-

Сьогодні 22 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Шкляр Василь Миколайович: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>InternetArchiveBot
(Reformat 1 URL (Wayback Medic 2.5)) #IABot (v2.0.9.5) (GreenC bot)
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 11:58, 15 жовтня 2023

Шаблон:Інші значення Шаблон:Письменник

Васи́ль Микола́йович Шкляр ( 10 червня 1951, с. Ганжалівка Лисянського району Черкаської області) — український письменник, політично-громадський діяч. Один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників. Деякі літературні оглядачі називають його «містиком», «літературним велетнем» та «батьком українського бестселера»[1]. Роботи Шкляра перекладено англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською мовами тощо.

Рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка Шкляр був визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року,[2] але письменник відмовився її отримати у знак протесту проти перебування на посаді Міністра освіти України одіозного українофоба Дмитра Табачника.[3][4]

Життєпис

Ранні роки та освіта

Василь Шкляр на акції «Рукописи горять», лютий 2004

Василь Шкляр народився в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині, де й пішов до початкової школи. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю (1968), а відтак вступив на філологічний факультет Київського університету. На другому році навчання, Шкляра хотіли вигнати з університету за те, що під час трудового семестру в колгоспі, він бавився бомбою, але йому вдалося уникнути відрахування шляхом тимчасового переїзду у Вірменію, куди він поїхав, аби навчатися за студентським обміном в Єреванському університеті. Згодом Шкляр згадає цей випадок зі свого життя у своїй ранній повісті «Стороною дощик іде». У Єреванському університеті Шкляр студіював вірменську мову й літературу аж до 1972 року і, за власним зізнанням, зміг добре вивчити вірменську мову вже за 2 місяці.[5] Згодом Шкляр тепло згадуватиме свій вірменський період, називаючи його «яскравою сторінкою в [його] житті.»[5][6] Після повернення в Україну Шкляр у 1973-му році закінчив навчання у Київському університеті.[7]

Журналістська та літературна кар'єра

Після закінчення університету, Шкляр почав працювати журналістом. Паралельно з журналістською роботою пише свої перші літературні праці, зокрема, у 1970-1980-х роках вийшли друком його перші дорослі збірки повістей та оповідань: «Перший сніг» (1977), «Де твій Остап, Соломіє?» (1979) та «Живиця» (1982).[8] У 1978 році став членом Спілки письменників України. У цей період виходять численні дитячі оповідання та книги Шкляра, зокрема, дитячі збірки «Шовкова нитка» (1976), «Черешня в житі» (1983) та «Шовковий дощик» (1984). Перші романи письменника, що з'явилися у 1986 році («Праліс: Тінь сови») та 1989 році («Ностальгія»), не здобули хоч якогось розголосу та були практично не помічені літературними критиками та звичайними читачами. Так, академічна «Історія української літератури ХХ століття» (1998) не називає жодного твору Шкляра, а його самого дуже побіжно згадує як літератора-початківця зі схожою на Григора Тютюнника стилістикою та як представника «хвилі [літературних] новобранців 70-х — початку 80-х»; альтернативна «Мала українська енциклопедія актуальної літератури» (1998) не згадує Шкляра взагалі.[9]

У період з 1988 по 1998 роки Шкляр займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках».[10] Цей досвід, зокрема, подробиці операції з врятування дружини Алли та родини генерала Дудаєва після його загибелі, Шкляр згодом відтворив у романі «Елементал» (2001).[1][11]

Популярність як письменника прийшла лише у 1999 році з виходом роману «Ключ», який зібрав низку нагород та був неодноразово перевиданий у різноманітних українських видавництвах. Це був перший твір автора після тривалої паузи — з початку 1990 років. Сам Шкляр пояснив таку тривалу паузу «зміною епох»[12]. Шкляр розпочав написання роману ще 1998 року, перебуваючи у лікарні, куди він потрапив зі смертельним діагнозом на лептоспіроз.[13]

