Калюжна Марія Василівна

Шаблон:Державний діяч Марія Калюжна (1864, Лебедин Харківська губернія, Російська імперія — 7 листопада 1889, Карійська каторга, нині — Забайкальський край, Російська Федерація) — українська революціонерка в Російській імперії, політична терористка. Член партії «Народна воля». Сестра революціонера Івана Калюжного, зовиця революціонерки Надії Смирницької.

Життєпис

Народилася в сім'ї купця 2-ї гільдії. Навчалася в 1-й харківській жіночій гімназії, з 1880 в гімназії повітового міста Ромни (Полтавська губернія).

За неуспішність виключена з VI класу, так і не закінчивши гімназію.

Потрапила під вплив оточення брата Івана і зблизилася з народовольцями.

У грудні 1882 переїхала з Охтирки, де жила з матір'ю, в Одесу. Жила на квартирі родини Дегаєвих, в якій знаходилася друкарня «Народної Волі».

18 грудня 1882 під час обшуку на квартирі, де розміщувалася друкарня, була заарештована.

Вислана до матері в Охтирку (Харківська губернія), проте незабаром зникла. Проживала в Санкт-Петербурзі і Харкові на нелегальному становищі.

У лютому 1884 прибула до Одеси і влаштувалася у приватну школу Лесевицького як учениця, де намагалася організувати гурток серед вихованок школи. Після викриття Дегаєва, який був для неї авторитетним членом Виконавчого комітету "Народної волі", і появи публікацій про зраду в революційних виданнях, впала у відчай. В результаті душевного надлому прийняла одноосібне рішення вчинити замах на начальника Одеського губернського жандармського управління полковника А. М. Катанського.

8 серпня 1884 на прийомі в жандармському управлінні стріляла в Катанського з револьвера. Катанський залишився живий і продовжив свою діяльність.

Була негайно заарештована.

29 серпня 1884 Одеським військово-окружним судом визнана винною і засуджена до 20 років каторжних робіт на заводах. Намагалася накласти на себе руки в тюремній камері через кілька днів після оголошення вироку.

Заслання відбувала на Карійській каторзі, де була однією з непримиренних політичних каторжанок. Після тілесного покарання одної із засуджених Надії Сигиди, в знак протесту вжила смертельну дозу морфію 6 листопада 1889 разом з Марією Ковалевською і Надією Смирницькою.

Померла 7 листопада 1889.

Дізнавшись про цю подію, 16 в'язнів чоловічої політичної в'язниці теж отруїлися. При цьому Іван Калюжний (брат Марії Калюжної) і Сергій Бобохов померли.

Звинувачення у зраді

Щоб дезорієнтувати революційне підпілля, царська влада намагалася посіяти в ньому підозри проти непримиренних і фанатичних революціонерів, маскуючи тим самим зрадників. Жертвою такої ж провокації стала і Калюжна.

Посилаючись на "деякі дані" (явно пущені в хід царською владою), народовольці в №11-12 свого органу газети "Народна воля" надрукували, що Калюжна, "ймовірно, купила свободу ціною зради, як і Дегаєв", а після звільнення "діяла в ролі агента-підбурювача", влаштовуючи гуртки жіночої молоді, і тільки після оголошення в революційних виданнях дегаєвщини "в ній заговорила совість, і вона зважилася спокутувати свою ганебну поведінку, пожертвувавши своїм життям" .

Однак через три роки Володимир Бурцев помістив у друкованих виданнях оголошення про те, що "деякі з видавців номера" просили його "спростувати цю замітку, яка з'явилася внаслідок незнання ними подробиць справи. Калюжна в зраді Дегаєва не брала участі...".

Дійсно, документи, що збереглися в архівах, свідчать, що на слідстві і в суді, а потім на каторзі Калюжна поводилася за мірками революціонерів, гідно.

Посилання

• Центр Генеалогических исследований. Мария Калюжная.
• Хронос. Биографический указатель. Мария Калюжная
• Карийская трагедия

Див. також

• Карійська трагедія