-

Сьогодні 23 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Прохнич Володимир Васильович: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>Нестеренко Оля
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 21:43, 8 жовтня 2023

Володимир Прохнич
Володимир Васильович Прохнич
UA-OR4-CPL-GSB-H(2015).png Молодший сержантШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Володимир Васильович Прохнич (Шаблон:Н 27 березня 1978 — 3 вересня 2022) — український військовослужбовець, учасник російсько-української війни, який загинув під час російського вторгнення в Україну.

Життєпис

Народився 27 березня 1978 року в місті Ірпені на Київщині.

Воював на Донбасі у складі інженерно-саперної роти батальйону Айдар. Брав участь у боях за Хрящувате, Щастя, Троїцьке.

В 2016 році отримав мінно-вибухову травму та струс мозку, був двічі пораненим[1].

Після поранень зайнявся власною справою (шиномонтажем) та приймав на роботу ветеранів. На його шиномонтажі для ветеранів була знижка, а для родин загиблих роботи виконувалися безоплатно. Навчав інженерно-саперної справи інших військовослужбовців[2].

У серпні 2021 року, Прохнич прибув до будівлі Кабінету Міністрів України в м. Києві та погрожував підірвати себе і будівлю ручною гранатою. При цьому Прохнич висмикнув з гранати кільце і наказав двом працівникам закладу бути з ним поруч, а охоронцям — триматися осторонь і не застосовувати зброю[3]. В ході переговорів Прохнича вмовили привести гранату в безпечний стан, віддати її поліцейським і здатися[4].

5 листопада 2021 року, Печерський суд міста Києва відпустив Прохнича з-під варти, змінивши запобіжний захід з утримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Проведення наступного судового засідання було заплановано на 28 грудня 2021 року[5].

24 лютого 2022 року, з початком російського вторгнення в Україну воював у рідному Ірпені, де був оператором протитанкового гранатомета NLAW[6]. Брав участь в боях за Бучу.

3 вересня 2022 року, вранці, загинув у боях з російськими окупантами на сході України[7].

Нагороди

  • орден «За мужність» III ступеня (2015) — За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі[8].

Вшанування пам'яті

Шаблон:Розширити розділ

Примітки

Джерела

Шаблон:Ukr-mil-bio-stub Шаблон:Учасники РУВ