-
Гринько Юрій Вікторович: відмінності між версіями
ua>InternetArchiveBot (Виправлено джерел: 3; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.8) |
м (Імпортовано 1 версія) |
(Немає відмінностей)
| |
Поточна версія на 21:25, 8 жовтня 2023
| Гринько Юрій Вікторович | |
|---|---|
 СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці Ю́рій Ві́кторович Гринько́ ( — Шаблон:Пом Шаблон:ДС) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Життєпис
1991 року закінчив Білокуракинську ЗОШ. Мешкав у Новоайдарі. Офіцер, розвідник-підривник, коригувальник. Служив у 73-му морському центрі спецпризначення в Очакові. На фронт пішов добровольцем, з червня 2014-го — доброволець штурмового загону «Купол» батальйону спецпризначення «Донбас». Учасник боїв за Іловайськ, прикривав відхід групи вогнем із кулемета.
Загинув 23 грудня 2014-го під час виконання бойового завдання в тилу терористів. Група розвідки числом три бійці потрапила в засідку в місцевості між Маріуполем та окупованим росіянами Новоазовськом — поблизу села Павлопіль. На той час завдання з корегування було виконане, група почала відхід, однак натрапила на «донскіх казаков». Тоді загинули В'ячеслав Жила, Юрій Гринько та Ігор Глєбов. У Книзі пам'яті зазначається місцем смерті Донецьк. Російська пропаганда використала документи загиблих вояків, видавши їх за ДРГ, що їздила по Донецьку з мінометом та обстрілювала позиції українських військових задля провокації. Також на російському телебаченні демонстрували тіла загиблих біля підбитої й згорілої легкової автівки.
Вважався зниклим безвісти, наприкінці 2016 року ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих. 23 грудня 2016 року похований у Новоайдарі з військовими почестями.
Залишились мати, дружина Наталія.
Нагороди та вшанування
- Нагороджений «Іловайським Хрестом» (посмертно).
- Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 23 грудня[1][2].