У 1999 році Шкляр став членом новоствореної Асоціації українських письменників. У 2000–2004 роках Шкляр працює головним редактором видавництва «Дніпро», куди він пішов задля покращення стану видавництва.[14] У 2009 році виходить найвідоміший роман письменника «Залишенець. Чорний ворон» одночасно у двох видавництвах — київському, «Ярославів вал», та харківському, «Клуб сімейного дозвілля». За цей роман у 2011 році Комітет з Національної премії України ім. Т. Шевченка визнав Шкляра лауреатом премії,[2] але письменник відмовився її отримати на знак протесту проти перебування на посаді Міністра освіти України одіозного українофоба Дмитра Табачника.[4][3]

У 2011 році Шкляр увійшов до складу журі літературного конкурсу «Юне слово». Наприкінці 2011 року Шкляр також створив Міжнародну благодійну організацію «Фонд Василя Шкляра „Холодноярська Республіка“», основною метою якого було отримати фінансування на виробництво повнометражної екранізації роману «Залишенець. Чорний Ворон».

Політична кар'єра

У 1991 Шкляр став членом Проводу та прессекретарем Української республіканської партії (УРП) і пробув у лавах цієї партії до 1998 року.[14] У березні 1998 був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт».

У вересні 2015 року Шкляр знову спробував себе в українській політиці, увійшовши до проводу новоствореної партії УКРОП[15] і пробув у лавах цієї партії аж до її закриття 2020 року.

Бібліографія

До літературного доробку автора належать наступні твори:[16]

Романи

Оповідання, збірки короткої прози (фікшн)

Збірки прози (нон-фікшн)

  • Під ключем журавлиним: документальна повість (1985)[43]
  • Вогонь Чорнобиля / Fire of Chornobyl: книга мужності й болю; літопис Чорнобильської трагедії у документах, фактах та свідченнях самовидців (1998)[44]

Дитячі оповідання, книги

Автор дитячих книжок: «Шовкова нитка», «Черешня в житі», «Шовковий дощик» тощо.

Переклади автора

Перші українські переклади Шкляра — це переклади класиків вірменської літератури Акселя Бакунца, Амо Сагіяна, Вагана Давтяна, Вахтанга Ананяна тощо.[51] У пізніші роки чималого розголосу отримали Шкляреві переклади українською таких романів, як «Декамерон» Бокаччо, «Тарас Бульба» Гоголя (за першим виданням 1835 року) тощо.[52]

Переклади-інтерпретації

  • Микола Гоголь. Репетиція сатани (прозова версія комедії Миколи Гоголя «Ревізор»). Переклад-інтерпретація з російської: Василь Шкляр. 2006 (рік написання; твір так і не був виданий)[53]
  • Джованні Боккаччо. Декамерон (30 зі 100 оповідок). Переклад-інтерпретація з італійської: Василь Шкляр; Київ: Дніпро, 2006. 104 с. іл. ISBN 966-578-161-8 (текст паралельно укр. та італ.)

Переклади

  • Вахтанг Ананян. Бувальщини і казки гір. Переклад з вірменської: Василь Шкляр; малюнки: Г. Глікман. Київ: Молодь. 1979. 146 стор.
  • Мнацакан Тарян. Месник. Переклад з вірменської: Василь Шкляр; художник: С. В. Позняк. Київ: Веселка. 1988. 168 стор. ISBN 5-301-00204-X
  • Микола Гоголь. Тарас Бульба. Перша редакція. Переклад з російської: Василь Шкляр; малюнки: Сергій Якутович. Київ: «Дніпро». 2003. 164 стор. ISBN 966-578-114-6 (текст паралельно укр. та рос.)
    • (передрук) Микола Гоголь. Тарас Бульба. Перша редакція. Переклад з російської: Василь Шкляр. Львів: «Кальварія», 2005. 104 стор. ISBN 966-663-179-2 (серія «INDIVIDUAL»)
    • (передрук) Микола Гоголь. Тарас Бульба. Перша редакція. Переклад з російської: Василь Шкляр. Львів: «Кальварія», 2007. 104 стор. ISBN 978-966-6632-46-6
    • (передрук) Микола Гоголь. Тарас Бульба. Перша редакція. Переклад з російської: Василь Шкляр // Микола Гоголь. Зібрання творів: у 7 т.: Т.7. Редколегія: М. Г. Жулинський (голова) та інші. Київ: Наукова думка. 2012. 376 стор.: сс. 58-114. ISBN 978-966-00-1174-8 (Т.7) ISBN 978-966-00-0890-2 (серія) (djvu версія на Chtyvo.org)
    • (передрук) Микола Гоголь. Тарас Бульба. Перша редакція. Переклад з російської: Василь Шкляр. Львів: «Апріорі», 2017. 152 стор. ISBN 978-617-629-379-8

