-
Дяченко Артур Олегович: відмінності між версіями
ua>G.Tuono Немає опису редагування |
м (Імпортовано 1 версія) |
(Немає відмінностей)
| |
Поточна версія на 23:33, 9 жовтня 2023
| Артур Дяченко Дяченко Артур Олегович | |
|---|---|
 КапітанШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці Артур Олегович Дяченко — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни, що відзначився під час російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Життєпис
Артур Дяченко навчався в Криворізькому військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, де був заступником командира взводу. Потім вступив на омріяний факультет Високомобільних десантних військ Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, але закінчив у 2014 році Одеську академію. Під час АТО служив на різних посадах у 80-й та 95-й десантно-штурмових бригадах. Обіймав посаду командира взводу снайперів, заступника командира роти з повітряно-десантної підготовки, командир роти охорони, потім — оперативного чергового бригади, старшого помічника начальника оперативного відділу бригади. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну перебував на передовій. На посаді командира роти разом із співслуживцями перебував на захисті Києва. Зокрема, на 51-му кілометрі Житомирської траси за особистої участі Артура Дяченка було знищено ворожий танк, БМП і понад три десятки окупантів. За участь у цій операції офіцера нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Пізніше обійняв посаду заступника командира батальйону 46-тої окремої аеромобільної бригади. Був важко поранений 6 серпня 2022 року поблизу Білогірки на Херсонщині, де разом з бійцями штурмової групи у складі розвідвзводу та 9-тої роти потрапили під обстріл пари ворожих танків. Артур Дяченко після кількамісячного виснажливого лікування восени 2022 року вступив на навчання до Командно-штабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського[1].
Родина
Батько Олег Валентинович служить у підпорядкуванні сина - водієм. Дружина Олена[1].
Нагороди
- орден Богдана Хмельницького III ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[2].