Ю

Шаблон:Otheruses Шаблон:Кирилиця Ю, ю  — літера кирилиці. В українській абетці 32-га за ліком (до 1990 року була 31-ю). Присутня також у російській абетці (32-га за ліком), в болгарській (29-та), у білоруській (31-ша). З сербської виключена в середині XIX століття, в македонську, побудовану за зразком нової сербської, не вводилася. Використовується також в письменностях деяких неслов'янських мов.

Історія

У старослов'янській кирилиці зазвичай вважають 33-ю за порядком. Числового значення не має. Назва в слов'янській азбуці збігається з сучасним — «ю», у сучасній церковнослов'янській мові (Шаблон:Lang-uk) — знахідний відмінок короткої форми займенника Шаблон:Lang-chu («вона», «та»), але слід мати на увазі, що в староцерковнослов'янській орфографії цей займенник записувався як Ѭ («великий йотований юс»), бо за походженням він являє собою йотований носовий *jǫ (подібно всім закінченням знахідного відмінка слів з основою на *-a), збіг цього слова з назвою букви пізніший — після скасування «великих юсів» у кириличному письмі. З огляду на те, що в «Паризькому абецедарії» («Abecedarium bulgaricum») «ю» назване «юсом», можна припустити, що це було первісним найменуванням букви, а перенесення назви на знаки для носових сталося вже в Стародавній Русі, де носові голосні зникли вже до XI ст.

Походження кириличної літери — грецька лігатура Шаблон:Lang-el2, Шаблон:Lang-el2 (Шаблон:Lang-el2, Шаблон:Lang-el2).

У глаголиці має накреслення , за ліком 34-та. Для походження глаголичної форми загальноприйнятої теорії немає, але найчастіше її співвідносять із латинським диграфом Шаблон:Lang-la2 (Шаблон:Lang-la2). Числового значення також не має.

Накреслення в кирилиці мало небагато варіантів, яке в основному розрізнялося положенням сполучної рисочки (вона могла бути посередині, як у нинішніх шрифтах, або зверху, а також похилою). Використовувалися варіанти і з різною величиною елементів літери: щось на зразок ГО із з'єднанням по верхньому краю o, зазвичай така форма говорить про північне походження рукопису. Ця форма іноді потрапляла і в друкарські шрифти, наприклад у видання Франциска Скорини.

У староруському скорописі йотуючий штрих часом вироджується у щось на зразок с-подібного штриха над літерою о, таким чином, літера набувала вид грецької δ («дельти»). У старослов'янських пам'ятках XII—XV століть зустрічається ще один варіант літери — «оборотне Ю» з тим же значенням.

Українська мова

Ю — 32-га літера української абетки. На початку слів, після голосних і розділових знаків відповідає парі звуків [јu], після приголосних — їхнє пом'якшення (якщо це можливо) і звук u. Після приголосних, втім, в українському письмі ставиться не цілком вільно, якщо не зважати на запозичення. В українській мові, на відміну від російської, цілком звичайне м'яке поєднання Цю: Цюрупа, пацюк, цюкати, Цюрко, по пальцю та ін. Після м, б, п, в, ф, майже завжди потрібне відділення апострофом (б'ю, п'ю, в'ю) або літерою л (знайомлю, люблю, сплю, ловлю, графлю). Після гортанних г, к, х, а також після щ в українській лексиці не використовується. Після шиплячих ж, ш, ч вживається лише, коли вони подовженні: подорожжю, тушшю, річчю. Після з, с, д, т також є певні історично зумовлені обмеження, що дозволяють ставити ю після цих приголосних у закінченнях іменників (князю, лосю, ґедзю, гостю), але не в дієсловах (форми возю, носю, ходю, пестю є діалектними, а в літературній мові має бути зміна приголосних, як у вожу, ношу, ходжу, пещу). Винятки з описаних вище правил відносяться до запозичень (бюст, Вюртембург, пюпітр, дежавю, курфюрст, мюрид; гюрза, кювет, Хюе; Цюрих тощо), більшість із яких — іншомовні імена і назви. Харківський правопис та проект правопису 1999 року пропонували писати всі ці слова через апостроф. До 1990 року слова журі, брошура та парашут також писалися через літеру ю. У драгоманівці пропонувалося викинути «ю» з абетки і замінити її залежно від значення на буквосполучення «jy» або «ьу».

Походження «ю»

В українській мові звук [ju] («ю») може мати різне походження:

• Від праслов'янського *ju, який сходив до праіндоєвропейського дифтонга *eu̯ у закритих складах, саме цим пояснюється слов'янське чергування «ю» — «ев»: Шаблон:Lang-cu — Шаблон:Lang-uk (ранньо-Шаблон:Lang-x-slav), Шаблон:Lang-cu — Шаблон:Lang-uk (ранньо-Шаблон:Lang-x-slav). Саме таке походження має «ю» у багатьох українських словах (любов, рюмити, юний). У старослов'янській кириличній і глаголичній писемності [ju] передавався літерою «ю». Низка слів праслов'янського походження з початковим «ю», проте, має не питомо українське (східнослов'янське) походження, а являє собою запозичення зі старослов'янської мови (церковнослов'янізми). До них належать, зокрема, слова юний, юнак, юдоль.
• Від праслов'янського *jǫ — йотованого [ǫ], який був носовим варіантом звука [o], що походив зі сполучень голосних заднього ряду з наступними носовими приголосними (*on, *om, *an, *an), які утворилися у закритих складах після початку дії закону відкритого складу. У старослов'янській писемності [jǫ] передавався літерою «великий йотований юс», який у кирилиці мав вигляд Ѭ. Після втрати носових голосних у східнослов'янських і південнослов'янських мовах Ѭ поступово змінила літера «ю», бо [ǫ] у більшості слов'янських мов збігся з [u]. Саме таке походження має «ю» у закінченнях знахідного відмінка однини іменників і займенників 1-ї відміни (княгиню, мою, свою), у закінченнях орудного відмінка однини (моєю, рукою, рибою), у закінченнях дієслів 1-ї особи однини (молю, кохаю, маю) і 3-ї особи множини (плавають, кохають, мають).
• Звук [ju] проникав до української і в запозиченнях з інших мов (алюр, бюро, інтерв'ю, трюм, Юлія). У деяких запозиченнях виникнення [ju] відбулося вже на слов'янському ґрунті (Шаблон:Lang-uk < Шаблон:Lang-orv < Шаблон:Lang-el).

Церковнослов'янська мова

У сучасній церковнослов'янській орфографії літера ю після приголосних трапляється тільки після л, н, р і (рідко) після д, т, з, s, хоча у старому московському (а нині старообрядницькому) ізводі церковнослов'янської мови активно використовувалася після м'яких шиплячих: чюдо, чюти, ѿвращю тощо.

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1070	042E	002056	00000100 00101110
	Мала	1102	044E	002116	00000100 01001110
ISO 8859-5	Велика	206	CE	316	11001110
	Мала	238	EE	356	11101110
KOI 8	Велика	224	E0	340	11100000
	Мала	192	C0	300	11000000
Windows 1251	Велика	222	DE	336	11011110
	Мала	254	FE	376	11111110

Література

• Шаблон:УРЕ
• Півторак Г. П. Ю // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

Джерела

• Шаблон:СУМ-11

Шаблон:Український правопис Шаблон:Українська мова