Редактор / упорядник

  • Українські народні казки (Книжка перша). Упорядник: Василь Шкляр. Київ: Райдуга. 1994. 320 стор. ISBN 5-7707-2861-2 ISBN 5-7707-2862-0 (серія)
  • Українські народні казки. Чарівні, соціально-побутові, про тварин (Книга друга). Упорядник: Василь Шкляр. Київ: Перун. 1994. 650 стор.
  • Давит Сасунці. Вірменський народний епос. Переклад з вірменської В. Кочевський; редактор: В. Шкляр; малюнки: А. Токарєв. Київ: Дніпро. 2003. 174 стор. ISBN 966-578-121-9
  • Панас Мирний. Повія. За редакцією Василя Шкляра. Львів: ЛА «Піраміда». 2005. 271 стор. ISBN 966-8522-43-5

Похідні твори

Кінематографічні адаптації

У грудні 2019 році вийшов фільм «Чорний ворон» за романом Василя Шкляра «Залишенець. Чорний ворон». Автори сценарію: Тарас Антипович, за участі Василя Шкляра і Михайла Бриниха.

Театральні адаптації

У березні 2021 року у Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театрі вийшла вистава «Ревізор» (альтернативна назва Репетиція Сатани) за неопублікованою прозовою версією-інтерпретацією Василя Шкляра «Ревізор. Репетиція Сатани» — вільною інтерпретацією п'єси Ревізор Миколи Гоголя написану ще 2006 року, але так і не видану через конфлікт з правовласником цієї інтерпретації який викупив права на твір, однак так його й не надрукував. Автори сценарію: Василь Шкляр; режисер: Дмитро Некрасов.[54][55]

Нагороди

Перенесення вручення Шевченківської премії

4 березня 2011 року В. Шкляр звернувся до тодішнього Президента України Віктора Януковича із заявою:

«Шановний пане Президент!

Засвідчую Вам свою повагу і прошу Вас врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника.

Моя позиція, пане президент, ніяк не стосується Вас особисто, але поки при владі є Дмитро Табачник, я не зможу прийняти премію.

З повагою Василь Шкляр».[61]

У невдовзі оприлюдненому Указі Президента України В. Януковича № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка» Василь Шкляр не згаданий.[62][63][64][65] .

17 квітня 2011 року у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія («Залізний Мамай»). Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупаки. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.[66]

Особисте життя

  • Батько — Шкляр Микола Степанович (1925—1995), службовець
  • Мати — Шкляр Оксана Олександрівна (1925—1990), службовець

Має доньку від першого шлюбу Наталю (1982 р.н.), яка тривалий час мешкала в Сполучених Штатах, а зараз переїхала назад в Україну. Вдруге одружився з журналісткою Валентиною Миколаївною (1961 р.н.).

