетворився на /t͡ʃ/[7].
В сучасній українській мові ч ([че]/[t͡ʃe])— 28-а літера абетки. Вона позначає глухий заясенний африкат /t͡ʃ/, твердий шиплячий приголосний. В індивідуальній вимові та діалектах також зустрічається м'який шиплячий /t͡ɕ/ (галицько-буковинська група говорів, степовий говір, слобожанський говір). Має акустичною парою дзвінкий дж [d͡ʒ][8].
- Сполучення дч ([д] + [ч] / [d] + [t͡ʃ]) вимовляється як джч ([д͡жч] / [d͡ʒt͡ʃ])[9]
- Наприклад: відчинити [vʲid͡ʒt͡ʃɪnˈɪ̞tɪ].
- Сполучення зч ([з] + [ч] / [z] + [t͡ʃ]) вимовляється як жч ([жч] / [ʒt͡ʃ])[10][11] у середині слова, а на початку слова — як шч ([шч] / [ʃt͡ʃ])[10].
- Наприклад: безчесний [beʒt͡ʃtˈesnɪj], зчистити [ʃt͡ʃˈɪstɪ̞tɪ].
- Сполучення стч ([с] + [т] + [ч] / [s] + [t] + [t͡ʃ]) вимовляється як шч ([шч] / [ʃt͡ʃ]).
- Наприклад: невістчин [nevʲˈiʃt͡ʃɪ̞n].
- Сполучення тч ([т] + [ч] / [t] + [t͡ʃ]) вимовляється як довге ч ([ч:] / [t͡ʃː])[11][10].
- Наприклад: вітчизна [vit͡ʃːɪzna], квітчати [kvit͡ʃːˈatɪ].
- Сполучення чн ([ч] + [н] / [t͡ʃ] + [n]) вимовляється як шн ([шн] / [ʃn]) у деяких народно-побутових словах.
- Наприклад: сонячний [sˈonʲaʃnɪj], молочний [mɔlˈoʃnnɪj].
- Сполучення чс ([ч] + [с'] / [t͡ʃ] + [sʲ]) вимовляється як м'яке цс ([ц'с'] / [t͡sʲsʲ])[10].
- Наприклад: не морочся [ne morˈot͡sʲsʲa].
- Сполучення чц ([ч] + [ц'] / [t͡ʃ] + [t͡sʲ]) вимовляється як довге м'яке ц ([ц':] / [t͡sʲː])[10][12].
- Наприклад: дочка [dɔt͡ʃkˈa] — дочці [dɔt͡sʲːˈi], хусточка [хˈustɔt͡ʃkˈa] —ху́сточці [хˈustɔt͡sʲːˈi].
- ч напівпом'якшується ([t͡ʃʲ]) в позиції перед і, під час подвоєння[13][14], перед я, ю в словах іноземного походження і деяких питомо українських словах[15][16]
- ч чергується з к ([k], глухий м'якопіднебінний проривний)[17][18].
- Наприклад: рік — річний — річниця; рука — ручний.
Латинка
Відповідники в латинській абетці.
- č — латинська с з гачеком[19]; чеська, а також вепська, карельська, латиська, литовська, північносаамська мова, словацька, словенська, хорватська мови. Знак для офіційної транскрипції ч в білоруській, македонській, паннонсько-русинській, сербській, черногорській мовах.
- ç — латинська с з седиллю; тюркські мови (турецька, кримськотатарська), албанська мова.
- ch [t͡ʃ] — англійська мова[19]. Знак для офіційної транскрипції ч в болгарській, російській, українській, чувашській мовах.
- tsch [t͡ʃ] — німецька мова.
- cz [ʈ͡ʂ], ć [t͡ɕ] — польська мова[20][21].
Таблиця кодів
| Кодування | Регістр | Десятковий код |
16-ковий код |
Вісімковий код |
Двійковий код |
|---|---|---|---|---|---|
| Юнікод | Велика | 1063 | 0427 | 002047 | 00000100 00100111 |
| Мала | 1095 | 0447 | 002107 | 00000100 01000111 | |
| ISO 8859-5 | Велика | 199 | C7 | 307 | 11000111 |
| Мала | 231 | E7 | 347 | 11100111 | |
| KOI 8 | Велика | 254 | FE | 376 | 11111110 |
| Мала | 222 | DE | 336 | 11011110 | |
| Windows 1251 | Велика | 215 | D7 | 327 | 11010111 |
| Мала | 247 | F7 | 367 | 11110111 |
Примітки
Література
- Шаблон:УРЕ
- Півторак Г. П. Ч // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
- Шаблон:Книга
- Шаблон:Книга
- Шаблон:Книга
- Шаблон:Книга
Джерела
Шаблон:Український правопис
Шаблон:Українська мова
- ↑ 1,0 1,1 Шаблон:ВТ-ЭСБЕ
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt. Переважно у словах іноземного походження, зокрема, російського (Campbell & King (2012:854)).
- ↑ У латинській кримськотатарській абетці позначається як ç.
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt, Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ 6,0 6,1 6,2 Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ 10,0 10,1 10,2 10,3 10,4 Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ 11,0 11,1 Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ 19,0 19,1 Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt