-

Сьогодні 23 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Сітяєв Юрій Миколайович: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>Andriy.vBot
м (виправлення дат)
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 21:47, 8 жовтня 2023

Сітяєв Юрій Миколайович
UA-OR2-PVT-GSB-H(2015).png Старший солдатШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:External media Ю́рій Микола́йович Сітя́єв (Шаблон:Н 3 лютого 1977, м. Донецьк, Українська РСР — Шаблон:Пом 23 травня 2014, с. Золотий Колодязь, Добропільський район, Донецька область, Україна) — український військовослужбовець, миротворець, десантник, танкіст, старший солдат Збройних сил України. Учасник російсько-української війни. Позивний «Сітяй».

Життєпис

Юрій Сітяєв народився в Донецьку. З дитячих років проживав у місті Кобеляки на Полтавщині. 1991 року закінчив 8 класів середньої школи №2 міста Кобеляки, 1995 року — Кобеляцьке професійно-технічне училище. Того ж року був призваний на військову службу в аеромобільні війська. В 1996—1997 роках у званні старшого солдата брав участь в обмеженому контингенті миротворчих сил в Югославії на посаді старшого механіка-водія танку Т-64Б. Після демобілізації повернувся в Кобеляки.

2 квітня 2014 року призваний на військову службу за частковою мобілізацією як доброволець. Юрій Сітяєв сам прийшов до війсккомату, як він сказав матері, — щоб не було соромно перед пам'яттю діда, інваліда Великої вітчизняної війни.

Старший солдат, механік-водій танка 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302, Черкаське.

З травня брав участь в антитерористичній операції на посиленні блокпостів у Добропільському районі Донецької області.

Загинув 23 травня 2014 року від кулі снайпера під час нападу терористів на блокпост поблизу села Золотий Колодязь на трасі ДобропілляКраматорськ. За розповідями товаришів по службі, у той день близько 15:00 на блокпост під'їхав автомобіль патрульно-постової служби та інкасаторський мікроавтобус. В цей час українські бійці укріплювали свої позиції. З автомобілів вийшли озброєні чоловіки й кинули шумові гранати, а потім відкрили прямий вогонь. Старші солдати Юрій Сітяєв та Андрій Абросімов, як найбільш досвідчені, першими вступили у бій. Вони прийняли удар на себе й загинули від кульових поранень, ще два військовослужбовці дістали поранень, але атаку було відбито. Важкопоранений старший сержант Андрій Дерило помер 9 червня у київському шпиталі.

Терористи застосували таку ж саму тактику, як і напередодні під час нападу на блокпост 51-ї бригади поблизу Волновахи.

26 травня Юрія поховали на міському кладовищі в Кобеляках. Залишились мати Тетяна Петрівна Опришко, батько Микола, молодший брат Роман, сестра Наталя, яка мешкає у Москві, та 17-річна донька Аліна.

Нагороди та звання

19 липня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[1].

Рішенням 40-ї сесії Кобеляцької районної ради 6-го скликання від 08.09.2015 № 17 присвоєне звання «Почесний громадянин Кобеляцького району» (посмертно)[2].

Рішенням Полтавської обласної ради нагороджений відзнакою «За вірність народу України» І ступеня (посмертно): на визнання вагомих особистих заслуг перед Полтавщиною та Україною занесений до Книги Пошани Полтавської обласної ради.

Вшанування пам'яті

У вересні 2014 року Кобеляцька міська рада прийняла рішення пойменувати один із провулків міста на честь Юрія Сітяєва[3].

14 жовтня 2015 року в місті Кобеляки на фасаді загальноосвітньої школи №2 імені Олеся Гончара по вулиці Шевченка, 34/37, де навчався Юрій Сітяєв, відкрито меморіальну дошку на його честь[4].

23 травня 2016 року біля села Золотий Колодязь на місці колишнього блокпоста відрито пам'ятний знак на честь трьох загиблих бійців 93-ї механізованої бригади, серед яких ім'я старшого солдата Юрія Сітяєва[5].

Примітки

Шаблон:Примітки

Джерела

Шаблон:Учасники РУВ