Захоплюється рибальством.[67]

Зауваги

Джерела

Посилання

Шаблон:Вікіцитати

Шаблон:Шевченківська премія з літератури Шаблон:Твори Василя Шкляра Шаблон:Золоті письменники України Шаблон:Нк

  1. ↑ 1,0 1,1 http://www.bookclub.ua/ukr/read/shklyar

  2. ↑ 2,0 2,1 https://day.kyiv.ua/uk/article/panorama-dnya/nazvani-shevchenkivski-laureati-2011-roku-neoficiyno

  3. ↑ 3,0 3,1 Василь Шкляр: «Я доб'юся відставки Дмитра Табачника» // Газета по-українськи. — 2011. — № 1188 (11 березня)
  4. ↑ 4,0 4,1 Василь Шкляр: Не мають права нащадки зайд ображати мою Націю // Український тиждень, 2017/10/27
  5. ↑ 5,0 5,1 Письменник Василь Шкляр: «У мене в парламенті є своя „фракція“!» — Дзеркало тижня, 4 лютого 2011
  6. ↑ Василь Шкляр: Жити в Україні й вимагати для себе персональної державної мови — це чистісінький тваринний примітивізм  — Україна молода, № 174 ЗА 22.09.2006
  7. ↑ Василь Шкляр — Біографія // Офіційний сайт Василя Шкляра
  8. ↑ 8,0 8,1 В. Саєнко (2002). Як і куди рухається сучасний український постмодерн? Ключ до превентивної відповіді — роман Василя Шкляра // Історико-Літературний Журнал, Одеса: Одеський Національний університет імені Мечникова № 7 (2002). 316 с.: сс. 275—281
  9. ↑ Константин Родик. Василь Шкляр: бекґраунд республіканця // Дзеркало тижня, 22 квітня 2016
  10. ↑ Шкляр розповів, як врятував дружину Дудаєва від Єльцина // espreso.tv, 13 травня 2018
  11. ↑ http://litakcent.com/2008/04/07/koly-rosijski-specsluzhby-rozshukuvaly-allu-dudajevu-my-z-neju-pyly-kavu-v-karpatah.html

  12. ↑ 12,0 12,1 Василь Шкляр: «Нестерпна легкість жанру для наших письменників виявилася найтяжчою» // Дзеркало тижня, № 15 (440) 19.04.2003
  13. ↑ Василь Шкляр міг померти від лептоспірозу — Gazeta.ua, 15 травня 2012
  14. ↑ 14,0 14,1 Василь Шкляр передбачив загибель Євгена Кушнарьова//Gazet.ua, 14.02.2008
  15. ↑ Відомий український письменник увійшов до «УКРОПу» // Волинські новини, 13 Вересня 2015
  16. ↑ Шкляр Василь Миколайович // З високим ім'ям Кобзаря: уродженці та жителі Черкащини — лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка: біобібліогр. довід. Уклад. : Л. Т. Демченко, Н. В. Адешелідзе. — Черкаси: Чабаненко Ю. А., 2011. — 80 c.: сс. 69-71
  17. ↑ 17,0 17,1 Василь Шкляр. Перший сніг. Київ: Радянський письменник. 1977. 228 стор.
  18. ↑ Василь Шкляр. «Праліс: Тінь сови». Художник: І. І. Якимчук. Київ: Молодь. 1986. 216 стор. (Сучасна проза)
  19. ↑ Васыль Шкляр. Тень совы. Авторезированый перевод с украинского: В. Золотухина; худож. И. Френкель. Москва: Советский писатель. 1990. 521 с. ISBN 5-265-01414-4 Шаблон:Ref-ru
  20. ↑ Василь Шкляр. Тінь сови: Там де живе душа. Передмова: Андрій Курков. Харків: КСД. 2014. 304 стор. ISBN 978-966-14-6861-9
  21. ↑ Василь Шкляр. «Ностальгія». Художник: В. Й. Агафонов. Київ: Молодь. 1989. 253 стор. ISBN 5-7720-0161-2
  22. ↑ Василь Шкляр. Ностальгія: Що ти знайдеш у минулому — силу чи згубу?. Харків: КСД. 2014. 256 стор. ISBN 978-966-14-6543-4
  23. ↑ Василь Шкляр. Спів Божої пташки. Харків: КСД. 2021. 288 стор. ISBN 978-617-12-8114-1
  24. ↑ Василь Шкляр. Ключ. Київ: Ast-прес — ДіК-СІ. 1999. 223 стор. ISBN 978-966-7463-17-5
  25. ↑ Василь Шкляр. Елементал. Львів: Кальварія, 2001. 160 стор. ISBN 978-966-66-3245-9 (Коронація слова)
  26. ↑ Василь Шкляр. Самотній вовк. Харків: КСД. 2018. 224 стор. ISBN 978-617-12-4523-5
  27. ↑ Василь Шкляр. Кров кажана. Львів: Кальварія, 2003. 220 стор. ISBN 966-6630-83-4
  28. ↑ Василь Шкляр. Нікуб: Кров кажана. Художник: І. Женченко. Київ: Ярославів Вал. 2010. 254 стор. ISBN 978-966-2151-55-8
  29. ↑ Василь Шкляр. Залишенець. Чорний Ворон. Харків: КСД. 2009. 382 стор. ISBN 978-966-14-0662-8
  30. ↑ Василь Шкляр. Залишенець. Харків: КСД. 2009. 384 стор. ISBN 978-966-14-0662-8 (Зірки української прози)
  31. ↑ Василь Шкляр. Чорний Ворон. Київ: Ярославів Вал, 2009. 352 стор. ISBN 978-966-2151-25-1 (Українська Кліо)
  32. ↑ Василь Шкляр. Маруся. Харків: КСД. 2014. 313 стор. ISBN 978-966-14-7838-0
  33. ↑ Василь Шкляр. Чорне Сонце. Харків: КСД. 2015. 297 стор. (Золотий письменник України). ISBN 978-966-14-9633-9
  34. ↑ Василь Шкляр. Троща. Харків: КСД. 2017. 416 стор. ISBN 978-617-12-3720-9
  35. ↑ Василь Шкляр. Характерник. Харків: КСД. 2019. 304 стор. ISBN 978-617-12-6841-8
  36. ↑ Василь Шкляр. Живиця. Київ: Молодь. 1982. 240 стор.
  37. ↑ Василь Шкляр. Турецька нічия // Оповідання '81. Упорядник: М.Кравчук, О. Сизоненко. Київ: Радянський письменник, 1982. 375 стор.: сс. ?-?.
  38. ↑ Василь Шкляр. Стороною дощик іде. // Положій, Віктор. Жив-був Іван; Острови навпроти міста; Алла Тютюнник. Занапастити журавля; Юрій Хорунжий. Стороною дощик іде; Василь Шкляр: повісті. Київ: Дніпро, 1983. 235 стор.
  39. ↑ Василь Шкляр. Борг // Оповідання '82. Упорядник: М.Кравчук. Київ: Радянський письменник, 1983. 365 стор.: сс. 326—331.
  40. ↑ Василь Шкляр. Крук-птаха нетутешня // Оповідання '84. Упорядник: М.Кравчук. Київ: Радянський письменник, 1985. 365 стор.: сс. 314—327.
  41. ↑ Василь Шкляр. Крук-птаха нетутешня // Оповідання '87. Упорядник: Олександр Гижа. Київ: Радянський письменник, 1988. 436 стор.: сс. 398—414. ISBN 5-333-00061-1
  42. ↑ Василь Шкляр. Треба спитати у Бога. Харків: КСД, 2019. 320 стор. 978-617-12-6063-4 дж.
  43. ↑ Під ключем журавлиним: документальна повість. Автор текстів: Василь Шкляр; фото: Борис Коробейников. Київ: Веселка. 1985. 136 стор. (фотоальбом)
  44. ↑ Вогонь Чорнобиля = Fire of Chornobyl: книга мужності й болю; літопис Чорнобильської трагедії у документах, фактах та свідченнях самовидців. Автор текстів: Василь Шкляр, Микола Шпаковатий. Київ: Альтернативи. 1998. 575 стор. (фотоальбом)
  45. ↑ Василь Шкляр. Шовкова нитка. Малюнки: Едуард Колесов, Валерій Софронов, Борис Коробейников. Київ: Веселка, 1976. 20 стор.
  46. ↑ Василь Шкляр. Черешня в житі. Малюнки: А. Євдокименко. Київ: Веселка, 1983. 56 стор.
  47. ↑ Василь Шкляр. Шовковий дощик. Малюнки: О. Прахов. Київ: Веселка. 1984. 16 стор.
  48. ↑ Василь Шкляр. Хорошого потрошку // Весна-красна: Вірші, казки, оповідання. Художник: Людмила Постних. Київ: Веселка, 1987. 72 стор.: 47-48
  49. ↑ Василь Шкляр. Песик Гав, соловейко, джміль і два жолуді / Woofy the Dog, a Hightingale, a Bumblebee, and two Acorns. Малюнки: Кость Лавро. 2016. 48 стор. ISBN 978-617-629-319-4 (українською та англійською)
  50. ↑ Василь Шкляр. Помста Баби Яги / Baba Yaga's Revenge . Малюнки: Кость Лавро. 2017. 76 стор. ISBN 978-617-629-318-7 (українською та англійською)
  51. ↑ Василь Шкляр // Сучасні українські письменники
  52. ↑ http://life.pravda.com.ua/interview/2010/09/21/60674/

  53. ↑ Переклад-інтерпретація так і не було надруковано, оскільки довічні права на книгу у Шкляра викупий підприємець, який так і не надрукувалв його; детальніше тут Василь Шкляр: Таємниця — це тільки магніт // Україна молода, # 034 за 20.02.2008
  54. ↑ Сьогодні о 18 годині в Луганському театрі прем'єра моєї сатиричної комедії РЕВІЗОР (РЕПЕТИЦІЯ САТАНИ) за Гоголем. Уже на початку березня квитки розкупили. І це в Сіверсько-Донецьку, куди евакуювали театр.. FB-сторінка Василя Шкляра. 19 березня 2021
  55. ↑ «Ревізор» у Сєвєродонецьку: Василь Шкляр адаптував Гоголя під українські реалії. glavcom.ua. 9 березня 2021
  56. ↑ Шкляр Василь Миколайович «Українські ЗМІ» на сайті ВРУ, 1995
  57. ↑ Зразки прес-релізів: Друком з'явився роман «Ключ» Василя Шкляра — переможця Першого національного конкурсу на кращий гос- тросюжетний роман «Золотий Бабай». // Світлана Шевчук. «Українське ділове мовлення: підручник». Київ: Арій, 2007. 576 стор.: сс. 244—246
  58. ↑ Василь ШКЛЯР: «Література повинна існувати поза правилами» // День, 18 січня 2002
  59. ↑ http://progolovne.ck.ua/komu-daty-premiiu-im-v-symonenka-vyznachyly-u-cherkasakh/
  60. ↑ https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3108521-u-vinnici-nagorodili-peremozciv-literaturnoi-premii-kocubinskogo.html

  61. ↑ http://life.pravda.com.ua/culture/2011/03/4/74229

  62. ↑ В. Януковича Указ № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка» // Офіційний сайт Президента України, 4 березня 2011
  63. ↑ http://gazeta.ua/articles/culture-newspaper/374472

  64. ↑ Білий ворон // Україна молода, 10.03.2011
  65. ↑ Василь Шкляр: «Наші вимоги повинні бути виконані» // Україна молода, 10.03.2011
  66. ↑ Шкляру вручили 255 тис. грн Народної Шевченківської премії // Zaxid.net, 17 квітня 2011
  67. ↑ Василь Шкляр: «Жінка — то передусім коханка» // Сім'я і дім. — 3 квітня 2008
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Шкляр_Василь_Миколайович&oldid=29896